Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Лекція з фізіології на тему: «Фізіологія травлення»
І. Травлення у ротовій порожнині та шлунку
Загальне поняття про систему травлення
Для нормальної життєдіяльності організму необхідним є пластичний та енерге-тичний матеріал, який потрапляє в організм з їжею. Лише мінеральні речовини, во-да та вітаміни засвоюються організмом у тому вигляді, в якому поступають. Білки, жири, вуглеводи попадають у організм у вигляді складних комплексів і для того, щоб вони могли утилізуватися організмом, необхідно піддати їх складній хімічній та фізичній переробці. При цьому компоненти їжі повинні втратити свою видову специфічність (закодовану у вигляді антигенів), інакше вони будуть сприйняті сис-темою імунітету як чужорідні речовини. Усі ці завдання виконує система травлення.
Травлення – це сукупність фізичних, хімічних і фізіологічних процесів, що забезпечують обробку та перетворення харчових продуктів у прості хімічні сполуки (мономери), здатні засвоюватися організмом. Ці процеси послідовно відбуваються у всіх відділах травної системи.
У залежності від локалізації процесу розщеплення (гідролізу) поживних речо-вин розрізняють внутрішньоклітинне та позаклітинне травлення. Внутрішньоклі-тинне травлення (І) являє собою процес гідролізу поживних речовин всередині клі-тини за допомогою лізосомних ферментів. Речовини поступають у клітину шляхом фагоцитозу та піноцитозу. Внутрішньоклітинне травлення характерне для прості-ших організмів (амеб). У людини воно спостерігається у мікро- та макрофагах.
Позаклітинне травлення ділиться на порожнинне та мембранне. Порожнинне травлення (ІІ) здійснюється за допомогою ферментів травних соків у порожнинах шлунково-кишкового тракту на відстані від місця утворення цих ферментів. Мембранне травлення (ІІІ) відбувається у тонкій кишці на поверхні мікроворсинок за участю ферментів, фіксованих на їх мембрані, і завершується всмоктуванням – транспортом поживних речовин через клітини кишківника у кров чи лімфу.
Функції системи травлення
1. Секреторна – пов’язана з виробленням залозистими клітинами травних соків: слини, шлункового, кишкового, підшлункового та жовчі.
2. Рухова (моторна) функція забезпечується гладкими м’язами травного апарату на всіх етапах травлення і полягає у жуванні, ковтанні, перемішуванні та просуванні їжі по травному каналу й виведенню з організму неперетравлених рештків.
3. Всмоктувальна функція здійснюється слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту. З порожнини органу у кров або лімфу поступають білки, жири, вуглеводи у вигляді амінокислот, жирних кислот і гліцерину, моноцукрів (глюкози, фруктози), води, солей, ліків.
4. Інкреторна функція полягає у виробленні гормонів, які регулюють секреторну, моторну та всмоктувальну функції травної системи. Це гастрин, секретин, холецистокінін, мотилін тощо.
5. Екскреторна функція забезпечується виділенням травними залозами у порожнину травного каналу продуктів обміну (сечовина, аміак, жовчні пігменти), води, солей важких металів, ліків, які потім виводяться з організму.
Органи травлення виконують ряд нетравних функцій: регулюють водно-сольовий обмін, місцевий імунітет, кровотворення, фібриноліз тощо.
Травлення у порожнині рота
Травлення починається у ротовій порожнині, де відбувається механічна та хімічна обробка їжі. Механічна обробка полягає у подрібненні їжі, змочуванні її слиною та формуванні харчової грудки. Хімічна обробка відбувається за рахунок ферментів, що містяться у слині. У порожнину рота впадають протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних, під'язикових і безліч дрібних залоз, що знаходяться на поверхні язика й у слизовій оболонці піднебіння та щік.
Привушні залози та залози, розташовані на бічних поверхнях язика, є серозними, тобто містять багато води, білка та солей і виробляють багато рідкої слини. Залози, розташовані на корені язика, твердому та м'якому піднебінні, відносяться до слизистих, секрет яких містить багато муцину (слизу). Вони виробляють густц слину в невеликих кількостях. Підщелепні та під'язикові залози є змішаними.
Склад і властивості слини
Слина, що знаходиться у ротовій порожнині, є змішаною. Її pH - 6,8-7,4. У дорослої людини за добу утворюється 0,5-2 л слини. Вона складається з 99% води і 1% сухого залишку, представленого органічними та неорганічними речовинами. Серед неорганічних речовин - аніони хлоридів, бікарбонатів, сульфатів, фосфатів; катіони натрію, калію, кальцію, магнію, а також мікроелементи: залізо, мідь, нікель та ін. Органічні речовини слини представлені в основному білками. Білкова речовина муцин склеює окремі частинки їжі та формує харчову грудку.
Основними ферментами слини є амілаза та мальтаза, які діють тільки у слабколужному середовищі. Амілаза розщеплює полісахариди (крохмаль, глікоген) до мальтози (дисахариду). Мальтаза діє на мальтозу і розщеплює її до глюкози. У слині також міститься білкова бактерицидна речовина лізоцим (мурамідаза).
Їжа знаходиться у порожнині рота всього біля 15 секунд, тому тут не відбуваєть-ся повного розщеплення крохмалю. Але травлення у ротовій порожнині має дуже велике значення, бо є пусковим механізмом для подальшого розщеплення їжі.
Функції слини
- Травна функція - про неї було сказано вище.
- Екскреторна функція. У складі слини можуть виділятися деякі продукти обміну, такі як сечовина, сечова кислота, а також речовини, що поступили в організм (солі ртуті, ліки (хінін, стрихнін), алкоголь тощо).
- Захисна функція. Слина володіє бактерицидною дією завдяки лізоциму. Муцин здатний нейтралізувати кислоти і луги. У слині міститься велика кількість імуногло-булінів (антитіл), які захищають організм від патогенної мікрофлори; фактори згор-тання крові, що забезпечують місцевий гемостаз (речовина, що стабілізує фібрин); речовини, що перешкоджають згортанню крові і що володіють фібринолітичною активністю. Слина захищає слизову оболонку порожнини рота від пересихання.
- Трофічна функція. Слина є джерелом кальцію, фосфору, цинку, необхідних для формування емалі зуба.
Регуляція слиновиділення
Під час попадання їжі у ротову порожнину відбувається подразнення механо-, термо- і хеморецепторів слизової оболонки. Збудження від цих рецепторів по чут-ливих волокнах язикогорлового ті інших нервів поступає в центр слиновиділення у довгастому мозку. Від слиновидільного центру по еферентних волокнах збудження доходить до слинних залоз і залози починають виділяти слину. Еферентний шлях представлений парасимпатичними і симпатичними нервами. Ацетилхолін, що виді-ляється при подразненні парасимпатичних волокон, які іннервують слинні залози, спричинює виділення великої кількості рідкої слини, яка містить багато солей та ма-ло органічних речовин. Норадреналін, що виділяється при подразненні симпатичних волокон, викликає виділення невеликої кількості густої, в'язкої слини, яка містить мало солей і багато органічних речовин. Таку ж дію спричиняє адреналін. СО2 поси-лює слиноутворення. Больові подразнення, негативні емоції, розумова напруга галь-мують секрецію слини.
Слиновиділення здійснюється не тільки за допомогою безумовних, але і умовних рефлексів. Вигляд і запах їжі, звуки, пов'язані з її приготуванням, а також інші подразники, якщо вони раніше співпадали з прийомом їжі, розмова і спогад про їжу викликають умовно-рефлекторне слиновиділення. Якість і кількість відокремлюваної слини залежать від особливостей харчового раціону. Наприклад, при прийомі води слина майже не виділяється. У слині, що виділяється на харчові речовини, міститься значна кількість ферментів, вона багата муцином. При попаданні у ротову порожнину неїстівних, шкідливих речовин виділяється велика кількість рідкої слини, бідної органічними сполуками.
Травлення у шлунку
Їжа з ротової порожнини поступає у шлунок, де вона піддається подальшій хімічній та механічній обробці. Крім того, шлунок є харчовим депо. Механічна обробка їжі забезпечується моторною діяльністю шлунку, хімічна здійснюється за рахунок ферментів шлункового соку. Подрібнені та хімічно оброблені харчові маси у суміші з шлунковим соком утворюють рідкий або напіврідкий хімус.
Шлунок виконує наступні функції: секреторну, моторну, всмоктувальну (ці функції будуть описані нижче), екскреторну (виділення сечовини, сечової кислоти, креатиніну, солей важких металів, йоду, ліків), інкреторну (утворення гормонів гастрину та гістаміну), гомеостатичну (регуляція pH), участь у кровотворенні (вироблення внутрішнього фактора Касла).
Секреторна функція шлунку
Секреторна функція шлунку забезпечується залозами, що знаходяться в його слизовій оболонці. В залежності від місця розташування розрізняють три види залоз: кардіальні, фундальні (власні залози шлунку) та пілоричні (залози воротаря). Залози складаються з головних, парієтальних (обкладових), додаткових клітин і мукоцитів.
Головні клітини виробляють пепсиногени, парієтальні - соляну кислоту, додаткові і мукоцити - муцин. Фундальні залози містять всі три типи клітин. Тому до складу соку фундального відділу шлунку входять ферменти і багато НСІ.
Жування
Цей процес полягає у механічній обробці їжі між верхніми та нижніми рядами зубів за рахунок рухів нижньої щелепи по відношенню до верхньої нерухомої. Жу-вальні рухи здійснюються спеціальними жувальними, мімічними та язиковим м'яза-ми. У процесі жування відбувається подрібнення їжі, змішування її зі слиною та фо-рмування харчової грудки, створюються умови для виникнення смакових відчуттів. Їжа, поступаючи у ротову порожнину, подразнює механо-, термо- і хеморецептори.
Збудження від цих рецепторів передається у чутливі ядра довгастого мозку, зоровий горб і кору великих півкуль. В акті жування також беруть участь пропріорецептори жувальних м'язів. У результаті аналізу й синтезу інформації, що поступила, ухвалюється рішення про їстівність речовин у ротовій порожнині. Неїстівна їжа відкидається, їстівна – залишається. Сукупність нейронів різних відділів мозку, які керують актом жування, називається жувальним центром. Від нього по еферентних волокнах трійчастого, під’язикового та лицьового нервів імпульси поступають до жувальних м'язів. У результаті відбуваються рухи нижньої щелепи. М'язи язика та щік подають і утримують їжу між зубами.
Ковтання
Харчова грудка з порожнини рота потрапляє через стравохід у шлунок. Це здійснюється за допомогою акту ковтання, який є рефлекторним процесом і складається з ротової, глоткової та стравохідної фаз. Ротова фаза (довільна) полягає у тому, що харчова грудка потрапляє на корінь язика та подразнює механорецептори оточуючих тканин. Збудження від цих рецепторів передається у центр ковтання довгастого мозку. Звідти по еферентних волокнах трійчастого, під'язикового, язикогорлового та блукаючого нервів імпульси поступають до м'язів, що приймають участь в акті ковтання. Якщо обробити корінь язика і глотку розчином кокаїну, то ковтання не відбувається, оскільки «вимикаються» рецептори.
Під час глоткової фази (швидка мимовільна) перекриваються шляхи для попада-ння харчової грудки у носові та дихальні шляхи. Це відбувається за рахунок скоро-чення м'язів, що піднімають м'яке піднебіння та гортань. Центр ковтання розташова-ний у довгастому мозку поряд з дихальним центром, тому при ковтанні дихання затримується.
Стравохідна (повільна мимовільна) фаза полягає у відкритті глотково-стравохідного сфінктера та надходженні харчової грудки у стравохід. По стравоходу харчова грудка пересувається у бік шлунка завдяки перистальтичному скороченню м'язів стравоходу. У ділянці кардії знаходиться нижній стравохідний сфінктер, який при наближенні харчової грудки розслаблюється, і харчова грудка входить у шлунок. Зворотному переходу хімуса зі шлунка в стравохід перешкоджає гострий кут впадіння стравоходу в шлунок.
Моторна функція шлунку
Моторна функція шлунку сприяє перемішуванню їжі зі шлунковим соком, просуванню та пропорційному надходженню вмісту шлунку в дванадцятипалу кишку. Вона забезпечується роботою гладких м’язів. М'язова оболонка шлунку складається з трьох шарів гладких м'язів: зовнішнього повздовжнього, середнього кругового і внутрішнього косого. У пілоричній частині шлунку волокна кругового та повздовжнього шарів утворюють сфінктер. Для деяких м'язових кліток внутрішнього шару характерним є самовільне виникнення збудження.
Порожній шлунок перебуває у тонусі. Періодично відбувається його скорочення (голодна моторика), яке змінюється станом спокою. Цей вид скорочення м'язів пов'язаний з відчуттям голоду. Відразу після прийняття їжі відбувається релаксація (розслаблення) гладких м'язів стінки шлунку. Через деякий час (залежно від виду їжі) починається скорочення шлунка.
Розрізняють перистальтичні, систолічні та тонічні скорочення шлунка. Перистальтичні рухи здійснюються за рахунок скорочення циркуляторних м'язів. Скорочення м'язів починаються на великій кривизні поблизу стравоходу, де локалізується кардіальний водій ритму. У препілоричній частині локалізується другий водій ритму. Скорочення м'язів препілоричного відділу та воротаря є систолічним. Ці рухи забезпечують перехід вмісту шлунку в дванадцятипалу кишку. Тонічні скорочення зумовлені зміною тонусу м'язів.
У шлунку можливі також і антиперистальтичні рухи, які спостерігаються при акті блювоти. Блювота - це складнорефлекторний руховий процес, що виконує захисну функцію, в результаті якої з організму видаляються шкідливі речовини.
Всмоктування
Всмоктування - це процес транспорту перетравлених харчових речовин з порожнин травного каналу у кров, лімфу та міжклітинний простір. Воно здій-снюється у всіх відділах системи травлення.
У порожнині рота всмоктування незначне, оскільки їжа там не затримується, але деякі речовини, наприклад, ціанистий калій, а також ліки (ефірні масла, валідол, нітрогліцерин тощо) всмоктуються у ротовій порожнині та дуже швидко потрапляють у кровообіг, минаючи кишківник і печінку. Це знаходить застосування як спосіб введення ліків.
У шлунку всмоктуються деякі амінокислоти, небагато глюкози, вода з мінеральними солями та істотно всмоктується алкоголь.
Травлення у тонкій кишці
У тонкій кишці відбуваються основні процеси перетравлювання харчових речовин. Особливо велика роль її початкового відділу - дванадцятипалої кишки. У процесі травлення тут беруть участь підшлунковий (панкреатичний), кишковий соки та жовч. За допомогою ферментів, що входять до складу панкреатичного і кишкового соків, відбувається гідроліз білків, жирів і вуглеводів.
Регуляція кишкової секреції
Регуляція діяльності залоз тонкої кишки здійснюється місцевими нервово-рефлекторними механізмами, а також гуморальними впливами та інгредієнтами хімусу. Механічне подразнення слизової оболонки тонкої кишки викликає виділення рідкого секрету з малим вмістом ферментів. Місцеве подразнення слизової кишки продуктами перетравлювання білків, жирів, соляною кислотою, панкреатичним соком викликає відділення кишкового соку, багатого ферментами. Підсилюють кишкове соковиділення ГІП, ВІП, мотилін. Гальмівну дію спричинює соматостатин.
Травлення у товстій кишці
З тонкої кишки хімус через ілеоцекальний сфінктер (баугінієву заслінку) переходить у товсту кишку. Роль товстої кишки у процесі перетравлювання їжі невелика, оскільки їжа майже повністю перетравлюється і всмоктується у тонкій кишці, за винятком рослинної клітковини. У товстій кишці відбуваються концентрація хімусу шляхом всмоктування води, формування калових мас і видалення їх з кишківника. Тут також можуть всмоктуватися електроліти, водорозчинні вітаміни, жирні кислоти, вуглеводи.
Мікрофлора товстої кишки
Істотну роль у процесі травлення у товстій кишці відіграє нормальна мікрофло-ра. Анаеробна мікрофлора (90% - біфідобактерії) переважає над аеробною (10% - молочнокислі бактерії, кишкова паличка тощо). Мікрофлора товстої кишки здійс-нює кінцеве розщеплення рештків неперетравлених харчових речовин, клітковини; пригнічує розмноження патогенних мікробів; бере участь у метаболізмі ліпідів, жо-вчних і жирних кислот, білірубіну, холестерину; інактивує ферменти, що поступа-ють з тонкої кишки у складі хімусу; зброджує вуглеводи до кислих продуктів (моло-чної і оцтової кислот); синтезує вітаміни К і групи В у товстій кишці; приймає участь у створенні загального імунітету. Під впливом мікробів білки, що збереглися, піддаються гнильному розкладанню з утворенням токсичних сполук: індолу, скато-лу, фенолу. Кислі продукти, що утворюються при бродінні, перешкоджають гниттю, тому збалансоване харчування врівноважує процеси гниття та бродіння. При деяких захворюваннях, а також у результаті тривалого лікування антибіотиками відбува-ється порушення нормальної мікрофлори і розмноження патогенної (дисбактеріоз).
Печінка
Печінка - це залоза зовнішньої секреції, яка виділяє свій секрет у дванадцятипалу кишку. Свою назву вона одержала від слова «піч», оскільки в печінці найвища температура у порівнянні з іншими органами. Печінка є складною «хімічною лабораторією», в якій відбуваються процеси, пов'язані з утворенням тепла. Печінка приймає найактивнішу участь у травленні. Окрім травної печінка виконує цілий ряд інших важливих функцій, які будуть розглянуті нижче. Через неї проходять майже всі речовини, у тому числі і лікарські, які так само, як і токсичні продукти, знешкоджуються.
Травна функція печінки
Цю функцію можна розділити на секреторну, або жовчоутворення, й екскреторну, або жовчовиділення. Жовчоутворення відбувається безперервно (жовч накопичується у жовчному міхурі), а жовчовиділення - тільки під час травлення (через 3-12 хв після початку прийому їжі). При цьому жовч спочатку виділяється з жовчного міхура, а потім з печінки у дванадцятипалу кишку. Тому прийнято говорити про печінкову та міхурову жовч.
За добу виділяється 500 - 1500 мл жовчі. Вона утворюється у печінкових клітинах - гепатоцитах, які контактують з кровоносними капілярами. Із плазми крові в гепатоцити надходить ряд речовин: вода, глюкоза, креатинін, електроліти і ін. У гепатоцитах утворюються жовчні кислоти та жовчні пігменти, потім всі речовини з гепатоцитів виділяються у жовчні капіляри. Далі жовч поступає у жовчні печінкові протоки. Останні впадають у загальну жовчну протоку, до якої впадає і міхурова протока. Із загальної жовчної протоки жовч потрапляє у дванадцятипалу кишку.
Склад жовчі
Печінкова жовч має золотисто-жовтий колір, міхурова - темно-коричневий; pH печінкової жовчі - 7,3 - 8,0, відносна густина - 1,008-1,015; pH міхурної жовчі - 6,0 - 7,0 за рахунок всмоктування гідрокарбонатів, а відносна густина - 1,026-1,048.
Жовч складається з 98% води і 2% сухого залишку, куди входять органічні речовини: солі жовчних кислот, жовчні пігменти - білірубін і білівердин, холестерин, жирні кислоти, лецитин, муцин, сечовина, сечова кислота, вітаміни А, В, С; незначна кількість ферментів: амілаза, фосфатаза, протеаза, каталаза, оксидаза, а також амінокислоти та глюкокортикоїди; неорганічні речовини: Na+, К+, Са2+, Fe2+, Сl-, НСО32-, SO42-, РО43-. У жовчному міхурі концентрація всіх цих речовин у 6 разів більша, ніж у печінковій жовчі.
Холестерин - 80% його утворюється в печінці, 10% - у тонкому кишківнику, решта - у шкірі. За добу синтезується близько 1 г холестерину. Він бере участь в утворенні хіломікронів і лише 30% всмоктується з кишківника у кров. Якщо порушується виведення холестерину (при захворюванні печінки або неправильній дієті), то виникає гіперхолестеринемія, яка проявляється атеросклерозом або жовчнокам'яною хворобою.
Жовчні кислоти синтезуються з холестерину. Вони сприяють емульгуванню та кращому всмоктуванню у кров жирних кислот і жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К).
Жовчні пігменти - білірубін і білівердин надають жовчі специфічного жовто-коричневого забарвлення. У печінці, селезінці та кістковому мозку відбувається руйнування еритроцитів і гемоглобіну. Спочатку з гему утворюється білівердин, а потім непрямий білірубін, який транспортується у печінку. Там, з'єднавшись з глюкуроновою кислотою, він утворює прямий білірубін, який виділяється печінковими клітинами у жовчну протоку і у дванадцятипалу кишку, де з нього утворюється стеркобілін, що надає калу відповідне забарвлення, а після всмоктування в гемораїдальних венах у кров забарвлює сечу; частина прямого білірубіну ще в жовчних ходах починає перетворюватися на уробілін, який всмоктується у кров, проходить через печінку та знешкоджується там (99%). При пошкодженні клітин печінки, наприклад, при інфекційному гепатиті або закупорці жовчних протоків каменями чи пухлиною, у крові накопичуються жовчні пігменти, з'являється жовте забарвлення склер і шкіри.
У нормі вміст загального білірубіну в крові складає 4 - 20,6 мкмоль/л.
Функції жовчі
1. Емульгує жири, роблячи водорозчинними жирні кислоти. 2. Сприяє всмоктуванню тригліцеридів і утворенню міцел і хіломікронов. 3. Активує ліпазу. 4. Стимулює моторику тонкого кишківника. 5. Інактивує пепсин у дванадцятипалій кишці. 6. Має бактерицидну та бактеріостатичну дію щодо кишкової флори. 7. Стимулює проліферацію та злущування ентероцитів. 8. Посилює гідроліз і всмоктування білків і вуглеводів. 9. Стимулює жовчоутворення і жовчовиділення.
Участь у білковому обміні
У печінці відбувається метаболізм і анаболізм протеїнів, знешкодження аміаку і перетворення його у сечовину, яка потім виводиться нирками. Печінка продукує цілий ряд плазмових білків: γ-глобуліни, альбуміни, β-глобуліни.
Участь у жировому обміні
Печінка синтезує жирні кислоти, тригліцериди, фосфоліпіди, холестерин, кетонові тіла, приймає участь у їх метаболізмі. У печінці синтезуються ліпопротеїди (транспортні форми жирів) високої та низької щільності.
Печінка - депо вітамінів
Печінка приймає безпосередню участь в обміні та всмоктуванні у кишківнику жиророзчинних вітамінів A, D, Е. К. Каротин перетворюється на вітамін А, який зберігається у печінці впродовж 10 місяців і вивільняється у кров при потребі. Вітамін D зберігається упечінці від 3 до 4 міс., вітамін В12 - від 1 до декількох років. Печінка депонує також вітаміни В6, В2, С, К, фолієвую та пантотенову кислоти.
Окрім вітамінів печінка депонує мікроелементи: залізо у вигляді ферритину, мідь, марганець, кобальт, цинк, молібден тощо.
Участь у згортанні крові
У печінці синтезуються такі фактори згортання крові, як фібріноген, протромбін, проакцелерин, проконвертин, антигемофільний глобулін В тощо.
Печінка - депо крові
Через печінку проходить 29% від ХОК. Печінка бере участь в перерозподілі крові. Алкогольна інтоксикація, отруєння токсичними речовинами викликають цироз печінки - розростання навколо судин фіброзної тканини. Крім того, застій крові у правому серці, збільшення тиску в системі порожнистої вени викликає застій крові у судинах печінки, в результаті плазма просочується у черевну порожнину. Це явище називається асцитом.
Всмоктування у кишківнику
Основне всмоктування продуктів гідролізу білків, жирів і вуглеводів відбувається у тонкому кишківнику. Білки всмоктуються у вигляді амінокислот, вуглеводи - у вигляді моносахаридів (глюкоза, фруктоза), жири - у вигляді гліцерину та жирних кислот. Всмоктуванню нерозчинних у воді жирних кислот допомагають водорозчинні солі жовчних кислот.
Всмоктування поживних речовин у товстій кишці незначне. Там всмоктується багато води, що необхідно для формування калу, у невеликій кількості глюкоза, амінокислоти, хлориди, мінеральні солі, жирні кислоти та жиророзчинні вітаміни A, D, Е, К. Речовини з прямої кишки всмоктуються так само, як і з ротової порожнини, тобто безпосередньо у кров, минаючи печінку. На цьому заснована дія живильних клізм.
Що стосується інших відділів травної системи, то речовини, що всмокталися у них, спочатку поступають по ворітній вені у печінку, а потім у загальний кровотік. Лімфовідтік від кишківника здійснюється по кишкових лімфатичних судинах у молочну цистерну.
Всмоктування поживних речовин залежить від величини всмоктувальної поверхні. Особливо вона велика у тонкій кишці, бо створюється за рахунок складок, ворсинок і мікроворсинок. Так, на 1 мм2 слизової оболонки кишки припадає 30 - 40 ворсинок, а на кожен ентероцит - 1700 - 4000 мікроворсинок. Кожна ворсинка - це мікроорган, що містить м'язові скоротливі елементи, кровоносну та лімфатичну мікросудини і нервове закінчення. Перед мікроворсинками створене молекулярне сито, яке пропускає низько- та затримує високомолекулярні речовини.
Велику роль у всмоктуванні відіграють скорочення ворсинок: слабкі натщесерце, а за наявності в кишці хімуса активні (до 6 скорочень в 1 хвилину). У регуляції скорочення ворсинок приймає участь інтрамуральна нервова система (підслизове, мейснерівське сплетіння).
Екстрактивні речовини їжі, глюкоза, пептиди, деякі амінокислоти підсилюють скорочення ворсинок.
Механізми всмоктування
Для всмоктування у кишківнику мікромолекул - продуктів гідролізу поживних речовин, електролітів, лікарських препаратів - використовуються декілька видів транспортних механізмів:
1. Пасивний транспорт, що включає дифузію, фільтрацію і осмос.
2. Полегшена дифузія.
3. Активний транспорт.
Дифузія – рух речовин за градієнтом їх концентрації з кишки у кров і лімфу. Шляхом дифузії переносяться вода, віт. С, В6, В2 та багато ліків. Фільтрація заснована на градієнті гідростатичного тиску. Підвищення внутрішньокишкового тиску до 8-10 мм рт.ст. збільшує у 2 рази швидкість всмоктування з тонкої кишки розчину кухонної солі. Сприяє всмоктуванню збільшення моторики кишківника.
Переходу речовин через напівпроникну мембрану ентероцитів допомагають осмотичні сили. Якщо у травний канал ввести гіпертонічний розчин якої-небудь солі, то за законами осмосу рідина з крові та навколишніх тканин, тобто з ізотонічного середовища, буде проникати у бік гіпертонічного розчину, тобто у кишківник, і спричинюватиме очисну дію. На цьому заснована дія сольових послаблюючих засобів. За осмотичним градієнтом всмоктуються вода, електроліти.
Полегшена дифузія здійснюється також за градієнтом концентрації речовин, але за допомогою транспортних білків, без витрати енергії і швидше, ніж проста дифузія. Так переноситься фруктоза.
Активний транспорт здійснюється проти градієнта концентрації, за участю носія та вимагає витрати енергії. Як носій-транспортер найчастіше використовується Na+, за допомогою якого всмоктуються такі речовини, як глюкоза, галактоза, вільні амінокислоти, солі жовчних кислот, білірубін тощо. Шляхом активного транспорту всмоктуються також віт.В12, іони кальцію. Гальмується активний транспорт при низькій температурі та дефіциті кисню.
Деякі високомолекулярні речовини транспортуються шляхом ендоцитозу (піноцитозу і фагоцитозу). Цей вид транспорту має значення при перенесенні у новонародженого білків, імуноглобулінів, вітамінів, ферментів грудного молока.
Деякі речовини, наприклад, вода, електроліти, антитіла, алергени можуть проходити через міжклітинні простори. Такий вид транспорту називається персорбцією.
Моторна функція кишківника
Моторика тонкої кишки
За рахунок рухової активності зовнішніх повздовжніх і внутрішніх циркуляторних м'язів тонкої кишки відбувається перемішування хімуса з соком підшлункової залози та кишки й просування хімуса по тонкій кишці. У тонкій кишці розрізняють декілька видів рухів: ритмічна сегментація, маятникоподібні, перистальтичні, тонічні скорочення.
Ритмічна сегментація забезпечується скороченням кільцевих м'язів. В результаті цих скорочень утворюються поперечні перехоплення, які ділять кишку (і харчову кашку) на невеликі сегменти, що сприяє кращому розтиранню хімуса та перемішуванню його з травними соками. Маятникоподібні рухи зумовлені скороченням кільцевих і повздовжніх м'язів кишківника. У результаті послідовних скорочень кільцевих і повздовжжніх м'язів відрізок кишки то коротшає і розширюється, то подовжується і звужується. Це приводить до переміщення хімуса то в один, то в інший бік, на зразок маятника, що сприяє ретельному його перемішуванню з травними соками. Перистальтичні рухи зумовлені узгодженими скороченнями повздовжнього та циркуляторного шарів м'язів. За рахунок ско-рочення кільцевих м'язів верхнього відрізка кишки відбувається витискання хімуса у нижню ділянку, що одночасно розширюється за рахунок скорочення повздовжніх м'язів. Перистальтичні рухи забезпечують просування хімуса по кишківнику. Всі скорочення відбуваються на фоні загального тонусу стінок кишки. Відсутність тонусу м'язів (атонія) при парезах робить неможливим будь-який вид скорочень. Крім того, протягом всього процесу травлення спостерігається постійне скорочення і розслаблення ворсинок кишки, що забезпечує зіткнення їх з новими порціями хімуса, покращує всмоктування та відтік лімфи.
Лекція з фізіології на тему: «Фізіологія травлення»
Дата: 2016-10-02, просмотров: 209.