Технологічний підхід – система дій учителя і учнів, спрямована на досягнення чітко визначеної мети шляхом послідовного та неухильного виконання певних навчальних дій в умовах оперативного зворотного зв’язку.

В українській педагогіці поняття педагогічні технології широко використовуються, починаючи з 90-х років, хоча в світовій педагогіці цей термін відомий давно. Ще Я.А.Коменський писав про пошук досконалого методу, за яким усе навчання буде йти вперед точно так, як йде годинник з правильно урівноваженими вагами.

Слово “технологія” походить з грецької від techne – мистецтво, майстерність, уміння та logos – поняття, вчення, та означає сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми матеріалу, що здійснюється під час виготовлення продукції.

Поняття “технологія” в педагогічній науці пройшло певні етапи свого розвитку. Спочатку мова йшла про технізацію навчального процесу, чому сприяла розробка американцем С.Прессі в середині 20-х років технічного пристрою для перевірки виконання контрольних завдань. У 50-ті роки проблеми педагогічної технології пов’язувались з використанням програмованого навчання. Масове впровадження різних технологій навчання спостерігається з 60-х років XX ст. у зв’язку з розробкою питань комп’ютерного навчання. Наприкінці 80-х років XX століття учені окреслюють два напрями у розвитку педагогічних технологій: використання технічних засобів навчання і “технологічний підхід” до організації навчального процесу в цілому. Саме останній напрям став основою для розробки педагогічних технологій.

Цікаво, що тільки в українських і російських публікаціях останніх десяти років нараховується більш як 300 різних визначень педагогічних технологій. Сутність педагогічної технології як усеосяжного багатобічного і багатовимірного явища краще інших підкреслює визначення Асоціації з педагогічних комунікацій і технологій (США, 1979): “Педагогічна технологія – це комплексний, безупинний процес, що охоплює людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності з аналізу проблем і планування, сприяє забезпеченню вирішення проблем, що відносяться до всіх аспектів засвоєння знань”.

У сучасній науці педагогічна технологія розглядається як чітке наукове проектування і відтворення гарантуючих успіх педагогічних дій; як вся сукупність знань і дій, спрямованих на досягнення мети розвитку, виховання, навчання. Педагогічна технологія має вписуватися в схему: “ідея – процес – результат”.

В педагогіці запропоновано десятки класифікацій педагогічних технологій (наприклад, Г.Селевка, О.Пєхоти та ін.). Поняття “педагогічна технологія” вживається для визначення (Г.К.Селевко):

1) загальнопедагогічної (загальнодидактичної, загальновиховної) технології (макротехнології), яка синонімічна певній педагогічній системі, що передбачає визначення цілей, змісту, засобів, методів, форм навчання, алгоритму діяльності суб’єктів процесу. Наприклад: технологія сучасного традиційного навчання, технологія педагогіки співробітництва, технологія проблемного навчання тощо;

2) як мікротехнологія, тобто як сукупність методів, засобів реалізації змісту навчання в рамках конкретного предмета (методика викладання предметів). Наприклад: система поетапного навчання фізиці (М.М. Палтишев);

3) як локальна технологія, що визначає вирішення окремих дидактичних завдань (формування понять, технологія самостійної роботи та ін.).

І.Підласий пропонує класифікувати педагогічні технології за ієрархією складників, що в сукупності утворюють педагогічний процес. Відповідно він виділяє і визначає педагогічні технології. Перший, найнижчий ярус займуть технології навчальні, вище розмістяться освітні, виховні, ще вище – розвиваючі і формуючі.

За визначенням ЮНЕСКО, під технологією навчання слід розуміти “системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти”.

Технологія навчання орієнтована більшою мірою на учня, а не на предмет вивчення, на перевірку виробленої практики (методів і техніки навчання) в ході емпіричного аналізу й широкого використання аудіовізуальних засобів у навчанні, визначає практику в тісному зв’язку з теорією навчання.

Технологічний підхід до навчання передбачає:

- чітку постановку вчителем цілей, їх уточнення з орієнтацією на досягнення результатів;

- підготовку навчальних матеріалів та організацію навчання відповідно до наперед визначених цілей;

- оцінювання поточних результатів, корекцію навчання, спрямовану на досягнення поставлених цілей;

- підсумкову оцінку результатів.

Основні структурні компоненти педагогічної технології (Г.К.Селевко):

а) концептуальна основа;

б) змістовна частина навчання: мета навчання – загальна та конкретна, зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина – технологічний процес: організація навчального процесу, форми і методи навчальної діяльності школярів, форми і методи діяльності вчителя, діяльність вчителя з управління процесом навчання, діагностика навчального процесу.

Будь-яка педагогічна технологія повинна задовольняти певним вимогам (за Г.К.Селевко):

1. Концептуальність. Кожна педагогічна технологія повинна спиратися на певну наукову концепцію.

2. Системність, тобто визначатися взаємозв’язком її частин, цілісністю.

3. Керованість, що передбачає діагностичне цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобів і методів, з метою корекції результатів.

4. Ефективність за результатами і оптимальними витратами, гарантованість досягнень певного стандарту навчання.

5. Відтворюваність, тобто можливість застосування (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших однотипних умовах.

Отже, педагогічна технологія – це побудована на діагностичній основі, чітко контрольована і корегована модель навчання, спроектована на досягнення гарантованого кінцевого результату.