Соціалізація – процес, результат засвоєння і наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Соціалізація людини відбувається за допомогою впливів різних факторів, агентів та різних „механізмів”. А. Мудрик визначає декілька підходів до розуміння „механізму”. Американський вчений У. Бронфенбренер механізмом соціалізації вважає прогресивну взаємну акомодацію (пристосування живого організму до тих змін, що відбуваються в оточуючому середовищі).

В. Мухіна розглядає в якості механізмів соціалізації ідентифікацію, а А. Петровський – закономірну зміну фаз адаптації, індивідуалізації та інтеграції. Узагальнюючи ці дані з точки зору педагогіки, можна виділити два види механізмів соціалізації: соціально-педагогічні (традиційний, інституційний, стилізований, міжособистісний) та соціально-психологічні, які необхідно враховувати та частково використовувати в процесі виховання людини на різних вікових етапах.

Розглянемо детально зміст соціально-психологічних механізмів соціалізації:

Імпритінг (закарбування) – фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей впливу на неї життєво важливих об’єктів. Відбувається переважно у дитячому віці, але може траплятися і на більш пізніх вікових етапах.

Екзистенційний нажим – оволодіння мовою і неусвідомлене засвоєння норм соціальної поведінки, обов’язкових у процесі взаємодії зі значимими особами.

Наслідування – дотримання якогось прикладу, зразку ( засвоєння людиною соціального досвіду, найчастіше це відбувається не усвідомлено).

Ідентифікація (ототожнення) – процес неусвідомленого ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, зразком.

Рефлексія – внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або відштовхує ті чи інші цінності, притаманні різним інститутам суспільства, сім’ї, групі ровесників, значимим особам та ін. Серед видів рефлексії визначаємо:

1) внутрішній діалог між різними „Я” людини;

2) з реальними та вигаданими особами;

За допомогою рефлексії людина може формуватись та змінюватись у результаті усвідомлення і переживання нею реальності, в якій вона живе, свого місця в цій реальності.

Отже, завершуючи відповідь, слід зазначити, що соціалізація людини, а особливо дітей, підлітків, молоді, відбувається за допомогою всіх названих механізмів. Але співвідношення ролі механізмів соціалізації може значно варіюватися в залежності від вікових особливостей та соціально-культурних умов.

2. Розкрити сутність поняття „віктимний”, „віктиміність”, „віктимологія "

Людина, являючись об’єктом і суб’єктом соціалізації може стати жертвою несприятливих умов соціалізації (інваліди, сироти, особи з девіантною поведінкою, безпритульні діти тощо). Проблема людини, як жертви несприятливих умов соціалізації досліджується соціальною педагогікою, зокрема такими науковцями, як Ф. Мустаєва, А. Мудрик. У соціальній же практиці давно існують спеціальні заклади для лікування, утримання та виховання такої категорії людей. Окремі науки також вивчають проблеми віктимних категорій людей: дефектологія, кримінологія, психологія, соціально-педагогічна віктимологія.

„Соціально-педагогічна віктимологія” – (від лат. victime – жертва ; і гр. logos – слово, поняття) – вивчає різні категорії людей – реальних чи потенціальних жертв несприятливих умов соціалізації.

В розрізі даного питання використовуються також такі поняття:

„Віктимогенність” – наявність в тих чи інших об’єктивних обставинах соціалізації характеристик, якостей, небезпеки, вплив яких може зробити людину жертвою цих обставин (наприклад, віктимогенна група, віктомогенний мікросоціум і т. ін.)

„Віктимність” – характеризує схильність людини стати жертвою тих чи інших обставин.

„Віктимізація” – процес і результат перетворення людини чи групи людей в той чи інший тип жертви несприятливих умов соціалізації.

Фактором віктимізації людини можуть стати природно-кліматичні умови тієї або іншої країни, регіону, місцевості, населення. Екологічні особливості місцевості можуть призвести до створення гепатогенних зон, в яких у деяких груп жителів розвиваються специфічні захворювання, які негативно впливають на психіку, призводячи до появи депресивних і більш тяжких психічних станів багатьох людей.

Фактором віктимізації людини можуть стати суспільство і держава, в якій вона живе. Так, в будь-якому суспільстві присутні інваліди і сироти, але умови їх соціалізації і життя можуть відрізнятися в залежності від рівня економічного розвитку і соціальної політики держави: інвестиції в сферу соціального захисту і суспільної думки, системи соціальної реабілітації, професійної підготовки.

Факторами віктимізації людини і груп населення можуть стати специфічні особливості тих поселень, конкретних мікро соціумів, в яких вони живуть, – економічні умови життя населення, промислова і рекреативна інфраструктури, соціально-професійна і демографічна структури населення, його культурний рівень, соціально-психологічний клімат.

Об’єктивним фактором віктимізації людини може стати група ровесників, особливо в підлітковому і юнацькому віці, якщо вона має асоціальний, а тим більше антисоціальний характер.

Фактором віктимізації особистості будь-якого віку, але особливо молодших вікових груп, може стати сім’я. В сім’ї може формуватися відповідний тип жертв, завдяки тим механізмам соціалізації, які для неї характерні – ідентифікації. Так, в неповній сім’ї може сформуватися декілька поколінь жінок-чоловіконенависниць, тобто вони стануть користувачами певного психічного комплексу, що лишить їх можливості створити благополучні сім’ї.

Завдання віктимології:

1) досліджувати розвиток людей різного віку з фізичними, психічними, соціальними відхиленнями, розробляти загальні і специфічні принципи, цілі, зміст, форми і методи роботи по профілактиці, мінімізації, корекції цих відхилень;

2) вивчати віктимогенні фактори і небезпеку процесу соціалізації, визначати можливості суспільства, держави, організацій і агентів соціалізації по мінімізації, компенсації і корекції їх впливу на розвиток людини в залежності від її статі, віку і інших характеристик;

3) виявляти типи віктимних людей різного віку, виробляти соціальні і психолого-педагогічні рекомендації з профілактики і попередження віктимізації;

4) вивчати самовідношення людини, виявляти причини сприйняття нею себе жертвою соціалізації, визначати прогноз її подальшого розвитку і можливості надання допомоги з корекції самосприйняття і самовідношення.

Отже, підсумовуючи, важливо зазначити, що така галузь науки розвивається і досліджує напрями і форми роботи з різними групами людей, які стали жертвами несприятливих умов соціалізації.