ЧИТАЄМО З НАСОЛОДОЮ ПРО ЩО ДУМАЛА МАРІЙКА
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Маленькі діти гралися в піжмурки. Це така гра, коли всі ховаються, а

один шукає. Той, хто шукає, мусить знайти всіх.

Заховалася маленька синьоока Марійка під високою вербою та й жде. Шукає Миколка.

Ось він знайшов Ларису. Та скрикнула, засміялася й побігла. Потім знайшов Петрика. І той скрикнув, засміявся й побіг...

Бігають діти, сміються, а Марійку ніхто не шукає.

«Чого ж це про мене забули?» – думає вона. Все-таки боляче Марійці: «Стоятиму під вербою літо, стоятиму осінь, зиму стоятиму. Засну, вкриє мене сніг і пробудить весна. Стану тоненькою вербичкою, шукатимуть мене тато й мама, шукатиме й Миколка, шукатиме Лариса, шукатиме Петрик. І ніхто мене й не знайде, і всі сумуватимуть».

Так думала Марійка, аж хтось торкнувся до Марійчиної руки. То був Миколка. Він шукав Марійку і знайшов її.

Василь Сухомлинський


 


Дочитай оповідання до кінця, роз’єднавши слова.

Марійкарадісноскрикнула,азвербизлетіличорніптахийполеті лидалеко-далеко.ТовідлетілисумніМарійчинідумки.

· Чи справді про Марійку всі забули?

* * *

Грати люблять діти всього світу. Познайомся з рухливими іграми своїх однолітків із різних країн та спробуй пограти.

КВОЧКА

(народна гра)

У цю гру діти люблять грати найбільше – напровесні, коли вперше випускають квочку з курчатами надвір. Забивають в землю кілочок, прив'язують мотузок, до кілочка; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузка, під приспів:

Ходить квочка Коло кілочка, Водить діток, Дрібних квіток.

Діти – квіти: "Квок", – ходить кружка.

Після слів: "Діти-квіти: "Квок" – усі розбігаються хто куди, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.

ДОЩИК

(народна гра)

Школярі обирають ведучого-кашовара. Він з горщиком та дерев'яною ложкою стає в центрі, ходить по колу і "варить" кашу, "вимішує" її ложкою. Діти, взявшись за руки, ходять навколо нього і речитативом промовляють:

Іди, іди, дощику, Зварим тобі борщику У новому горщику.

Тобі каша, а нам - борщ. Щоб густіший ішов дощ.

Учні  зупиняються, а  кашовар,

заплющивши очі, обертається, піднявши руки з горщиком догори. Потім прямує до дітей. Комусь із них вручає горщик, не відкриваючи очей. Кому випаде, той стає кашоваром, веде гру далі.

Коли гра набридає, школярі зі словами: Дощику, дощику, перестань!


 

Ми. поїдем на баштан, Та візьмемо диньку, Усім по шматочку,

А тобі – ціленьку! – підстрибуючи на одній нозі розбігаються.


ГУСИ-ЛЕБЕДІ

(народна гра)

Хід гри в тому, що на одному боці майданчика намічають місце                     для

«пташника», де живуть «гуси», а на протилежному – «поле», де вони пасуться. Між «полем» і «пташником» – місце для «вовка», «вовче лігво». Одну дитину обирають «вовком», він сидить у

«лігві», а «гуси» – у «пташнику». Ведучий починає гру словами: «Гуси- лебеді, в поле!». Діти вибігають на майданчик, махають руками, як гуси крилами. Через деякий час ведучий кличе: «Гуси-лебеді, додому, сірий вовк під горою!». Діти зупиняються і хором запитують: «Що він там робить?» Ведучий відповідає: «Гусей скубе.» «Яких?» – знову запитують діти. «Сіреньких і біленьких. Тікайте швидше додому!»

«Гуси» біжать у «пташник», а «вовк» вибігає з «лігва» і ловить їх. Спійманих відводить у «лігво». Після двох виходів «гусей» у поле обирають нового «вовка». Гра повторюється.

Вказівки до гри. Гуси можуть вилітати в «поле» і повертатись до

«пташника» тільки після слів ведучого. Спійманим вважається той, до кого доторкнувся «вовк». Після закінчення гри ведучий називає дітей, яких «вовк» жодного разу не спіймав.

 

КІТ ОПАНАС

(народна гра)

Когось одного обирають за «кота Опанаса». Котові зав'язують хустиною очі, стають довкола й приказують:

— Гей ти, коте Опанасе, Не впіймаєш нас ні разу! Ну ж лови всіх без упину, Не скидаючи хустину.

Опанас із зав'язаними очима намагається упійма­ти кого-небудь. Хто попався – сам стає котом Опанасом.


 


ЛИСИЧКИ І СТОРОЖІ

(народна гра)

У лисичок і сторожів гратися просто, а все одно ве­село.

Двох дітей обирають за сторожів. Сторожам теж зав'язують хустинами очі. Сторожі стають один про­ти одного на відстані кроку, щоб вартувати курник. Усі інші діти – «лисички».

Кожна з лисичок має не­помітно прокрастися між сторожів. Саме тоді, як во­на прокрадається, її подружки відвертають увагу сторожів, здіймаючи неймовірний лемент. Яку ли­сичку впіймали – стає за сторожа.

 

РИБА-КИТ

(народна гра)

Ви, мабуть, знаєте, що Англія – морська країна і що її з усіх боків обступає вода. Англійці люблять і добре знають море. Тим-то і складають про нього різні казки, легенди, примовки, пісеньки. Багато і їхніх ігор пов'язано з морем. От хоч би й І гуртова гра «Риба-кит». Тут і набігаєшся досхочу, й нарегочешся. Спробуйте лишень.

У просторій кімнаті поставте в кружок стільці,! сядьте на них і грайтеся. Кімната – це «море». А кожен, хто сидить на стільці, – яка- небудь морська «рибка»: оселедець, пікша, окунь, тріска... Тільки бідолаха «кит» без місця. Плаває кит між рибок і одну по одній за собою кличе. Невдовзі вже цілий табунець за ним увива­ється.

Аж тут кит гукає: «На морі буря!»

Всі бігцем до своїх стільців. А хто проґавив місце – за кита стає.

ВЕСЕЛА ДУЕЛЬ

(народна гра)

У Франції, як і в деяких інших країнах, свого часу була мода носити шпагу. Кожен навчався володій нею із самого малечку, сказати б, водночас із ложкою. Проте від ложки нікому не було ніякої кривди. А от шпага багато лиха коїла. Як спалахне де суперечка — зразу хапалися за шпаги. Починалась дуель, що нерідко кінчалася зовсім невесело.

Пізніше мода на шпагу минула. А дуель тепер мас місце хіба що у спортивних іграх та дитячих забавках. От хоча б і в цій.


 

На підлозі купками кладуть горіхи, яблука чи кар­топлини. В кожній купці їх має бути порівну. Далі беруть по ложці і починають змагатися. Хто найшвидше перевантажить ложкою купку к кошик чи відерце, той і переміг. Тільки ж не беріться допомагати собі вільною рукою, бо тоді гра стає зовсім не цікава.

 


ВОДОНОСИ

(народна гра)

Італія – спекотна південна країна. І як немає тут довго дощу, все на ланах висихає і гине.

Італійці навчилися боротись із засухою ще в давню давнину. Вони рили канали, зрошували виноградни­ки й поля. Хтозна- скільки літ працює в Італії й

водо­гін. Ну, а в дітей навіть деякі ігри не обходяться без води. От хоч би й «Водоноси».

Станьте двома вервечками. Перед кожною вервечкою поставте відерце з водою та ківшик, а кроків за двадцять від них – по пляшці. Щойно пролунає сигнал починати гру, ті, хто стоять у вервечках перши­ми, зачерпують ківшиками воду і мчать кожен до сво­єї пляшки. Вилив воду у пляшку – і якнайшвидше вертайся назад, щоб передати ківшик товаришеві. Котрий гурток наповнить свою пляшку раніше, той і переміг.

Ще веселіше проходить гра, як воду до пляшок но­сити не ківшиками, а в блюдцях.


 

Перевір себе!


* * *


Дізнайся у тата та мами, бабусі та дідуся, у які ігри вони грали у дитинстві.




Дата: 2018-12-21, просмотров: 304.