Ознакою відкритої економіки є зовнішні економічні потоки, які відіграють надзвичайно важливу роль і наділяють національні господарства особливими рисами. Економічні агенти різних країн продають один одному товари, надають послуги, переказують доходи, дарують, позичають і повертають кошти, інвестують капітали в господарства інших країн.

Сукупність зовнішньоекономічних зв'язків окремої країни можна об'єднати в декілька груп, кожна з яких характеризує особливості її участі в міжнародному поділі праці. До першої групи входить множина торговельних операцій, пов'язана з експортом та імпортом товарів. Ця група зв'язків називається товарною торгівлею, або товарним експортом та імпортом. До другої групи належать послуги в галузі банківської справи, страхування, транспорту тощо, тобто операції, об'єктом яких є нефізичний (нематеріальний) продукт. Третя група зовнішньоекономічних зв'язків охоплює фінансові та інвестиційні операції, тобто купівлю-продаж акцій, облігацій, інших фінансових активів, а також матеріальних елементів капіталу – машин, обладнання, землі тощо. Названі операції, що здійснюються громадянами, фірмами та державними установами окремої країни за певний період часу (як правило, один рік), відображаються цілою системою рахунків, яка називається платіжним балансом.

Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, наукових досліджень тощо.

На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період. Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій. Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу не відрізняється від прийнятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця вважається одиницею резидентом, якщо вона на економічній території даної країни функціонує більше одного року і має центр економічного інтересу, тобто якщо інституційна одиниця веде господарську діяльність та економічні операції в межах країни і має наміри продовжувати цю діяльність протягом довгого часу.

Отже, існує декілька понять платіжного балансу:

Платіжний баланс – це співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць). Він дає можливість аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовій економіці.

Платіжний баланс – це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Платіжний баланс - це сума всіх трансакцій, які мають місце між резидентами країни і резидентами всіх інших країн.

Платіжний баланс – відомість, у якій показаний рух коштів у вигляді платежів із однієї країни в іншу.

Платіжний баланс – це агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду часу.

Платіжний баланс – статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.

Платіжний баланс має велике значення для аналізу міжнародних економічних позицій держави, оскільки він характеризує реальні та фінансові потоки між даною країною та світовою економікою загалом. У цілому зовнішньоекономічні зв'язки окремої країни можна розглядати як сукупність товарно-фінансових потоків, які можна умовно поділити на дві групи. До першої групи належать реальні (не фінансові) потоки. Цей термін використовується для позначення операцій, які мають місце в процесі виробництва або придбання товарів та послуг. Другу групу становлять фінансові потоки, до яких відносять зміни обсягів міжнародних фінансових активів та зобов'язань країни. У платіжному балансі відображаються всі операції між резидентами даної країни та нерезидентами.

Згідно з законодавством України резидентами можуть виступати:

а) фізичні особи, що мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі тимчасово перебувають за межами України;

б) юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням в Україні;

в) підприємства й організації, що не є юридичними особами і створені відповідно до законодавства України;

г) дипломатичні й інші офіційні представництва України, що перебувають за межами України;

д) філії, що перебувають за межами­ України, і представництва резидентів , зазначених у підпунктах «б» й «в».

Уніфікована схема платіжного балансу була створена ООН, яка була опублікована в 1947 році і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом, що знаходить відображення в періодичних випусках “Керівництва з платіжного балансу”. Запропонована МВФ схема в загальних рисах нагадує прийняту систему побудови статей платіжних балансів найбільш розвинутих країн світу, проте з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати та аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.

Платіжний баланс реєструє джерела (надходження) і використання (платежі) коштів для зовнішніх трансакцій країни. Він не є ані балансовим звітом, ані звітом про результати господарської діяльності, це – форма звіту про джерела і використання коштів, яка відображає зміни в активах, пасивах та вартості майна з урахуванням зобов’язань протягом визначеного періоду. Джерелами коштів є експорт, доходи від інвестицій, отримані трансферні платежі з-за кордону, короткотермінові та довготермінові позики. Використанням коштів є імпорт, доходи від інвестицій, сплачені за кордон, трансферні платежі за кордоном, довготермінові й короткотермінові кредити та інвестиції за кордоном і збільшення офіційних резервних активів. Платіжний баланс складається згідно з принципами подвійного запису, прийнятого в бухгалтерії, коли кожна трансакція має два однакові записи – дебет і кредит. Будь-які трансакції, результатом яких є надходження з-за меж країни або збільшення чистих вимог до іноземців, записуються як кредит. Надходження, незалежно від їх форми, реєструються як дебет. І навпаки, будь-які трансакції, що їх результатом є платежі за межі країни або збільшення чистих зобов’язань перед іноземцями, записуються як дебет. Платежі реєструються як кредит. Якщо всі міжнародні трансакції в платіжному балансі поділити на вертикальні колонки дебету і кредиту, сума дебету має дорівнювати сумі кредиту. Між дебетом і кредитом завжди існує ідентична рівність, оскільки записам кредиту, які є результатом надходжень від продажу товарів, вимог чи офіційних резервів, мають відповідати запису дебету, які є результатом платежів за купівлю знову ж таки товарів, вимог чи офіційних резервів.

Платіжний баланс може бути поділений на три ширші частини: поточний рахунок, у якому записуються трансакції з товарами і послугами та трансферні платежі, рахунок руху капіталів, який відображає зміни у фінансових активах і пасивах країни, і офіційний міжнародний резервний рахунок, у якому записуються трансакції з монетарним золотом та іншими резервними активами, такими як конвертована валюта, «резервний транш» країни в Міжнародному валютному фонді і володіння спеціальними правами запозичення в МВФ.

Поточний платіжний баланс має завжди дорівнювати балансові руху капіталу плюс офіційні резерви (з оберненим знаком), оскільки платіжний баланс складається як бухгалтерська форма. В показниках економічних трансакцій це означає, що коли зростання вимог до іноземців переважатимуть зобов’язання перед іноземцями хоч на якусь мінімальну величину, тобто коли країна спроможна інвестувати за кордоном, то експорт повинен переважати над імпортом. Якщо ж країна має дефіцит поточного рахунку, він повинен перекриватися інвестицією з-за кордону і/або за рахунок втрати резервів.

Отже, платіжний баланс є формою відображення стану зовнішньоекономічних зв’язків між країнами у світі, ступінь їх розвитку. При цьому опосередковано відображають і внутрішню економічну ситуацію в країні, рівень її розвитку.