Питання систематизації договорів про надання послуг завжди було актуальним. В різні часи його дослідженням займались такі вчені, як :М. В. Гордон, Ю. X. Калмиков, О.О. Красавчіков, М. І. Брагінський, М. Г. Масєвіч та інші. Вони пропонували за основний системоутворюючий фактор обрати різні критерії: правовий результат [25, Гордон С.85], спрямованість чи цільову установку [42, Красавчиков С.43 ], матеріальний об'єкт правовідносин і результат [21, Брагинский С.30-31], зміст встановлених законом прав і обов'язків сторін [48, Масевич С.15], майнові потреби [16, Баринов С.132] тощо, та не зважаючи на існування великої кількості наукових класифікацій цивільно-правових договорів про надання послуг єдиного критерію такої класифікації, точніше — системи критеріїв, досі не знайдено [17, Белов С.193].

Розглядаючи сучасну систему договорів з надання послуг, представлену у ЦК України [1 Цив Кодекс], слід відмітити, що вона може бути представлена в рамках даного родового "співтовариства" договорів у наступному виді. Група договорів з надання послуг (кожний з договорів якої має відособлену типологічну представленість, характеризується стійкістю типологічних ознак), відповідно норми, що регулюють даний договірний тип, утворять окремий цивільно-правовий інститут.

До таких можна віднести договори: перевезення; транспортного експедирування; зберігання; страхування; доручення; комісії; управління майном; позики; банківського вкладу; банківського рахунку та деякі інші. Вищезазначений перелік базується на тій структурі законодавчого матеріалу, що має місце в ЦК Ураїни.

Але ні в якому разі не варто обмежуватись лише законодавчо визначеним переліком і вважати його виключним, адже потенційний перелік договорів з надання послуг набагато ширший. Сюди можна віднести наступні договори про надання послуг: зв'язку; аудиторських; медичних; охоронних; інформаційних; ветеринарних; консультаційних; освітніх послуг; туристичного обслуговування; рекламних і розміщенню реклами; утилізації промислових відходів; післяпродажного обслуговування; маркетингових; маклерських, агентських тощо. Безперечно, цей перелік може бути продовжений.

У науковій літературі висловлювалися судження про те, що деякі зі згаданих вище договорів другої групи вже сьогодні мають право претендувати на самостійний тип договору. Так, Л. В. Щеннікова висловлювала пропозиції про більш об'ємне спеціальне регулювання відносин по туристичному обслуговуванню і включенні в ЦК України спеціальної глави [84, Щенникова С.96]. Подібні судження висловлювалися щодо договору на виконання маркетингових послуг. Е. В. Ізмайлова, наприклад, вважає, що договір на виконання маркетингових досліджень являє собою самостійний цивільно-правовий договір і вимагає вже сьогодні окремого правового регулювання [33, Измайлова С.96]. Надзвичайно влучно відмітив М. І. Брагінський: " варто очікувати, що коло спеціально урегульованих договорів послуг за межами ЦК, а, можливо, і в самому кодексі, буде розширюватися" [21, Брагинский С.30-31]. І вже сьогодні ми можемо знайти цьому підтвердження, варто лише згадати Закони України "Про транспортно-експедиторську діяльність" [11, Ст.1996], "Про телекомунікації" [10, Ст.2644], «Про туризм" [12, Ст.241], Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами" (від 20.01.1997, №30), "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти" (від 17.09.1996, №18, Ст.501) та інші нормативно-правові акти, що були прийняті або кардинально змінені після набрання чинності Цивільним кодексом України, що було зумовлено зростанням ваги і значущості укладення договорів про надання послуг.

Слід відмітити, що основою системи договорів про надання послуг у цивільному праві України є те, що об'єктом їх є послуги нематеріального характеру [77, Цив право У акад. курс С.121]. У цьому і полягає їх основна відмінність від договорів з проведення робіт, і саме нематеріальний об'єкт результату послуг повинен бути покладений в основу системи договорів про надання послуг. Ю. X. Калмиков, зокрема, не підтримує таку точку зору і вважає, що у зобов'язаннях по наданню послуг визначальним фактором є специфіка самих дій як послуг, а не результати цих дій [39, Калмиков С.33]. Але тут варто погодитись із аргументацією М. І. Брагінського, який зазначає, що до послуг не можна відносити різного роду пільги (наприклад знижки з ціни), що надаються замовнику на будь-яких підставах [21, Брагинский С.31], більше того, поведінка послугоодержувача спрямована переважно саме на отримання корисного результату (досліджуючи такий договір про надання послуг як договір комісії, можна помітити, що комітента більше цікавить сам факт продажу речі), а не на сам процес, хоча іноді процес і справді може займати першочергове значення (наприклад, як у договорі про надання туристичних послуг).

M. І. Брагінський, наприклад, відзначає можливість існування різного роду договорів послуг: "... можливі договори, спрямовані на "лікування чи на вилікування", на представництво адвоката в суді і на досягнення в процесі конкретно-визначеного результату (наприклад задоволення позову) [21, Брагинский с.232]. Однак його позиція видається не зовсім послідовною, адже спочатку наголошується на значимість нематеріального результату послуги і констатується, що "його недосягнення звільняє контрагента від необхідності ... виплати винагороди" , а потім уточнюється, "що ж стосується іншого прикладу — медичних чи адвокатських послуг, то включення в їх предмет досягнення нематеріального блага здійснюється спеціальним правочином сторін" [21, Брагинский С.235-241].

Свій погляд на поняття результату послуги пропонує Б. А. Борісов, який визначає "результат послуги як категорію договірну, і по відношенню до його настання. за умови дотримання сторонами ряду істотних умов, досягається угода, що передувала початку надання послуг. В зміст такої угоди завжди включається обов'язковість належного виконання послуги, але не завжди — обов'язковість настання очікуваного результату, якщо він залежить від будь-яких умов сприяння, що не піддаються точному прогнозуванню" [19, Борисов С.8].

У цьому зв'язку виникає також питання обґрунтованості презумпції досягнення (негарантованості) нематеріального результату послуг та презумпції досягнення нематеріального результату з розподілом на сторони ризику недосягнення результату. М. І. Брагінський з цього приводу зазначав, що "якщо договором визначений результат (нематеріальний) послуги, з цього випливає, що його недосягнення звільняє контрагента від необхідності надання, цілком чи хоча б частково, зустрічного задоволення — виплати винагороди" [21, Брагинский С.232]. Це відображено і в ч. З ст. 538 ЦК України, яка вказує, що "у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі", але при цьому ставить можливість виплати винагороди за ненадання (неналежне надання) послуги у залежність із виною виконавця, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 903 "У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом".

Загальна характеристика системи договорів про надання послуг в цивільному праві України є необхідною для подальшого розвитку правового інституту надання послуг як передумова вдосконалення законодавства. Комплексне дослідження системи цивільних договорів необхідне з метою: виокремлення ознак, на основі яких побудована система договорів у цивільному праві України; аналізу обраних законодавцем системних ознак для визначення того, чи завжди вони відображають істотні риси договірних правовідносин, що вимагають правового закріплення, і, відповідно, які можливості є для вдосконалення законодавства про договори; чіткого й доступного формулювання ознак, щоб їх практичне використання дозволяло безпомилково кваліфікувати договірні зобов'язання а, отже, і застосовувати до кожного зобов'язання саме ті правові норми, які призначені для його регулювання.

Під системою договорів про надання послуг розуміється цілісна єдність, що складається із сукупності зобов'язальних правовідносин по наданню послуг, які взаємопов'язані між собою множинністю елементів та ознак, мають чітку внутрішню структуру та врегульовуються спільними правовими нормами [93 Правове Телестакова, С.119].

Використовуючи послідовно–системний розгляд цивільних договорів як правочинів, юридичних актів, дій, зобов'язань, майнових відносин і, нарешті, цивільних правовідносин, можна створити на кожному системному рівні уніфіковане регулювання, що застосовується до всіх цивільних договорів, а при необхідності правового регулювання непоіменованого договору слід застосовувати ті уніфіковані норми, які обумовлені присутньою у ньому системною ознакою, уже використаною законодавцем для формування правової бази.

У доктрині цивільного права існує позиція, яка відмічає потребу у визначенні та юридичному закріпленні поняття «сервісна» послуга як складного комплексного явища, що включає в себе різноманітні види послуг: технічні, консультаційні, професійного навчання й інші, які підпорядковані одній генеральній меті – забезпеченню якості товару в процесі його експлуатації; і визначені її ознаки: а) обслуговуючий характер сервісної послуги стосовно основної; б) надання сервісних послуг (супутніх) послуг не повинне суперечити діяльності по наданню основної послуги; в) надання сервісних послуг у прихованій формі не повинно нав'язуватися замовнику, і повинно служити виключно інтересам задоволення потреб останнього.

Існує багато критеріїв для класифікації послуг, наприклад, об'єкт впливу, критерій оборотоздатності; мета отримання прибутку; кваліфікованість послугонадавача; визначеність предмету договору; тривалість; періодичність тощо.

Існує підхід до формування системи договорів про надання послуг в залежності від спрямованості цієї послуги на конкретний об'єкт, яка дозволяє розглядати договори про надання послуг в єдиному взаємозалежному комплексі і поділити їх на: договори про надання послуг, що спрямовані на тіло людини (охорона здоров'я, косметичні, спортивні); договори про надання послуг, що спрямовані на товари й інші фізичні об'єкти (обслуговування устаткування, ветеринарні, охорона матеріальних об'єктів); договори про надання послуг, що спрямовані на свідомість людини (освітні, інформаційні, радіо і телебачення); договори про надання послуг з фінансовими активами (банківські, операції з цінними паперами) [93 Телестакова, С.120].

Послуги залежно від характеру діяльності прийнято поділяти на наступні види:

1) послуги фактичного характеру — перевезення (гл. 64); зберігання (гл. 66);

2) послуги юридичного характеру — доручення (гл. 68); комісія (гл. 69);

3) послуги як фактичного, так і юридичного характеру — транспортне експедирування (гл. 65); управління майном (гл. 70);

4) послуги грошово-кредитного характеру — страхування (гл. 67); позика, кредит, банківський вклад (гл. 71); факторинг (гл. 73); розрахунки (гл. 74) [27, Гражданское право под ред. Суханова С.3].

Послуги суттєво відрізняються одна від одної, крім того їх можна відрізнити за різноманітними ознаками. Основне призначення класифікації послуг - виявити ті ознаки, на основі яких надалі можна буде здійснити детальне дослідження кожного виду, а також інтегрувати розгалужену систему послуг під одне правове підґрунтя на основі їх загальної для всіх видів правової природи. Класифікацію можна почати розробляти з уточнення галузей сфери послуг.

По-перше, послуги можуть бути професійними або орієнтованими на споживача. До професійних можна віднести бізнесові послуги, консалтингові, взагалі ті, що не стосуються окремої особистості. Відповідно до інших треба віднести послуги, що передбачають орієнтацію на певну людину або групу людей.

По-друге, хто є джерелом послуги: людина або машина? Екстрасенс майже не використовує обладнання, а ось зубний лікар вимагає бор-машини. Таким чином послуги можна розрізняти за механізмом їх надання. Критерієм такої класифікації виступає джерело послуги.

По-третє, чи є обов'язковою присутність споживача в момент надання послуги? Звісно, послуги можуть вимагати безпосередньої присутності об'єкта надання послуги.

Врешті - решт, чи має послуга на меті отримання прибутку?

У світі існує велика кількість неприбуткових організацій, що займаються наданням послуг. Це можуть бути церкви, безкоштовні початкові школи тощо. На противагу таким організаціям існує і розвивається сектор послуг, що передбачають сплати за їх надання. Наведемо основні види послуг:

Житлові послуги (включаючи оренду готелів, квартир, будинків та ферм).

Господарчі послуги.

Оздоровлення та відпочинок (включаючи прокат обладнання, що використовується для участі у сфері розваг та оздоровлення).

Побутові послуги (включаючи прання, хімчистку та послуги візажиста).

Медичні послуги (включаючи всі стоматологічні та медичні послуги).

Освітні послуги.

Бізнесові та інші професійні послуги (включаючи правові, бухгалтерські, консультації по управлінню та комп'ютерні).

Страхові та фінансові послуги (включаючи особисте страхування та страхування фірм, послуги в наданні кредитів та позик, консалтингові послуги та податкові).

Транспортування (включаючи послуги по перевезенню вантажів та пасажирів, ремонт та оренду автомобілів)

Зв'язок (включаючи телефонні, телеграфні та спеціалізовані бізнесові способи зв'язку).

Дослідники сфери послуг на основі надання цих та інших видів послуг, так званих скритих галузей, розробили понад 16 класифікацій.

В усіх цих класифікаціях в основному використані такі критерії: відчутність, характер попиту, обсяг послуг, складність, рівень кваліфікації, трудомісткість, економічна та соціальна орієнтація, ступінь контактності зі споживачем.

К. Маркс розглядав два роди послуг: матеріальні та нематеріальні. Матеріальною, на його думку, є послуга, при виробництві якої працю, яка споживається в процесі діяльності, одночасно матеріалізується у своєму предметі, тобто при виробництві цієї послуги створюється нова річ. Якщо ж праця не матеріалізується в своєму предметі, а створює в ньому або з ним матеріальні зміни іншим шляхом, ми також маємо справу з матеріальними послугами, але іншого роду [65, Солодков с.133]. До них можна віднести діяльність транспорту, ремонт, хімчистку, прання та ін. До того ж особливістю матеріальних послуг першого виду є те, що діяльність особи, яка надає послугу, спрямована на предмети природи. А матеріальні послуги другого роду можуть бути спрямовані як на зміну предметів природи, вже існуючих речей, так і на саму особу (особисті послуги). При наданні послуг другого виду створення нової речі не відбувається, тут результат втілюється в яких-небудь змінах вже існуючих благ: збереження чи відновлення якостей речей, їх переміщення в просторі і т. і. Особливістю вказаних відносин є те, що виділити результат діяльності у вигляді окремо існуючого предмета неможливо, він матеріалізується в речах та є невіддільним від них

Продукт особистих матеріальних послуг може бути матеріалізований лише у самій людині. Хоча заперечувати таку матеріалізацію не можна з точки зору філософії, будь-які зміни, які відбуваються з людиною при наданні таких послуг, не можуть отримати речового втілення. Те, що об’єктом впливу послуги виступає сама людина, зближує особисті матеріальні послуги та послуги, продукти яких існують лише у фізичній формі праці – нематеріальні послуги. Різниця між цими видами послуг була відмічена К.Марксом , який вказував, що за самою природою послуги її результат не може бути гарантований виконавцем послуги [46, Маркс С.414-415].

Особливість продукту особистих матеріальних послуг полягає у тому, що, отримуючи специфічне матеріальне втілення в особистості людини, результат, який припускає особа, може бути гарантований виконавцем послуги. У зв’язку з тим, що об’єктом впливу послуги є людина, до процесу надання послуги висуваються відповідні вимоги (додержання санітарних вимог, комфортність, безпека та ін.), що втілюється у покладенні на виконавця послуги додаткових обов’язків та наданні послугоотримувачу права вимагати їх виконання. До особистих матеріальних послуг відносяться перевезення пасажирів, парикмахерські та деякі інші види послуг.

Нематеріальна послуга являє собою єдність процесу й продукту праці,що обумовлено тим, що продукт нематеріальної послуги існує лише у фізичній формі продукту праці. На відміну від матеріальних послуг, продукти нематеріальних послуг не втілюються в будь-якій речовій формі. Матеріальна ж послуга подібного роду єдністю процесу та продукту праці не володіє, оскільки процес створення матеріальної послуги має фізичну форму праці, а продукт матеріальної послуги існує в речовій формі.

Серед нематеріальних послуг можна виділити особисті послуги та послуги , спрямовані на зміну суспільних відносин. До першої групи відносять усі послуги зі вдосконалення та відновлення якостей особистості (послуги системи освіти, культури, здоров’я та інших установ соціально-культурного та просвітницького характеру). До другої групи – послуги фінансово-кредитних установ, органів державного управління, охорони суспільного порядку, оборони і т.д. Різниця у формі продукту нематеріальних послуг настільки незначна, що дозволяє говорити про єдність форми продуктів нематеріальних послуг. Така класифікація досить умовна, оскільки сама людина, являючи собою частину суспільних відносин, не має змоги об’єктивно їх дослідити.

Класифікація послуг, в основу якої закладена різниця у формах продуктів праці, слугує відображенням диференціації послуг у залежності від предмета прикладення праці. За цією ознакою усі послуги можуть бути диференційовані на три групи:

- послуги, спрямовані на зміну об’єктів природи, речей;

- послуги, спрямовані на саму людину;

- послуги, спрямовані на зміну суспільних відносин.

Телестакова А.А. пропонує також наступний поділ цивільно-правових послуг на: професійні і непрофесійні; послуги, що надаються у відповідності до регульованих цін і до цін, обумовлених домовленістю сторін; послуги, надані з використанням електронних обчилювальних машин і без таких; послуги, що надаються суб'єктами природних монополій і суб'єктами, що не є такими; послуги, що мають юридичний і фактичний результат. Виділимо також класифікацію послуг за ознакою ступеня контакту з замовником, яка дозволяє визначити об'єктом їх впливу саму людину та її потреби і позначені наступні проблеми, на які варто звертати увагу при побудові правових конструкцій: а) ступінь контакту виконавця і замовника може варіюватися в залежності від характеру послуги, що надається, (так, особисті послуги припускають високий ступінь контакту; технічні послуги – не припускають); б) тісний контакт із замовником впливає на розподіл, обсяг і зміст прав і обов'язків між сторонами в рамках зобов'язання [93 Правове Телестакова, С121].

На думку деяких вчених, у зв'язку з постійним розвитком сфери обслуговування виключний перелік послуг неможливий. З цим не можна не погодитися, але у законодавстві слід максимально повно відобразити всі існуючі на сьогодні види послуг і надати їм детальне правове регулювання. У противному разі важко провести розмежування з іншими схожими договорами. І договір про надання послуг може набути надто широкого спектра дії і впливу.

Таким чином, можна відмітити, що саме виокремлення предмета послуги та зосередження уваги на встановленні належних критеріїв класифікації послуг може стати основою систематизації договорів про надання послуг.