Послуга являє собою одну з фундаментальних категорій договірного права, яка регулює цивільні правовідносини, реалізуючи права та обов’язки його суб’єктів. Тим самим вона, в певному сенсі, забезпечує життєдіяльність суспільства та всієї країни на шляху до формування правової держави. Тому існує об’єктивна потреба у здійсненні всебічного аналізу поняття “послуга” як важливої юридичної категорії договірного права з формулюванням позицій видатних вчених-цивілістів стосовно цього питання.

Постановці та розгляду певних аспектів предмету нашого дослідження приділили увагу у своїх наукових працях такі вчені, як: Є. Шешенін, А.Михайлов, В. Приходько ,С. Ємельянчик, Ю. Космін, А. Кабалкін, Д.Степанов, Є. Шаблова, В.Луць, Є. Хаксевер, Н. Федосенко та ін.

Цивільний кодекс України регламентує послугу через договір, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (Ст.901 ЦК). Чинний Цивільний кодекс України визначає послуги як самостійний об'єкт цивільних прав (ст. 177 ЦК України), хоча, на відміну від інших об'єктів (наприклад, речей - ст. 179 ЦК України, цінних паперів - ст. 194 ЦК України, інформації - ст. 200 ЦК України), не містить їх легального визначення. Немає нормативного визначення послуг і в главі 63 ЦК України «Послуги. Загальні положення» [1 ЦК].

У чинному законодавстві України не чіткого визначення послуги. Так Законом України від 12.05.1991 р.“Про захист прав споживачів” (в редакції Закону України від 01.12.2005 р.) послуга визначена як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (ст. 1) [4, Про захист прав ]. Згідно зі ст. 1 Закону України від 01.12.2005 р. “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності”, послуга- результат економічної діяльності, яка не створює товар, але продається та купується під час торговельних операцій [9, Про стандарти]. Відповідно до преамбули Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 11.11.2002 р., послуга — це результат безпосередньої взаємодії між виконавцем та замовником і внутрішньої діяльності виконавця для задоволення потреб замовника [13, Про затвердження правил]. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації (Класифікатор відходів ДК 005-96 від 29 лютого 1996 року) послуга визначена як наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником і споживачем, внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача. Відповідно до Інструкції про порядок визначення країни походження товарів/послуг, оформлення та засвідчення сертифікатів відповідних форм, затвердженої рішенням президії Торгово-промислової палати України від 27.02.2002 р., послуга — трудова доцільна діяльність, результати якої виражаються в корисному ефекті, особливій споживчій вартості. У ст. 1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» містяться визначення основних термінів. У зазначеній статті послуги визначаються як «будь-яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування» [3, Про закупівлю товарів]. У ч. 2 ст. З Закону України «Про аудиторську діяльність» зазначається, що «аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб...», тобто законодавець, зазначаючи форму надання аудиторських послуг, не дає їх чіткого визначення [2, Про аудиторську діяльність].Визначення послуги зв'язку як продукту (результату) діяльності оператора зв'язку, спрямованого на задоволення потреб споживачів, міститься в ст. 1 Закону України «Про зв'язок» [5, про зв’язок]. Майже аналогічне визначення дається і послугам поштового зв'язку в ст. 1 Закону України «Про поштовий зв'язок», де під ними розуміється продукт діяльності оператора поштового зв'язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів [8, Про поштовий зв’язок].

Аналіз цих нормативних визначень терміну “послуга” свідчить, що узагальнюючим поняттям послуги буде дія, що надає користь, тобто має своїм результатом певний “корисний ефект”.

Стаття 901 ЦК України визначає послугу, точніше, предмет договору про надання послуг, використовуючи категорії «дія» або «діяльність» (надати послугу означає «вчинити дію», «здійснити діяльність»). У цивілістичній науці існує точка зору, що предметом договору про надання послуг є дії у вигляді діяльності [83, Шешенин С187]. Проте в науці є й інша точка зору, відповідно до якої основною одиницею практичної діяльності прийнято вважати цілеспрямовані дії і тому предмет послуги повинен розкриватися через діяльність, що реалізується шляхом послідовно вчинюваних дій або комплексу дій, орієнтованих на розв'язання певного завдання (операції) [85, Щуковская С.17]. І перша, і друга точка зору є неточними, тож, видається доцільним з’ясувати значення термінів “дія” та “діяльність”. Так, під дією розуміють вияв будь-якої енергії, а також роботу, здійснення будь-чого. Діяльність же, може виступати як застосування праці до будь-чого, робота, дія [53,Новий С. 774]. Водночас діяльність (діяльність людини) чиним законодавством визначається як динамічна система взаємодії людини з всесвітом, у якій вона досягає свідомо поставлених цілей, що з’являються внаслідок виникнення у неї певних потреб [14, Про затвердження складових галузевих]. Загалом же, під діяльністю розуміють специфічний вид людської активності, що спрямована на перетворення зовнішнього світу. Діяльність має певну мету, мотив, предмет, структуру, засоби здійснення. Структурно діяльність складається з окремих дій. Розрізняють дії імпульсивні та вольові [61 Рубинштейн, С.451]. При цьому можна відмітити, що сутність послуги полягає саме у здійсненні вольових дій суб’єкта. Вольова дія, в свою чергу, є свідомим актом поведінки суб’єкта, спрямованим на досягнення певної мети. Вольова дія характеризується певним способом здійснення, що отримав назву операції.

Скільки існує способів здійснення дії, стільки існує і операцій. Застосування тієї чи іншої операції залежить від суб’єкта (його практичних навиків, досвіду, кваліфікації тощо). Саме тому якість послуги безпосередньо залежить від застосування тієї чи іншої операції. Отже, під діяльністю слід розуміти сукупність певних вольових дій суб’єкта, що вчиняються певним способом чи об’єднані єдиною метою. Оскільки дія є структурною одиницею цілеспрямованої, предметної діяльності, то можна зробити висновок, що критерієм розмежування дій та діяльності є мета, із якою вони вчиняються. Послуга, з огляду на викладене, виступає як діяльність, що складається з певних дій, об’єднаних однієї метою - надання послуги. Саме встановлена мета, — створити корисний ефект, — виступає основою розмежування дії та діяльності.

Аналіз статті 901 ЦК України дозволяє дійти висновку, що в послугах сама дія набуває значення явища, що здатне змінити стан предметів матеріального та нематеріального світу. Тут важливим є не виготовлення, обробка, переробка, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові, що має місце при договорі підряду (ч. 2 ст. 837 ЦК України), а щось, що не має речового результату - продукт дії або діяльності, що не має майнового вираження, тобто сукупність якостей, що має сама дія або діяльність. У цьому і полягає корисний ефект послуги, що задовольняє потребу замовника і споживається в процесі надання, і саме це і є першою ознакою послуги як правової категорії.

Другою істотною ознакою послуги є те, що виконавець не може ( і, мабуть, і не повинен) гарантувати певний позитивний результат, оскільки в послугах «продається» (передається) не сам результат, а дії, що призвели до нього [30, Домашенко С.65]. Результат у деякому сенсі лежить поза межами послуги, адже він не може бути гарантованим, і являє собою своєрідний мотив для замовника.

Наступна ознака послуги витікає зі змісту ст. 901 ЦК України, згідно з якою виконавець зобов'язується надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Це означає, що послуга споживається з її наданням, тобто процес надання послуги невідривний від виконавця послуги. Споживання послуги співпадає з процесом її надання. Усе це вказує на таку ознаку послуги, як невіддільність (або невід'ємність) послуги від виконавця послуги.

Цивільним законодавством, зокрема ч. 1 ст. 902 ЦК України, встановлюється вимога щодо надання послуги виконавцем особисто. На перший погляд, це вказує на особистодовірчий характер правовідносин між виконавцем і замовником і на таку ознаку послуги, як фідуціарність. Але питання щодо фідуціарності договору з надання послуг є досить складним і потребує особливої уваги та детального розгляду. У науковому світі цивілістики немає одностайного погляду на безумовне віднесення вказаного правочину до фідуціарних: одні вчені відносять відносини, які виникають із договору про надання послуг, як і сам правочин довірчими , а інші навпаки.

Немає також і одностайної думки, стосовно того, які саме правочини можна вважати фідуціарними, а які ні; які критерії слід використовувати для такого поділу. Приєднаємося до думки, висловленої Зайцем О.Р., який під фідуціарним правочином розуміє «такий правочин, який заснований на передачі однією особою (фідуціантом) іншій особі (фідуціарію) належних фідуціанту прав, при цьому зовні (у відношеннях з третіми особами) фідуціарій є повноцінним право володільцем, однак у внутрішніх відносинах з фідуціантом фідуціарій пов’язаний обмеженнями у здійсненні переданих йому прав умовами фідуціарного правочину, які не діють по відношенню до третіх осіб, по досягненню же цілі фідуціарного правочину фідуціарій зобов’язаний повернути фідуціанту права» [91 Зайцев, С.209]. При цьому, на нашу думку, кваліфікуючими ознаками фідуціарного правочину є: 1)наявність високої довіри фідуціанта до фідуціарія; 2) тимчасове утримання фідуціарієм права фідуціанта, о надає можливість зловживання першим. До факультативних ознак фідуціарних правочинів, які можуть проявлятися у певних випадках відносяться: 1) відсутність чітко визначеного змісту повноважень фідуціарія; 2) можливість в односторонньому порядку припинити договір. Звідси й поширюється коло фідуціарних правочинів [91 Зайцев, С.211]. Тож, оскільки дані ознаки підходять до договору про надання послуг, можна зробити висновок, що такий договір є фідуціарним, тобто має особитодовірчий характер.

Також у науковій літературі виділяють такі характерні ознаки послуг:

1) невіддільність від джерела (синхронність надання та отримання послуги, невіддільність процесів виробництва і споживання);

2) нематеріальність;

3) якість, диференційованість якості послуги (залежить від кваліфікації,

професійних якостей безпосереднього виконавця, послугонадавача);

4) ексклюзивність;

5) неможливість накопичення, зберігання й транспортування більшості з них (досвід, знання, навички творчої діяльності);

6) невичерпність.

Є.Д. Шешенін, проаналізувавши економічну сутність відносин при наданні різноманітних послуг, дійшов до висновку, що послуга як предмет договірного зобов'язання, має такі ознаки:

1) послуга - це діяльність особи (фізичної або юридичної), яка надає послугу;

2) надання послуги не створює речового результату;

3) корисний ефект послуги (діяльності) споживається в процесі надання послуги, а споживча вартість послуги зникає [83, Шешенин С.177].

На підставі вищезазначеного можна дійти висновку щодо наявності таких постійних специфічних ознак послуги, як правової категорії: продукт дії або діяльності, що не має майнового вираження, корисна роль дії або діяльності, результат якої не має правового значення і не може бути гарантованим, вона надається лише за завданням замовника, її невіддільність (невідривність) та фідуціарність.

Під послугою розуміється, якщо звернутись до етимології слова:

1) дія, вчинок, що дає користь, допомогу іншому;

2) діяльність підприємств, організацій та окремих осіб, виконувана для задоволення чиїх-небудь потреб; обслуговування [23, Великий тлумачний С.894]; люб'язний вчинок, служіння, слугування [70, Тлумачний словник-мінімум С.305]. Жодне з цих значень не відображає повно поняття послуги як правової категорії. Чи можна вважати тотожними категорії «послуга» та «обслуговування»? Під обслуговуванням розуміється виконання роботи, функції, пов'язаної із задоволенням чиїх-небудь запитів, потреб [70, Тлумачний словник-мінімум с.243]. Що ж розуміється під послугою?

Єдиного визначення послуги як предмета договірного зобов'язання з надання послуг не було і в науці радянського цивільного права. Можна стверджувати, що це пояснюється різноманіттям договорів на надання послуг та відсутністю комплексного дослідження цієї групи договорів.

Послуга як правова категорія, а саме як предмет зобов'язання з надання послуг, була вперше досліджена Є.Д. Шешеніним [81, Шешенин С.41]. Необхідно зазначити, що в окремих працях були спроби розкрити економічну та юридичну сутність послуги як предмета конкретного зобов'язання, що досліджується [83, Шешенин С.177]. Так, предметом договору перевезення К.К. Яічков [87, Яичков С.273] вважає «послуги у вигляді діяльності з переміщення». Такої ж думки дотримується A.M. Рубін [60, Рубин С.35] щодо договору автомобільного перевезення. Предметом договору транспортно-експедиційного обслуговування є, на думку Е.М. Ворожейкіна, сукупність допоміжних послуг, що підлягають виконанню у зв'язку з наступним або вже завершеним транспортуванням вантажів [24,Ворожейкин С.47]. М.К. Александров-Дольник вважає, що предметом договору на експлуатацію залізничних під'їзних колій є послуги, однак, незважаючи на це, він кваліфікує цей договір не як самостійний вид договору на надання послуг, а як «різновид договору підряду у формі надання послуг» [15, Александров-Дольник С.119].

Послуга в економічному розумінні розглядається К. Марксом як «особлива споживча вартість праці, що «надає послуги не як річ, а як діяльність» [46, Маркс С.413]. Необхідно звернути увагу на те, що мова тут іде не про будь-яку діяльність, а лише про ту, що не має упредметненого вираження, тобто нематеріальне благо. Під матеріальним і нематеріальним благами в юридичній науці та під цими ж поняттями в економічній науці розуміються різні речі.

У юридичній науці матеріальні та нематеріальні блага тотожні матеріальним і духовним цінностям. Матеріальним компонентом володіють і матеріальні, і духовні цінності, але в духовних матеріальний компонент є лише носієм інформації виступає лише як умова їх реалізації.

В економічній науці під матеріальними благами розуміють ті об'єкти, що мають речову форму вираження, і відповідно під нематеріальними благами – ті об'єкти, що не мають такого вираження [44, Кротов С.4].

У цивілістичній літературі існує думка, що К. Маркс мав на увазі не те, що послуга не є товаром, навпаки, він вказував, що вона «не є придатним для продажу» товаром, а це - товар особливого роду [44, Кротов с.7]. Проте є в науці і протилежна думка. Так, М.К. Сулейменов вважає, що втілення послуг у товарах і розгляд послуги як корисної діяльності, але не речі - це різні аспекти питання. Послуга в останньому значенні виступає не як економічне відношення, а як відношення людини до природи, момент виробничих сил [47, Масевич С.223].

Цікавим, на нашу думку, є те, що законодавець визначав товар «як продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а також цінні папери), призначені для реалізації» [6, ЗУ Про обмеження монополізму]. При цьому під реалізацією продукції (робіт, послуг) розуміється «господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб'єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов'язань» [7, ЗУ Про оподаткування прибутку]. Отже, за чинним законодавством, послуга - це продукт діяльності, призначений для реалізації, тобто господарської операції суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на послуги іншому суб'єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов'язань. Проте необхідно зазначити, що ця позиція законодавця є дещо неточною. Так, товар, як уже зазначалось, на законодавчому рівні визначається «як продукт діяльності (включаючи роботи, послуги...), тобто слід розуміти, що роботи і послуги теж є товаром. Однак у радянський період законодавець визначав продукцію «як товари, роботи, послуги» [63, Словник законодавчих С.245]. На жаль, у сучасному українському законодавстві немає визначення продукції. Звернемося до етимології слів «товар», «продукція», продукт». Так, під товаром прийнято розуміти продукт праці, призначений для обміну, що має споживчу й обмінну вартість [70, Тлумачний словник-мінімум С.400], продукт праці, призначений для продажу і здатний задовольняти потреби покупця [72, Тлумачно-термінологічний словник С.110], будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу [23, Великий тлумачний словник С.1251]. Під продукцією розуміється сукупність продуктів, що є результатом виробництва окремого підприємства, галузі промисловості, сільського господарства або всього народного господарства країни за певний проміжок часу, а також плоди особистої творчості [71, Тлумачний словник укр. С.218]. Між тим, продукт - це предмет (те, на чому зосереджується чиясь увага, на що спрямована чиясь діяльність [71, Тлумачний Словник укр. С.209], що становить результат людської праці, діяльності. На підставі вищезазначеного, можна дійти до висновку, що ширшою є категорія «продукція», яка охоплює товари та результати особистої творчості, а також роботи і послуги як продукти людської праці. Тож, послуга є особливим видом товару, а товар, як категорія, що означає продукт для продажу, входить у більш широке поняття- продукція. Отже, ми можемо побудувати логічну послідовність понять, слідуючи від найширшого: продукція – товар – послуга.

У різних джерелах на сучасному етапі порізному трактується поняття послуги. Вчені-цивілісти, досліджуючи дане питання, акцентують увагу на окремих найбільш важливих, на їх погляд, ознаках послуги як правової категорії, виділяючи їх в якості «базиса» для визначення поняття послуги. Тому, систематизуючи наукові підходи до поняття послуги, ми будемо керуватися критерієм, які саме характеристики послуги відомі дослідники цього питання брали за основу. Таким чином, позиції вчених щодо до поняття послуги розділяються на групи, залежно від того, на яку ознаку послуги роблять наголос науковці.

Найбільш поширеною є позиція, згідно з якою послуга визначається через результат діяльності.

Так, у своєму монографічному дослідженні М.В. Кротов розглядає послугу в двох аспектах - як економічну категорію, так і правову категорію. Послуга як економічна категорія представляє собою єдність процесу та продукту праці, а в правовому розумінні послугою є та або інша сторона економічного змісту послуги: або продукт праці або процес праці [44, Кротов С.12,14]. При цьому далі він зазначає, що послуга як процес праці і як продукт праці є об'єктом різних галузей права. Послуга як процес праці (обслуговування) виступає як об'єкт трудових правовідносин, під яким розуміється виконання працівником певної трудової функції відповідно до його спеціальності, кваліфікації й посади. Тоді як продукт праці - послуга є об'єктом цивільних правовідносин, під яким розуміється певне благо - результат діяльності, що має властивості товару.

С. Ємельянчик визначає послугу як дію (діяльність), спрямовану на задоволення потреб особи, яка виражається у відсутності втілення в певному майновому результаті, що є невіддільним від самої діяльності, якість якого не може гарантуватися і який споживається безпосередньо у момент її здійснення [32, Ємєльянчик С.105].

Прихильником визначення послуги через результат діяльності виступав

О. Красавчиков, який вважав, що діяльність може і не мати матеріального

(упредметненого) результату, але вона не безрезультатна [64, Советское Красавчиков С. 189]. В. Луць зазначає, що результат діяльності щодо надання послуг полягає в самому наданні послуг (тобто діяльності)[45, Луць С.572] . При наданні послуг продається не сам результат, а дія, яка до нього привела.

З викладеного випливає, що послуга — це специфічний результат, що виражається в діяльності. Через результат діяльності визначає послугу і Н.Федосенко, відзначаючи, що діяльність і результат, на перший погляд, виступають як “рівнозначні” величини, якщо вважати, що задоволення потреби можливе лише за допомогою діяльності. Якщо ж виходити з того, що діяльність є не самоціллю, а засобом досягнення мети — задоволення потреби, то акцент у визначенні послуги зміщується саме до результату, адже дуже складно визначити мету діяльності [73, Федосенко С.28].

На результаті діяльності при визначенні послуги акцентується увага і Є.Шабловою, що визначає послугу як спосіб задоволення індивідуальної потреби особи, яка не пов’язана із створенням речі або об’єкта інтелектуальної власності, досягається в результаті діяльності, що допускається діючим правопорядком на оплатних засадах [78, Шаблова С.56].

Є.Д. Шешенін пропонує визначення послуги «як діяльності тієї або іншої організації, корисний ефект якої не має речового результату і споживається у процесі надання послуги» [83, Шешенин с.182]. Є. Д. Шешенін також вказує, що під послугою слід розуміти діяльність, що здійснюється на виконання цивільного обов’язку і не пов’язана із створенням упредметненого результату . [82, Шешенин С.45]

За іншим науковим підходом послуга визначається через її корисний ефект. З цієї точки зору, в юридичній літературі послуга трактується як трудова корисна діяльність людини (групи людей), результати якої дістають вияв у корисному ефекті, що задовольняє будь-яку потребу суспільства [50, Михайлов С.51]. Цей суспільно корисний ефект (або благо) виступає не у формі речей, а у формі діяльності. Як зазначає Ю. П. Космін, послуги — це певна діяльність, що не пов’язується зі створенням речі (її відновлення, ремонт), однак яка сама по собі породжує відповідне благо, що має споживну вартість і внаслідок цього стає об’єктом права [41, Космін С.265].

В.Приходько пропонує визначення послуги як корисного результату дії (діяльності), що полягає у корисному ефекті, оскільки корисний ефект задовольняє потреби особи (саме для досягнення цього результату укладається договір про надання послуг) [58, Приходько С.82].

О.М. Щуковська визначає послугу як вид блага, що служить засобом задоволення потреб за рахунок здійснення діяльності (шляхом вчинення дій) одним суб'єктом, у корисних якостях (корисному ефекті) якої і міститься суб'єктивний інтерес іншого суб'єкта, і на яку у останнього виникає право вимоги [85, Щуковская С.17,22].

Деякі вчені, визначаючи послугу, акцентують увагу на понятті дії або діяльності.     Д.І. Степанов вважає, що під дією (як певним рівнем поведінки) слід розуміти серію рухів тіла, спрямованих на один об’єкт. А оскільки слід враховувати, що послуга є більш складним явищем, то має йтися саме про сукупність дій, які послідовно змінюють і доповнюють одна одну (операція). Це і характеризує послуги як дії [68, Степанов С.16].

Слушною видається з цього приводу позиція С. Ємельянчика щодо сумнівності тверджень згідно з якими послуга як об’єкт зобов’язання може виступати лише в його активній формі (власне сама дія), а в іншій, пасивній

формі (тобто утримання від дій), послуга існувати не може .[32, Ємельянчик С.106] В даному випадку, на нашу думку, поняття дії (діяльності) слід тлумачити більш широко, оскільки на практиці цілком можливі випадки, коли надання і, відповідно, споживання послуги може відбуватися у процесі бездіяльності з боку виконавця. Слід зазначити, що в літературі приділяється увага “співвиконавству” з боку замовника в процесі надання послуг [78, Шаблова С.48-50] . Разом з тим деякі вчені допускають явне протиставлення при кваліфікації послуги понять “дія” і “послуга” як об’єктів правовідношення [36, Кабалкин С.79-88]. Останнім часом також пропонується об’єктом правовідношення вважати не лише дії, а й їх результат.

Також послуга подекуди трактується як підприємницька діяльність, направлена на задоволення потреб інших осіб, за винятком діяльності, що здійснюється на основі трудових правовідносин. Поняття послуги розкривається і як будь-які функції, пов’язані безпосередньо або опосередковано із задоволенням особистісних потреб, але безпосередньо не направлені на виробництво будь-яких предметів.

Існує позиція, за якою послуга також визначається як такий вид корисної праці, при якій виробництво корисного ефекту співпадає з часом її споживання. За ознакою синхронності надання та отримання послуги також визначають як нематеріальні блага, головною рисою яких є споживання на місці їх надання. Вважається, що виробництво (надання) послуг і їх споживання співпадають у часі та просторі, і в момент надання послуги її виробник (виконавець) і споживач вступають у безпосередній контакт.

Отже, наукова доктрина визначає послугу як певну діяльність, яка не пов’язана зі створенням речі (її відновленням, ремонтом тощо), однак сама по собі породжує відповідне благо, що має споживчу вартість, та в силу своїх корисних властивостей здатна задовольнити певні потреби.

Предмет — являє собою поняття, що позначає певну цілісність, виділену із світу об'єктів у процесі розумової діяльності [92 Філософс, С.324]. Предмет цивільно-правової послуги – складне питання, з приводу якого не існує єдності думок вчених-цивілістів. М.В. Кротов вважає, що предметом послуги є дії, результат яких не має вираження в речах і не може бути гарантованим [44, Кротов С.5]. М. В. Кротов, продовжуючи дослідження предмета договору надання послуг, схиляється до того, що послуга є нематеріальною, а тому невід'ємною умовою зобов'язання по наданню послуг є неможливість гарантувати досягнення корисного ефекту діяльності послугонадавача, оскільки такий результат лежить поза межами зобов'язального відношення [28, Гражд ред..Сергеева С.545]. Таке судження багато в чому узгоджується з таким уявленням про послугу як поведінку, що взагалі не зводиться до якогось визначеного результату, а корисний ефект полягає у самій поведінці. Таким чином, результат визначеної діяльності не тільки не включається в предмет зобов'язальних правовідносин, але і взагалі виводиться за межі зобов'язальних правовідносин, залишаючись мотивом та своєрідною правовою метою послуги. Власне зобов'язаннями по наданню послуг охоплюються відносини з приводу надання нематеріальних послуг, що характеризуються відсутністю гарантії досягнення передбачуваного позитивного результату. Ми не зовсім погоджуємось із судженнями М.В.Кротова, адже виникає певна неузгодженість між неможливістю гарантувати досягнення корисного ефекту діяльності послугонадавача та правом вимоги корисного ефекту у послугоодержувача.

А.Є. Шерстобитов в якості предмета називає отриманий заказником корисний ефект від здійснення виконавцем відповідних дій або здійснення ним відповідної діяльності, при цьому він особливо підкреслює нематеріальний характер корисного ефекту [79, Шерстобитов]. Його думку розділяє Є.Н. Романова, яка в якості предмета послуги виділяє корисний ефект у вигляді плюсів та зручностей для контрагентів: економія часу, коштів, додаткові гарантії та ін. [59, Романова С.234].

В.А. Кабатов вважає, що предметом послуги є відповідні дії, а не їх речовий результат [35, Кабатов С.321].

Послуги мають своїм предметом неречові блага . У правовідносинах з надання послуг неречові блага виступають у якості об’єкта, на який здійснюється вплив в процесі діяльності виконавця при наданні послуг – об’єкта впливу. У цивілістичній літературі об’єкт впливу використовується найчастіше в якості критерія класифікації послуг.

Роблячи наголос на нематеріальному характері послуги, Є.Д. Шешенін зробив висновок, що предметом послуг є результати діяльності, які не існують окремо від виконавців та не являють собою речі.

Отже, послуга є багатостороннім і багатоаспектним явищем. Проблема легального визначення послуги (як об'єкта цивільних прав) залишається поки що відкритою. Проаналізувавши положення законодавства та доктрини, можна запропонувати таке визначення послуги: послуга- це діяльність особи, що спрямована на задоволення конкретного нематеріального блага, є невід’ємною від особи-послугодавця і носить особистий характер. Предметом послуги є неречові блага, які мають корисний ефект нематеріального характеру.