У сучасному розумінні інтеграція трактується як об’єднання, взаємопроникнення, переплетення, взаємовплив понять і теорій різних галузей знань. Інтегративний підхід в навчанні реалізується на рівні міжпредметних зв’язків (сполучення на уроках матеріалу з географії, історії, літератури, природничих предметів) та інтегровані (інтегральні) уроки.

У сучасних європейських країнах інтеграційні процеси у навчанні набули значного поширення і охоплюють створення узгоджених міжпредметних програм, міжпредметних і внутрішньо інтегрованих курсів і відповідних підручників. У Франції ціла низка шкіл працюють за узгодженою програмою “Історія – географія – економіка – громадянська освіта”. У деяких німецьких землях історія викладається також разом з географією або літературою і також за спеціальними підручниками.

В Україні наприкінці 90-х рр. також було впроваджено інтегрований курс “Людина і суспільство” як неосновний предмет, що викладається за рахунок шкільного компоненту. Однак на відміну від західних аналогів наголос в цьому курсі зроблено на філософських, економічних, культурологічних, політологічних, екологічних, морально-етичних та психолого-педагогічних аспектах, що робить його самостійним курсом, частково інтегруючись з історією.

“Школа діалогу культур” – це модель навчання, яка ґрунтується на інтеграції змісту гуманітарних предметів на культурологічних засадах, розумінні учнями людини певної історичної епохи через роботу з реальними текстами даної епохи.

Вихідні позиції концепції розроблено В.С.Біблером. Мета навчання в цій моделі полягає не у підготовці “людини освіченої”, такої, що ввібрала “останнє слово науки”, “оволоділа науковою картиною світу”, “науковими методами пізнання” і “спрямовану на подальше сходження вперед і вгору”, а у плеканні ідеалу “людини культури”. За В. Біблером, людина культури – це людина, яка відмовляється від привласнення готових істин, вільна і така, що самовизначається.

Навчання за моделлю “діалогу культур” будується на принципах:

· культурологічності – проецирування на весь процес навчання особливостей мислення людини культури;

· історичності – послідовність класів відповідає послідовності сучасного осмислення європейської історичної культури, що змінювали одне одну (античної, середньовічної, нового часу, культури ХХ ст.);

· діалогічності – побудова навчання у кожному навчальному циклі на основі внутрішнього діалогу, притаманному даній культурі, а на цій основі – систематичному діалогу (спілкування між різними класами, віковими групами, культурами), що виникає навколо основних точок здивування – вихідних загадок буття і мислення;

· циклічності – навчальний цикл починається із знайомства з реальним текстом епохи (а не з підручником), продовжується в аналітичній роботі учня, його спілкуванні з вчителем, однолітками і дорослими й завершується створенням авторського тексту – твору, написаного в дусі даної епохи, її цінностей, за її твердими законами;

· проблемності – визначення особливих проблем – “воронок”, через які можливо і доцільно для даного класу і покоління втягнути всі події, всі проблеми і всі діалоги, що відповідають змісту цієї культури.

Резюме:

1. Впровадженню певних систем навчання, конкретних педагогічних ідей сприяє розробка педагогічних технологій. Педагогічна технологія – це побудована на діагностичній основі, чітко контрольована і корегована модель навчання, спроектована на досягнення гарантованого кінцевого результату.

2. Під інноваціями у навчанні розуміють процес створення, поширення нових засобів (нововведень) для роз’яснення тих педагогічних проблем, які досі вирішувались по-іншому, а також результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних розв’язань різноманітних педагогічних проблем. Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а перш за все – на розвиток особистості учня.

3. Кожний з видів навчання (проблемне, програмоване, модульне, особистісно орієнтоване, інтегроване та ін.) може виконувати позитивні функції, але різною мірою; ось чому вибір технології навчання визначається метою, завданнями, змістом, методами, формами навчання, а також залежить від професіоналізму вчителя, рівня підготовки учнів, матеріально-технічної бази шків. Сучасні технології навчання передбачають використання різних дидактичних концепцій, прогресивних ідей педагогів-практиків тощо, які забезпечують педагогічний процес на засадах особистісно-гуманного підходу до дитини.

Питання для самоконтролю

1. Розкрити сутність та взаємозв’язок понять: “педагогічна технологія” та “технологія навчання”.

2. Що міститься в основі визначення видів навчання?

3. Розкрийте зміст поняття “особистісно орієнтоване навчання”.

4. У чому полягає відмінність класно-урочної системи від модульно-розвивальної?

5. Які способи реалізації концепції “Школи діалогу культур” в шкільній практиці?

Мета – сформувати цілісне уявлення про філософію освіти, сучасні концепції розвитку і виховання особистості.

За результатами вивчення теми студенти мають:

Знати сутність і особливості основних педагогічних концепцій, що спираються на відповідні філософські напрямки – неотомізму, прагматизму, неопозитивізму, екзистенціалізму, біхевіоризму.

Володіти ключовими поняттями: філософія освіти, неотомізм, прагматизм, неопрагматизм, неопозитивізм, новий гуманізм, біхевіоризм, екзистенціалізм, глобальна педагогіка.

Основні терміни та поняття: філософія освіти, неотомізм, прагматизм, неопрагматизм, неопозитивізм, новий гуманізм, біхевіоризм, екзистенціалізм, глобальна педагогіка.

План

1. Сутність “філософії освіти”.

2. Неотомізм.

3. Прагматизм. Неопрагматизм.

4. Неопозитивізм (Новий гуманізм).

5. Біхевіоризм.

6. Екзистенціалізм.

7. Глобальна педагогіка.