Час людини, сім’ї, суспільства є нематеріальною формою багатства, значною соціальною цінністю. Його головні складові – робочий час, який людина присвячує праці, та час, який людина використовує на власний розсуд. Кожна складова часу має своє призначення, соціально-економічний зміст, функції. Суспільство зацікавлене у повній реалізації функцій, оптимальному використанні фонду часу, в раціональному використанні обох складових. Тому нині актуальним є науковий аналіз проблем, пов’язаних із характером і масштабом особистих та суспільних потреб у вільному часі, ступенем їх задоволення і вироблення на цій підставі соціальних прогнозів щодо використання вільного часу.

Це зумовлює необхідність систематичного дослідження того, як особистість чи група, до якої вона належить, і суспільство загалом використовують вільний час; як розподіляється він між різними сферами діяльності; які основні тенденції зміни структури та змісту вільного часу; за допомогою яких соціальних механізмів реалізуються його функції тощо. Зокрема, ці питання є предметом вивчення соціології вільного часу. Розглянемо висвітлення вільного часу в науковій літературі.

Зокрема, у філософському словнику вільний час трактується як суттєвий елемент способу життя особистості, групи, спільноти; співвідношення його з іншими елементами бюджету часу, особливо з робочим часом і працею; специфіку його взаємозв’язку з соціальними інституціями (освітою, сім’єю, засобами масової комунікації тощо), із соціальною структурою, соціальними процесами, соціальною мобільністю, культурними трансформаціями і т.д. [61,с.32].

Вперше час як соціальна цінність постає в економічних теоріях ХІХ ст. Так, відомий англійський економіст Д. Рікардо вважав, що справжнє багатство нації визначається його спроможністю за якомога коротший робочий час створити якнайбільше матеріального достатку; справжнє багатство суспільства –– час, вільний від матеріального виробництва, який людина може використовувати на споживання продуктів, на вільну діяльність і розвиток здібностей[62,с.45]. Розвиток концепції вільного часу простежується у працях О. Конта, який, досліджуючи співвідношення робочого і вільного часу, дійшов висновку, що промислова революція, пов’язана з бурхливим розвитком економіки, сприяє постійному скороченню суспільно необхідного робочого часу, вивільняючи час із сфери матеріального виробництва, що сприяє постійному зростанню саме вільного часу [49,с.55].

Протягом вільного часу можуть реалізовуватися ті потреби, які неможливо задовольнити в робочий час. Зміст та ритм буття особистості все більше визначаються сферами діяльності, що знаходяться поза її роботою. Німецький вчений Е. Шредер стверджує, що вільний час –– це ще не повна свобода, а робочий час –– не автоматичне примушування. Якщо часові дається визначення “вільний”, то цим наголошується, що решта часу має силуваний характер дій, тому його не слід трактувати поза поняттям робочого часу, “прив’язаного ланцюгом до своєї приналежності”[39,с.65]. Фактично робочий та вільний час –– дві життєво важливі сфери, і якщо праця не приносить людині творчого задоволення, а є лише засобом існування, то вона може бути інтерпретована як альтернатива вільному часові. Таку позицію підтримують вчені В. Біллербек, Д. Беггеман, В. Чужинські та ін[41,с.62].

Перші дослідження вільного часу зосереджувалися на його структурі, яку можна було описати, зробивши відповідні висновки, за допомогою усталених кількісних методів, які на той час використовувалися у різноманітних економічних та емпіричних дослідженнях. Але використання даних методів не давало повного розуміння цього феномена. Тому вчені, які досліджували проблеми вільного часу, вдаються до пошуку якісно нових методик вивчення, які б дали змогу, з одного боку, глибше зрозуміти структуру вільного часу, а з іншого –– досліджувати особливості вільного часу різних категорій населення (вчених, політиків, діячів мистецтва тощо), вільний час яких дуже важко, а іноді навіть неможливо вивчати за допомогою лише кількісних методів[49,с.76].

Виникнення соціології вільного часу у США (30-ті роки ХХ ст.) пов’язане з масовими дослідження проблем життя у містах (наприклад, подружжя Р. Лінд у 1925-1929 роках провело дослідження “Середнє місто”, в якому певне місце посіли дані щодо проведення вільного часу)[54,с.65]. Надалі вивчення вільного часу набуває самостійного і постійного характеру. Значно активізуються дослідження його після Другої світової війни, що пов’язано з багатьма чинниками:

1) перехід до мирного життя значно зміцнив цінності і соціальні функції вільного часу, що внесло суттєві зміни в його організацію;

2) за рахунок скорочення робочого часу внаслідок впровадження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки значно збільшився обсяг вільного часу;

3) розвиток засобів масової комунікації позначився на характері і змісті видів діяльності у вільний час;

4) у багатьох розвинутих країнах починає формуватися так звана індустрія вільного часу, спрямована на максимальне задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, сім’ї, так і потреб окремих соціально-демографічних груп за віковими, статевими, професійними, національними ознаками.

Все це зумовило нагальну потребу в різноманітних наукових дослідженнях вільного часу. Так, були досліджені особливості мотивації та поведінки багатьох соціально-демографічних груп, структура та їх пріоритети щодо проведення вільного часу, різні потреби щодо розвитку його інфраструктури і т.д. Урізноманітнення практики, розширення географії місць його проведення (проведення вихідних та щорічної відпустки за межами не тільки свого міста, а й держави) зумовили міжнародні наукові дослідження у галузі вільного часу. З 1969 р. видається міжнародний часопис “Суспільство і дозвілля”[17,с.45].

Найвідоміші дослідники проблем вільного часу –– Ж. Фурастьє, Ж. Дюмазедьє (Франція), К. Робертс, С. Паркер (Великобританія), М. Каплан, Дж. Робінзон (США)[17,с.23].

У колишньому Радянському Союзі ще у 20-30-ті роки ХХ ст. соціологію вільного часу започаткував С. Струмилін дослідженнями бюджетів часу. Упродовж 1922-1934 років було досліджено понад 100 тис. добових бюджетів часу різних прошарків населення, опубліковано майже 70 праць з цієї проблеми[20,19].

Методологічні та теоретичні аспекти проблеми вільного часу активно розробляли В. Артемов, А. Гордон, Г. Зборівський, Є. Клопов, І. Малинова, Г. Орлов, В. Патрушев, Б. Грушин, Г. Пруденський та інші[19,с.61]. Їхні дослідження торкалися таких питань:

1) визначення категорії “вільний час”, його структури і змісту;

2) визначення чинників, які впливають на раціональне використання вільного часу;

3) вивчення бюджетів та особливостей вільного часу різних верств населення;

4) вивчення взаємозв’язку вільного часу з працею, освітою, культурним рівнем і т.п.;

5) соціальне регулювання вільного часу.

Нині різко посилилася увага до проблем вільного часу, що зумовлено насамперед підвищенням його ролі в житті людини і суспільства. Вільний час розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Його значення зростає із розвитком та ускладненням виробничо-технічних умов праці, що потребує від сучасного працівника вміння адаптуватися до них, забезпечувати високоефективну працю[46,с.43]. Це робить вільний час основним чинником репродукції робочої сили. Вільний час безпосередньо впливає на вирішення важливих для всього людства проблем:

· екологічних – охорона та відновлення природного середовища;

· медико-соціальних – продовження тривалості людського життя, поліпшення самопочуття населення, якості життя.

Усе це привертає увагу до проблем вільного часу не лише вчених різних галузей (соціологів, економістів, психологів, демографів), а й широких верств населення.

Для українського суспільства наприкінці ХХ ст. проблема вільного часу пов’язана з процесам, які відбуваються в соціально-економічній, духовній сферах, що вимагає нового підходу до особистості, її власного життя і діяльності у вільний час. Не менш суттєві й негативні чинники, які нині значною мірою обумовлюють особливості та специфіку використання вільного часу. Головним із них є безробіття, внаслідок якого постійно збільшується кількість незайнятого населення, що загострює проблему вільного часу, який повинен бути спрямований на задоволення культурних, пізнавальних потреб людини, розвиток її здібностей. Іншим чинником є занепад інфраструктури вільного часу, по якій болісно вдарила економічна криза. Найвразливішими виявилися ті її складові, що потребують значних капіталовкладень. У складному становищі перебувають багато театрів і музеїв, клубів і бібліотек, виконавських колективів. У вкрай важкому становищі опинилася мережа культосвітніх закладів –– загальнодоступних бібліотек, клубів і т.д.[33,с.94].

Серйозною проблемою є вільний час молоді, оскільки кризу переживає уся система, пов’язана з інфраструктурою молодіжного вільного часу.

Науковим працям учених Західної Європи не вистачає єдності аргументацій в питаннях управління вільним часом. Висувається тезис, що заперечує принципи будь-якого впливу на сферу вільного часу, згідно з яким на особистість, котра поза роботою, не діють закони суспільного порядку; вона може розвиватися тільки будучи зовсім вільною. Інакше вільний час, якщо він стає джерелом цілеспрямованого впливу суспільно-політичної системи, втрачає свій змістовний сенс, що перетворює теорію вільного часу в центристський інструмент виховання (Г. Келлер, А. Лушенович). Науковці Р. Данней та Д. Рісман заперечують виховні функції вільного часу та вважають, що форми його використання повинні бути суто індивідуальними, неповторними, нерегламентованими. Окрім розбіжностей в інтерпретації суспільної структури вільного часу і його функціонування продовжується дискусія про правомірність самого розуміння даного терміну: з одного боку, він недостатньо конкретний, з іншого –– недостатньо абстрактний. Діапазон полярних думок сягає від повної відмови і ліквідації його як формальної категорії (Д. Бааке), обмеження його вживання (Д. Крамер, К. Тідеман), до обґрунтування нового тезису –– “право на лінь” (Ф. Гразанов)[17,с.142].

Альтернатива, що намітилася в даній проблемі, вирішується неоднозначно. Такі дослідники, як О. Міхай, Є. Сєчі, М. Сікора, П. Фосс, котрі вивчають питання комплексних заходів впливу на учнів в умовах вільного часу, довели, що він не є абстрактним поняттям, відірваним від навколишньої дійсності, а визначається формою суспільного життя[17,с.55].

Вивчати структуру та суть вільного часу учнів вітчизняні вчені почали в 20-х роках ХХ ст. У другій половині 50-х років дослідники приділяли значну увагу вивченню проблеми позакласного та позашкільного часу учнів[55,с.48]. Найбільш повно, з конкретними науковими даними ця проблема була представлена в працях Г. Зборовського, В. Патрушева, С. Петросяна,. В. Піменова, Г. Пруденського. У 60-70-х роках плідно розробляли педагогічний аспект вільного часу В. Болгов, Л. Гордон, Б. Грушин, Є. Клопов, Г. Орлов[55,с.48]. Вони відмічали, що вільний час має справжню цінність лише тоді, коли особистість може розкрити себе, виявити свої природні здібності, повніше задовольнити естетичні потреби.

До важливих компонентів вільного часу учнів відносять:

· чинники культурного споживання, самоосвіти (В. Тріодін, Е. Соколов);

· сферу творчості (Ю. Дерябін, Г. Дмитрін, Ф. Мохов, Т. Погрєшева та ін.).

Над психолого-педагогічними основами використання вільного часу працювали Г. Євтеєва, В. Клібік. Педагогічні умови його організації в процесі виховної роботи з учнями розглядали Л. Абакулова, Е. Богородська, Л. Герасименко, В. Дружинін; естетичні можливості його реалізації вивчали С. Герасимов, Б. Ніжинський, В. Петрушин та ін[9,7].

У своїй статті “Педагогічні проблеми організації вільного часу школярів” Б.А. Брилін розрізнює поняття “вільний час” і “дозвілля””[5,с.32]. Він стверджує, що позашкільна сфера діяльності учнів знаходиться в певній залежності від об’єктивних умов навколишнього середовища, педагогічного впливу, родинних традицій. Увесь бюджет часу сучасного школяра поділяється на навчальний і позанавчальний. У свою чергу позанавчальний час складається з потрібного і вільного. До навчального часу відносять всі види занять у школі (уроки, консультації, додаткові заняття), виконання домашнього завдання, підготовка до екзаменів тощо. До структури потрібного входить час, пов’язаний із суспільними обов’язками та із задоволенням побутових та фізіологічних потреб. Вільний час, протягом якого школяр перебуває поза навчальним процесом, дає змогу йому культурно відпочивати, розважатися. Саме цю частину вільного часу автор відносить до дозвільної діяльності.

Проблеми вільного часу та форми дозвіллєвої діяльності піднімались в доробках А.Й.Капської[16], А.Воловика[9] , В.Воловика[9], Л.К.Петрової[40]. В їх роботах визначається роль і значення дозвілля як сфери духовної культури і зміцнення здоров’я людей, засобу її виховання, підвищення трудової та громадської активності, обґрунтовані теоретичні основи педагогічної організації дозвільної діяльності, методику і технологію організації та проведення масових, групових форм дозвілля.

Автор книги “У годину дозвілля” І.Гармаш звернув увагу, що вільний час є найбільшим багатством людства[11,с.76]. Проте його можна вважати справжнім багатством тоді, коли він використовується в інтересах всебічного розвитку людини її здібностей і тим самим сприяє примноженню матеріального і духовного потенціалу всього суспільства.

І.Гармаш, І.Талан, А.М.Афоніна пропонують практичні поради щодо організації вільного часу та відпочинку сім’ї, наведені правила проведення настільних, рухових ігор, а також розваги на свіжому приміщення, описане проведення дозвілля народів світу, вплив на дітей прогулянок в ліс, походи, екскурсії[11,с.132].

В роботах В.Вільчковського запропоновано ряд фізкультурних вправ, які можуть виконувати школярі на дозвіллі[22,с.16]. Про значення спорту, фізкультури у вихованні здорової розумної дитини у вільний час знаходимо у роботах Л.К Петрової[22,с.16].

А.Й. Капська у навчальному посібнику “Технології соціально–педагогічної роботи” описала методику роботи соціального педагога із організації дозвілля, якими вміннями, навичками має володіти, згідно яких напрямків зобов’язаний працювати[58,с.98].

Отже, аналіз наукової літератури дає можливість стверджувати, що проблема вільного часу є актуальною на часі. За змістом – це найбагатший час, заповнений, як правило, суспільно-корисною діяльністю, спрямованою на духовний та моральний розвиток особистості, формування її трудової і соціальної активності, самовиховання та саморозвиток, фізичне вдосконалення.