Є три основні механізми регуляції діяльності системи травлення: центральний рефлекторний, гуморальний та місцевий. Центральний рефлекторний вплив (умовні та безумовні рефлекси) більше виражений у верхніх відділах травної системи. По мірі віддалення органів травлення від ротової порожнини зростає роль гуморальних факторів регуляції. Особливо вираженим є даний вплив на діяльність шлунку, підшлункової залози, печінки, 12-палої кишки. У тонкій та товстій кишці проявляються в основному місцеві механізми регуляції.

Нервова регуляція здійснюється за допомогою рефлекторних дуг, які починаються від рецепторів, розташованих у слизовій оболонці рота, різних аналізаторах (зорового, нюхового, слухового тощо), а також від механо-, хемо-, терморецепторів слизової оболонки різних відділів травного каналу. Ці рецептори реагують на кількість та якість їжі, аналізують об’єм, консистенцію, ступінь розщеплення поживних речовин тощо. Від них інформація потрапляє у травні центри спинного та головного мозку, де аналізується і формується відповідь, яка повертається по еферентних шляхах вегетативної нервової системи (симпатичним, парасимпатичним та внутрішньоорганним нервовим структурам) до виконавчих структур травної системи: залозистих клітин, гладких м’язів тощо. Внутрішньоорганний відділ нервової системи представлений у травному каналі нервовими сплетіннями: підслизовим та міжм’язовим. За допомогою цих сплетінь утворюються місцеві рефлекси, які замикаються в інтрамуральних гангліях.

У гуморальній регуляції функції травлення велику роль відіграють гастроінтестінальні (шлунково-кишкові) гормони, які виробляються ендокринними клітинами слизової шлунка, 12-палої кишки, підшлункової залози і є за будовою пептидами чи амінами. Всі вони об’єднані в APUD-систему. Гастроінтестінальні гормони здійснюють регуляторні впливи на клітини-мішені різними способами: ендокринним (доставляються до органів-мішеней загальним і місцевим кровотоком) і паракринним (дифундують через інтерстиціальну тканину до сусідніх клітин). Гастроінтестінальні гормони приймають участь у регуляції секреції, моторики, всмоктування, трофіки, вивільнення інших регуляторних пептидів тощо. До них належать: гастрин, секретин, гастроінгібуючий пептид (ГІП), бомбезин, мотилін, холецистокінін-панкреозимін, гістамін, енкефалін, субстанція Р, вазоактивний інтестінальний пептид тощо.

Травлення у порожнині рота

Травлення починається у ротовій порожнині, де відбувається механічна та хімічна обробка їжі. Механічна обробка полягає у подрібненні їжі, змочуванні її слиною та формуванні харчової грудки. Хімічна обробка відбувається за рахунок ферментів, що містяться у слині. У порожнину рота впадають протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних, під'язикових і безліч дрібних залоз, що знаходяться на поверхні язика й у слизовій оболонці піднебіння та щік.

Привушні залози та залози, розташовані на бічних поверхнях язика, є серозними, тобто містять багато води, білка та солей і виробляють багато рідкої слини. Залози, розташовані на корені язика, твердому та м'якому піднебінні, відносяться до слизистих, секрет яких містить багато муцину (слизу). Вони виробляють густц слину в невеликих кількостях. Підщелепні та під'язикові залози є змішаними.

Склад і властивості слини

Слина, що знаходиться у ротовій порожнині, є змішаною. Її pH - 6,8-7,4. У дорослої людини за добу утворюється 0,5-2 л слини. Вона складається з 99% води і 1% сухого залишку, представленого органічними та неорганічними речовинами. Серед неорганічних речовин - аніони хлоридів, бікарбонатів, сульфатів, фосфатів; катіони натрію, калію, кальцію, магнію, а також мікроелементи: залізо, мідь, нікель та ін. Органічні речовини слини представлені в основному білками. Білкова речовина муцин склеює окремі частинки їжі та формує харчову грудку.

Основними ферментами слини є амілаза та мальтаза, які діють тільки у слабколужному середовищі. Амілаза розщеплює полісахариди (крохмаль, глікоген) до мальтози (дисахариду). Мальтаза діє на мальтозу і розщеплює її до глюкози. У слині також міститься білкова бактерицидна речовина лізоцим (мурамідаза).

Їжа знаходиться у порожнині рота всього біля 15 секунд, тому тут не відбуваєть-ся повного розщеплення крохмалю. Але травлення у ротовій порожнині має дуже велике значення, бо є пусковим механізмом для подальшого розщеплення їжі.

Функції слини

- Травна функція - про неї було сказано вище.

- Екскреторна функція. У складі слини можуть виділятися деякі продукти обміну, такі як сечовина, сечова кислота, а також речовини, що поступили в організм (солі ртуті, ліки (хінін, стрихнін), алкоголь тощо).

- Захисна функція. Слина володіє бактерицидною дією завдяки лізоциму. Муцин здатний нейтралізувати кислоти і луги. У слині міститься велика кількість імуногло-булінів (антитіл), які захищають організм від патогенної мікрофлори; фактори згор-тання крові, що забезпечують місцевий гемостаз (речовина, що стабілізує фібрин); речовини, що перешкоджають згортанню крові і що володіють фібринолітичною активністю. Слина захищає слизову оболонку порожнини рота від пересихання.

- Трофічна функція. Слина є джерелом кальцію, фосфору, цинку, необхідних для формування емалі зуба.

Регуляція слиновиділення

Під час попадання їжі у ротову порожнину відбувається подразнення механо-, термо- і хеморецепторів слизової оболонки. Збудження від цих рецепторів по чут-ливих волокнах язикогорлового ті інших нервів поступає в центр слиновиділення у довгастому мозку. Від слиновидільного центру по еферентних волокнах збудження доходить до слинних залоз і залози починають виділяти слину. Еферентний шлях представлений парасимпатичними і симпатичними нервами. Ацетилхолін, що виді-ляється при подразненні парасимпатичних волокон, які іннервують слинні залози, спричинює виділення великої кількості рідкої слини, яка містить багато солей та ма-ло органічних речовин. Норадреналін, що виділяється при подразненні симпатичних волокон, викликає виділення невеликої кількості густої, в'язкої слини, яка містить мало солей і багато органічних речовин. Таку ж дію спричиняє адреналін. СО₂ поси-лює слиноутворення. Больові подразнення, негативні емоції, розумова напруга галь-мують секрецію слини.

Слиновиділення здійснюється не тільки за допомогою безумовних, але і умовних рефлексів. Вигляд і запах їжі, звуки, пов'язані з її приготуванням, а також інші подразники, якщо вони раніше співпадали з прийомом їжі, розмова і спогад про їжу викликають умовно-рефлекторне слиновиділення. Якість і кількість відокремлюваної слини залежать від особливостей харчового раціону. Наприклад, при прийомі води слина майже не виділяється. У слині, що виділяється на харчові речовини, міститься значна кількість ферментів, вона багата муцином. При попаданні у ротову порожнину неїстівних, шкідливих речовин виділяється велика кількість рідкої слини, бідної органічними сполуками.

Травлення у шлунку

Їжа з ротової порожнини поступає у шлунок, де вона піддається подальшій хімічній та механічній обробці. Крім того, шлунок є харчовим депо. Механічна обробка їжі забезпечується моторною діяльністю шлунку, хімічна здійснюється за рахунок ферментів шлункового соку. Подрібнені та хімічно оброблені харчові маси у суміші з шлунковим соком утворюють рідкий або напіврідкий хімус.

Шлунок виконує наступні функції: секреторну, моторну, всмоктувальну (ці функції будуть описані нижче), екскреторну (виділення сечовини, сечової кислоти, креатиніну, солей важких металів, йоду, ліків), інкреторну (утворення гормонів гастрину та гістаміну), гомеостатичну (регуляція pH), участь у кровотворенні (вироблення внутрішнього фактора Касла).

Секреторна функція шлунку

Секреторна функція шлунку забезпечується залозами, що знаходяться в його слизовій оболонці. В залежності від місця розташування розрізняють три види залоз: кардіальні, фундальні (власні залози шлунку) та пілоричні (залози воротаря). Залози складаються з головних, парієтальних (обкладових), додаткових клітин і мукоцитів.

Головні клітини виробляють пепсиногени, парієтальні - соляну кислоту, додаткові і мукоцити - муцин. Фундальні залози містять всі три типи клітин. Тому до складу соку фундального відділу шлунку входять ферменти і багато НСІ.