Мета: ознайомити студентів з умовами земельної реформи , основними проблемами в землекористуванні та заходами які сприяють науково обґрунтованого екологобезпечного землекористування.

Теоретичні відомості

В умовах широкомасштабного здійснення земельної реформи відбуваються значні перетворення, які змінюють організаційно-правові форми власності на землю, земельні відносини, організацію виробництва й управління, впливають на ефективність використання земельних ресурсів. Поява великої кількості нових користувачів і власників землі ускладнила регулювання земельних відносин, а непродумані зміни організації території сільгосппідприємств призвели до неправильного встановлення меж новостворених формувань.

Основні проблеми в землекористуванні:

- відсутність державної стратегії у створенні сталого землекористування та охорони земель, порушення законів землеробства, екологічної рівноваги, зневажання концепцією сталого природокористування;

- відсутність дійових національних, галузевих і регіональних проблем з охорони земель;

- нехтування технологіями раціонального використання земель;

- екстенсивність використання земель, забур’яненість полів, низька ефективність використання меліорованих земель, лук, пасовищ, заплавних земель;

- відсутність конкретних кроків щодо раціоналізації землекористування: виведення ріллі, консервації деградованих земель, впровадження агролісомеліоративних заходів, меліорацій, рекультивації, розширення природно-заповідних територій, налагодженя постійно діючої інформаційної системи про стан і моніторинг грунтів, вдосконалення нормативно-правової бази.

Через відсутність коштів Держкомземом України не проводиться передбачений Земельним кодексом України облік якості земель (остані дані за 1996 рік), не здійснюється їхній моніторинг, а також роботи з інвентирізації земель.

Відсутність моніторингу грунтів на сьогодні може спричинити ще значніші негативні наслідки через посилення деградації останніх в умовах введеного нового землевпорядкування території. Тепер практично вся земля вже передана у власність новим користувачам, які не мають достатніх знань для раціонального землекористування, що призводить до очевидного ігнорування екологічних наслідків. Спостереження свідчать, що безконтрольне землекористування за цих умов спричиняє порушення сівозмін, засміченість, забруднення і виснаження грунтів тощо.

Для ліквідації негативних явищ необхідно здійснити слідуючі заходи:

- скласти плани землекористувань новостворених с.г. підприємств у межах сільських рад;

- виконати роботи з інвентаризації земельних угідь, поновлення грунтових обстежень території реформованих сільгосппідприємств;

- здійснити консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь;

- скласти проекти землеустрою з агроекологічним обґрунтуванням території;

- провести розмежування земель з установленням меж територій з особливим режимом використання (природоохоронні, рекреаційні та заповідні).

До основних недоліків практичного виконаня землевпорядних робіт, пов’язаних із передачею земельних ділянок у власність громаданам, схемами поділу, проектами організації, слід віднести наступне:

- не враховується організація території, яка була раніше передбачена проектами землеустрою, особливо на схилових землях;

- під час проектування схем поділу і розміщення земельних часток (паїв) не враховуються рельєф схилу та ландшафтні (контурно-меліоративні) принципи проектуваня;

- під час формування земельних ділянок деградовані й непридатні угіддя за якістю грунтів не виділяються в масиви земель спільної власності (громадські пасовища). Майже не проводиться консервація малопродуктивних і деградованих угідь, які були виведені із земельних часток (паїв);

- незважаючи на актуальність, під час виконання землевпорядних робіт не формуються громадські пасовища для кожного (у разі потреби) населеного пункту, виходячи з відповідних обгрунтуваь, за рахунок не лише земель запасу і резервного фонду, але й з урахуванням частини угідь, які персоніфікуються;

- не розв’язуються питання щодо власності на землю колишньої колективної власності, що не розпайовувалась, однак і не належить до «земель загального користування», передусім ставів, лісів, господарських дворів.

Важливою ланкою в системі екологізації землекористування є створення національної екологічної мережі. Необхідність її формування зумовлена положеннями міжнародного екологічного форуму Порядку денного 21 століття (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) і програмою збереження біологічного й ландшафтного різноманіття України (1998).

Біологічне й ландшафтне різноманіття є надбанням українського народу, його природною спадщиною і має слугувати не тільки нинішньому, але й прийдешнім поколінням. Відновлення природного стану на значній частині території країни є запорукою повернення умов етнічного відродження народу.

Створення екологічної мережі має забезпечити просторову цілісність територій із природними чи частково природними ландшафтами шляхом зосередження в певних ареалах та смугах (екологічних коридорах) об’єктів природно-заповідного фонду, ділянок оздоровчого призначення, лісів і лісосмуг, водоохоронних територій, агроландшафтів з екстенсивним господарюванням (сіножаті, пасовища), не використовуваних земель із природним рослинним покривом та оточених буферними територіями з обмеженим природокористуванням, що пом’якшують вплив господарської діяльності на природні ландшафтні ядра. Це дасть змогу належними чином зберігати середовища існування всіх існуючих видів дикої флори і фауни та їхніх угруповань, підтримуючи біорізноманіття території країни.

Екологічна мережа включає частину території країни, на якій збереглися незмінні або частково перетворені природні ландшафти. До таких територій зі складу земель країни слід віднести певну частину категорій земель відповідно до положень Земельного кодексу України: землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу(частково), а з категорій земельних угідь (видів використання земель) такі: ліси та інші лісовкриті площі; відкриті землі без рослинного покриву чи з частковим рослинним покривом; води (з них - річки, канали, озера, водосховища); радіоактивно забруднені землі (частково); сільськогосподарські угіддя (частково сіножаті, пасовища, багаторіні насадженя).

Основною метою створення екологічної мережі України є визначення заходів щодо збільшення частки земельного фонду країни з природними ландшафтами, достатньої для забезпечення їхнього різноманіття, близького до притаманного природного стану, й формування їхньої просторово єдиної територіальної системи, структурованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграцій та поширення видів рослин і тварин. При цьому національна екомережа має відповідати вимогам стосовно її функціонування у Всеєвропейській та Всесвітній екомережах.

До головних завдань щодо створення екологічної мереж належать: обґрунтування просторової структури екомережі з метою об’єднання природних середовищ існування популяцій видів дикої флори і фауни в територіально цілісну систему; забезпечення площі та просторової форми елементів екологічної мережі, що є достатньою для стабільного існування, вільного розселення й міграції видів рослин ітварин; визначення ділянок для формування складових національної екологічної мереж у вигляді екологічних ядер, коридорів і буферних зон; здійснення на території екомережі природоохоронних заходів щодо забезпечення екологічно здорового довкілля, умов повноцінного відпочинку і проживання населення, його участі в природоохоронній діяльності; введення даних про ділянки елементів екомережі до складу державного земельного, лісового, водного, природно-заповідного кадастрів.

Для фомування збалансованої (сталої) системи природокористування в сільському господарстві та забезпечення розбудови екомережі необхідно:

- провести науково обґрунтовану трансформацію структури сільськогосподарських земель з метою формування збалансованого співвідношення між окремими компонентами агроекосистеми і забезпечення екологічної безпеки та рівноваги території, зокрема: збільшити частку сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножаті, пасовища) відповідно до науково обґрунтованих показників, які мають розроблятися з урахуванням регіональних і місцевих особливостей;

- зменшити площі орних земель до 37-41% території країни виведенням із ріллі схилів крутістю понад 3градуси, земель водоохоронних зон, деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь;

- розширити площі полезахисних лісосмуг та інших захисних насаджень згідно з науково обґрунтованими показниками, які мають розроблятися з урахуванням регіональних і місцевих особливостей;

- створити нові та розширити площі існуючих територій і об’єктів природно-заповідного фонду в межах сільськогосподарських угідь;

- створити умови для забезпечення неперервності природних ділянок у межах сільськогосподарських угідь;

- забезпечити широке впровадження новітніх екологічно збалансованих технологій у сільському господарстві та підтримку розвитку біологічного землеробства;

- розробити порядок і впровадити економічне стимулювання землевласників та землекористувачів щодо ведення екологічно збалансованої сільськогосподарської діяльності.

Література

1. Городній М.М. та ін. Агроекологія, 1993. - С. 80 - 146.

2. Кравців Р.Й., Черевко М.В. Екологічні основи фермерських госпо-дарств., 2005. - С. 68-81.

3. Екологічні проблеми землеробства. І.Д. Примак, Ю.П. Манько, Н.М. Рідей та інші. За ред. І.Д. Примака – К.: Центр учбової літератури, 2010.-456с

Запитання для самоперевірки

1. Назвати основні проблеми землекористування в Україні?

2. Які особливості якості грунтів?

3. Назвати і описати першочергові заходи покращення екологобезпечного землекористування.

4.Мета створення національної екологічної мережі в системі екологізації землекористування.

5.Назвати основні заходи формування сталої системи природокористування в сільському господарстві.

Практична робота № 14