При здійсненні оцінки стану платіжного балансу велика увага приділяється його збалансуванню та врівноваженню. Рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли надходження та витрати збалансовані й офіційні резерви не змінюють своєї величини.

В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом. У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівновазі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю). У середньостроковому плані країна може мати негативне сальдо поточного балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для розрахунків за імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів. І навпаки, позитивне сальдо експорту-імпорту товарів та послуг означає, що дана країна може надавати кредити іншим суб'єктам світового господарства. Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (основного) балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довгострокової або структурної стабільності національного господарства. В основі аналізу основного балансу лежить припущення про його нечутливість до факторів короткострокової дії (як, наприклад, коливання валютного курсу та відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності праці, смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру. У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користуються своїми золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником не рівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви».

При аналізі основних статей платіжного аналізу вагомим є оцінка балансу товарів та послуг, переважно яким визначається сальдо рахунку поточних операцій. Дефіцит торговельного балансу, який не компенсується активним балансом послуг та чистими зовнішніми доходами, збільшує зовнішню заборгованість приватного сектору або уряду країни. Значний торговельний дефіцит може бути наслідком низької конкурентоспроможності виробництва, невисокої якості продукції, невідповідності товарів та послуг попиту або міжнародним стандартам торгівлі, а в деяких випадках – результатом неплатоспроможності підприємств або уряду. Дефіцит, який виникає внаслідок названих причин, має тенденцію перетворюватись на хронічний і збільшуватись, якщо зовнішні позички, за рахунок яких він покривається, витрачається переважно на споживання або на погашення заборгованості попередніх років. Водночас пасивний торговельний баланс не завжди свідчить про низьку конкурентоспроможність товарів або важкий економічний стан країни. Причиною торгового дефіциту можуть бути розвиток капіталомістких галузей виробництва, індустріалізація або прискорення економічного розвитку країни, модернізація капіталу й реструктуризація національної економіки на основі залучення іноземних інвестицій. В таких випадках торговий дефіцит сприятиме розвитку економіки в майбутньому. Великий надлишок торговельного балансу також не завжди може свідчити про економічні успіхи. Наприклад, активний торговельний баланс може бути обумовлений інтенсивним погашенням зовнішньої заборгованості минулих років і досягатися за рахунок обмеження внутрішнього споживання та інвестицій.

Таким чином незмінна рівновага торговельного балансу є недосяжною, при цьому досягнення її не має виступати як поставлена мета. Адже, країна, яка намагається підтримувати нульовий торговельний баланс відмовляється від вигод зовнішньої торгівлі й міжнародного кредиту. Вона обмежує себе в можливостях інвестувати за кордон та збільшувати відповідно дохід за рахунок міжнародних інвестицій, позичати на зовнішніх ринках. Тому, набагато важливіше контролювати стан платіжного балансу в цілому. 

До традиційних методів балансування платіжного балансу можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно угоди “своп”. Це тимчасові методи балансування, оскільки країни боржники зобов’язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу. Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігацій в центральних банках інших країн.

Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни. Валютне забезпечення платіжного балансу виражає зміст валютної ліквідності. Це поняття характеризує можливість тієї чи іншої країни безперервно сплачувати свої зовнішні зобов’язання відповідними платіжними засобами. Для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здатний забезпечити оплату імпорту країни протягом трьох місяців. В разі якщо не вистачає валютних резервів щоб покрити вторинне сальдо платіжного балансу виникає дефіцит фінансування платіжного балансу, що може спричинити збільшення товарних кредитів, зростання неплатежів і зовнішньої чистої кредиторської заборгованості підприємства країни, збільшення іноземних і внутрішніх займів та процентних ставок по них, прискорене зростання чистого зовнішнього боргу і обсягів його обслуговування, припинення імпортних поставок через відмову постачальників, передачу виробленої продукції, майна, землі, акцій та інших активів нерезидентам в рахунок погашення заборгованості.

Платіжний баланс здавна є одним із об'єктів державного регулювання. Це обумовлено наступними причинами.

По-перше, платіжним балансам властива неврівноваженість, що проявляється в тривалому й великому дефіциті в одних країнах і надмірному активному сальдо в інших. Нестабільність балансу міжнародних розрахунків на динаміку валютного курсу, міграцію капіталів, стан економіки.

По-друге, після скасування золотого стандарту в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє слабко. Тому вирівнювання платіжного балансу вимагає цілеспрямованих державних заходів.

По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилося значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Завдання його зрівноважування входить у коло основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного росту, стримуванням інфляції й безробіття.

Крім балансування статей платіжного балансу з метою його врівноваження використовують також і економічні методи його регулювання. До них відносять: дефляційна політика, фінансова та грошово-кредитна політика.

Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання платіжного балансу тлумачиться економічною теорією, як політика спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через стримування бюджетних витрат та сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, державне інвестування. Але використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.

Девальвація. Зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту й зміст імпорту товарів. Однак роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення й супутньої загальноекономічної й фінансової політики. Девальвація стимулює експорт товарів лише при наявності експортного потенціалу конкурентноздатних товарів і послуг і сприятливої ситуації на світовому ринку.

Здорожуючи імпорт, девальвація може привести до росту витрат виробництва імпортних товарів, підвищенню цін у країні й наступній втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Тому хоча вона може дати країні тимчасові переваги, але в багатьох випадках не усуває причини дефіциту платіжного балансу.

У сучасних умовах для зменшення дефіциту платіжного балансу широко використовуються бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм шляхом підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.

Важливим об'єктом регулювання є торговельний баланс. У сучасних умовах державне регулювання охоплює не тільки сферу обігу, але й виробництва експортних товарів. Стимулювання експорту на стадії реалізації товарів здійснюється шляхом впливу на ціни (надання експортерам податкових, кредитних пільг, зміна валютного курсу й т.д.). Для створення довгострокової зацікавленості експортерів у вивозі товарів й освоєнні зовнішніх ринків держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, уводить пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму.

З метою регулювання платежів і надходжень по «невидимим» операціях платіжного балансу приймаються наступні міри:

-    обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;

- пряма або непряма участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;

- розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями й т.д.

- регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду іммігрантів для скорочення перекладів іноземних робітників.

Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого боку – на врівноважування платіжного балансу шляхом стимулювання припливу іноземних і перебудові національних капіталів. Цієї мети підлегла діяльність держави як експортера капіталів, що створює сприятливі умови для приватних закордонних інвестицій і вивозу товарів. Урядові гарантії по інвестиціях забезпечують страхування комерційного й політичного ризику.

У короткостроковій перспективі сальдо поточного рахунку, фінансового рахунку і платіжного балансу в цілому може змінитися під впливом факторів, що визначають обсяги заощаджень і інвестицій таких, як бюджетно-податкова політика. Величина національних заощаджень визначається мірами бюджетно-податкової політики. Стимулююча фіскальна політика в країні супроводжується зниженням обсягу національних заощаджень. Це призводить до позитивного сальдо фінансового рахунку і дефіциту рахунку поточних операцій. Стримувальна фіскальна політика в країні збільшує обсяг національних заощаджень, що супроводжується дефіцитом фінансового рахунка й активним сальдо рахунка поточних операцій.

Для регулювання платіжного балансу широко використовується монетарна політика. Особливо ця політика ефективна щодо впливу на платіжний баланс за умов плаваючих валютних курсів. Відомо, що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо протягом певного часу валютні виплати країни перевищують надходження валюти за кордону, то курс національної валюти буде знижуватися.

Новим явищем стало міждержавне регулювання платіжного балансу. Воно виникло як слідство інтернаціоналізації господарських зв'язків і недостатньої ефективності національного регулювання. Зі зростанням ролі зовнішніх факторів відтворення тривала не рівновага платіжного балансу підсилює диспропорції в економіці окремих країн й у світовому господарстві. Тому провідні країни розробляють методи колективного регулювання платіжного балансу. До міждержавних коштів регулювання платіжних балансів відносять: узгодження умов державного кредитування експорту; двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах по угодах «своп»; кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, насамперед МВФ.

 Основним в регулюванні платіжного балансу є фінансова дисципліна держави й контроль умов оплати експортно-імпортних поставок. Фінансова дисципліна держави означає утримання уряду від збільшення бюджетного дефіциту, взяття на себе приватних зобов’язань, зокрема від надання гарантій та пільг по зовнішніх угодах, відмова від субсидування імпорту. Метою контролю за розрахунками є забезпечення балансу валютних надходжень і платежів при розрахунках по експорту та імпорту, запобігання втечі капіталу через експортно-імпортні операції.

Таким чином необхідно зробити наступні висновки:

Платіжний баланс – це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні данні про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн за певний період часу (місяць, квартал, рік). Він виступає макроекономічною моделлю, яка відображає економічні відносини між національною економікою та економікою інших країн.

Схема платіжного балансу була створена ООН в 1947 р. За її допомоги МВФ розробляє форми та принципи платіжного балансу. Нею користуються не тільки розвинені країни світу, а й ті, що розвиваються, або мають перехідну економіку.

Рахунок поточних операцій, рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій - це основні складові платіжного балансу. Товарно-фінансові потоки країни діляться на дві групи: реальні та фінансові потоки.

Платіжний баланс – це форма звіту про джерела коштів та їх використання, яка відображає зміни в активах, пасивах та вартості майна. Платіжний баланс має бути врівноваженим: надходження та вилучення повинні взаємно покриватися.

Традиційними методами адміністрування платіжного балансу виступають: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. Основним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.

Економічними методами регулювання платіжного балансу є: дефляційна, монетарна, фінансова та грошово-кредитна політика, девальвація, торговельний баланс.

Для уникнення кризи платіжного балансу країні необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на визначеному рівні. Платіжний баланс відіграє дуже важливу роль для країни. Він є об’єктом державного регулювання.

РОЗДІЛ ІІ

 АНАЛІЗ ПЛАТІЖНИХ БАЛАНСІВ КРАЇН

УКРАЇНИ ТА РОСІЇ