Прилади і реактиви: конічні колби; мірний циліндр; бюкс; лійка.

Порядок виконання роботи

У бюксі розміщують паперовий фільтр і висушують його при температурі 105 ⁰С до постійної маси. Висушений фільтр вкладають у лійку і зволожують кількома краплинами дистильованої води. Пробу досліджуваної води перемішують і швидко відбирають мірним циліндром таку кількість, щоб у ній містилося 100-250 мг зважених частинок (як правило - 500-10000 см³). Воду фільтрують через приготований фільтр так, щоб перенести на нього всі зважені частинки. Циліндр промивають 2-3 рази дистильованою водою, яку також зливають на фільтр, але фільтрат промивної води збирають окремо від фільтрату досліджуваної води. Фільтр переносять у бюкс, в якому його зважували, і висушують при температурі 105 ⁰С до постійної маси.

Вміст зважених частинок (у мг / дм³) розраховують за формулою

Xзч = (m₁ - m₂) · 1000 / V, (1)

де m₁ - маса бюкса з фільтром і зваженими частинками, г;

m₂ - маса бюкса з фільтром, г;

V - об'єм профільтрованої води, см³.

За результатами аналізу дають органнолептичну оцінку досліджуваної води згідно з вимогами стандарту і роблять висновок про∙придатність її як сировини для виробництва БН. При необхідності пропонують заходи покращення якості води.

ВИЗНАЧЕННЯ САНІТАРНО-БАКТЕРІОЛОГІЧНИХ

І САНІТАРНО-ХІМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ВОДИ

Мікробіологічний аналіз води

Санітарно-бактеріологічні показники досліджуваної води (мікробне число, coli-титр і coli-індекс) встановлюють згідно [6].

Визначення окиснимості води

Окиснимість - це важливий санітарно-гігінічний показник якості води, який характеризує загальний вміст у ній відновників (органічних та неорганічних) і виражаться у міліграмах кисню (або КМnO₄), витрачених на окиснення цих домішок в 1 дм³ води. Окиснимість питної води не повинна перевищувати 4 мг О₂ (або 12 мг КМnО₄) на 1 дм³. Різке збільшення цього показника вказує на забруднення джерела водопостачання і на необхідність здійснення відповідних очисних заходів для його подальшої експлуатації.

Ступінь забруднення води органічними домішками можна оцінювати за окиснимістю у тому випадку, коли враховується вплив присутності неорганічних речовин (заліза, сірководню, нітритів). Їх концентрацію визначають окремо, а перерахований у мг О₂ / дм³ результат вираховують з визначеної аналітично величини окиснимості води. Зокрема, 1 мг H₂S відповідає 0.47 мг, 1 мг NO₂- 0.35 мг, а 1 мг Fe²⁺ - 0.14 мг О₂. Негативний вплив хлоридів на результати аналізу усувають додаванням до аналізованої проби сульфату ртуті.

Залежно від природи використовуваного для аналізу окисника розрізняють окиснимість перманганатну, біхроматну та ін. Під час аналізу питної води, як правило, визначають перманганатну окиснимість методом Кубеля. Він грунтується на здатності КМnО₄ виділяти у кислому середовищі за реакцією

2КМnО₄ + 3 Н₂SO₄ → 2MnSO₄ + K₂SO₄ + 3H₂0 + 5O

атомарний кисень, який реагує з відновниками, що містяться у воді. До аналізованої проби додають КМnО₄ у надлишку. Для визначення його кількості, витраченої на окиснення, до реакційної суміші додають таку ж кількість щавелевої кислоти, яка взамодіє з непрореагованим КМnО₄ за рівнянням

2КМnО₄ + 5C₂H₂O₄ + 3 Н₂SO₄ → 2MnSO₄ + K₂SO₄ + 10CO₂ + 8H₂0

Надлишок щавелевої∙кислоти відтитровують розчином КМnO₄ і за результатами титрування розраховують окиснимість води.

Прилади і реактиви: електроплитка; термостійкі конічні колби на 250 см³; піпетки на 100 та 5 см³; бюретки; термометр; годинникове скло; розчин Н₂SO₄ (1:3); 0.01 н. розчин КМnO₄; 0.01 н. розчин щавелевої кислоти.

Порядок виконання роботи

У конічну колбу піпеткою вносять 100 см3 досліджуваної води, 5 см3 розчину Н₂SO₄, розведеного дистильованою водою у співвідношенні 1:3, 10 см3 0.01 н. розчину КМnO₄ і декілька скляних капілярів. Колбу накривають годинниковим склом, нагрівають вміст до кипіння і кип'ятять точно 10 хв. До гарячого розчину додають 10 см3 0.01 н. розчину щавелевої кислоти і перемішують суміш за допомогою обертальних рухів. Знебарвлений гарячий розчин титрують 0.01 н розчином КМnO₄ до появи блідо-рожевого забарвлення. Температура титрованого розчину повинна бути не нижче 80 ⁰С.

Для перевірки нормальності КМnO₄ за щавелевою кислотою у гарячий розчин після титрування додають 10 см³ точно 0.01 н. розчину щавелевої кислоти і титрують його 0.01 н розчином КМnO₄ до появи блідорожевого забарвлення, яке не зникає протягом 1 хв. Нормальність розчину КМnO₄ знаходять з рівняння

N_п= V_к · N_к / V_п (2)

де V_к - об'єм доданого розчину щавелевої кислоти, см³;

V_п - об’єм розчину КМnO₄, витрачений на титрування, см³.

N_к - нормальність розчину щавелевої кислоти, г-екв/дм³.

Окиснимість води (у мг О₂ / дм³) розраховують за формулою

[(V₁ + V₂) · N_п - V₃ · N_к] · E · 1000

О = ─────────────────────── ,(3)

V

де V₁- об'єм розчину КМnО₄, доданий до проби до кип'ятіння, см³;

V₂- об'єм розчину КМnО₄, витрачений на титрування надлишку щавелевої кислоти, см³;

V₃ - об'єм розчину щавелевої∙ кислоти, доданий до проби, см³;

E - еквівалентна маса кисню, Е = 8 г/г-екв;

V - об'єм досліджуваної води, взятий на аналіз, см³; інші позначення аналогічні до позначень формули (2).

Якщо під час кип'ятіння реакційний розчин повністю знебарвлюється або буріє, чи витрата розчину КМnО₄ на титрування перевищує 6 см³, то аналіз повторюють з розведенням досліджуваної води дистильованою. Для визначення поправки на окиснимість у конічну колбу вносять 100 см³ дистильованої води і виконують аналіз за вищевказаною методикою, а з величини V₁ вираховують об'єм розчину КМnО₄, витрачений на окиснення домішок дистильованої води в об'ємі, взятому на розведення.