Неопозитивізм – філософсько-педагогічний напрямок, що намагається осмислити комплекс явищ, викликаних науково-технічною революцією. Нинішній педагогічний неопозитивізм найчастіше іменується “новий гуманізм”. Стосовно деяких його напрямків також вживається термін “сцієнтизм”. Представники нового гуманізму і сцієнтизму: П.Херс, Дж.Вильсон, Р.Питерс, А.Харрис, М.Уорнок, Л.Кольберг та ін.

Сутність. Представники нового гуманізму зв’язують процес виховання з ціннісною орієнтацією людей. Філософія виховання повинна чітко окреслити коло гуманістичних соціальних та моральних цінностей, визначити громадські інститути, що призначені формувати орієнтацію на цінності, обґрунтувати співвідношення індивідуальних та соціальних якостей особистості, які могли б сприяти утвердженню в суспільстві духу демократії.

Основні положення:

1. Виховання повинно бути очищене від світоглядних ідей, бо життя в умовах НТР вимагає “раціонального мислення”, а не ідеології. Основну увагу потрібно приділяти розвитку інтелекту, а задача виховання – формування інтелектуально розвиненої автономної особистості.

2. Повна гуманізація системи виховання.

3. Довіряти треба не почуттям, а логіці, лише за допомогою раціонального мислення як головного критерію зрілості особистості вона зможе виявити здатність до самореалізації, до спілкування з іншими членами суспільства.

4. Головна увага у вихованні повинна приділятись розвитку людського “Я”. Людина сама програмує свій розвиток, що впливає на її соціальний досвід.

5. Деідеологізація навчання (навчати учнів чистим науковим знанням без вантажу ідеології).

Методи педагогіки нового гуманізму: дискусії на гіпотетичні моральні теми; конструювання моральних ситуацій в ході дискусій; викладання моралі; праця; зв’язок морального виховання з політикою.

Педагогіка неопозитивізму (нового гуманізму) не позбавлена плідних ідей: її вплив відчувається в перебудові виховних систем багатьох країн, що прийняли нову концепцію середньої освіти, в гуманізації школи, в звільненні навчальних закладів від надмірної державної опіки.

Біхевіоризм

Біхевіоризм (від англ. Behavior – поведінка) – психолого-педагогічна концепція технократичного виховання, що базується на новітніх досягненнях науки про людину, використанні сучасних методів дослідження її інтересів, потреб, здібностей, факторів, що детермінують поведінку. Класичний біхевіоризм, у джерел якого стояв видний американський філософ і психолог Дж.Уотсон, збагатив науку положенням про залежність поведінки (реакції) від подразника (стимулу).

Основні положення:

1. Залежність поведінки (реакції) від подразника (стимулу) за формулою S R.

2. Положення про підкріплення, внаслідок чого ланцюжок формування заданої поведінки набув такий вид “стимул – реакція – підкріплення” (Б. Скіннер, К. Хал та ін.). Логіка формування особистості зводиться до утворення нових поверхів умовних рефлексів, у результаті чого над уродженими програмами надбудовуються більш складні комплекси, “репертуари поведінки”.

3. Людська поведінка – керований процес. Він обумовлений застосованими стимулами і вимагає позитивного підкріплення. Для того, щоб викликати визначену поведінку, тобто досягти заданого ефекту виховання, потрібно підібрати діючі стимули і правильно їх застосувати.

4. Значення мають лише дії – відповідні реакції на застосовані стимули. Швидкість досягнення поведінки, що вимагається, регулюється факторами підкріплення – позитивного чи негативного. Рішення будь-якої нової проблеми досягається по методу проб і помилок: реакції перебираються наосліп, поки, нарешті, якась з них не принесе успіх. Ця реакція закріплюється і надалі, при багаторазовому повторенні, може автоматизуватися.

5.Моральне вдосконалення людини полягає в умінні найліпше пристосуватися до оточуючого середовища. Характер цього пристосування нічим не відрізняється від пристосування біологічних організмів до природи.

Своєрідні шляхи рішення найважливіших гуманістичних проблем пропонують необіхевіористи. Як головну мету виховання вони висувають задачу формування “керованого індивіда”. Керований індивід – це гарний громадянин, “процвітаючий і підтримуючий систему, який приймає права й обов’язки демократичного суспільства, патріот своєї громади, штату, держави, світу”. Головною моральною якістю повинне бути почуття відповідальності як важлива умова життєстійкості соціальної системи. Особливе значення надається відповідальності і дисципліні в процесі праці. Навчальні заклади повинні строго стежити за дотриманням прийнятого розпорядку роботи, виховувати звичку до завзятої праці, до рішення складних задач. Виховання в технократичному суспільстві уподібнюється соціальному механізму, за допомогою якого в навчальних закладах впроваджуються в практику уявлення про ідеал особистості індустріального і постіндустріального суспільства.

Екзистенціалізм.

Екзистенціалізм – (від лат. еxistencia – існування) – один з провідних напрямів сучасної філософії, що визнає особистість вищою цінністю світу. У системі цінностей екзистенціалізму головне місце займають воля і відповідальність. Для екзистенціаліста людина завжди знаходиться в становленні, завжди відповідає за те, що віна із собою зробила, її воля і відповідальність за себе не мають границь. Людина – не об’єкт керування, а свідомий суб’єкт, що вибирає, зокрема, своє відношення до себе і світу. Вибір для екзистенціаліста – головний аспект людського життя.

Основні положення:

1. Кожна людина – неповторна, унікальна, особлива

2. Людина всюди і завжди одинока, приречена на існування у ворожому їй середовищі.

3. Соціальні інститути налаштовані на уніфікацію особистості, її поведінки.

4. Теорія виховання не знає об’єктивних закономірностей, їх немає. Оскільки для представників цього напрямку результатом освіти є самостійна людська особистість, вони мало зацікавлені в простій передачі учням знань, нехай навіть про реальність, істину і добро. Їх більше цікавить, яку роль дані знання у конкретному індивідуальному існуванні. Екзистенціалісти визнають можливість об’єктивного знання, але не бачать змісту в його поширенні як такого, поза значимістю цього знання для людини.

5. Самобутності людини особливо перешкоджає колектив, що перетворює її на “стадну тварину”.

6. У кожної людини своє суб’єктивне бачення світу і людина сама творить свій світ таким, яким хоче його бачити.

7. Вчитель зобов’язаний піклуватися про створення вільної атмосфери, не обмежувати процес самовираження особистості.

8. Освіта – процес розвитку вільних особистостей, що само актуалізуються, тому організація освітнього процесу не створює необхідності ні в примусі, ні в розпорядженнях, учні самі вибирають і творять свою природу. Особистість формується перш за все в ході безперервно й самостійно здійснюваних актів “вибору” при відсутності будь-якого педагогічного керівництва.

9. У рамках уявлень екзистенціалістів про світ, освіта особистості починається не з вивчення природи, а зі збагнення людської сутності, не з освоєння відчуженого знання, а з розкриття морального “Я”.

Правила педагогічної діяльності: Завдання учителя полягає в такій організації навчального процесу, щоб кожен учень міг відчути три основні цінності життя: я – істота, що вибирає, і мені не уникнути вибору власного шляху життя; я – людина вільна у визначенні цілей мого власного життя; я – людина, що несе особисту відповідальність за кожен здійснений мною акт вибору. Усе це може відбутися лише в атмосфері волі, отже, в освітніх установах не повинно бути ієрархії влади, домінування педагогів над учнями, зовнішніх стандартів успіху, а стало бути, немає потреби в тестах і оцінках. У центрі навчального процесу – самовизначення учня. Учню дають можливість вільного дослідження в освітньому середовищі, де є різні необхідні інструменти і матеріали, є і вчитель, і до усього цього є відкритий доступ. Учитель не дає готових відповідей, він пропонує кожному учню знайти своє власне унікальне рішення. Екзистенціалісти вважають, що сучасні школи з їх заклопотаністю дисципліною і застосуванням усякого роду покарань руйнують спонтанність, допитливість і творчі здібності учнів, перешкоджаючи тим самим розвитку особистості. Для них педагог – лише одне з джерел самокерованого росту учня.

Педагогіка екзистенціалізму має багато напрямків. Об’єднує їх загальна недовіра до педагогічної теорії, до можливостей виховання. Тому екзистенціалізм бере курс на крайній індивідуалізм, на те, щоб зберегти унікальність особистості від руйнування зовнішніми силами.

Найвизначніші представники сучасної екзистенціальної педагогіки Дж.Кнеллер, К.Гоулд, Е.Брейзах (США), У.Баррет (Великобританія), М.Марсель (Франція), О.Ф.Більнов (Німеччіна) і багато інші центром виховного впливу вважають підсвідомість: настрій, почуття, імпульси, інтуїція людини – це головне. А свідомість, інтелект, логіка мають другорядне значення. Потрібно підводити особистість до самовираження, природної індивідуальності, до почуття волі. Позитивний екзистенціалізм – модернізований екзистенціалізм (О. Больнов, ФРН), ядром якого є концепція морального виховання. О.Больнов вважає головною умовою виявлення справжньої сутності людини наявність ситуації вибору, щоб людина могла виявити свою активність у конкретній ситуації, яку вона здатна змінити. Справжній вибір здійснюється не в межах кризової ситуації, а в умовах повсякденного буття. Подолання відчуженості особистості, її тривоги, страху потребує виховання довіри до того суспільства, у якому вона живе.

Глобальна педагогіка

Глобальна педагогіка – новий напрямок загальної педагогічної теорії і практики.

Глобальна педагогіка – педагогіка загальнолюдського морального виховання дітей і юнацтва, що формує громадянина планети. Вона спрямована на психологічну підготовку всіх шарів суспільства до життя в умовах нового економічного та інформаційного порядків, покликана створити умови захищеності з самого малого віку, протягом всього життя, формувати атмосферу взаєморозуміння між людьми і народами.

Завдання глобальної педагогіки – дослідження процесів виховання і освіти різних вікових груп в умовах кардинальних змін в громадській свідомості народів і світової спільноти під впливом реалій ракетно-ядерної доби, інформаційного і технологічного вибухів; розробка змісту і методики виховного і навчального процесів, відповідних початковому етапу формування ноосфери, єдиного світового природно-господарчого комплексу.

Мета глобальної педагогіки – створення умов для саморозкриття і самореалізації особистості та формування відповідальності кожної людини за свої дії, вчинки і їх наслідки.

Головна тенденція сучасного світу – потяг до інтеграції та консолідації зусиль. В педагогіці також спостерігаються ці процеси.

У 1987р. Рада міністрів просвіти держав – членів ЄС затвердила програму “ЕРАЗМУС”. Головна мета її – розширити обмін студентами між вищими навчальними закладами країн спільноти.

На початку 90-х років завершено процес взаємного визнання дипломів та наукових ступенів в країнах європейської спільноти.

З 1987 по 1989 роки в Європі здійснювалась програма “КОМЕТТ”, що мала на меті співробітництво між університетами та промисловістю в рамках ЄС.

В 1989р. Рада міністрів ЄС прийняла програму “ЛІНГВА” спрямовану на стимулювання вивчення іноземних мов, що вважають державними в країнах спільноти. Їх десять: англійська, французька, німецька, італійська, португальська, нідерландська, датська, грецька, ірландська.

В результаті реформ освіти в країнах Європи створено новий тип загальноосвітньої школи, що не має аналогу. Це майже однотипні навчальні заклади, хоча звуться по-різному: в Англії – об’єднані школи, у Франції – коледжі, в ФРН – загальні школи. Це – середня ланка між початковим циклом навчання і старшими класами повної середньої школи і охоплюють всіх дітей в віці від 11-12 до 15-16 років.

Сучасне європейське освітнє співтовариство консолідується задля освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

Сучасна Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

За період з 1993 до 2003 року вищі навчальні заклади України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління вищими навчальними закладами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.

Сорбонська декларація від 25 травня 1998 року, визначила центральну роль університетів у розвитку європейських культурних цінностей. Вона обґрунтувала створення Зони європейської вищої освіти як основного шляху розвитку мобільності громадян із можливістю їхнього працевлаштування для загального розвитку континенту.

Досить масштабним є передбачене Болонською декларацією завдання запровадити систему академічних кредитів, аналогічну ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Резюме:

1. Сучасна світова педагогіка характеризується посиленням інтеграційних процесів, що відображає глобальну тенденцію до уніфікації та стандартизації духовного життя суспільства. В той же час світова педагогіка являє собою велику кількість різноманітних теорій і концепцій – від праворадикальних до лівоекстремістських. Основні педагогічні концепції, що спираються на відповідні філософські напрямки, – неотомізм, прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, біхевіоризм. На відміну від вітчизняної педагогіки, що завжди характеризувалася деяким монізмом і глобалізмом цілей, західна педагогіка дотримує курсу помірності, практичності, досяжності.

2. Неотомізм – релігійне (католицьке) філософське вчення. Мета виховання виводиться з християнської моральності, релігійних положень про покірність, лагідність, терпіння, непротивлення Богу .

3. Прагматизм виступає за зближення виховання з життям, досягнення цілей виховання в практичній діяльності. Генеральну мету виховання прагматична педагогіка бачить у самоствердженні особистості.

4. Новогуманістична педагогіка, що розвивається на основі неопозитивізму, ціль виховання бачить у формуванні інтелектуальної особистості. Виховання повинно бути очищене від світоглядних ідей, бо життя в умовах НТР вимагає “раціонального мислення”, а не ідеології. Тим самим система виховання спрямована проти конформізму, тому що її задача – розвивати в кожного здатність до самостійних суджень і рішень.

5. Педагогіка екзистенціалізму ставить своєю метою озброєння людини досвідом існування. Ціль усього процесу виховання полягає в тому, щоб навчити людину створювати себе як особистість. Пріоритет у вихованні, за твердженням педагогів-екзистенціалістів, належить самовихованню. Допомогти людині зробити моральний вибір, обґрунтувати його – одна з центральних задач наукової методології виховання.

6. Своєрідні шляхи рішення найважливіших гуманістичних проблем пропонують необіхевіористи. Як головну мету виховання вони висувають задачу формування керованого індивіда. Особливе значення надається відповідальності і дисципліні в процесі праці.

7. Мета глобальної педагогіки ХХІ століття – створення умов для саморозкриття і самореалізації особистості та формування відповідальності кожної людини за свої дії, вчинки і їх наслідки.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає сутність педагогічної концепції прагматизму?

2. В чому полягає сутність неопозитивізму?

3. Назвіть основні положення педагогіки екзистенціалізму.

4. В чому сутність педагогіки неотомізму?

5. Виділить основні положення біхевіоризму.

6. В чому полягає відмінність мети виховання в педагогіці неотомізму, неопозитивізму, необіхевіоризму?

Мета – сформувати цілісне уявлення про управління освітою у сучасних соціокультурних умовах, педагогічний менеджмент в освіті як підґрунтя управлінської діяльності, форми та методи управління загальноосвітньою школою.

За результатами вивчення теми студенти мають:

Знати сутність та особливості управління як феномену освітнього простору, педагогічного менеджменту як сучасного напрямку педагогічної теорії та практики.

Основні терміни та поняття: управління школою, педагогічний менеджмент, внутрішньошкільне управління.

План

1. Поняття про управління, менеджмент, внутрішньошкільне управління, педагогічний менеджмент

2. Державне управління системою загальної середньої освіти

3. Внутрішньошкільне управління