Гострота проблеми організації змістовного дозвілля учнів у школі пояснюється тим, що сучасна школа втрачає вплив на цю частину життєдіяльності школяра. Зорієнтована насамперед на те, щоб дати знання, школа, за словами зарубіжного педагога Р. Вінкеля, перетворилася в “безперспективну пустелю, в якій стало безглуздо жити. В ній відчувається дефіцит радості. На заняттях не враховуються інтереси і потреби дітей, їхній розум. Тому падає інтерес до знань. Педагогічна авторитарність веде до виховання пасивної і сліпої покори. Виховують, але не дають діяти самостійно. Привчають підпорядковуватися, а потім вимагають ініціативи” [34,с.76].
Відсутність в школі умов, можливості проявити самого себе, свою індивідуальність, задовільними потребу в дружбі, спілкуванні, спільних захопленнях, розвагах. Школа сприймається не тільки як зовнішньо обумовлена необхідність і доцільність, а як щось примусове, як “змушеність”. Відсутність в школі радості, комфортності, захищеності прирікають на постійне почуття страху, знервованості, депресії. Щоб цього уникнути соціальний педагог повинен створити умови школярам для дозвільної, тобто вільної діяльності. Він може організовувати роботу різноманітних гуртків, які працюватимуть при школі. Соціальний педагог в школі повинен стати і організатором позаурочного часу школярів, проводити тренінги, конференції, виховні години, диспути на теми, які є цікавими для учнів. Якщо ж в школі відсутні умови для дозвільної діяльності, немає належної її організації, то активність школярів виникає спонтанно за місцем проживання. Розглядаючи роботу соціального педагога, варто враховувати, що формування особистості, виховання дитини відбувається не тільки в сім’ї, школі, позашкільних закладах, але і на вулиці, серед ровесників. Слід пам’ятати, що і в школі, і в сім’ї дитина знаходиться під наглядом, точніше слідкує за правилами поведінки. А на вулиці вона належить сама собі, цей не керуючий процес в її розвитку може бути головним. Тому роботу в мікрорайоні слід починати з організації їх вільного часу, розвитку їх задатків. Для цього до певного району, вулиці закріплюється соціальний педагог, який організовує вуличним дітям різні форми дозвілля. Однією з таких форм є гра, як засіб розвитку творчої особистості. Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи полягає в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля. Метою таких ігор може бути як безпосередній розвиток якостей особистості. так і демонстрація творчого стану учасників, їх позиції і можливих перспектив розвитку. Співпрацюючи з батьками школярів соціальний педагог може організовувати екскурсії, походи, прогулянки.
Під час роботи з вуличними дітьми соціальний педагог повинен керуватись наступними принципами[ 2,с.67].
· Принцип добровільності. Соціальний педагог не повинен силою залучити дитину до співпраці. Вона має добровільно на це погодитись.
· Принцип довіри. Цей принцип полягає у тому, що соціальний педагог не повинен виражати сумнівів щодо правдивості інформації, яку дає про себе дитина.
· Принцип відкритості. Діти дуже чутливі до неправди, тому соціальному педагогові треба бути відкритим і чесним при спілкуванні з дітьми.
· Принцип прийняття цінностей іншої людини. Принцип врахування інтересів неповнолітніх.
В основу вуличної роботи соціальний педагог має ставити інтереси дітей, враховувати їх, не порушувати права і свободи.
Робота соціального педагога в літньо-оздоровчих таборах має свої особливості, зв’язані із завданням, які стоять перед ними: покращення здоров’я дітей, відпочинку і виховання в різноманітній захоплюючій для них діяльності. Тобто робота таборів має оптимально поєднувати оздоровлення і відпочинок, працю і спорт.
Важливим фактором в роботі соціального педагога у літньо-оздоровчих таборах є взаєморозуміння між дорослими (педагоги, соціальні педагоги, вожаті) і дітьми. Кожна дитина, яка приїхала до табору, має різне соціальне походження (діти з інтернатів, притулків, дитячих будинків, з багатодітних сімей, із сімей соціальної “групи ризику”), попередній досвід спілкування, громадського життя, індивідуальні психолого-педагогічні та фізіологічні особливості, вироблений чи відсутній стереотип поведінки у звичайних і нових чи нетрадиційних умовах життя, стосунках з новими людьми. В такій ситуації педагог, підготовлений заздалегідь, враховуючи комплектацію груп, спроможний визначити найбільш доцільні форми та методи роботи у кожній конкретній мікрогрупі дітей. При цьому він обов’язково бере до уваги той факт, що в новому оточенні старшокласнику хочеться проявити ті якості характеру, які на її думку є найкращими, проявити всі можливі здібності, вміння, знання, сили. Це, в свою чергу, спонукає їх до активного спілкування, і на перших порах досить інтенсивно, яскраво розкриваються його особистісні якості. Щодо форм роботи соціального педагога до організації дозвілля, то вони можуть бути різними: спортивні ігри, змагання, походи і екскурсії, ярмарки, конкурси та інші.
Найпоширенішою формою організації дозвілля в літньо-оздоровчих таборах являється гра. Вона сприяє розвитку ініціативи і творчості дітей, виховує у них соціальні якості, як колективність, взаємодопомога. Дітям цікаво проводити ігри саме на природі. Це сприяє зміцненню здоров’я. Цей факт потрібно враховувати соціальному педагогу. Перед соціальним педагогом як перед працівником табору постає завдання посилення позитивної мотивації вихованців при будь-якому рівні спілкування на виховання особистості. За одну зміну в літньо-оздоровчих таборах проходить двадцяти двох-тридцяти малих справ (загонових, гурткових, масових), під час підготовки до яких дитина може себе розкрити, проявити свої здібності, реалізувати інтереси і вступити у всі види спілкування. Звичайно, це може бути лише за умови професійної підготовки соціального педагога[43,с.142].
Структура діяльності соціального педагога щодо організації вільного часу школярів повинна включати низку взаємозумовлених компонентів[40,с.132]:
· Діагностична діяльність пов'язана з вивченням індивідуально-психічних особливостей і вихованості учнів, виявленням і визначенням рівня їхньої загальної освіти й духовності. У зв'язку з цим діагностика індивідуально-психічних особливостей набуває важливого значення у організації змістовного дозвілля. Ще К.Д.Ушинський наголошував, щоб виховувати людину всебічно, насамперед слід знати її всебічно. Безперечно, для цього вихователь повинен досконало володіти технологією і процедурою вивчення індивідуально-психічних особливостей вихованців, вмінням ставити обґрунтований діагноз на основі цих досліджень. Отже, він водночас повинен бути психологом-дослідником і мати для цього відповідні навички та вміння. Окрім цього, така робота потребує від нього високих духовних якостей.
· Орієнтовно-прогностична діяльність полягає в умінні педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передбачити її результати на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих вихованців, злагодженості та згуртованості колективу. Він спочатку ставить діагноз, а потім визначає конкретні орієнтири для формування і розвитку особистості кожного вихованця і всього колективу в організації змістовного дозвілля.
· Конструктивно-проектувальна передбачає постійне вдосконалення педагогом методики проведення різних виховних заходів із організації змістовного дозвілля. Ця діяльність потребує від соціального педагога психолого-педагогічного мислення, педагогічної спрямованості, ініціативи, творчості, володіння багатим арсеналом організації виховних заходів і глибоких психологічних та педагогічних знань.
· Організаційна діяльність передбачає умілого планування виховної роботи і визначення оптимальних шляхів її реалізації, обгрунтуваності конкретних заходів. Практичне здійснення конкретних педагогічних заходів передбачає наявність у педагога навичок і вмінь їх проведення, ефективних педагогічних методик. Ця діяльність потребує досконалої педагогічної техніки.
· Аналітично-оцінююча діяльность полягає в аналізі як власних дій, так і дій вихованців, виявленні їхніх позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманих результатів із запланованими тощо. За допомогою аналітично-оцінкової діяльності відбувається зворотний зв'язок, тобто своєчасно визначаються конкретні результати виховної роботи й вносяться необхідні корективи.
· Дослідницько-творча діяльність має на меті пронизувати всі попередні види діяльності та своєчасно наповнювати їх новим змістом. Діяльність базується на дослідницьких даних, які, з одного боку, стосуються визначення індивідуально-психічних особливостей учнів, їхніх нахилів, життєвих настанов, а з іншого – з'ясування рівня опанування ними знань, навичок і вмінь щодо ефективної організації ними вільного часу.
На основі теоретичного та практичного вивчення проблеми ми розробили структуру практитчної підготовки соціального педагога щодо організації вільного часу школярів, яку демонструє рис.2.1:
Рис. 2.1. Структура практичної підготовки соціального педагога щодо організації вільного часу старшокласників:
1.Словесно просто і дохідливо, без спрощень, переконливо пояснювати складні питання щодо організації дозвілля старшокласників.
2.Паралінгвістичні засоби: міміка – розуміння без слів, виразність; жестикуляція — створення за допомогою жестів наочних уявлень.
3.Переносити наявну у соціального педагога iнформацiю у дiяльнiсть i у зв'язку з цим адекватно моделювати свою дiяльнiсть i дiяльнiсть школярів; постiйно вивчати рiвень розвитку старшокласників, виявляти особливостi їх рiзноманiтної дiяльностi, специфiку й ефективнiсть рiзних виховних заходiв
4. Прищеплювати старшокласникам необхiднi знання, що стосуються виховання в них норм поведінки у вільний час.
5. Доступно і переконливо передавати свої знання старшокласникам, пояснювати теми, що стосуються вільного часу і дозвілля, вiдстоювати правильнiсть своїх суджень, допомагати у засвоєннi i застосуваннi набутих знань у життi, сформувати високий рiвень усвiдомлення власної поведiнки.
6.Спiлкуватися з старшокласниками, встановлювати з ними дружнi стосунки, вмiння за виразом обличчя школяра правильно судити про його психiчний стан на даний момент, розумiння емоцiй, внутрiшнього свiту i врахування їх в організації змістовного дозвілля.
7.Органiзовувати колектив школярів на виконання поставлених завдань; показувати особистий приклад; використовувати рiзноманiтнi засоби i форми педагогiчної роботи з організації вільного часу; стимулювати роботу старшокласників i надавати їм допомогу; здiйснювати внутрiшню i зовнiшню координацiю роботи окремих школярів i колективу класу; стимулювати самовиховання; створювати умови для вияву активностi, самостiйностi, iнiцiативи пiд час проведення рiзних заходiв з організації дозвілля в позаурочний час.
8.Добирати матерiал так, щоб вiн мав виховне спрямування; вибирати такi заходи, якi давали б найбiльший ефект , повiдомляти iнформацiю, доводити, переконувати; використовувати всi можливостi навчальних предметiв для формування в учнiв правильного розуміння вільного часу та дозвілля.
9.Вивчати особу школяра i колектив учнiв з метою дiагностики їх розвитку й освiченостi в аспектi змістовного проведення вільного часу; спостерiгати, аналiзувати й осмислювати особисту роботу, досвiд колег та кращих соціальних педагогів з даної проблеми; корегувати, проводити психолого-педагогiчнi дослiдження; прогнозувати вплив виховних форм, засобiв, методiв i прийомiв на організацію вільного часу старшокласників.
10. Визначати конкретнi мету i завдання процесу організації вільного часу школярів, враховуючи вiковi та iндивiдуальнi особливостi членiв колективу; визначати способи досягнення мети; планувати роботу з окремими старшокласниками; складати план роботи, продумувати змiст; розробляти близьку, середню i далеку мету; висувати i вирiшувати завдання організації вільного часу з позицiй комплексного пiдходу; передбачати i зазделегiдь планувати взаємини з школярами, застосовуючи систему контролю i самоконтролю.
Професiйна діяльність соціального педагога у роботі з організації вільного часу повинна підпорядковуватися iндивiдуальним закономiрностям, найхарактернiшими iз яких є[41,с.122]:
· усвiдомлення необхідності органiзацiї педагогiчної дiяльностi не за наказом, а за внутрiшнiм бажанням i мотивом;
· умiння брати на себе вiдповiдальнiсть при виявленнi й вирiшеннi важких педагогiчних проблем з організації вільного часу;
· висока професiйна компетентнiсть, самостiйнiсть суджень, оперативнiсть i смiливiсть щодо прийняття рiшень;
· наявнiсть особистої методики, досвiду створення захоплюючої атмосфери, що сприяє формуванню в учнiвської молодi морально-етичних норм проведення вільного часу ;
· здатнiсть до постiйного самовдосконалення, творчого пошуку, вмiння заглянути в майбутнє, вiдшукати новi педагогiчнi знахiдки;
· здатнiсть швидко пов'язувати новi знання з уже набутими.
2.3 Самовиховання як важливий чинник організації вільного часу школярів
Молодість є оптимальним періодом для використання свого вільного часу з метою самовиховання, оскільки в цьому віці людина ще не переобтяжена побутовими, сімейними та робочими обов’язками. А також сприятливим є той фактор, що молода людина лише формується як соціально зріла особистість, тому їй простіше засвоювати та відтворювати культуру суспільства і адаптуватися до соціальних умов.
Сучасна молодь використовує свій час по-різному. Проте для тих, хто хоче чогось досягнути в житті, реалізувати себе, зрештою пристосуватися і вижити в суспільстві у вільний від обов’язків і роботи час є можливістю вдосконалити себе, розвинути свої здібності.
Для обгрунтування даного питання важливим є чітке наукове визначення поняття «самовиховання».
Л. Гордєєва під самовихованням розуміє прагнення людини виховати себе і діяльність із здійснення цього прагнення [6]. Як особливий вид діяльності самовиховання вимагає активного усвідомлення особистістю власного "я" (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду, свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою).
А. Ковальов так формулює поняття "самовиховання" – це свідома планомірна робота над собою, спрямована на формування таких якостей особистості, які відповідають вимогам суспільства та особистій програмі розвитку [12]. Це процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі й своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя. Емоційно-моральний характер самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи складну картину самозміни особистості.
Як зазначає Ю. Орлов, "самовиховання – це не особливе заняття, яке вибирає людина так само, як вона вибирає професію. Самовиховання – це певний тип ставлень, вчинків, дій до самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певному ідеалу". Воно здійснюється в кожному вчинкові, у кожній ситуації [19].
Усвідомлене самовиховання в аспекті ефективної організації вільного часу здійснюється в трьох основних напрямках:
— розвиток моральних і емоційно-вольових рис і якостей;
— вдосконалення розумових здібностей і процесів;
— фізичне загартування і зміцнення свого здоров'я.
Найважливішими внутрішніми передумовами, що визначають ефективність самовиховання: є
— переконання, самосвідомість та самокритичність;
— потреби та мотиви, життєві настанови;
— самоповага і мужність;
— навички й уміння самоконтролю та вольового саморегулювання;
— знання теоретичних основ самовиховання та володіння методикою самовдосконалення;
— свідома настанова на гармонійне і різнобічне самовиховання;
— психологічна готовність до активної, цілеспрямованої і систематичної роботи над собою.
Отже, процес самовиховання і самовдосконалення починається із визначення суспільної цілі та змісту свого життя, а також самопізнання і співставлення свого “Я” із вимогами власними чи суспільства, що веде до усвідомлення необхідності роботи над собою. Усе починається з постановки мети, з уявленням про ідеальний, бажаний образ свого “Я”.
Статисти підрахували, що при “тривалості життя 72 роки – 22 роки у людини йде на сон, 10 –– на працю і 6 –– на їжу. Склавши ці три числа, ви побачите, що вони становлять трохи більше половини від 72-х. А що стається з рештою 34 роками? Це вже залежить від самої людини, на що вона їх витратить. Саме цим і оцінюється життя кожної нормальної людини. Ви, можливо, здивовані: як багато часу у вашому розпорядженні! Але за той самий час одна людина може зробити в житті дуже багато, а інша –– майже нічого ” [16,с.75].
Наприклад, Норберт Вінер, основоположник кібернетики, всі вільні години присвятив своїй ідеї. І потім, коли у товаристві вихваляли його геніальність, він заперечував і казав, що якби хтось інший присвятив усі свої вечори, суботи і неділі праці так, як він, то зміг би досягти того самого. Якщо хтось протягом 50 років (від своїх 22-х до 72-х) лише дві години на день битиме байдики, за рік (365 днів) це становитиме 730 годин, за 50 років –– 36 500 годин, тобто понад 4 роки, що є досить великим терміном[45,с.154].
З метою розвитку індивідуальних здібностей особистості необхідно максимально використовувати свій час. Це не означає, що потрібно постійно працювати. Слід задуматися над питанням, чи раціонально використовується вільний час? Чеський педагог Іржі Томан з цього приводу рекомендує якийсь період вести графік проведеного часу.
Для цього на аркуші паперу в клітинку необхідно зафіксувати графічно, як ви проводите свій день від ранку до вечора. Кожен рядок відвести для одного дня, зліва записати дату, а рядок розділити на окремі квадратики (4 квадратики –– 1 година). Потім обрати різні види ліній, що позначатимуть різну діяльність. Наприклад, пряма, пунктирна, штрих-пунктирна, хвиляста лінія тощо. Кожен вид своєї діяльності, такі як робота, самоосвіта, відпочинок і спорт, особисті справи, розваги і культурні заходи позначати іншою лінією. І так протягом тижня чи місяця слід занотовувати проведення свого часу. Той, хто хоч інколи протягом тижня чи двох не контролював, скільки часу забирає в нього праця (навчання), розваги, інші види діяльності, той ніколи не матиме уявлення, чи ефективно він використовує власний час, чи не марнує його. Окрім того, особливими лініями можна позначити, скільки часу забирає вмивання, одягання, харчування і т.п., а також транспорт, заклади торгівлі та побутового обслуговування, час витрачений на чекання, зайві розмови і т.д. Роблячи хоча б іноді такий графічний перегляд витраченого часу, кожен матиме можливість судити про те, чи під силу йому взяти на себе якусь нову додаткову працю і скільки годин їй можна присвятити, або чи знайдеться час для занять у спортивній секції, для вивчення іноземної мови чи фахової літератури [12, с. 65-66].
Вільний час сприяє відновленню сил, всебічному, гармонійному розвитку, тому використовувати його треба як велике багатство, що вдається лише тоді, коли людина живе повноцінно, різноманітно, належно озброєна гумором і добрим настроєм. Вільний час не слід розмінювати на всякі дрібниці, тут потрібна чітка організація. Слід використовувати вільний час для самовдосконалення. Тут мається на увазі турбота про своє здоров’я, фізичну форму, зовнішній вигляд, ставлення до людей і поводження з ними, вміння жити в колективі і долати труднощі, освіта і самоосвіта, особисті захоплення, фізкультура і спорт, культурні розваги і, туризм і т.д. Проблема вільного часу дуже чітко проявляється при складанні плану самовдосконалення [12, с. 75-76].
Зокрема, на користь потреби у пропаганді в молодіжному середовищі ефективного та цілеспрямованого використання вільного часу з метою самовиховання та самовдосконалення свідчать дані соціологічного дослідження (листопад-грудень 2001 року), згідно яких з віком респондентів простежується відчутна тенденція зростання рівня стурбованістю відсутністю вільного часу. Так, респондентів старшої вікової групи дуже хвилює відсутність вільного часу –– у 35 % випадках; цей показник є значно більшим, ніж аналогічні показники в інших вікових групах (28-29 %), що може бути зумовлено активною участю молоді 25-28 років у вирішенні цілком дорослих проблем. Вік впливає на структуру проведення вільного часу головним чином при відвідуванні дискотек, яким надають переваги більш юні представники молоді. Театри є популярнішими серед старшої вікової групи.
У відповідях на питання: “Що Вам заважає проводити вільний час так, як Вам подобається?” –– спостерігається лінійна залежність від віку відносної кількості респондентів, які стверджують, що вільного часу зовсім не мають (18 % у віці 15-17 років, 19 % –– 18-20 років, 22 % –– 21-24 роки, 29 % –– 25-28 років). Рівень стурбованості відсутністю доступних культурних закладів серед сільської молоді (11 %) майже вдвічі вищий, ніж серед мешканців великих міст (4-6 %) [6, с. 141].
Тобто, молоді люди ще не настільки обтяжені побутовими, сімейними обов’язками і в силу своїх природних вікових особливостей є сповнені ентузіазму, сил та енергії. Молодь сприймає, що у неї усе життя ще попереду, тому відмовка старших людей: “Мені вже пізно займатися собою чи щось змінювати у своєму житті” –– для них неактуальна. І це є однією з причин, чому саме в молодому віці бажано займатися самовихованням і присвячувати цьому більшу частину свого вільного часу.
Самовиховання як усвідомлена діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей, звичок і подолання негативних. Самовиховання є тривалим процесом, що здійснюється протягом всього свідомого життя людини. Лише з допомогою прийомів самовиховання і саморозвитку можна раціонально використовувати вільний час – поєднувати види занять, їх активні і пасивні форми, що найефективніше впливає на особистість, розвиток її сутності, фізичної, емоційної, інтелектуальної сфер життєдіяльності.
Узагальнюючи вищесказане, можна стверджувати, що правильна організація вільного часу сприяє відновленню сил, всебічному, гармонійному розвиткові особистості, й використовувати його потрібно так, щоб вистачало часу на працю, розваги, відчуття життєвих радощів і на вдосконалення своєї особистості. Саме в змісті і організації вільного часу провідна роль належить самовдосконаленню, яке повинно включати:
- турботу про своє здоров’я, зовнішній вигляд;
- ставлення до людей і відносини з ними;
- вміння жити у колективі, долати труднощі;
- освіту і самоосвіту;
- особистісне і професійне зростання;
- формування нових ціннісних орієнтацій;
- реалізацію своїх можливостей і здібностей;
- набуття нових знань, вмінь, навичок.
Отже, існує зв’язок між рівнем освітнього розвитку молоді і проведенням нею вільного часу. Тобто, чим вищий рівень освіти молоді, тим більш інтелектуальні та культурні способи проведення свого вільного часу вона обирає (читання літератури, відвідування театрів, виставок і т.д.). А це, в свою чергу, сприяє більшій ефективності соціалізації та спрямовує цей процес соціалізації молодої людини в конструктивне русло. Вільний час сприяє самовихованню молоді. Саме завдяки правильно організованому вільному часу особистість працює над удосконаленням самої себе, виробляє у себе позитивні якості і долає негативні. Чим більш освідченішою є молодь, тим більш культурніші способи проведення вільного часу вона обирає, що й сприяє інтенсивнішій соціалізації молоді.
На наступному етапі дослідження ми порівнювали дані, отримані в результаті опитувань контрольної й експериментальної груп, проведених до навчання й після нього. Ми вважаємо за можливе не описувати окремо результати констатуючої частини нашого експерименту, щоб, по-перше, уникнути повторів у викладенні матеріалу й, по-друге, щоб переконливіше подати підсумкові результати шляхом порівняльно-зіставного аналізу даних, отриманих на констатуючому й формуючому етапах експерименту. Усього в експерименті брали участь 52 учні (28 – експериментальна група і 24 – контрольна) комунального Педагогічного ліцею м.Тернополя.
Основними методами отримання вихідних даних були: аналіз діяльності учнів, опитування вчителів і учнів, анкетування, спостереження.
Під час експерименту оцінювався рівень сформованості дозвільневої культури учнів, прицьому він розглядався нами в трьох рівнях: репродуктивному (низькому), інтерпретуючому (середньому), продуктивному (високому).
Основна увага приділялася характеристикам досліджуваного явища. Для оцінки досягнутого рівня оволодіння учнями культурно-дозвільневою діяльністю, а також їх особистісних якісних змін нами були введені пераметри, які дали можливість простежувати динаміку змін у контрольних і експериментальних групах. До них відносимо мотивацію культурно-дозвільневої діяльності, цілепокладання, практичні дії, дії контролю, творчі здібності. Показниками критерію ефективності є сформованість мотиваційного, операційного й особистісного компонентів культурно-дозвільневої діяльності.
Спочатку ми аналізували показники науково-теоретичного критерію, які виявляють рівень оволодіння учнями знаннями, необхідними для ефективного використання вільного часу. Зіставлялись відповіді учнів контрольної й експериментальної груп та експертів. Отримані в процесі обробки за п'ятибальною шкалою результати аналізу подано нами в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Відображення рівня засвоєння науково-теоретичних знань
| Знання | До експерименту (самооцінка) | Після експерименту (самооцінка) | Після Експерименту (оцінка) | |||
| Сфера вільного часу та дозвілля як об'єкт педагогічного інтересу | К/Г | Е/Г | К/Г | Е/Г | К/Г | Е/Г |
| Дозвільна діяльність: генезис, історія. | 2,18 | 2,15 | 3,21 | 4,57 | 3,14 | 4,37 |
| Соціальна інфраструктура дозвілля | 2,24 | 2,21 | 3,26 | 4,46 | 3,18 | 4,35 |
| Освітньо-виховна функція змістовного дозвілля | 2,32 | 2,34 | 3,29 | 4,61 | 3,13 | 4,49 |
| Форми організації вільного часу особистості | 3,25 | 3,31 | 3,28 | 4,42 | 3,16 | 4,31 |
| Структура вільного часу | 2,17 | 2,16 | 3,56 | 4,71 | 3,12 | 4,67 |
Аналіз поданої таблиці (статистичне порівняння із застосуванням t-критерію Стьюдента) свідчить про те, що до експерименту відмінності в рівні знань в учнів обох груп незначні, чого не можна сказати про результати зіставлення даних після експерименту. Останні дані свідчать про якість засвоєння знань в учнів контрольної й експериментальної груп. Це пояснюється легкістю засвоєння цікавої, пізнавальної й корисної для юнаків і дівчат інформації про структуру вільного часу, його організацію та проведення. Експериментальне вивчення названих блоків знань здійснювалось за допомогою різноманітних творчих навчальних завдань, що позитивно вплинуло на ефективність їх засвоєння .
Дослідження, проведене серед старшокласників, пов’язане з використанням свого вільного часу, показало такі результати:
- більшість учнів вважають, що вільний час – це вільний від роботи і навчання час, який людина повинна використовувати для особистого відпочинку і в своє задоволення так, як вона цього прагне сама;
- незначна кількість учнів вважає, що вільний час – це та кількість годин, в ході яких людина відпочиває, самовдосконалюється, займається пізнанням своєї особистості, вдосконалює себе , поглиблює свої знання.
Ми провели також письмове опитування учнів з метою з'ясування, які прийоми й методи є найефективнішими у роботі із організації вільного часу. Результати обробки даних відображено в таблиці 2.3.
Таблиця 2.3
Відображення переваги використання форм та методів виховної роботи в аспекті ефективного використання учнями вільного часу
| Форми та методи | Бали | Форми та методи | Бали | ||
| К/Г | Е/Г | К/Г | Е/Г | ||
| Розповідь | 4,27 | 3,83 | Тематичний вечір | 4,35 | 3,12 |
| Пояснення | 4,63 | 4,02 | Екскурсія | 4,13 | 3,27 |
| Бесіда | 4,33 | 4,15 | Доручення | 3,75 | 4,10 |
| Робота з книгою | 3,54 | 3,68 | Демонстрація фільму | 3,32 | 4,56 |
| Рольова гра | 2,75 | 2,96 | Заохочення | 4,46 | 4,53 |
Як видно з таблиці, учні контрольної групи надають перевагу традиційним методам: розповідь (4,27), пояснення (4,63), бесіду (4,33). У свою чергу, учні експериментальної групи разом з традиційними методами надають перевагу інтерактивним ( – 4,35, – 4,79, рольова гра – 4.25).
Подальший аналіз показників за методами підтвердив наше припущення про те, що учні контрольної групи, на відміну від учнів експериментальної групи, не усвідомлюють значущості виховної роботи в аспекті ефективного використання вільного часуі.
Аналіз даних показав, що ставлення учнів експериментальної групи до ефективного використання вільного часу виявилась досить привабливою, оскільки бали збільшились з 2,12 до 4,18. Цього не можна сказати про представників контрольної групи, адже тут приріст зовсім невеликий – з 2,06 до 2,31 балів.
Таблиця 2.4
Відображення ставлення учнів до виховної діяльності в аспекті ефективного використання вільного часу
| Ставлення | К/Г, % | Е/Г, % |
| Вважаю цю роботу одним з головних напрямків професійної діяльності соціального педагога | 10,7 | 38,3 |
| Вважаю цю роботу одним із звичних обов'язків соціального педагога, який не відрізняється особливою важливістю від інших його обов'язків | 27,4 | 46,4 |
| Вважаю, що ця робота складається з окремих виховних заходів, які потрібні в поодиноких випадках | 39,7 | 12,2 |
| Вважаю цю роботу обов'язком, який не належить до прямих обов'язків соціального педагога й тому виконується ним за власним бажанням і на власний розсуд | 13 | – |
| Вважаю цю роботу даремним марнуванням часу | 5,1 | – |
Дані таблиці 2.4 дозволяють зробити висновок про ефективність експериментального навчання, якщо аналізувати його за психологічним критерієм.
Таблиця 2.5
Дата: 2019-12-22, просмотров: 231.
