Ігрова терапія — метод психотерапевтичної дії на дітей і дорослих з використанням гри. У основі різних методик, описуваних цим поняттям, лежить визнання того, що гра сравляє сильний вплив на розвиток особи. У сучасній психокоррекції дорослих гра використовується в груповій психотерапії і соціально-психологічному тренінгу у вигляді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, розігруванні різних ситуацій тощо. Гра сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, знімає напруженість, тривогу, страх перед навколишнім, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально значущих наслідків.

Характерна особливість гри — її двоплановість, властива також драматичному мистецтву, елементи якого зберігаються в будь-якій колективній грі:

1. Гравець виконує реальну діяльність, виконаня якої вимагає дій, пов'язаних з вирішенням цілком конкретних, часто нестандартних задач.

2.Ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відвернутися від реальної ситуації з її відповідальністю і численними обставинами.

Двоплановість гри обумовлює її розвиваючий ефект.

Вперше на психокорекційний вплив гри звернули увагу при роботі з дітьми. Психокорекційний ефект ігрових занять у дітей досягається завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між дітьми і дорослими. Гра коригує пригнічувані негативні емоції, страхи, невпевненість в собі, розширює здібності дітей до спілкування, збільшує діапазон доступних дитині дій з предметами.

Відмінні ознаки розгортання гри — швидко змінювані ситуацій, в яких опиняється об'єкт, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації.

Структуру гри складають ролі, узяті на себе учасниками гри; ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; ігрове вживання предметів — заміщення реальних предметів ігровими (умовними); реальних стосунків ігровими.

Одиниця гри і в той же час центральний момент, об'єднуючий всі її аспекти, — роль.

Сюжетом гри є відтворена в ній область дійсності. Змістом гри виступає те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності і стосунків між дорослими в їх дорослому житті. В грі відбувається формування довільної поведінки дитини і її соціалізація.

Від початку ігрова терапія була взаємодією дорослого з дитиною на власних умовах останньої, коли їй надається можливість вільного самовираження з одночасним прийняттям її відчуттів дорослими. З часом сфера застосування ігротерапії значно розширилася. Є досвід проведення короткострокової і довгострокової ігрової терапії, а також організації ігротерапії в малій групі дітей в умовах навчально-виховних установ. Останнім часом ігротерапія використовується і при роботі з дорослими, зокрема в психологічних тренінгах.

Загальні покази до проведення ігротерапії: соціальний інфантилизм, замкнутість, нетовариськість, фобічні реакції, надконформність і надслухняність, порушення поведінки і шкідливі звички, неадекватна статеворольова ідентифікація у дітей і дорослих, чи несформаваність певної навички при надмірному Его-контролі у дорослих.

Ігрова терапія виявилася ефективною при роботі з дітьми різної діагностичної категорії, окрім повного аутизму і неконтактної шизофренії.

Ігротерапія ефективна як допомога при висмикуванні волосся; корекції селективного мутизму; агресивності у поведінці; як засіб поліпшення емоційного стану дітей після розлучення батьків; дітей, що піддаються насильсту і покинутих дітей; зниження страхів; стресу і тривожності у госпіталізованих дітей; при корекції складнощів при читанні; поганій успішності дітей із проблемами в навчанні; відставання в мовному розвитку; интеллектуальному і емоційному розвитку розумово відсталих дітей; лікуванні заїкання; полегшенні стану при психосоматичних захворюваннях (бронхіальна астма, нейродермія, коліт язви, дискінезії жовчовивідних шляхів та ін.), покращенні «Я-концепції»; зниженні тривоги при розлуці з близькими.

Основні психологічні механізми коррекциоїного дії гри:

1. Моделювання системи соціальних стосунків в наочно-дійовій формі в особливих ігрових умовах, наслідування ним дитиною і орієнтування в цих стосунках.

2. Зміну позиції в напрямі подолання пізнавального і особистого егоцентризму і послідовної децентрації, завдяки чому відбувається усвідомлення власного «Я» в грі і зростає міра соціальної компетентності і здібності до вирішення проблемних ситуацій.

3. Формування (разом з ігровими) реальних стосунків як рівноправних партнерських стосунків співробітництва і кооперації між дитиною і однолітком (чи дитиною і дорослим, дорослим і дорослим), що забезпечують можливість позитивного особистісного розвитку.

4. Організація поетапного відпрацювання в грі нових, більш адекватних способів орієнтування в проблемних ситуаціях, їх інтеріорізация і засвоєння.

5. Організація орієнтування на виділення емоційних станів, що переживаються клієнтом, і забезпечення їх усвідомлення завдяки вербалізації і відповідно усвідомленню значення проблемної ситуації, формування її нових значень та навичок у ній.

6. Формування здатності до довільної регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил, що регулюють виконання ролі.

Основні функції психолога, що веде ігрові заняття з дитиною:

1. Створення атмосфери прийняття дитини.

2. Емоційне співпереживання дитині.

3.Віддзеркалення і вербалізація її відчуттів і переживань в максимально точній і зрозумілій дитині формі.

4.Забезпечення в процесі ігрових занять умов, що актуалізуюють переживання дитиною відчуття досягнення власної гідності і самоповаги.