Для характеристики агроландшафтних систем використовуються слідуючі показники: агрокліматичні особливості, геормофологічна характеристика рельєфу, показники родючості грунту, включаючи баланс гумусу, водний баланс території і загальний режим зволоження, інтенсивність проявлення водної ерозії, дефляції та інших негативних процесів, які пов’язані з господарською діяльністю, забрудненість грунтів важкими металами і радіонуклідами.

Організаці землеробства з урахуванням особливостей природних агроландшафтів (на ландшафтній основі) передбачає чітке уявлення про природні та антропогенні ресурси території. Для відновлення родючості середньо- та сильно еродованих грунтів доцільно вивести їх із ріллі з послідуючим використанням під природні угіддя в т.ч. водоохоронні та рекреаційні зони, розширення заповідних територій різного адміністративного підпорядкування, залісення і залуження.

Таким чином за рахунок виведення з обробітку середньо- та сильно еродованих – інших малопродуктивних та деградованих грунтів є можливість без зниження продуктивності агроекосистеми, суттєво покращити структуру агроландшафту, підсилити процеси саморегуляції і активізувати внутрішні резерви агроландшафту, що сприятиме досягненню екологічної рівноваги. Корекція структури сільськогосподарських ландшафтів в бік зменшення їх розораності, буде сприяти не тільки зниженню інтенсивності ерозійних процесів і непродуктивних втрат азоту, фосфору і калію але і суттєвому покращенню водного балансу території, здешевленню грунтоводоохоронних заходів. Просторова організація території землекористування в умовах здійснення земельної реформи, в т.ч. фермерських господарств, повинно змінюватися з урахуванням збереження природних комплексів агроландшафту в т.ч. малих річок, струмків, лісонасаджень, природних та штучно створених водотоків, міст відтворення дикої флори і фауни.

Таким чином, проблема оптимального співвідношення природних і господарських угідь включає три важливі завдання:

- визначення оптимального співвідношення угідь;

- встановлення мінімально необхідної площі окремої ділянки з природною рослинністю;

- планування оптимальної екологобезпечної територіальної структури угідь.

З метою створення грунтоводоохоронних агроландшафтів високого ступеню саморегуляції з мінімальними затратами енергії і ресурсів, необхідно здійснювати контурно-смугову організацію території кожного суб’єкту землекористування, як основи сталого розвитку агросфери, покращення якості життя людини.

До екологічно стійких чинників в агроландшафтах відносяться:

- оптимізація водного режиму, підвищення коефіцієнту використання опадів, зарегулювання поверхневого стоку;

- захист грунтів від ерозії і деградації, збереження і відтворення їх корисних властивостей;

- створення життєвого простору для дикої флори і фауни;

- підтримання біорізноманіття в т.ч. шляхом збереження генофонду запилювачів та ентомофагів.

До екологічно нестійких чинників відносяться:

- висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, в т.ч. водозборів малих річок;

- створення на схилових площах рівнинної прямолінійної організації території;

- ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;

- розораність присітьових схилів, що прилягають до гідрографічної мережі, природних водотоків і залугованих улоговин;

- забрудненість грунтових і поверхневих вод продуктами ерозії та залишками агрохімікатів, іншими хімічними реагентами;

- негативний баланс органічної речовини та біогенних елементів в агроекосистемах.

Екологічної стабілізації агроландшафтів можна досягти:

- оптимальною просторовою організацією земельних ресурсів різноманітного призначення;

- екологічно збалансованим співвідношенням між орними землями й іншими угіддями з урахуванням природоохоронної спрямованості ландшафтів;

- зменшенням розораності території;

- збільшенням лісистості за рахунок лісосмуг різного призначення, залісення сильно еродованих, піщаних, деградованих земель;

- розміщення сівозмін різної спеціалізації і сільськогосподарських угідь з урахуванням грунтово-ландшафтних факторів і контурної організації землекористування;

- створенням водоохоронних зон біля невеликих рік і водоймищ, водяних джерел;

- організацією мікрозаповідників для збереження запильників і ентомофагів;

- формуванням рекреаційних зон і природних парків.

Література

1. Івашура А.А., Орєхов В.М. Екологія: теорія та практикум: Навчальний посібник. – 2 вид., - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2004. – 256с.

2. Тараріко О.Г., Москаленко В.М. Каталог заходів з оптимізації структури агроландшафтів та захисту земель від ерозії. – Київ: Фітосоціоцентр, 2002. – 64 с.

3. Екологічні проблеми землеробства. Примак І.Д., Манько Ю.П., Рідей Н.М., Мазур В.А., та ін., За ред. І.Д. Примака – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 456с.

Запитання для самоперевірки.

1. Що таке агроландшафт?

2. Назвати оптимальне співвідношення між природними комплексами ландшафтів?

3. Що включає структурна організація агроландшафту?

4.За яких умов можна досягтиекологічну стабілізацію агроландшафтів.

5. Навести приклади та розрахунки оптимального співвідношення земельного фонду свого району?

Практична робота № 13