Залози шлунка поза процесом травлення виділяють тільки слиз і пілоричний сік. Виділення шлункового соку починається при вигляді, запаху їжі, надходженні її у ротову порожнину. Процес шлункового соковиділення можна розділити на декілька фаз: рефлекторну (мозкову), шлункову та кишкову.

Мозкова фаза включає умовно- і безумовно-рефлекторний механізми. Умовно-рефлекторне виділення шлункового соку відбувається при подразненні нюхових, зо-рових, слухових рецепторів (запах, вигляд їжі, звукові подразники, пов'язані з при-готуванням їжі, розмовами про їжу). В результаті цього у таламусі, гіпоталамусі, лі-мбічній системі та корі головного мозку підвищується збудливість нейронів травно-го центру і створюються умови для запуску секреторної активності шлункових за-лоз. Сік, що виділяється при цьому, І.П. Павлов назвав запальним, або апетитним.

Безумовно-рефлекторне шлункове соковиділення починається з моменту попадання їжі у ротову порожнину та пов'язане зі збудженням рецепторів ротової порожнини, глотки, стравоходу.

Імпульси по аферентних волокнах поступають у центр шлункового соковиділення у довгастому мозку. Від центру імпульси по еферентних волокнах блукаючого нерва передаються до залоз шлунку, що приводить до посилення секреції. Сік, що виділяється у першу фазу шлункової секреції, володіє великою протеолітичною активністю і має велике значення для травлення, оскільки шлунок виявляється наперед підготовленим до прийому їжі.

Гальмування секреції шлункового соку відбувається за рахунок подразнення еферентних симпатичних волокон.

Шлункова фаза секреції настає з моменту попадання їжі у шлунок. Ця фаза реалізується за рахунок блукаючого нерва(парасимпатична н.с.) і гуморальних чинників. Шлункова секреція у цю фазу зумовлена подразненням рецепторів слизової шлунку, звідки імпульси передаються у довгастий мозок, а потім поступають до секреторних клітин. Блукаючий нерв безпосередньо впливає на клітини шлункових залоз і стимулює вироблення гастрину та гістаміну. Гастрин підвищує активність головних, але більшою мірою обкладових клітин. Гістамін підвищує секрецію шлункового соку високої кислотності з низьким вмістом пепсинів. Стимулюють секрецію у шлунку екстрактивні речовини з м'яса, овочів, спирти, продукти розщеплення білків (альбумози та пептони).

Кишкова фаза секреції починається під час переходу хімуса із шлунку в кишківник. Хімус впливає на хемо-, осмо-, механорецептори кишківника та рефлекторно змінює інтенсивність шлункової секреції. Залежно від ступеня гідролізу (розщеплення) харчових речовин, у шлунок поступають сигнали, що підвищують або гальмують шлункову секрецію. Стимуляція здійснюється за рахунок місцевих і центральних рефлексів та реалізується через блукаючий нерв, кишкові нервові сплетіння та гуморальні фактори (гастрин). Ця фаза характеризується великою тривалістю, низькою кислотністю шлункового соку. Гальмування шлункової секреції відбувається за рахунок виділення секретину, ХЦК-ПЗ, які пригнічують секрецію соляної кислоти, але підсилюють секрецію пепсиногенів. Зменшують продукцію соляної кислоти також глюкагон, ГІП, ВІП, нейротензин, соматостатин, серотонін, бульбогастрон, продукти гідролізу жиру.

Тривалість секреторного процесу, кількість шлункового соку, його кислотність знаходяться у строгій залежності від характеру їжі.

Моторика у ротовій порожнині та шлунку

Моторна функція травної системи здійснюється у всіх її відділах і полягає у по-дрібненні їжі у процесі жування, перемішуванні та просуванні її по травному кана-лу, скороченні та розслабленні сфінктерів, русі ворсинок і мікроворсинок тонкої ки-шки, видаленні неперетравлених залишків їжі. У ротовій порожнині та у ділянці від-хідника моторика здійснюється за участю довільних посмугованих м'язів, в інших відділах системи травлення - за участю гладкої мускулатури. Тому процеси жуван-ня, ковтання і дефекації підкоряються свідомому контролю. Сфінктери виконують роль клапанів, що забезпечують рух харчового вмісту та травних соків. У травному тракті їх налічується близько 35.

Жування

Цей процес полягає у механічній обробці їжі між верхніми та нижніми рядами зубів за рахунок рухів нижньої щелепи по відношенню до верхньої нерухомої. Жу-вальні рухи здійснюються спеціальними жувальними, мімічними та язиковим м'яза-ми. У процесі жування відбувається подрібнення їжі, змішування її зі слиною та фо-рмування харчової грудки, створюються умови для виникнення смакових відчуттів. Їжа, поступаючи у ротову порожнину, подразнює механо-, термо- і хеморецептори.

Збудження від цих рецепторів передається у чутливі ядра довгастого мозку, зоровий горб і кору великих півкуль. В акті жування також беруть участь пропріорецептори жувальних м'язів. У результаті аналізу й синтезу інформації, що поступила, ухвалюється рішення про їстівність речовин у ротовій порожнині. Неїстівна їжа відкидається, їстівна – залишається. Сукупність нейронів різних відділів мозку, які керують актом жування, називається жувальним центром. Від нього по еферентних волокнах трійчастого, під’язикового та лицьового нервів імпульси поступають до жувальних м'язів. У результаті відбуваються рухи нижньої щелепи. М'язи язика та щік подають і утримують їжу між зубами.

Ковтання

Харчова грудка з порожнини рота потрапляє через стравохід у шлунок. Це здійснюється за допомогою акту ковтання, який є рефлекторним процесом і складається з ротової, глоткової та стравохідної фаз. Ротова фаза (довільна) полягає у тому, що харчова грудка потрапляє на корінь язика та подразнює механорецептори оточуючих тканин. Збудження від цих рецепторів передається у центр ковтання довгастого мозку. Звідти по еферентних волокнах трійчастого, під'язикового, язикогорлового та блукаючого нервів імпульси поступають до м'язів, що приймають участь в акті ковтання. Якщо обробити корінь язика і глотку розчином кокаїну, то ковтання не відбувається, оскільки «вимикаються» рецептори.

Під час глоткової фази (швидка мимовільна) перекриваються шляхи для попада-ння харчової грудки у носові та дихальні шляхи. Це відбувається за рахунок скоро-чення м'язів, що піднімають м'яке піднебіння та гортань. Центр ковтання розташова-ний у довгастому мозку поряд з дихальним центром, тому при ковтанні дихання затримується.

Стравохідна (повільна мимовільна) фаза полягає у відкритті глотково-стравохідного сфінктера та надходженні харчової грудки у стравохід. По стравоходу харчова грудка пересувається у бік шлунка завдяки перистальтичному скороченню м'язів стравоходу. У ділянці кардії знаходиться нижній стравохідний сфінктер, який при наближенні харчової грудки розслаблюється, і харчова грудка входить у шлунок. Зворотному переходу хімуса зі шлунка в стравохід перешкоджає гострий кут впадіння стравоходу в шлунок.

Моторна функція шлунку

Моторна функція шлунку сприяє перемішуванню їжі зі шлунковим соком, просуванню та пропорційному надходженню вмісту шлунку в дванадцятипалу кишку. Вона забезпечується роботою гладких м’язів. М'язова оболонка шлунку складається з трьох шарів гладких м'язів: зовнішнього повздовжнього, середнього кругового і внутрішнього косого. У пілоричній частині шлунку волокна кругового та повздовжнього шарів утворюють сфінктер. Для деяких м'язових кліток внутрішнього шару характерним є самовільне виникнення збудження.

Порожній шлунок перебуває у тонусі. Періодично відбувається його скорочення (голодна моторика), яке змінюється станом спокою. Цей вид скорочення м'язів пов'язаний з відчуттям голоду. Відразу після прийняття їжі відбувається релаксація (розслаблення) гладких м'язів стінки шлунку. Через деякий час (залежно від виду їжі) починається скорочення шлунка.

Розрізняють перистальтичні, систолічні та тонічні скорочення шлунка. Перистальтичні рухи здійснюються за рахунок скорочення циркуляторних м'язів. Скорочення м'язів починаються на великій кривизні поблизу стравоходу, де локалізується кардіальний водій ритму. У препілоричній частині локалізується другий водій ритму. Скорочення м'язів препілоричного відділу та воротаря є систолічним. Ці рухи забезпечують перехід вмісту шлунку в дванадцятипалу кишку. Тонічні скорочення зумовлені зміною тонусу м'язів.

У шлунку можливі також і антиперистальтичні рухи, які спостерігаються при акті блювоти. Блювота - це складнорефлекторний руховий процес, що виконує захисну функцію, в результаті якої з організму видаляються шкідливі речовини.