Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Медичні установи (або приватні лікарі) можуть бути притягнуті до цивільно-правової (майнової) відповідальності з двох підстав: на підставі укладеного між ними та пацієнтом договору (договірні відносини) та на підставі заподіяння пацієнту шкоди (деліктні відносини, в тому числі із заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, в тому числі компенсація завданої моральної шкоди). Особливості притягнення до відповідальності за обома цими підставами містяться, перш за все, в Цивільному кодексі України.
Відповідальність за недотримання договірних зобов’язань виникає у закладу охорони здоров’я в разі невиконання чи неналежного виконання укладених ним фізичними особами договорів [6 Гладун; С. 473].
Одним з суб’єктів договору сурогатного материнства є медичний заклад (лікар), який має спеціальну ліцензію на проведення програми сурогатного материнства. Існує можливість укладення з цим суб’єктом окремого договору про надання медичних послуг з проведення процедури сурогатного материнства. В такому договорі чітко прописуються обов’язки даного суб’єкта, до яких відносяться проведення процедури запліднення та перенесення ембріону в порожнину матки сурогатної матері, спостереження за вагітністю, проведення всіх необхідних процедур, регулярні обстеження, обсуговування пологів та будь’які інші медичні процедури, передбачені домовленістю сторін. Правом медичної установи, яка бере участь у проведенні програми сурогатного материнства є отримання вказаної в договорі оплати за надання своїх послуг. У випадку укладення окремої угоди з клінікою цивільно-правова відповідальність медичних працівників, порядок її настання та розміри відшкодувань передбачаються умовами договору за домовленістю сторін.
При відсутності окремого договору між сторонами та медичним закладом, останній обов’язково вказується у договорі з сурогатного материнства, як суб’єкт, що надає медичні послуги та обслуговує процедуру сурогатного материнства. Тож, медичний заклад, що проводить процедуру сурогатного материнства, по суті надає сторонам договору платні медичні послуги. Тож при застосуванні відшкодування шкоди як заходу цивільно-правової відповідальності медичних працівників при обслуговуванні програми сурогатного материнства треба керуватися загальними правилами про відшкодування шкоди при неналежному наданні медичних послуг.
Загальні правила щодо договору про надання послуг, одним з видів якого є і договірне надання медичних послуг, містить ст. 901 ЦК України, згідно якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (тобто договір може бути і безоплатним). Зокрема, у ст. 902 ЦК України відзначається, що виконавець повинен надати послугу особисто, а у випадках, встановлених договором, має право покласти виконання договору на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
У ст. 906 ЦК України передбачено відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг. Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
ЦК України містить також і певні спеціальні правила щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Так, згідно ст. 1209 ЦК України, продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Звідси можемо зробити висновок, що посилаючись на цю норму, може бути притягнуто до майнової відповідальності тих працівників охорони здоров’я, які завдали шкоди, надаючи пацієнту неналежні медичні послуги, реалізуючи йому неналежні медичні препарати і навіть надали недостовірну чи недостатню інформацію щодо таких товарів чи послуг. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг). В силу ст. 1210 ЦК України шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, а також шкода, завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, підлягає відшкодуванню, за вибором потерпілого, продавцем або виготовлювачем товару; шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем. У ст. 1211 ЦК України встановлено строки відшкодування таких видів шкоди. Зокрема, шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, - протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги); шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню також якщо: 1) на порушення вимог закону не встановлено строку придатності товару, роботи (послуги); 2) особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій [ЦК] .
Надалі, у випадку пошкодження здоров’я пацієнта чи спричинення його смерті виникає обов’язок, який характеризується як правовідносини, через які особа, відповідальна за спричинення шкоди здоров’ю (чи життю) потерпілого, зобов’язана відшкодувати спричинену йому майнову шкоду [6 Гладун; С. 472].
Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. З цього слідує, що позови про стягнення суми завданої здоров’ю шкоди слід пред’являти до медичної установи (або приватного підприємця, працівники котрого заподіяли шкоду, якщо такі особи працюють без створення юридичної особи), оскільки за заподіяння шкоди здоров’ю пацієнта працівником закладу охорони здоров’я при виконанні професійних обов’язків цивільно-правова відповідальність за вказану шкоду покладається саме на заклад охорони здоров’я.
Відповідно до норм ЦК України особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Стаття 1192 ЦК України вказує способи відшкодування шкоди: “присуджуючи відшкодування шкоди, суд, господарський суд або третейський суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю відшкодувати заподіяні збитки”.
Якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а при вині заподіювача шкоди – і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законом, повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено (ст. 1193 ЦК України).
У разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, зумовлені ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо), - всі таким чином понесені витрати мають бути документально посвідчені квитанціями, довідками, чеками тощо (ч. 1 ст. 1195, ст. 1197 ЦК України). Якщо ж каліцтво або інше ушкодження здоров'я заподіяно організацією або громадянином, не зобов'язаними сплачувати за потерпілого внески з державного соціального страхування, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами статей 1195-1202 ЦК України у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров'я і фактично одержуваної ним пенсії (п. 3 ст. 1195 ЦК України) [21 Савицкая; С. 49 - 77].
У разі реорганізації закладу охорони здоров’я-юридичної особи, виплата щомісячних платежів (ст. ст. 618, 1205 ЦК України), належних з неї в зв'язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров'я чи заподіянням смерті, покладається на його правонаступників. При ліквідації ж такої юридичної особи без правонаступника належні платежі повинні бути капіталізовані за правилами державного страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. В разі ліквідації закладу охорони здоров’я позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідованою юридичною особою, пов'язані з ушкодженням здоров'я чи смертю громадянина, пред'являються до вищестоящої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи. Вимога ж про збільшення або зменшення розміру одержуваного потерпілим відшкодування шкоди на підставах, передбачених у ст. ст. 1204, 1208 ЦК України, пред'являється до правонаступника або до відповідних організацій, або відповідно правонаступникам юридичної особи чи організаціями, які провадять відшкодування за заподіяну шкоду [6 Гладун; С. 474].
Інколи трапляються ситуації, коли внаслідок халатності лікарів, іншого медичного персоналу під час виконання ними своїх професійних обов’язків стається занесення інфекції в організм пацієнта під час проведення хірургічної операції, переливання чи простого взяття крові для аналізу тощо, що може призвести не лише до істотного погіршення стану здоров’я пацієнта, а навіть і до летальних наслідків. В таких випадках претензії до лікарів щодо відшкодування завданої шкоди можна пред’являти, керуючись правилами ЦК України, передбаченими для відносин, що виникають при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Так, згідно п. 5 ст. 1187 ЦК України, організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення, зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. У цій нормі йдеться про особливий засіб заподіяння шкоди – про джерело підвищеної небезпеки.
Як відзначає З.С. Гладун, сучасний рівень розвитку медицини характеризується значним технічним потенціалом у цій галузі - це машини, механізми, устаткування, різні знаряддя праці, що безсумнівно покликані допомагати лікарю, попри це їх експлуатація, як свідчить досвід, пов’язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян (рентгенівське устаткування, родонові ванни, кобальтові гармати, ядерні водії ритму серця, лазерні апарати, пристрої з використання ультразвуку, отруйні, наркотичні, сильнодіючі лікарські засоби, використання електричного струму). Чинне законодавство містить приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки (організацій і громадян, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою), однак діяльність працівників закладу охорони здоров’я у ньому не згадується. Разом з цим, оскільки перелік не є вичерпним, судова практика вправі визнати певні види діяльності джерелами підвищеної небезпеки (хірургічні інструменти до таких не відносять). Однак хірургічний метод лікування не виключає небезпеки для пацієнта, разом з цим використання хірургічних інструментів здійснюється під контролем волі та свідомості лікаря. Крім цього, у цьому випадку можливе спричинення шкоди лише одній людині – пацієнту, але не оточуючим. Таким чином, медична діяльність неоднорідна і не може бути в цілому віднесена до джерел підвищеної небезпеки, хоча окремі методи (способи) лікування відповідають визначенню останніх (адже джерело підвищеної небезпеки, що вийшло з-під контролю медичного персоналу, може спричинити шкоду не лише пацієнту, а й іншим особам). Підставами відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, є власне сама шкода (доведений факт її існування), протиправність діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, причинний зв’язок між джерелом підвищеної небезпеки та шкодою, що настала. Діяльність, пов’язана з використанням засобів техніки, сама собою правомірна, проте правомірність експлуатації джерел підвищеної небезпеки не обов’язково означає правомірності заподіяння ними шкоди особі, тому заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки – завжди неправомірна дія. Відшкодування за ст. 1187 ЦК України проводиться, якщо шкода безпосередньо заподіяна джерелом підвищеної небезпеки. Якщо ж шкода заподіяна хоч і під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, але не ним, відшкодування за заподіяну шкоду за ст. 1187 ЦК України неможливе. Згідно із вказаною статтею обов’язок з відшкодування заподіяної шкоди виникає незалежно від вини заподіювача шкоди [6 Гладун; С. 476].
Необхідно окремо зупинитися й на можливості стягнення немайнової шкоди, завданої пацієнту, який звернувся за допомогою до закладу охорони здоров’я, тобто стягнення компенсації моральної шкоди. Як вбачається із ст. 1167 ЦК України, моральну (немайнову) шкоду, заподіяну громадянину діяннями іншої особи, яка порушила його законні права, відшкодовує особа, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини, крім випадку, коли шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - в такому випадку моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.
Як зазначено у ст. 23 ЦК України, моральна шкода в разі заподіяння шкоди здоров’ю або смерті потерпілого може полягати (саме ці критерії братимуться судом до уваги при вирішенні справи) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі, гідності, ділової репутації особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, однак, відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Список літератури до диплому
1.1. Конституція України // ВВР України. – 1996. - № 30, ст.141.
1.2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // ВВР України. — 2003. — № 40-44, ст. 356.
1.3. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ // ВВР України. – 2002. - № 21-22, ст.135.
3.4. Основи законодавства про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. № 2801- XII // ВВР України. – 1993. - № 4, ст.19.
2.5. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХII // ВВР України. - 1993. - № 23, ст. 243;
3.6. Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти: Закон України від 22 лютого 2000 р. № 1490-Ш // ВВР України. - 2002. - № 20, ст. 148;
4.7. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. у ред. Закону України 01.12.2005 р. // ВВР. —2006. — № 7, ст. 84;
5. 8. Про зв'язок: Закон України від 22 грудня 1999 p. № 1347-XIV // BBP України. - 1995. - № 20, ст. 143;
6.9. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18 лютого 1992 р. // ВВР України. - 1992. - № 21, ст. 296 (припинив дію на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. // ВВР України. - 2001. - № 12. - Ст. 64;
7.10. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 р. // ВВР України. - 1995. - № 4, ст. 28;
8.11. Про поштовий зв'язок: Закон України від 04 жовтня 2001 р. № 2759-Ш // ВВР України. - 2002. - № 6, ст. 39;
9.12. Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності: Закон України від 01.12.2005 р. //ВВР. — 2006. — № 12, ст. 101;
10.13. Про телекомунікації: Закон України від 18.11.2003 р. // ОВУ. — 2003. — 51 (частина 1), ст. 2644;
11.14. Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України від 01.07.2004 p. // ОБУ. — 2004.№ ЗО (частина 1), ст. 1996;
12.15. Про туризм: Закон України від 15.09.1995 р. // ВВР. - 1995. - № 31, ст. 241;
13.16. Про затвердження Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів: наказ Міністерства транспорту України від 11.11.2002 р. // ОВУ. — 2003. — № 8, ст. 319;
9. 17. Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану України: Наказ Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. // ОВУ. – 2000. - № 52/5;
14.18. Про затвердження складових галузевих стандартів вищої освіти з напряму 0504 “Туризм” (Складові галузевих стандартів вищої освіти, п.3.2): Наказ Міністерства освіти та науки України від 14.06.2004 р. // ОВУ. — 2004. — № 28 (частина 2), ст. 1922;
1.19. Айвар Л.К. Правовая защита суррогатного материнства // Адвокат, 2006.- №3.
15.20. Александров-Дольник М.К. Правовое регулирование эксплуатации железнодорожных подъездных путей необщего пользования // Вопросы советского транспортного права. - М, 1957. - С. 118-120;
2. 21. Алексеев Н.А. Гей-брак: семейный статус однополых пар в международном, национальном и местном праве. М.: БЕК, 2002.
3. 22. Байбороша Н. Сущность института суррогатного материнства // Журнал международного права и международных отношений. – 2008. - № 3.- С.25-41.
16.23. Баринов И. А. Имущественные потребности и гражданское право. - Саратов: Саратовский университет,1987. — С. 132-133;
17.24. Белов В. А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник: — М.: Центр ЮрИнфоР, 2003. – С. 193;
18.25. Белозерова С. Н. Медицинские услуги: Дис. ... магистра частного права. —Екатеринбург: Российская школа частного права. Уральское отделение, 2001. — С. 43-45;
4.26. Бесплодие: проблема – глобальная, решение – индивидуальное // Здоров'я України. — 2005. — № 120.
19.27. Борисов Б. А. Услуги. Правовой режим реализации. - М., 1997. — С. 8- 11;
20.28. Брагинский М.И., Витрянекий В.В. Договорное право. Общие положения. — М., 1997. - С. 320;
21.29. Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. - Мн., 1967. — С. 30-31, С. 232;
89.30. Брауде И. Л. Отдельные виды обязательств. – М., 1954. – С.221.
22.31. Васильєва В. А. Істотні умови посередницького договору // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. — 2006. — № 1 (17). — С. 79-82;
23.32. Великий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В. Т. Буселя. - К., 2003. - С 894, С.1251;
24.33. Ворожейкин Е.М. Обязательство по транспортно-экспедиционному обслуживанию. - М, 1957. - С. 47;
5.34. Вустенко В.В. Сурогатне материнство: правовий та морально-етичний аспекти // Новости медицині и фармации. – 2007. - № 20(228)
6.35. Гладун З.С. Державна політика охорони здоров’я в Україні (адміністративно-правові проблеми формування і реалізації): Монографія – Тернопіль, „Економічна думка”, 2005. – 460 с.
25.36. Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юридического института. — 1954. — Вып. 5. — С.85;
26.37. Гражданске право: В 4 т. Том 4 : Обязательственное право. Отв. ред .- Е.А. Суханов.- 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтнрс Клувер, 2006. – С 82-85;
27.38. Гражданское право: Учеб. / Под ред. Е.А.Суханова. Т. 2 (2). — С. 3;
28.39. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М., 1998. – Ч.2. – С.545; 7. 40. Диба І. Дитина на замовлення // Юридичний вісник України. – 2006. - № 50.
29.41. Довідник з історії України / За ред. І. Підкови та Р.Шуста. - К., 1995. -С 417-419. - Т.2;
30.42. Домашенко А. Результат услуг: что это такое? // Бухгалтерия. - Март 2004. - № 12. - С. 65-66;
31.43. Економічний словник — довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна, 1995. — С. 258;
32.44. Ємельянчик С. Послуга в цивільному праві // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 3. — С. 105-108;
8.45. Жуков Б.Н. О некоторых вопросах установления отцовства в добровольном порядке, не урегулированных действующим законодательством //Семейное право. 2004. № 2. С. 8-9.
9.46. Заева В. Суррогатное материнство//http//www.surrogasy.ru
91.47. Зайцев О.Р. Договор доверительного управления паевым инвестиционным фондом / О.Р. Зайцев. – М.: Статут, 2006. – 507 с.
33.48. Измайлова Е. В. Договор на выполнение маркетинговых исследований: Дис. ... канд. юрид. наук. — М., 2000. - С. 96;
34.49. Иоффе О.С. Обязательственное право. М., 1975 .- С. 488;
35.50. Кабатов В.А. Возмездное оказание услуг//Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель/ Под ред. О.М. Козырь, А.А. Маковского, С.А. Хохлова. М., 1996.- С.321;
36.51. Кабалкин А. Ю. Услуги в системе отношений, регулируемых гражданским правом // Советское государство и право. — 1994. — № 8-9. — С. 79-884
37.52. Кабалкин А.Ю. Сфера обслуживания: гражданско-правовое регулирование. — М., 1972. - С. 38;
38.53. Кабалкин А.Ю. Договор возмездного оказания услуг // Законодательство и экономика. 1997. N 17 - 18.- С. 19;
10.54. Кайгородова Л.А. Актуальные проблемы репродуктивного здоровья женщин: Сб. науч. тр./ Под ред. Л.А. Кайгородова и др. М., 1999. – С. 67.
39.55. Калмыков Ю. X. К понятию обязательства по оказанию услуг в гражданском праве // Избранное. Труды. Статьи. Выступления / Сост. О. М. Козырь, О. Ю. Шилохвост. — М., 1998. — С.33;
40.56. Калмыков Ю. X. Правовое регулирование хозяйственных отношений. — Саратов, 1982. - С. 154;
1 57. Кахриманов М. Рожденные втайне // Российская газета. 2006. 21 февраля. С. 12.
41.58. Космін Ю. П. Поняття та види послуг. Договори про надання юридичних і фактичних послуг (доручення,комісія, схов, охорона об’єктів) // Цивільне право: навчальний посібник / О. А. Підопригора, Д. В. Боброва,Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, О. В. Дзера та ін. / За ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. — К.: Вентурі,1996. — С. 265;
11.59. Косова О. Ю. Семейный кодекс Российской Федерации и некоторые вопросы регулирования брачно-семейных отношений // Правоведение. 1996. № 2. С.46-53.
42.60. Красавчиков О. А - Система отдельных видов обязательств //Советская юстиция. - 1960. — № 5. — С. 43;
43.61. Красавчиков О.А. Советское гражданское законодательство// Категории науки гражданского права. Избранные труды: В 2т. (Серия «Классика Российской цивилистики»). М., 2005. Т.1. С. 75-76;
44.62. Кротов М.В. Обязательство по оказанию услуг в советском гражданском праве. - Ленінград, 1990. -С. 4-5, С. 7, С.12-14;
12.63. Ландина О.В. О семейно-правовой природе договора о вынашивании ребенка суррогатной матерью / Материалы XIII научно-технической конференции «Вузовская наука – Северо-Кавказскому региону». Том второй. Общественные науки. Ставрополь: СевКавГТУ, 2009.181 с.
45.64. Луць В. В. Зобов’язання з надання послуг / Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. /О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та ін. / За ред. О. В. Дзери. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 572;
13.65. Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве. – М.: Издательство БЕК, 1995. – С. 146.
46.66. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. - Т. 26. - Ч. 1. - С.413 – 415;
47.67. Масевич М.К, Покровский Б.В., Сулейменов М.К. Правовые формы хозяйственного расчета производственных объединений и предприятий. - Алма-Ата, 1975. - С. 223;
48.68. Масевич М. Г. Хозяйственные договоры в социалистических странах. — М.: Изд-во МГУ, 1987. — С. 15;
49.69. Мейер Д.И. Русское гражданское право: В 2 ч. По 8-му изд., испр. и доп. 1902. М., 1997. Ч. 2, - С. 156;
14.70. Митрякова Е. С. Правовое регулирование суррогатного материнства в России Дисс. … канд.. юрид. Наук. Тюмень, 2007. С.80.
50.71. Михайлов А. Услуги как форма бизнеса // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. — № 1. — С. 51;
15. 72. Москалюк В. Договір про сурогатне материнство // Нотаріат для Вас. – 2006. - № 12. – С. 69-71.
51.73. Муромцев С. Гражданское право Древнего Рима. - М., 1883. - С. 286;
52.74. Мыльникова А. С. О защите прав пациентов на качественную медицинскую помощь // Главный врач (Альманах). - 1995. - № 3. — С. 45;
53.75. Новий тлумачний словник української мови. — К., 1999. — Т. 1. — С.774;
54.76. Новицкий И. Б. Римское право. Изд. 4-е.- М., 1993. - С. 184-189,С.191;
55.77. Памятники политико-правовой культуры Украины. Собрание малороссийских прав 1807 г.-К., 1993. - С.9;
90.78. Патушинский Б.Л. Договор подряда // Гражданское право. М., 1944. Т.II. С.79.
16.79. Пестрикова А.А. Договор о суррогатном материнстве // Семейное законодательство Российской Федерации: опит десятилетия и перспективы. Сборник научных статей. – Тверь: Научная книга, 2006. – С.61-64.
17. 80. Пестрикова А.А. Понятие и виды суррогатного материнства // Вестник Самарской Гуманитарной Академии. Серия право. – 2006. - № 3. – С.93-98.
18.81. Пестрикова А.А. Правовая природа договора о суррогатном материнстве //Актуальные проблемы частноправового регулирования: Материалы международной VI научной конференции молодых учених (г. Самара, 28-29 апреля 2006 г.): сборник науч. статей / отв. ред. Ю.С.Поваров. – Самара : «Универс-групп», 2006.- С. 273-275.
19.82. Пестрикова А.А. Проблемы договора о суррогатном материнстве // Гражданское право. – 2006. - № 2. – С. 14-17.
20.83. Пестрикова А.А. Суррогатное материнство: понятие и виды // Современное законодательство России и бывших республик СССР: Материалы международной научно-практической конференции. – Тверь: Твер. гос. ун-т, 2006.- С. 87-91.
56.84. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М:,"Классики цивилистики".- 2005.- С.76;
57.85. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року. - К., 1997. – С. 547, С.461-468;
93.86. Правове регулювання відносин з надання послуг: навч. посіб./ А.А.Телестакова. – К.: Центр учб. л-ри, 2010. – 159 с.
58 87. Приходько В. Послуга як правова категорія договору розшуку // Підприємництво, господарство і право. —2006.- № 5.- С. 82;
59.88. Романова Е.Н. Гражданско-правовое содержание услуг//Учен. Зап. Кабардино-Балкарского НИИ. Нальчик, 1974. Т. XXVI.- С.234;
60.89. Рубин A.M. Правовое регулирование централизованных перевозок грузов автомобильным транспортом. -М., 1960. - С. 35;
61.90. Рубинштейн С. Л. Основы общественной психологии. — СПб., 1999. — С. 435-465;
21.91. Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием. Львов: Высшая школа. – 1982. – С. 49–77.
62.92. Саксонское зерцало: памятник, комментарии.исследования / В.М. Корецкий (отв. ред.). - М., 1985 - С. 63-64, С. 82;
63.93. Словник законодавчих і нормативних термінів: Юрид. слов. І. Дахна / Авт. I. Дахно. - К., 1998. - С. 245-246;
64. 94. Советское гражданское право / Под ред. О. А. Красавчикова. — М., 1985. — Т. 1. — С.189;
22. 95. Солдатов О., Сухова Г. Суррогатная мама для иностранца. Суррогатное материнство на Украине: Особенности договора с нерезидентом // Юридическая практика. – 2009. - № 24 (599).
65.96. Солодков М.В., Полякова Т.Д., Овсянников Л.Н. Теоретические проблемы услуг и непроизводственной сферы при социализме. М., 1972. С. 31, С.133;
66.97.Статути Великого князівства Литовсько-го: У 3 т. - Том III. Статут Великого князівства Литовського 1588 року: У 2 кн. - Кн. 1 / За ред. С.Ківалова, П.Музиченка, А.Панькова. - Одеса, 2004.- С.630-637, С.479-481;
67.98. Степанов Д.И. Зарождение и развитие услуг в римском частном праве / Журнал российского права. - №3. - 2001. - С. 149;
68.99. Степанов Д. Услуги как объект гражданских прав // Российская юстиция. — 2000. — № 2. — С.16;
69.100. Таль Л.С. Трудовой договор. Цивилистическое исследование. Ярославль, 1913-1918. Ч. 1-2. - С.1334;
70.101. Тлумачний словник-мінімум української мови / За ред. О. М. Єфімова. - К., 1999. - С. 243, С.305, С.400;
71.102. Тлумачний словник української мови / За ред. Д. Г. Гринчишина. - К., 1999. - С. 209, С. 218; 72.103. Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки для студентів усіх спеціальностей, викладачів /П.Х. Кучерявенко, О.I. Конакова, О.В. Носова та ін. - X., 1993. - С 110;
23.104. Трунова Л. Материнство на заказ// Домашний адвокат. 2004. № 18.
24. 105. Трунова Л.К. Юридические и практические аспекты суррогатного материнства // Юридический консультант. – 2004. - №10.
73.106. Федосенко Н. До питання про місце договору з надання послуг у ході виконання маркетингових досліджень у системі цивільно-правових договорів // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 5. —С. 27-29;
74.107. Філософія: Навч. посібник / І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко,І. В. Бойченко, В. П. Розумний та ін. / За ред. І. Ф. Надольного. — К.: Вікар, 1997. — С. 445, С. 461-464;
92.108. Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986
25. 109. Франчук С. Юридичні та етичні аспекти репродуктивної медицини// Юридична газета. 2007. №50(133).
75.110. Хаксевер Б. Управление и организация в сфере услуг. — СПб., 2002. — С. 25;
26. 111. Харитонов Є.О., Харитонова О.І., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб. і доп. – К.: Істина, 2009. – 816 с.
76.112. Цехер Г. Если мы потребляем услугу, то надо знать //Услуги: права потребителя (тарифы, сроки, неустойки). — Екатеринбург, 1999. — С. 16-17, С. 45;
77.113. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2-х т.: Т. 2: Особлива частина / А. Ю. Бабаскін, Т. В. Боднар, Ю. Л. Бошицький та ін. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре 2003. - С 121;
27.114. Цивільне право України. Частина перша. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти/ Ч.Н. Азімов, М.М.Сібільов, В.І. Борисова та ін. За ред. Проф. Ч.Н. Азімова. – Харків: Право, 2000. -368 с.
78.115. Шаблова Е. Г. Услуга как объект гражданских прав // Российский юридический журнал. — 2001. — № 3. —С. 48-56;
28.116. Шевчук С.С. Договор оказания медицинских услуг: монографія / С.С. Шевчук. Поднаучн. Ред. А.А. Безуглова. – М.: АЭФП, 2005. С.260.
79.117. Шерстобитов А.Е. Гражданско-правовой договор как средство охраны прав граждан потребителей//Вестн. МГУ. Сер. 11. Право. 1991. N 6;
80.118. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (Серия «Классика российской цивилистики»). - М.,2005.- Т.2.- С.88;
81.119. Шешенин Е.Д. Классификация гражданско-правовых обязательств по оказанию услуг / Гражданское право и сфера обслуживания. — Свердловск, 1984. — С. 40-47;
82.120. Шешенин Е.Д. Общие проблемы обязательств по оказанию услуг // Вестник Московского университета. Серия 11. "Право".- 2004.- № 1;
83.121. Шешенин Е.Д. Предмет обязательства по оказанию услуг // Уч. труды Свердловского юрид. ин-та. Вып.З. - Свердловск, 1964. -С.157, С.177, С.182-187;
88.122. Шкундин З.И. Гражданское право. В 2 томах. Т. 2. М.: Юриздат, 1944. – С.231.
84.123. Щенникова Л. В. Право на туристическо-экскурсионное обслуживание // Правовое регулирование отношений в сфере обслуживания граждан. — М., 1983. — С. 96;
85.124. Щуковская О.М. Правовое регулирование деятельности по оказанию правових услуг. - СПб: Санкт-Петербургский гос. ун-т, 2001. - С.17, С. 22;
86.125. Юридична енциклопедія:В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К., 1998. – С.406;
87 126. Яичков К.К. Договор перевозки и его виды в советском праве // Вопросы советского транспортного права. - М., 1957. - С. 273.
Дата: 2019-12-22, просмотров: 265.