Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

В.І. Вишневський

 

 

Географія світу

 

Навчальний посібник

 

 

Київ “Інтерпрес ЛТД” 2013

УДК 911.3 : 796.5

Вишневський В.І. Географія світу: навчальний посібник. – К.: “Інтерпрес ЛТД”, 2013. – 93 с.

 

Висвітлено найважливіші відомості про сучасний світ: його природу, населення, господарську сферу. Наведено основні дані про Землю: її положення у Всесвіті, розміри, рух і природу. Наведено відомості про Світовий океан, моря, внутрішні води. Показано те, що собою являє рослинний і тваринний світ. Подано короткий опис материків і частин світу. Наведено найважливіші відомості про економіку світу. Висвітлено глобальні проблеми людства.

Розраховано на студентів вищих навчальних закладів, в яких  готують фахівців у сфері туризму.

 

Рецензент:

доктор геогр. наук, професор

 

 

ISBN                                                ©  В.І. Вишневський, 2013

 

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	5
1. Земля, як планета  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	6
1.1. Сонячна система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	6
1.2. Обертання Землі навколо Сонця та своєї осі . . . . . . . . . . . . . . .	10
1.3. Календарі: Юліанський та Григоріанський . . . . . . . . . . . . . . . .	12
1.4. Обертання Землі навколо своєї осі. Годинникові пояси . . . . . .	13
1.5. Сила Кориоліса та наслідки її дії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	14
2. Найважливіші відомості про Землю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	15
2.1. Форма і розміри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	15
2.2. Земля на планах і картах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	15
2.3. Градусна сітка і географічні координати . . . . . . . . . . . . . . . . . .	16
2.4. Орієнтування у просторі і часі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	17
3. Літосфера і рельєф . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
3.1. Земні сфери. Літосфера і земна кора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
3.2. Рухи земної кори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	19
3.3. Землетруси і виверження вулканів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	20
3.4. Гори, височини, низовини, западини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	22
4. Атмосфера. Клімат світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
4.1. Будова атмосфери . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
4.2. Температура повітря та її розподіл на земній поверхні . . . . . . .	24
4.3. Загальна циркуляція атмосфери. Вітри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	24
4.4. Погода і клімат. Прогноз погоди. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
4.5. Зміни клімату . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	27
5. Гідросфера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	28
5.1. Гідросфера. Поширення води на Землі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	28
5.2. Кругообіг води . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	28
5.3. Моря та океани . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	30
5.4. Чорне та Азовське моря . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	34
5.5. Річки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	36
5.6. Озера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	38
6. Біосфера. Рослинний і тваринний світ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	39
7. Материки і частини світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
7.1. Загальна характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
7.2. Європа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
7.3. Азія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	44
7.4. Африка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	46
7.5. Америка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	49
7.6. Австралія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	53
7.7. Антарктида . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	54
8. Географія природних ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	57
8.1. Земельні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	57
8.2. Мінерально-сировинні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	58
8.3. Біотичні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	60
8.4. Водні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	61
9. Населення світу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	61
10. Світова економіка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	64
10.1. Загальна характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	64
10.2. Основні показники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	66
10.3. Промисловість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	67
10.4. Сільське господарство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	73
10.5. Транспорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	78
10.6. Зовнішня торгівля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	82
11. Глобальні проблеми людства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	84
12. Контроль знань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	91
Література та Інтернет-ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	93

Вступ

    Актуальність вивчення дисципліни полягає в тому, що туризм став планетарним явищем. Відповідно, уже недостатньо мати уявлення про свою Батьківщину і прилеглі країни. Нині актуальними є знання про весь світ.

    Відповідні знання необхідні не лише у практичній роботі фахівця з туризму, вони піднімають людини з буденщини, роблять її цікавішою, а отже і більш привабливою у контактах з клієнтами.

Метою вивчення дисципліни є оволодіння знаннями про найважливіші відомості про сучасний світ: його природу та суспільство.

До найважливіших завдань належать:

· отримання знань про найважливіші особливості Землі, як планети;

· оволодіння знаннями про природу світу;

· отримання знань про материки та океани,

· оволодіння знаннями про політичну карту та економіку світу,

· отримання знань щодо глобальних проблем людства.

У результаті вивчення курсу студенти повинні знати:

· основні відомості про природу світу: рельєф, клімат, водні об’єкти,  рослинний і тваринний світ;

· найважливіші відомості про економіку світу;

· найважливіші відомості щодо глобальних проблем людства.

Важливим є також набуття навичок орієнтування у сфері подій, що відбуваються в світі, а також вміння використовувати отримані знання у практичній діяльності.

Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з двох модулів: “Природа світу” і “Людина і світ”. У результаті засвоєння матеріалу першого навчального модуля студент повинен знати основні відомості про Землю: її розміри, кліматичні особливості, природні небезпеки. Після вивчення другого навчального модуля студент повинен знати особливості розселення людей, відомості про економіку світу та окремих його регіонів.

     Пропонована дисципліна має зв’язки з багатьма іншими, насамперед із географією. З більш специфічних дисциплін можуть бути виділені крає- та країнознавство, історія туризму, світова економіка, всесвітня історія, безпека життєдіяльності та ін.

     Програма вивчення дисципліни розрахована на 81 год. лекційного часу. Закріплення знань здійснюється на практичних заняттях загальним обсягом 17 год. Контроль знань вібувається шляхом складання іспиту.

1. Земля, як планета

Сонячна система

     Сонячна система є однією з багатьох у Всесвіті. Те саме можна сказати про планети. Нині відомо чимало (понад 800) планет (їх називають екзопланетами), які належать іншим зоряним системам. Існують відомості, що деякі нагадують Землю.

     Сонячна система складається з центрального світила – Сонця, а також великої кількості інших тіл, найбільшими з яких є планетами. Прийнято вважати, що справжніх планет у Сонячній системі вісім. Часто їх поділяють на дві групи. Перша складається з чотирьох наближених до Сонця: Меркурія, Венери, Землі та Марсу. Ці небесні тіла ще називають планетами Земної групи. Наступними є Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, які ще називають зовнішніми, або планетами Юпітерової групи.

      Перші шість планет були відомі ще у стародавньому світі. Римляни дали їм назви відповідно до імен богів: Меркурій – торгівлі, Венера – краси та ін. Уран було відкрито в 1781 р., Нептун – у 1846 р. 

     Ще порівняно недавно вважалося, що планет дев'ять, остання з яких має назву Плутон. Її відкрив американець Клайд Томбо в 1930 р., спираючись на дані про відхилення орбіти Нептуна. Відстань цього тіла від Сонця приблизно в 40 разів більша, ніж відстань Землі від Сонця. Зазначимо, що середня відстань від Землі до Сонця (вона становить 149,6 млн км) набула назви австрономічна одиниця – а.о. Сумніви щодо статусу планети виникли тому, шо наприкінці ХХ ст. на близьких орбітах було знайдено ще кілька подібних об’єктів: Ерида, Седна та ін. Розмір найбільших – 1500–2000 км.

     У 2006 р. Плутон було вирішено вважати карликовою планетою. Усі тіла Сонячної системи поділили на три групи: планети, карликові планети та малі тіла Сонячної системи.

     Карликові планети (ввважається, що їх три: Церера, Плутон, Ерида) менші за звичайні. Вони мають форму близьку до круглої, але не спромоглися очистити свої орбіти від інших. Решта тіл мають назву “малі тіла”.

     У 2006 р. в американській лексиці з’явилося нове дієслово – to рluto (розплутонити, іншими словами, знизити статус).

     Простір між орбітами Марса та Юпітера займає пояс астероїдів, найбільші з них мають розмір у кілька сотень кілометрів. За орбітою Нептуна розташований так званий пояс Койпера.

     Довгий час дослідження космосу виконувалися лише із Землі, аж поки не розпочалася так звана космічна ера. Але для цього потрібні були величезні досягнення у техніці. Для того, аби вивести на орбіту супутник Землі, потрібна швидкість 7,9 км/с. Збільшення швидкості супроводжується тим, що орбіта стає усе більш витягнутою. Її вигляд показує наскільки тіло здатне відіравтися від сили тяжіння Землі. Для того, аби тіло залишило орбіту Землі, потрібна друга космічна швидкість – 11,2 км/с. У цьому разі тіло стає обертатися навколо Сонця. Третя космічна швидкість (16,7 км/с) дозволяє тілу залишити межі Сонячної системи. До слова, надзвукові літаки мають швидкість до 1 км/с, або 3600 км/год. Останнім часом з’явилися літаки, що літають навіть швидше.

     В історії дослідження космосу можна виділити кілька визначних подій. Перший штучний супутник Землі було запущено в СРСР 4 жовтня 1957 р. 12 квітня 1961 р. відбувся політ першого космонавта – Юрія Гагаріна. До слова, ці успіхі відбулися в гострій конкуренції за першість між СРСР і США. Перший американський супутник запустили  31 січня 1958 р. Перший політ у космос США здійснили 5 травня 1961 р., але це був суборбітальний політ з миса Канаверал з посадкою на Атлантику. Спражній політ американцям вдалося здійснити лише на початку 1962 р.

     Величезну роль у тому, що СРСР вдалося випередити США, належить С.П. Корольову (1907–1966 рр.). Цікаво, що світ дізнався про цю людину лише на третій день після смерті – до цього С.П. Корольова було засекречено. Роки життя конструктора показують, що він помер дуже рано – значною мірою через те, що шість років з 1938 по 1944 рр. провів у засланні. Нині в Житомирі функціонує музей космонавтики імені С.П. Корольова. 

     Смерть С.П. Корольова позначилася на тому, що на зміну успіхам прийшли невдачі. У 1967 р. під час спуску космічного корабля відмовила система розкриття парашута у Володимира Комарова. На його честь названо проспект, на якому розташований НАУ.

     Втративши першість у дослідженнях космосу, США розпочали боротьбу за її повернення, використовуючи свій величезний економічний потенціал. Восени 1961 р. – невдовзі після успішного польоту Ю. Гагаріна – було прийнято програму “Аполлон”, головною метою якої була висадка людини на Місяць.

     Упершее це вдалося під час польоту космічного корабля “Апполон-11”, учасники якого досягли поверхні місячної поверхні 20 липня 1969 р. Першою людиною, яка cтупила на Місяць 21 липня 1969 р. о 3-й годині за Всесвітнім часом, став Нейл Армстронг (1930–2012 рр.). Відомими є його слова: “That’s one small step for a man, but one giant leap for mankind”. За 15 хвилин до нього приєднався Едвін Олдрин. Загалом же на Місяці побувало 12 осіб – учасників шести успішних польотів.

     Розробка іншої довготривалої програми “Спейс Шаттл” розпочалася ще до першого польоту людини в космос. Перший старт корабля “Колумбія” відбувся 12 квітня 1981 р. – у 20-у річницю польоту Ю. Гагаріна. Перехід на використання кораблів багаторазового колристування насамперед був зумовлений величезною вартістю пілотованих польотів, адже після польоту від величезного корабля залишався лише один спускаємий модуль.

     За період реалізації програми, яка тривала 30 років по липень 2011 р., було виконано 135 польотів, Загалом в космосі побувало 5 шаттлів: найбільше – 39 разів “Дискавері”, найменше – 10 разів – “Челленджер”.

     Контруктивно корабель складається з головного модуля, до якого прикріплений величезний паливний бак. У свою чергу, до цього баку  прикіплені два твердопаливні прискорювачі. На старті працюють як головні двигуни, так і прискорювачі. Потім прискорювачі відокремлюються і на парашутах спускаються в Атлантичний океан. Корабель продовжує розганятися за допомогою паливного бака, який видокремлюється, коли швидкість майже досягає орбітальної. За цим бак відокремлюється – його рештки падають в Індійський океан. Що ж до корабля, то він кілька днів (інколи до двох тижнів) перебуває на орбіті, а потім сідає на злітно-посадкову смугу, як звичайний літак.

     На жаль, історія програми “Спейс Шаттл” містить дві сумні події: у січні 1986 р. на старті зазнав катастрофи корабель “Челленджер”, а 1 лютого 2003 р. під час спуску – корабель “Колумбія”. В обох випадках загинуло по семеро осіб. Загибель “Челленджера” відбулася на очах мільйонів людей: багато хто бачив її на власні очі, інші по телевізору. Аварія сталася на 73-й секунді на висоті 14 км. У цей момент відбулася непередбачена руйнація одного з кріплень прискорювача, який за цим розвернувся навколо іншого кріплення, вдаривши при цьому по  паливному баку. 

     Третьою країною, яка здійснила запуск космонавта (в 2003 р.), став Китай.

     На сьогодні в космосі побувало понад 500 осіб, дехто – по кілька разів (до семи).

     Нині пілотовані дослідження космосу виконуються в основному на Міжнародній космічній станції, початок створення якої розпочався Росією в 1998 р. До МКС неодноразова пристиковувалися шаттли з космонавтами, оремими модулями та іншим корисним вантажем. Нині станція являє величезну і дуже складну конструкцію вагою понад 400 т. Програма МКС фінансується 15 країнами. 

     Окрім пілотованих, здійснюються і беспілотні польоти. До їх числа, окрім першого польоту супутника, належать дослідження Місяця, Венери, Марса та інших планет. У 1962 р. космічні апарати почали використовуватися для зв’язку. У 1973 р. у США було запущено автоматичну міжпланетну станцію (АМС) Піонер-10, якій уперше надано третю космічну швидкість. У 1983 р. вона вийшла за межі Сонячної системи. Останній сигнал від станції зафіксовано в 2003 р. У 1977 р. запущено дві міжпланетні АМС: Вояджер-1 та Вояджер-2. Обидві уже давно віддалилися на відстань понад 100 а.о., але досі продовжують функціонувати. Передали на Землю чудові фотознімки Юпітера, Сатурна, Нептуна та їх супутників.

     На початку 1990-х років виникла ідея щодо досліджень Плутона. У 1992 р. працівник НАСА задля дотримання протоколу подзвонив Клайду Томбо з проханням дозволити відвідати відкриту їм планету. Той, звісно, не заперечив, але сказав, що летіти доведеться дуже довго. У 2006 р. місія New Horizons стартувала. Очікується, що АМС досягне найбільшого зближення з Плутоном у 2015 р. 

     У 1973 р. у США було ініційовано систему глобального позиціюнування, до складу якої належить низка супутників, які перебувають на чітко розрахованій орбіті. Цн дало змогу на початку 90-х років ХХ ст. запрацювати системі GPS.

     Останнім часом значну увагу почали приділяти Марсу, до якого направлено кілька марсоходів. Так, наприкінці 2011 р. до планети було направлено марсохід “Кьюріосіті”, який досяг поверхні у серпні 2012 р. Являє собою пересувну лабораторію, що здатна робити аналізи грунту, взятого при бурінні. 

     Наприкінці ХХ ст. з’явилося поняття космічного туризму. На сьогодні в космосі побувало близько 10 осіб, а Чарльз Сімоні навіть двічі.

     У світі та в Україні створено чимало космічних музеїв. В Україні вони створені в Житомирі – баьківщині С.П. Корольова, в Києві – в одному з корпусів НТУ “КПІ”. У Москві функціонує Меморіальний музей космонавтики, у Вашінгтоні – Національний музей авіації та космонавтики.

 

Питання для самоперевірки

1. Розрахувати час поширення сонячних променів до Землі, якщо відомо, що швидкість світла становить 300000 км/с.

2. Навіщо досліджувати віддалений космос?

3. Скільки планет у Сонячній системі?

4. Чи з однаковою швидкістю Земля обертається навколо Сонця?

5. За яким календарем живе більшість населення Землі?

6. Чи буде 2100 р. високосним?

7. Під яким кутом перебуває Полярна зірка до земної поверхні на Північному полюсі?

Домашнє завдання

Написати реферат про відмінності Юліанського і Григоріанського календарів.

Ф орма і р озміри

Те, що Земля має форму близьку до кулі знали ще в стародавньому світі. Грецький учений Ератосфен (276–194 р. до н.е.) визначив її розміри ще в третьому столітті до н.е. Це зроблено так. Ератосфен знав, що в Сієні (нині Асуані) у день літнього сонцестояння Сонце освітлює дно колодязів, іншими словами, перебуває в зеніті. Перебуваючи в Александрії, він цього дня виміряв кут між вертикаллю і Сонцем – 7,2⁰. Це відповідає 1/50 довжини кола. Отже, залишилося лише виміряти відстань між Сієною та Александрією, що перебувають на однаковій довготі та помножити цю величину на 50 (360 : 7,2 = 50). Точність визначення виявилася на рівні 1%.

Переконливим доказом кулястої форми Землі стала подорож Ф. Магелана у 1519–1522 рр.

Згодом форма була уточнена. Уперше це вдалося у XVIII ст. на підставі дослідів з маятником. Період коливання маятника залежить від його довжини та прискорення вільного тяжіння. Якщо довжина однакова, то відмінність у періоді можна пояснити лише відмінністю в силі тяжіння. Біля полюсів вона трохи більша, біля екватора – менша.  Це навело на думку, шо Земля трохи приплюснута. Зрештою було встановлено, що Земля нагадує еліпсоїд обертання. Цю фыгуру назвали  геоїд.

Розміри Землі є такими: полярний радіус – 6357 км, екваторіальний – 6378 км (відмінність – 21 км). Площа становить 510 млн км², довжина екватора – 40076 км, довжина кола за меридіаном – 40008 км (заокруглено – 40 тис. км).

                  

2.2. Земля на планах і картах

 У практичному житті, зокрема фахівців у сфері туризму, потрібно мати добре уявлення про земну поверхню. Цього досягають з допомогою карт і планів. Карта – це зменшене та узагальнене зображення Землі, побудоване в певному масштабі. План – це креслення ділянки місцевості у великому масштабі з використанням умовних знаків.

 Зазначимо, що кулеподібна форма Землі не дозволяє побудувати карти без спотворень. Але їх усіляко прагнуть зменшити. Найменші спотворення, як правило, у центрі карт.

 Важлива ознака карт – масштаб – співвідношення відстаней на карті, порівняно з відстанянню на місцевості. Так, наприклад, масштаб 1 : 1 000 000 означає, що 1 см на карті відповідає 1 млн сантиметрів на місцевості. Фактично це означає, що 1 см на карті відповідає 10 км на місцевості.

 Найчастіше карти поділяють на загальногеографічні та спеціальні. Загальногеографічні відображають найважливіші особливості місцевості з однаковою детальністю зображуваних об’єrів: річок, гір та ін. До спеціальних карт належать туристичні. Значну увагу тут приділяють показу туристичних об’єктів.

2.3. Градусна сітка і географічні координати

Ввжається, що градусну сітку запропонував згаданий вище грецький учений Ератосфен. Його ідея ґрунтувалася на ідеї вавилонян поділу кола на 360 градусів.

Отже, градусна сітка утворюється паралелями і меридіанами.

Паралелі – уявні кола на поверхні Землі. Усі точки певної паралелі рівновіддалені від екватора – найдовшої з паралелей. Довжина паралелей збільшується при наближенні до екватора і зменшується до полюсів.

Меридіани – уявні лінії на поверхні Землі, проведені через Північний і Південний полюси. Усі меридіани на глобусі мають однакову довжину.

    Ідея провдедення паралелей і меридіанів дозволяє визначати положення будь-якої точки на земній кулі за допомогою географічних координат: широти і довготи.

    Географічна широта – відстань уздовж меридіана в градусах від екватора до певної точки земної кулі. За початок відліку широти беруть екватор – нульову паралель. Широти рахуються від 0° до 90° по обидва боки від екватора і відповідно називаються північними або південними. На картах паралелі надписують на бічних рамках, а на глобусі — на 0° і 180° меридіана.

    Географічна довгота – відстань уздовж паралелі в градусах від початкового меридіана до певної точки земної кулі. За початок відліку широти беруть Ґринвіцький меридіан, який проходить неподалік від Лондона. Довготу на схід від цього меридіана від 0° до 180° називають східною, на захід – західною.

    Географічні координати можуть записуватися у градусах, хвилинах і секундах (навіть точніше). Наприклад: 44°15′ пн. ш., 101°30′ сх. д.

Питання для самоперевірки

1. Хто вперше і як встановив розміри Землі?

2. Якою є форма і розміри Землі?

3. Що таке масштаб?

Домашнє завдання

1. Визначити географічні координати п’ яти обласних центрів України.

2. Визначити відстань від Києва до Північного полюса та екватора. Куди ближче?

3. Поїзд вирушає з Берліна о 21-00 за місцевим часом і прибуває в Київ також о 21-00. Скільки годин поїзд перебуває в дорозі?

Літосфера і р ельєф

Рухи земної кори

    І земна кора, і літосфера, порівняно з розмірами Землі, є тонкими – на них припадає лише кілька відсотків земного радіуса. Отже, і тверда частина Землі порівняно невелика за об’ємом і за масою. Стосовно маси можна сказати, що земні породи мають різну щільність: вона більша у породах, що лежать на великих глибинах і менша біля поверхні. Інакше бути не може, оскільки це зумовило би занурення верхніх шарів у нижні.

    Оскільки і земна кора, і літосфера порівняно невеликі за товщиною і легші за внутрішні шари Землі, можна припустити, що сили, що на них впливають, здатні на літосферу впливати. Кожен клаптик літосфери перебуває в русі: змінюється і горизонтальне, і вертикальне положення. Так, вертикальне положення може змінюватися, коли земна кора важчає. Наприклад це відбувається взимку, коли на Землю падає сніг. В історії Землі (зокрема Європи) бували періоди, коли шар снігу та дьоду сягав 1 км. 

    Інша сила, що змінює положення земної кори, пов'язана з обертанням Землі навколо своєї осі. Близькість Місяця визначає те, що хвиля припливів і відпливів стосується не лише води в океані, а й земної тверді.

    Наявність гір і западин, вертикальні рухи земної кори спричинили те, що і кора і літосфера не являють собою щось ціле – вони розділені на блоки, які ще називають літосферними плитами. Виділяють сім (інколи вісім) літосферних плит, які певною мірою нагадують материки: Євразійська, Африканська, Північно-американська тощо.

    Подібно до крижин у річці, літосферні плити рухаються з н неоднаковою швидкістю: менші – швидше, більші – повільніше. Щоправда швидкість руху літосферних плит мізерна: вона має порядок 10–20 мм на рік. Але за тисячу років це становить 10–20 м, за мільйон років – 10–20 км, за мільярд – 10–20 тис. км. З цього видно, що в далекому минулому розташування материків та океанів було зовсім іншим. Зрозуміло, що в майбутньому – за багато-багато років – вигляд Землі ізнову зміниться.

    Віддалення літосферних плит спричинює розтягування земної кори та її тоншання, зближення – утворення гір і жолобів. Останні утворюються тоді, коли одна плита піднирює під іншу.

    Окрім рухів літосферних плит, існують ще рухи земної кори у межах океанів. Найвиразніші вони в зоні так званих серединних хребтів. Вони порівняно вузькою смугою охоплюють усі океани. Тут відбувається розтягування земної кори. Осадових порід над хребтами майже немає. Тут спостерігається посилений тепловий потік. З віддаленням від хребтів вік земної кори зростає. Вірогідно біля материків земна кора занурюється вниз – відбувається свого роду циркуляція земних порід літосфери.

    У свою чергу, рухи земної кори зумовлюють те, що гірські породи, перебуваючи в твердому стані, дуже часто мають похилене залягання. Це, зокрема часто видно у Карпатах і Кримських горах.

    До слова, і Карпати і Криські гори зазнають висхідних рухів – щороку їх висота збільшується на 10–20 мм. Водночас північ Криму і південь Херсонщини зазнають низхідних рухів.

Питання для самоперевірки

1. Завдяки чому є змога встановити те, що являє собою Земля всередині?

2. Які Вам відомі землетруси?

3. В яких регіонах України можливі найсильніші землетруси?

4. Які Вам відомі вулкани та факти їх виверження?

 

Домашнє завдання

1. Написати короткий реферат про руйнівні землетруси.

2. Написати короткий реферат про виверження вулканів.

Атмосфера. Клімат світу

Будова атмосфери

Атмосфера – повітряна оболонка, що оточує Землю. Верхня межа знаходиться на висоті 2000–3000 км від земної поверхні.

До складу атмосфери входять азот (близько 78%), кисень (близько 21%) та інші гази (всі вони складають ледве більше 1%). На частку вуглекислого газу припадає 0,037 %. До складу атмосферного повітря належить і водяна пара, вміст якої може сягати 3%. Її вміст залежить від температури повітря – тепле може його містити значно більше за холодне. 

Кожний газ виконує свою функцію. Кисень забезпечує дихання і горін­ня. Азот входить до складу білків – речовин, з яких складаються живі організми. Вуглекислий газ – одна з основ фотосинтезу рослин. Озон – газ, що поглинає основну частину ультрафіолетового випромінювання Сонця.

У вертикальній структурі атмосфери виділяють п’ять сфер: тропосферу, стратосферу, мезосферу, іоносферу, екзосферу.

Тропосфера – найнижчий і найщільніший шар атмосфери, в якому зосереджено 80% її маси. Має середню висоту 10–12 км. Над полюсами простягається до висоти 7–9 км, над екватором – до 15–17 км. У тропосфері зосереджена майже вся водяна пара. Тут відбуваються найважливіші атмосферні проце­си. У зв’язку з цим її інколи називають кухнею погоди.

У тропосфері температура повітря з висотою знижується – в середньо­му на 6 ⁰С на 1 км. Тиск повітря на рівні моря складає 760 мм рт. ст. Цей тиск вважають нормальним. У нижніх шарах тропосфери тиск знижується в середньому на 10 мм рт. ст. на кожні 100 м підйому. Отже, на висоті 1 км атмосферний тиск приблизно становить 660 мм. До слова, з висотою (а точніше зменшенням тиску) знижується і температура кипіння води. 

Стратосфера простягається від верхніх меж тропосфери до висоти 50 км. У стратосфері на висоті 21–29 км розташований озоновий шар.

Зміни клімату

Старожили згадують, що ще кілька десятиліть тому на Землі було помітно холодніше – насамперед узимку. Звичним був товстий шар снігу.

Ці спогади підтверджують дані спостережень, а також інші дані. Так, знаходження у земних породах залишків тих чи інших рослин і тварин відображають кліматичні умови в минулому. Нижчою за сучасну була температура у XVI–початку XIX ст. Цей період набув назви Малий льодовиковий період. У XVII ст. траплялося, що замерзав Босфор.

Регулярні спостереження, розпочаті наприкінці XIX ст., показують, що з того часу глобальна температура повытря пыдвизилася на 0,7 ⁰С, а в Україні приблизно на 1,5 ⁰С.

Хоча такі зміни ніби є й невеликі, але відповідають змінам на кількасот кілометрів. 

Контрольні запитання

     1. Чому найвища і найнижча температура в Україні зафіксована не у Львові, а в Луганську?

Домашнє завдання

1. Написати короткі реферати про пасати, мусони , бризи , урагани, погодні екстренуми, циклони та атициклони, народні прикмети погоди (на вибір).

2. Ознайомитися із сайтами Українського гідрометцентра ( www.meteo.com.ua ), Центральної геофізичної обсерваторії та www.tutiempo.net.

Гідросфера

Кругообіг води

Надзвичайно важливим процесом не Землі є кругообіг води. Без нього життя на планеті хоч і існувало би, але зовсім в інших формах.

Для уявлення того, що собою являє кругообіг, потрібно згадати, що вода здатна випаровуватися. Середній шар випаровування з поверхні Землі становить близько 1 м. Якщо це так, об’єм випаровування становитиме 510 тис. км³. Насправді випаровується трохи більше – 577 тис. км³, у середньому шар випаровування становить 1132 мм. З цієї кількості 507 тис. км³ (88%) випаровується з поверхні океану (в середньому 1402 мм), 70 тис. км³ (12%) – з поверхні суші (469 мм). Як видно, шар випаровування з поверхні утричі більший, ніж поверхні суші.

Більша частина об’єму води, що випаровувалася з поверхні океану (а саме – 457 тис. км³), згодом випадає на його поверхню у вигляді опадів. Решта (50 тис. км³) переноситься на сушу і потім повертається у вигляді річкового, льодовикового і підземного стоку. Найбільшою є частка річкового стоку – він становить 44 тис. км³. Цю величину можна порівняти з чисельністю населення – 7,1 млрд осіб. Отримаємо, що на одного мешканця Землі щороку припадає 6,2 тис. м³ річкової води.

Для усієї Землі та окремих її регіонів існує водний баланс, який записується рівнянням: Х = У + Z. За цим рівнянням опади (Х), що випадають на територію суші, перетворюються на пару (Z) та річковий стік (У). Водночас рівняння для океану буде іншим: випаровування з його поверхні дорівнює опадам на його поверхню та надходженню води з річковим стоком.

Насправді ретельні розрахунки показують, що в останні десятиліття баланс дещо порушився. Нині води в океан надходить трохи більше, ніж втрачається. Отже, води на суші поступово меншає, а в океані – більшає. Перше дає підставу думати про втрату води з льодовиків, друге – про підвищення рівня Світового океану. Досі достеменно невідомо, чи зменшується льодовий покрив Антарктиди, але відомо, що вони зменшуються в горах, зокрема в Альпах. Стосовно рівня Світового океану, то він справді зростає – в останні десятиліття на 2–3 мм/рік. Хоч це ніби і небагато, але призводить до затоплення низинних ділянок на узбережжі. Найбільше це явище турбує ті країни, що мають невелику абсолютну висоту. Існують проблеми відступу берега і в Україні, зокрема в Херсонській області, що є найнижчою.

Водні ресурси. Це поняття має кілька тлумачень. Так водними ресурсами Землі є вся наявна на планеті вода. Але більшість цієї води малопридатна для господарської сфери. Приміром, морську воду не можна пити, не можна нею і поливати. Прісної води мало і переважна її частина знаходиться на суші, а саме в Антарктиді. Усе це визначає, що звичайно водними ресурсами вважають об’єм води, що утворюється на певній території протягом року. Найчастіше – це річний обсяг річкового стоку.

Отже, великі країни, де випадає багато опадів і де формуються великі річки, є багатими на водні ресурси. Малі країни, де мало опадів і річки маловодні або їх немає зовсім, є бідними на водні ресурси. Найбагатшими на водні ресурси є Бразилія і Росія. Вірогідно, найбіднішим за цим показником є Ватікан.

Щодо України то її власні водні ресурси можна визначити, якщо порахувати весь обсяг води, що стікає з поверхні країни. Приблизно цей обсяг становить 52 км². Це відповідає 1,1 тис. м³ на одного мешканця. З одного боку, це ніби цілком вдосталь, а з іншого – це майже в 6 разів менше, ніж у середньому в світі. 

Вода дуже потрібна в господарській сфері і цей фактор впливає на  економічний розвиток країн. Коли води не вистачає, погіршуються умови життя людей, насамперед тому, що вода стає забрудненою. Нестача чистої води – реалії деяких регіонів країни. Те саме стосується багатьох країн, де населенню доводиться споживати ту воду, яка є.

Моря та океани

    Значна увага до морів та океанів зумовлена тим, що саме тут зосереджена основна кількість води на Землі. Якби не було морів та океанів, не було би і річок.

Уся сукупність гідравлічно пов’язаних океанів, морів, проток і заток має назву Світовий океан. Його площа становить 361 млн км². Звичайно його поділяють на чотири частини: Тихий (його площа – 179 млн км²), Атлантичний (91 млн км²), Індійський (76 млн км²) та Північний Льодовитий (15 млн км²). Інколи виділяють ще й Південний навколо Антарктиди. У цьому разі площа трьох найбільших зменшується.

    У межах океанів виділяють близько 60 морів. До найбільших належать Філіппінське (5,3 млн км²), Аравійське (4,8 млн км²) та Коралове (4,1 млн км²). Найменшим за площею є Мармурове море (11 тис. км²), а за об’ємом – Азовське.

В океанах і морях виділяють затоки, бухти, лимани, фіорди, протоки. Фактично бухти, лимани і фіорди є затоками, але з деякими особливостями. Так, бухтами звичайно називають невеличкі затоки, добре захищені від морських хвиль.

Може здатися, що з віддаленням від берега глибина Світового океану поступово збільшується. Насправді це не зовсім так. Спочатку глибина зростає повільно і дно є близьким до горизонтального. Такі умови спостерігаються приблизно до глибини 200 м. Цю частину дна називають шельфом. Далі крутизна дна істотно збільшується. Цю частину називають материковий схил (інша назва – батіаль). Ще нижче (приблизно з 2500 м) дно ізнов стає майже горизонтальним – це ложе океану – абісаль. Насамкінець ложе де-не-де перерізають жолоби або западини. Вони порівняно невеликі за площею, але глибокі. Найглибший, а саме – Маріанський – має глибину 11034 м (за іншими даними 11022 м).

Характерна особливість морської води – її досить велика солоність. У середньому вона становить 35⁰/₀₀, або 35 г/дм³. Насправді в різних океанах і морях солоність має деякі відмінності, зокрема через  надходження прісної води. Меншою є солоність у високих широтах і більшою в низьких. Останнє пояснюється концентруванням солей при випаровуванні.

Залежно від місцевих умов солоність в окремих морях може істотно різниться. Найбільша солоність у Червоному морі – до 41⁰/₀₀. Незрівнянно менша вона в Чорному морі (15–18⁰/₀₀), ще менша – в Азовському (близько 10⁰/₀₀), і ще менша – в Балтійському (5–8 ⁰/₀₀).

До слова, воду з Чорного моря в невеликій кількості можна споживати (тим паче – з Азовського). Це видно з того, що добова потреба людини в солі становить близько 10 г. У склянці води з Чорного моря міститься близько 3 г солі, що щначно менше добової норми споживання.

Ще один факт – столова ложка з гіркою має об’єм близько 15 см³ і містить 30 г солі і саме це відповідає нормі внесення солі на 1 л води при солінні овочів. При цьому споживання солінь є звичним для більшості людей.

Наявність солей визначає певні фізичні особливості морської води. Так, густина води, що має солоність 35⁰/₀₀, становить 1,028 кг/дм³. При цій солоності температура замерзання становить мінус 1,9 ⁰С. Отже, мінусова температура води – це реальність.  

Склад солей у відкритих морях порівняно близький, що було встановлено ще під час першої океанографічної експедиції на судні “Челенджер”. Найбільшим є вміст NaCl – 77,8 % та MgCl₂ – 10,9 %. У цілому вміст хлоридів становить майже 89 %. Досить часто мінералізацію морської води визначають лише за вмістом хлору.

Морська сіль є об’єктом промислу. Найчастіше її видобувають шляхом випаровування. Вода може містити лише певну кількість розчиненої солі (близько 350 г/л). Зменшення кількості води супроводжується осаджуванням солі на дні.

Оскільки вода є рідиною, то в океані вона перебуває у постійному русі. Так, під дією вітру формуються хвилі, виникають течії, формуються згінно-нагінні явища. Ще одне важливе явище – припливи і відпливи.

Найбільш характерними для морів та океанів є вітрові хвилі. Їх розмір насамперед залежить від швидкості вітру та розмірів водойми (довжини розгону, ширини та глибини). Певну роль відіграє і тривалість вітру, адже хвилям потрібно розвинутися.

Висота хвиль визначається за різницею у висотному положенні гребеню та улоговини. Довжина відповідає відстані між двома гребенями чи улоговинами. Звичайно співвідношення між висотою та довжиною є таким: довжина у 30–40 разів більша за висоту.

Насправді, всі хвилі різні за розміром і формою. Якщо виміряти 100 штук, то найвища виявиться в 2,5 рази вища за середню. Отже, якщо середня висота хвиль становить 10 м, то найбільша сягає 25 м. В океані спостерігали й більші – до 30 м.

Специфічним видом хвиль є цунамі. Основна причина їх виникнення – землетрус. Оскільки останні часто виникають на узбережжі чи під дном Тихого океану, це визначає те, що й цунамі тут досить поширені. До катастрофічних наслідків призвело цунамі, що сталося 11 березня 2011 р. у Тихому океані. Наслідком стала аварія на АЕС Фукусіма-1. Ще одне руйнівне цунамі сталося в Індійському океані 26 грудня 2004 р. Тоді загинуло понад 200 тис. людей. Одного разу в ХХ ст. цунамі спостерігали і на Чорному морі. Воно сталося в результаті згаданого вище Ялтинського землетрусу – у 1927 р. Найбільшоої висоти хвиля цунамі досягла у Балаклавській бухті, що орієнтована на південь.   

Є й такі хвилі, які не видно на поверхні – це так звані внутрішні хвилі, що виникають на поверхні водних мас з різною щільністю.

Надзвичайно важливу роль у природних процесах на Землі відіграють морські течії. Найпотужнішими є ті, що формуються під впливом сильних і постійних вітрів. До них, зокрема, належать пасатні течії. Вони охоплюють екваторіальну смугу трьох океанів і є визначальними у загальній циркуляції вод Світового океану. Під впливом пасатів рівень води на сході континетів є вищим, ніж на заході.

Для Європи і, зокрема України, дуже важливими є течії в північній частині Атлантичного океану. У цьому разі важливою виявляється форма і розташування Південної Америки. Той факт, що материк має форму трикутника, виступ якого розташований південніше екватора, визначає, що Північна пасатна течія спримовується в Карібське море, а згодом в Мексиканську затоку. Постійне надходження сюди води зумовлює те, що звідти виходить тепла і потужна течія – Гольфстрим. До неї приєднується тепла Антильська течія, що оминає з півночі Кубу. Тут витрата води Гольфстриму стає найбільшою: вона сягає 80 млн м³/с, що на порядок більше сумарної витрати всіх річок світу. Швидкість течії становить 1–2 м/с, ширина сягає 100 км, глибина – 700–800 м.

Поступово течія все більше відхиляється на схід, зокрема тому, що з півночі уздовж берегів Америки на південь рухається вода Лабрадорської течії.

В Атлантиці, південніше Ньфаулендської банки Гольфстрим зазнає поділу: найважливіша його частина продовжує рухатися на північний схід – цю течію часто називають Північно-Атлантичною.

Менша частина Гольфстриму відхиляється на схід, утворюючи згодом біля берегів Північної Африки прохолодну Канарську течію. Неподалік від берегів Ісландії відбувається ще один поділ течії – у напрямку на північний захід відокремлюється течія Ірмінгера.

Зрозуміло, що на своєму шляху температура Гольфстриму поступово знижується, мешою стає й витрата води. З наближенням до Північного Льодовитого океану відбувається занурення води, оскільки вона має порівняно велику солоність і тому є важчою за менш солону воду Арктики.

Прийнято вважати, що Гольфстрим закінчується у Баренцевому морі. Ця течія помітно зігріває країни західної і північної Європи, певною мірою впливає і на клімат України. У Західній Європі під впливом течії не лише досить тепло, а й можна зустріти теплолюбні рослини і тварини. Зокрема в Ірландії досить поширений бамбук. 

Вітри, напрям яких періодично змінюються, можуть впливати на рівень води. Такі зміни рівня, спричинені дією вітру, називають згінно-нагінними явищами. Інколи вони сягають амплітуди понад 1 м. Такими, зокрема, бувають згони і нагони на Азовському морі. Тому не треба дивуватися, що в деяких базах відпочинку будинки стоять на палях.

Рівень води в океані зазнає також змін в результаті дії сили тяжіння між Землею, Місяцем і Сонцем. Найбільші припливи і відпливи формуються тоді, коли Сонце і Місяць перебувають на одній прямій із Землею. У цьому разі сила тяжіння Сонця та Місяця додаються. Такий стан тіл називають сизигією, а припливи – сизигійними. Коли Земля, Місяць і Сонце утворюють прямий кут, їх сили нівелюються. Такі припливи називають квадратурними. Їх висота порівняно невелика.

Велична припливів і відпливів істотно залежить від місцевих умов. Максимальна амплітуда (до 18 м) спостерігається в затоці Фанді на атлантичному узбережжі Канади. У внутрішніх морях амплітуда невелика. У Чорному та Азовському морях припливи і відпливи практично відсутні.

Припливні явища спостеріаються і в нижній течії великих річок, наприклад у гирлі Амазонки.

Як уже зазначалося, нині спостерігається підвищення рівня Світового океану, що пов’язано передусім з термічним розширенням товщі води і таненням гірських льодовиків.

 

Чорне та Азовське моря

Чорне море. Площа моря становить 422 тис. км², максимальна глибина сягає 2245 м, середня – 1315 м. Довжина української частини берегів становить трохи більше 1600 км.

Важлива особливість моря – його значна ізольованість від Світового океану. Воно сполучається з ним кількома вузькими протоками. Найвужча з них – Босфор, на берегах якої розташоване м. Стамбул. У найвужчому місці ширина Босфору становить лише 730 м. Над протокою перекинуто два мости без проміжних опор. Висота їх над водою – 64 м.

У Чорне море впадає кілька багато річок, з яких найбільшою є Дунай. Окрім того, у море впадають досить великі Дніпро і Дністер.

Надходження значної кількості прісної води визначає те, що солоність води в Чорному морі становить 15–18 ⁰/₀₀, що вдвічі менше, ніж у Світовому океані. Відмінність у солоності і щільності води позначається на водообміні через Босфор. У верхньому шарі менш щільна вода прямує до Середземного моря, у нижньому більш щільна – до Чорного.

Зазначені чинники: досить значна глибина та ізольованість моря визначають те, що вертикальне перемішування в ньому обмежене. Це визначає, що водна товща моря у цілому складається з поверхневого шару шару води завтовшки 150–200 м, та шару, що лежить нижче. Останній позбавлений кисню. Натомість тут присутній газ сірководень (H₂S).

Слабкий водообмін зі Світовим океаном, а також значний обсяг річкового стоку зумовлюють те, що Чорне море у цілому є досить забрудненим. Особливо це стосується північно-західної частини моря, до якої має вихід Україна. Це пояснюється низкою чинників. Саме в цю частину моря впадає Дунай, який виносить багато забруднювальних речовин. Значно меншою є роль Дніпра, що пояснюється його меншою водністю (у чотири–п’ять разів), а також акумуляцією частини речовин у водосховищах. Важливим фактором забруднення моря є Одеса, що є найбільшим містом на морі. Окрім того, ця частина моря є наймілкішою – тут переважають глибини до 50 м.

Азовське море є найвіддаленішим від океану і водночас наймілкішим у світі – його максимальна глибина становить лише 13,5 м. До того ж море є дуже малим – його площа дорівнює лише 38 тис. км², а з затокою Сиваш – 40 тис. км². Порівняно невелика площа і мала глибина визначають те, що за об’ємом води море є найменшим у світі.

Той факт, що Азовське море дуже мале (його об’єм у 200 разів менший за об’єм Чорного) робить його дуже уразливим щодо антропогенного впливу.

Ще в середині XX ст. Азовське море вважалося дуже високопродуктивним. До того ж значну частку рибного стада складали осетрові. Тепер вони майже зникли, насамперед внаслідок хижацього лову.

Значного удару по морю завдало зарегулювання річкового стоку та зменшення притоку води, що сталося при створенні на р. Дон великого Цимлянського водосховища, втрат води з його поверхні на додаткове випаровування, а також через забір води для господарських потреб. Наслідком стало те, що в 80-х роках ХХ ст. у морі почали фіксувати збільшення мінералізації води.

В останні два десятиріччя водозабір зменшився і це сприяло тому, що мінералізація води в морі почала наближатися до природної – тепер вона становить 8–10 ⁰/₀₀.

Важливою проблемою Азовського моря є його забруднення. Воно відбувається в результаті надходження річкового стоку, а також інших чинників, зокрема скидання стічних вод. Так, на березі моря розташований великий металургійний центр України – м. Маріуполь з двома потужними комбінатами: “Азовсталь” та ім. Ілліча. Негативний вплив на море спричинило спорудження Росією дамби у Керченській протоці восени 2003 р. Хоч дамба і недобудована, наслідком її створення стало зменшення водообміну, посилення розмиву острова Тузла, а також погіршення умов для міграції риби. У листопаді 2007 р. під час шторму в протоці затонуло 5 суден, зокрема з вантажем нафтопродуктів.

Річки

Річка, ріка – природний водотік, що постійно або більшу частину часу тече у виробленому ним самим руслі. Найважливішими характеристиками річок є їх довжина, площа водозбору, водність.

Річки поділяють на великі і малі, рівнинні та гірські. Разом з тим, чітких меж тут немає.

Великі річки мають довжину в кількасот, а деякі навіть у кілька тисяч кілометрів. Їх ширина може сягати кількох кілометрів, а глибина десятків метрів. Деякі малі річки мають довжину лише кілька метрів.

Для рівнинних річок характерні невеликі похил і швидкість течії, для гірських – значний похил і велика швидкість течії, а також значна каламутність води. Різним є й склад донних відкладів.

Розмір річок найбільше залежить від площі водозбору та кліматичних умов в його межах. Річковий водозбір (басейн) – частина земної поверхні, яка належить певній річковій системі і відокремлена від інших вододілом. Площа водозбору може дорівнювати кільком квадратним кілометрам і сягати мільйонів квадратних кілометрів. Іншим найважливішим фактором є клімат. Відомим є вислів російського кліматолога Олександра Воєйкова про те, що річки є продуктом клімату. У цьому разі найважливішу роль відіграє кількість опадів та випаровування з поверхні водозбору, яке найбільше залежить від температури повітря, його вологості та швидкості вітру.

Найбільша водність річок спостерігається після танення снігу та  сильних дощів. Можливі випадки, коли рівень води у річках піднімається на 5 і навіть 10 м. При цьому затоплюються величезні площі земель, що супроводжується загибеллю людей.

Під час повені на р. Хуанхе восени 1887 р. загинуло 900 тис. осіб. Загибель людей трапляється і в Україні, проте кількість загиблих незрівнянно менша.

Буває й так, що внаслідок відсутності опадів річки зменшуються в розмірах і навіть пересихають.

Деякі річки, як рівнинні, так і гірські, на своєму шляху інколи зустрічають міцні породи, що важко піддаються розмиву. Залежно від місцевих умов, це спричинює утворення порогів і водоспадів. Так, відомими є Дніпровські пороги, що нині затоплені. Разом з тим, чимамо порогів є на інших річках, наприклад, на Південному Бузі. Найбільш відома порожиста ділянка розташована біля с. Мегія.

Великими і відомими водоспадами є Ніагарський (на кордоні між США та Канадою), Вікторія (на р. Замбезі в Південній Африці). В Україні відомиими є водоспади Учан-Су біля Ялти, Джур-Джур біля Алушти та Джурин на півдні Тернопільської області. Усі вони є об’єктами туризму.

Найбільшою річкою України є Дніпро. Площа його водозбору становить 504 тис. км², проте інколи зустрічаються й інші значення. У минулому довжина становила 2285 км. Після створення каскаду з шести водосховищ вона зменшилася до 2145 км.

Прийнято вважати, що Дніпро за площею водозбору і довжиною поступається в Європі лише Волзі та Дунаю. Насправді, окрім цих двох рік, дещо більшою, ніж у Дніпра, є площа водозбору Ками – найбільшої притоки Волги. За своєю довжиною Дніпро поступається також Уралу.

Іншими великими річками України вважаються Дністер, Південний Буг, Дністер, Десна.  Усі вони є об’ктами туризму, зокрема, водного.

     Найбільшою рікою Європи, як за довжиною, так і водністю, є Волга. Впадає в Каспійське море, утворюючи велику дельту. Кілька гирлових рукавів у східній частині дельти належить Казахстану.

     Найбільшою рікою Західної та Центральної Європи є Дунай. Ця ріка відома ще й тим, що перетинає, або до неї мають вихід десять країн Європи: Німеччина, Австрія, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Сербія, Румунія, Болгарія, Молдова, Україна. Цікавим є факт того, що неподалік від свого витоку Дунай майже зникає, але поряд з-під землі з’являється потік, що належить до басейну Рейна.

     Найбільшою за водністю є Амазонка. За рік вона виносить в океан майже 7000 км³ води – у 130 разів більше за Дніпро. Найдовша річка світу – Ніл. Його довжина – 6,7 тис. км. Фактично починається в південній півкулі. Зазначена довжина розрахована разом із довжиною річки Кагера, що впадає в  оз. Вікторія. Сам же Ніл бере початок з озера. Перетнувши наприкінці свого шляху Єгипет, впадає в Середземне море.

     Через те, що водність більшості річок зазнає великих коливань, досить часто на них створюють ставки і водосховища. У свою чергу, на їх берегах часто створюють бази відпочинку.

 

Озера

Озеро – заповнена водою природна улоговина на земній поверхні. Озера різняться від ставків і водосховищ тим, що створені природою.

Основна особливість, що вирізняє озеро від річки, – уповільнена течія. Ця особливість визначає термічний режим, циркуляцію, накопичення донних відкладів та ін.

Поділяються на безстічні і проточні. Є й перехідні, коли проточність існує лише певний час.

Основними характеристиками озер є площа, об’єм води, середня і максимальна глибина.

Рівень води, а отже основні характеристики озер, залежать від співвідношення складових водного балансу. Прибутковими складовими є опади, річковий стік, надходження підземних вод, скиди підприємств. Витратні складові: випаровування, стік води з озера, водозабір.

Найбільші озера: Каспійське море (374 тис. км²), Верхнє, Вікторія. За винятком Каспійського моря, найбільшим озером Європи є Ладозьке. Найглибшим озером Землі є Байкал.

В Україні великих озер немає. Найбільш відомим є Світязь, яке розташоване в північно-західному куточку країни. Це озеро в Україні найглибше – його глибина сягає 58 м. До слова, озеро являє собою об’єкт туризму.

Чимало озер є в межах Києва, зокрема поблизу Дніпра. Найбільшим є Алмазне в лівобережній частині міста.

Питання для самоперевірки

1. Чому водні ресурси України в розрахунку на душу населення є меншими, ніж у цілому в світі?

2. На сході чи на заході континентів рівень води є вищим і чому?

3. Що є головною причиною існування річок?

4. Чому одні річки великі, а інші малі?

5. Якою є середня солоність Світового океану, орного та Азовського морів?

Домашнє завдання

1. Написати реферат про Гольфстрим.

2. Написати реферат про Чорне та Азовське моря (на вибір).

3. Написати реферат про найбільші річки світу (на вибір).  

Материки і частини світу  

Загальна характеристика

     Із загальної площі земної кулі (510 млн км²) 361 млн км² припадає на океани і 149 млн км² – на сушу. Це відповідно становить 61 % і 39 %.

     У свою чергу, всю сушу прийнято поділяти на шість частин світу і шість материків. У більшості випадків їх назви збігаються. Але материк Євразія складається з Європи та Азії. Америка, як частина світу, поділяється на материки Північну Америку та Південну Америку.

     У стародавньому світі, зокрема у Стародавній Греції, знали три частини світу: Європу, Азії та Африку. Останню часто називали Лівією. 

     У більшості довідкових джерел наведено наступні дані щодо площі частин світу: Європа – 10,5 млн км², Азія – 43,4 (або 43,5), Африка – 30,3, Америка – 42,5 (24,2 + 18,3), Австралія – 8,5, Антарктида – 14 млн км².

         

Європа

     Європа – батьківщина сучасної цивілізації. Її площа – 10,5 млн км², або 8 % площі суші. Точні розміри визначити важко, оскільки дискусійним є східний кордон. Найчастіше межу проводять по східним схилам Уральських гір (що вже викликає певну незгоду), по р. Емба, Кума-Маницькій западині, протоці Босфор.

     Від інших частин світу вирізняє велика порізаність берегової лінії, безліч заток, півостровів та островів. Площа півостровів – чверть загальної. Найбільшими є Скандинавський, Піренейський, Апенінський, Балканський, Дещо менші: Ютландія, Бретань, Кримський.

     Острови займають 7 % загальної. Найбільшими є Великобританія, Ісландія, Шпіцберген, Нова Земля. Безліч островів розташовано в Середземному морі.  

     Омивається Аталантичним і Північним Льодовитим океанами, а також численними морями. Найбільше з них – Середземне, яке в свою чергу, поділяється на кілька: Егейське, Іонічне та ін. До морів Атлантичного океану належать також Мармурове, Чорне та Азовське. На півночі омивається Північним, Норвезьким, Баренцевим і Білим морями. Окрім того, є ще й Балтійське та Ірландське.

     Найвідоміші протоки: Гібралтарська (найменша ширина – 14 км), Ла-Манш, Па-де-Кале, Босфор, Каттегат і Скагеррак. Останні дві – досить широкі протоки між Ютландією та Скандинавією.  

     З урахуванням того, що через Лондон проходить нульовий меридіан маємо, що Європа розташована у східній та західній півкулях. Північна частина розташована за північним полярним колом. Материкова частина має найбільшу широту (мис Нрдкін 71⁰).

     Східна частина Європи переважно рівнинна, західна – гориста. На сході велику площу займає Східно-Європейська (Руська) рівнина. У цілому відповідає Східно-Європейській платформі. У межах рівнини є підвищені ділянки та опущені. Підвищені ділянки є височинами. До них належать Валдайська, Середньоруська, Придніпровська височини. Низовинами є Прикаспійська, Причорноморська, Поліська. Найнижче місце Європи знаходиться на Прикаспійській низовині – мінус 27 м. 

     Західна Європа переважно гориста. Тут великими за площею та високими є Альпи з найвищою горою Монблан (4807 м). З високих гір можуть бути виділені Скандинавські гори, Піренеї, Карпати (найвища точка – Герлаховски Штіт – 2654 або 2655 м), Родопи, Стара Планіна.

     Є менші за площею та висотою гори: Судети, Рудні гори, Вогези, Андалузькі гори.

     Якщо вважати, що Європа простягається до Кавказу, то найвищою горою є г. Ельбрус (5642 м). 

     До височин Західної Європи належать Баварське плоскогір’я, до  низовин - Північно-німецьку, Середньо- і Нижньодунайську.

     В Європі є й кілька вулканів: Гекла, Етна, Стромболі.

     Середня висота становить близько 300 м. Отже, Європа належить до низьких частин світу.

     Більша частина Європи характеризується помірним кліматом, північ – субполярним, південь – субтропічним. На півночі Скандинавії клімат субарктичний. Те саме стосується північних районів Росії. Субтропічний клімат характерний для Середземноморських країн.

     Істотний вплив на клімат чинить віддаленість від Атлантичного океану. На заході Європи клімат морський, на сході – континетальний. Виділяють ще помірно-континентальний клімат, характерний для України і в цілому для більшості європейських країн.

     Значну роль у кліматичних особливостях Європи відіграє  не лише віддаленість від Атлантичного океану, а й факт існування Північно-Атлантичної течії. Наслідком є те, що з віддаленням на схід темпетарура на тій самі широті стає помітно нижчою. Так, Берлін розташований значно північніше за Київ, але тут у цілому тепліше, насамперед за рахунок теплої зими (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Азія

     Найбільша частина світу – її площа 43,4 (або 43,5) млн км². Вважають, що назва походить від слова “схід”.

     Азія тримає першість за кількома показниками:

· площею,

· чисельністю населення (60 % загального),

· найбільшою висотою,

· найвищею точкою,

· найнижчою точкою,

· найбільшою за населенням країною.

Найпівнічніша точка (мис Челюскин) має широту 77⁰ 43^I. Найпівденніша лише трохи не досягає екватора.

Від інших частин світу відокремлена океанами (загалом навколо Азії їх чотири) та численними морями. Від Африки відокремлена Червоним морем і Баб-ель-Мальдебською протокою, від Північної Америки – Беринговою протокою. Дискусійною і слабко вираженою є межа з Європою. На заході кордон проходить по східним схилам Уральських гір.

Значна частина Азії являє собою півострови. До найбільших належать Мала Азія, Аравійський, Індостан, Індокитай, Корейський, Камчатка, Чукотка, Таймир.

Велику площу займають й острови. На півночі розташовані Північна Земля і Новосибірські острови, на сході: Японські, Тайвань, Великі Зондські та Малі Зондські.

Особливість Азії – її найбільша висота з-поміж інших частин світу.  Вона становить 950 м. Приблизно три чверті території вкрито горами і плоскогір’ями.

У межах Азії розташований хребет Гімалаї – найвищий на Землі. Його висота сягає 8848 м. Там же в Азії розташовані гірські масиви Тибет, Памир, Саяни, Алтай. Значну площу мають Східно-Сибірське плоскогір’я та Іранське нагір’я. Відомою є г. Фудзіяма – 3776 м.

Найбільшими є Західно-Сибірська та Туранська низовини.

Великі розміри визначають наявність значних покладыв корисних копалин. Азія відома тим, що тут видобувають основну частину нафти у світі. До найбагатших країн належать Росія, Саудівська Аравія, Іран та Ірак.  

Великі розміри Азії, близькість до найбільшого океану, наявність великих гір – основні фактори впливу на кліматичні умови. Якщо на півночі клімат холодний актичний, то на півдні – екваторіальний. Зокрема, екваторіальний клімат характерний для Індонезії. Для Індії та країн Індокитаю характерний субекваторіальний, для країн Аравійського півострова – тропічний, для країн Близького сходу та Закавказзя субтропічний клімат. Те саме стосується більшої частини Китаю та півдня Японських островів. Для більшої частини Сибіру та Далекого сходу характерний помірний клімат. На Тихоокеанському узбережжі поширений мусонний клімат. У центрі Азії клімат різко континетальний (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Африка

Третя за розмірами частина світу, яку вважають батьківщиною людства. Площа (разом з островами) – 30,3 млн км². На відміну від інших частин світу, має мало півостровів та островів.

В Африці мешкає близько 1 млрд осіб і налічується приблизно 55 держав.

     Африка тримає першість за кількома показниками:

· це найтепліша частина світу,

· тут тече найдовша річка світу,

· тут розташована найбільша пустеля світу (Сахара),

· тут найнижчий рівень благополуччя людей,

· це регіон з найбільшим приростом населення.

Додамо, що Африка ще й найбільш неспокійна частина світу: тут раз за разом виникають збройні конфлікти, які стосуються й громадян України. Так, можуть бути згадані громадянська війна в Лівії (2011 р.) та політичне протистояння на початку 2011 р. в Єгипті.

У деяких країнах центральний уряд не здатен контролювати всю територію країни. Інколи це призводить до їх поділу. Так, у січні 2011 р. відбувся референдум у Південному Судані, згідно з яким утворилася однойменна країна. Цю країну визнано в Україні.

Нині найбільшою за площею є Алжир, найбільшою за населенням – Нігерія, найпотужнішою – Південна Африка.

На суспільний та економічний розвиток Африки істотно вплинула работогівля, а також той факт, що більша її частина тривалий час являла собою колонію західних країн.

Більшу частину Африки являє собою тектонічну платформу. Є досить високою – 750 м. Найвища точка – г. Кіліманджро – 5895 м.

    Відомим, зокрема, є оповідання Ернеста Хемінгуея “Сніги кіліманджаро”, яке починається так: “Кіліманджаро – вкрита снігом гора заввишки 19710 футів, яку вважають найвищою в Африці. Її західна вершина мовою масаї звється “Нгає-Нгаї”, тобто “Божий дім”. Майже біля самої тієї вершини лежить висохлий і замерзлий труп леопарда. Чого шукав леопард на такій височині – ніхто пояснити не може”.

В Африці виділяють кілька гірських масивів. Найвищим є Східно-африканське плоскогір’я, в межах якого розташована г. Кіліманджаро. Досить високими є також Атлаські гори (висота до 4165 м), розташовані на північному заході. На протилежному боці – на південному сході розташовані Драконові гори. Серед пустелі Сахара височать нагір’я Ахаггар і Тибесті. На північному сході розташоване Ефіопське нагір’я.

Серед опущених ділянок можна виділити низовину Конго. З низинних ділянок відомою є западина Каттара. Її найменша глибина становить –132 м. Існує ідея прокласти сюди тунель із Середземного моря. Це дало би змогу запрацювати ГЕС.

Клімат Африки здебільшого спекотний. Із семи основних та шести перехідних кліматів світу найпоширенішими є екваторіальний, субекваторіальний та тропічний. Вони утворюють відповідні кліматичні пояси. І лише на крайньому півночі, зокрема в Тунісі та Алжирі, а також на крайньому півдні є території із субтропічним кліматом.

З огляду на те, що найвідвідуванішою країною для українців є Єгипет, доцільно навести відомості про місцеві кліматичні умови. У січні в цій країні приблизно така ж температура, як у нас у вересні (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Америка

     Третя за розмірами частина світу – площа трохи перевищує 42 млн км². Поділяється на два материки: Північну (24,2 млн км²) і Південну (18,3 млн км²).

     Вважається, що Америку було відкрито 14 жовтня 1492 р. Христофором Колумбом. Назву “Америка” запропонувава картограф Вальдземюллер в 1507 р. на честь Амеріго Веспуччі, який талановито описав відкриті землі.

     Окрім іспанців, америку досліджували англійці, французи, а також росіяни. 

     В Америці налічується близько 35 країн, з яких 23 розташовані в Північній і 12 Південній Америці. Таке досить незвичне співвідношення пояснюється існуванням багатьох невеличких країн у Центральній Америці, що належить до Північної. Найбільшими за площею та економічним розвитком є США, Канада і Бразилія.

      Америка тримає першість за кількома показниками:

· найбільша довжина з півночі на південь,

· тут тече найбільша річка світу,

· тут розташована найпотужніша країна світу,

· тут, а саме – в Південній Америці розташований найвищий водоспад світу – Анхель.

Населення Америки становить близько 1 млрд. осіб.

Материки розділені Панамським перешийком, що має найменшу ширину 48 км. Невелика ширина перешийку є такою, що Америку, як частину світу, поділяють на два материки.

Дамо їх характеристику окремо.

Північна Америка має форму трикутника, що гострим кінцем орієнтований на південь.

Омивається трьома океанами. Назви морів у цілому маловідомі. Найвідомішими є Карибське море на півдні, та Саргасове – на сході. Водночас досить відомими є дві затоки: Мексиканська на півдні та Гудзонова на півночі. Характеризуються зовсім різними умовами, що позначається на кліматичних характеристиках континента.

Має кілька великих півостровів: Аляску та Лабрадор. Помітно меншими є Флорида та Каліфорнія. Окрім того, є півострів Юкатан.

До Північної Америки належить найбільший острів світу – Гренландія. На півночі також розташований острів Баффінова Земля. На півдні розташовані Карибські острови, які поділяють на Великі та Малі Антильські, а також Багамські.

Має два відомих гірських масиви: Кордильєри на заході та Аппалачі на сході. У Кордильєрах окремо виділяють хребет Сьєра-Невада, Аляскинський. Найвиша точка – г. Мак-Кінлі (6192 м).

Велику площу у передгір’ях Кордильєр займають Великі рівнини.

Важлива особливість клімату – значні відмінності в температурі по широті на порівняно невеликій відстані. У свою чергу, це зумовлює значні відмінності в атмосферному тиску та виникнення сильних вітрів (табл. 7.4).

Таблиця 7.4

Австралія

     Як частина світу має назву “Австралія та Океанія”. Має найменшу площу з-поміж інших частин світу – вона становить 8,5 млн км². Окрім материка, до частини світу належать острови Нова Гвінея та Нова Зеландія.

     Назва “Австралія” походить від латинського слова “Південний”. Окрім цієї назви, досить поширена ще й така – “Зелений континент”.

     Вважається, що Австралію, точніше – північну її частину, відкрив голандський мореплавець Віллєм Янсзон у 1606 р. Як і належить, відкриті землі він назвав Новою Голландією. Пізніше кілька відкриттів здійснив його співвітчизник Абель Тасман. На його честь, зокрема, названо великий острів, що відокремлений Бассовою протокою.

     Зазначимо, що голандцями відкриті землі не освоювалися. Згодом тут з’явилися англійці. Так, у 1770 р. значну частину берегів дослідив Джеймс Кук. Першу британську колонію Новий Південний Уельс було засновано в 1788 р. Серед перших переселенців переважали заслані. 1 січня 1901 р. розкидані колонії об’єдналися у федерацію – Австралійський Союз.

     Як материк, Австралія має кілька заток і півостровів. Найбільшою є Велика Австралійська затока на півдні та затока Карпентарія на півночі. На півночі розташований півострів Арнемленд, на північному сході – Йорк. Уздовж північно-східних берегів тягнеться найдовший у світі Великий бар’єрний риф.

     Австралія – досить низька чстина світу – її середня висота – 350 м. Найбільшу висоту має Великий Вододільний хребет. У південній його частині розташована г. Косцюшко заввишки 2228 м (за іншими даними – 2230 м). Цікавим є факт того, як цю гору так названо. Прясненням є підкорення вершини польським альпіністом у 1840 р. Гору названо на честь національного героя Польші – Костюшка.  

     Австралія перебуває в межах чотирьох кліматичних поясів: від субекваторіального на півносі до пмірного на о. Тасманія.

     Неподалік г. Костюшко бере початок р. Муррей. Вона приймає притоку Дарлінг, що також бере початок на Великому Вододільнму хребті.

     В Австралії є одне відоме озеро – Ейр. Є безстічним. Рівень води у ньому є нижчим рівня моря – приблизно мінус 15 м. 

     Більша частина континенту є безстічною, насамперед через невелику кількість опадів. На значній території поширені пустелі: Велика піщана, Вкторія, Сімсон. Окрім пустель, значні площі займають саванни.

     Ізольованість Австралії визначила особливість її рослинного і тваринного світу. Більшість видів рослин і тварин є ендемічними. Єдиний виняток – птахи, але й серед них кількість ендемічних видів близька до половини.

     Найвідомішим австралійським деревом є евкаліпт. З тварин найвідомішими є сумчасті, зокрема кенгуру та коала. Останні харчуються виключно листям евкаліпту. В Австралії є страуси, зокрема, страус ему. Дивною твариною є качконіс – ссавець, що відкладає яйця. На півночі зустрічаються крокодили.

     На самому материку розташована лише одна країна – Австралія. Досить багато країн розташовано на островах.

     Океанією вважається велика частина островів у Тихому океані. Виділяють Меланезію, Мікронезію, Полінезію та Нову Зеландію.

     Найбільшими островами є Нова Гвінея та Нова Зеландія, на які припадає 85 % площі. Досить великими островами є Соломонові, Фіджі, Гавайські. Деякі острови належать великим державам, деякі є самостійними. До останніх належать Папуа–Нова Гвінея, Фіджі.

     Населення країни Австралія становить близько 23 млн осіб, Океанії – 15 млн. Острови здебільшого населяють папуаси.

Антарктида

Найхолодніша частина світу, майже повністю вкрита кригою.

Антарктиду відкрито останньою. Найчастіше роком відкриття вважають 1820-й. У цьому разі пальму першості віддають російській експедиції Фадея Бллінсгаузена і Михайла Лазарєва. Це пояснює, що навколо Антарктиди зустрічається чиамало російських назв.

У 1841 р. біля берегів Антаррктиди побував Джеймс Росс, якому належить відкриття вулкану Еребус та шельфового льодовика, що нині має його ім’я – Росса.

Драматичною виявилася боротьба між норвежцями та англійцями за підкорення південного полюса. Першими – 14 грудня 1911 р. – його досягла команда Руаля Амундсена. Англійці, яких очолював Роберт Скотт, запізнилися на 1 місяць і назад не повернулися.

Площа Антарктиди – 14 млн км². Ця площа не є постійною – взимку (червень-серпень) зростає, влітку – зменшується. Насправді земля в Антарктиді являє собою скупчення островів, вкритих величезною льодовою шапкою. Площа суші – близько 10 млн км².

Товща криги в Антарктиді сягає 4,8 км, середня становить 2,5–2,8  км. У цій товщі зосереджено 80 % усієї прісної води на Землі та 90 % води льодовиків.

В Антарктиді є й кілька величезних озер, вкритих кригою.

На деяких прибережних ділянках криги немає. Звичайно там скелі, інколи вкриті тундровою рослинністю. Спостереження, що виконуються в Антарктиді, показують, що там теплішає – плоша ділянок з рослинністю зростає.

Найхарактернішими тваринами є пінгвіни і тюлені. Деякі види тюленей, зокрема морський леопард, полюють за меншими. Найбільшими за розмірами є морські слони. Багато в Антарктиді і птахів, що можуть літати.

Інколи Антарктиду поділяють на дві частини: Західну та Східну, причому східна займає дві третини загальної площі. До західної належить так званий Антартичний півострів, який ніби є продовженням Анд. Продовженням півострова є кілька островів: Південні Шетландські та Південні Оркнейські.

Видіяляють два величезні шельфові льодовики: Росса та Ронне, кожен з яких відповідає площі Франції. Є й менші шельфові льодовики, зокрема, Шеклтона.

В Антарктиді налічується близько 40 постійно діючих станцій. Перша запрацювала в 1950 р. Досить багато їх з’явилося в 1956–1957 рр. До них, зокрема, належить “Амундсен-Скотт” на Південному полюсі. Запрацювала в 1956 р. Спочатку була зроблена у товщі криги. У 1957 р. тут проведено першу зимівлю. Нинішня станція незрівнянно більша за першу. Дозволяє прийняти до 200 осіб. Для її створення було виконано близько 1000 рейсів. У 1957–1958 рр. через Антарктиду, зокрема через Південний полюс і станцію пройшла перша британська трансантарктична експедиція.

Найбільшим поселенням в Антарктиді і водночас полярною станцією є “Мак-Мердо”. Тут мешкає близько 1200 осіб. Вважається неофіційною столицею Антарктиди. Розташована біля льодовика Росса і водночас біля будиночка, який спорудив Р. Скотт у 1902 р.

Відомою російською станцією є “Восток”, на якій виміряно  температуру повітря бизько мінус 90 ⁰С. З інших станцій можна згадати ще одну російську “Беллінсгаузен”, французьку “Дюмон–Дюрвіль”.

Нині найбільше станцій в Антарктиді мають Аргентина та Росія, дещо менше – США, Австралія та Чилі. 

Є в Антарктиді й українська станція, яка має назву “Академік Вернадський”. У 1996 р. придбана у Великої Британії за символічну ціну – один фунт стерлінгів. Отже, станцію фактично подаровано.

Станція розташована на острівці Галіндез поблизу Антарктичного півострова на широті 65 ⁰.

Перщу експедицію було перекинуто на південь літаком, дві наступні – українським судном “Ернст Кренкель”. Останнім часом використовується літак, який з України та складом зимовиків прямує в Аргентину. Там наймається судно, яке завантажується паливом та продуктами харчування. Звичайно це робиться у січні–лютому, коли в південній півкулі літо.

Після того, як судно уходить, на станції залишаються лише зимувальників – близько 12 осіб. З-поміж них найбільше метеорологів. До складу зимувальників належать також гляціолог, геофізик, фахівець у сфері техніки. Є також зв’язківець, лікар, кухар. 

Важлива умова життєзабезпечення станції – наявність електроенергії. Її виробляє постійно діючий електрогенератор. Загалом їх на станції три: один перебуває в роботі, другий – у ремонті, третій – у резерві.  

Зимувальники є чоловіками. Лише в другій експедиції було четверо жінок.  

Той факт, що станція розташована на острові, досить далеко від центру Антарктиди, визначає те, що тут досить м’який клімат. У січні температура повітря становить близько 0 ⁰C, у липні – мінус 20 ⁰C.

Досить часто до берегів Антарктиди підходять туристичні судна. Інколи туристи з’являються і на полярних станціях, зокрема українській. Одного разу навіть навідався Білл Гейтс.

Найбільшою вдачею для туристів вважається побачити те, як відколюється айсберг.

У 1979 р. у мами–аргентинки народилася перша в Антарктиді дитина.

Земельні ресурси

Площа суші становить 149 млн км², але частина її зайната льодовиками. Звичайно земельні ресури (земельний фонд) оцінюють у 130 млн км², або 13 млрд га. Отже, в середньому на одного мешканця Землі припадає майже 1,9 га. На жаль, більша частина цієї площі не має великої цінності – пригадаймо пустелю Сахару. Орні землі займають лише 10,6 % від площі земельного фонду, або близько 14 млн га. Забезпеченість орними землями на душу населення становить 0,20 га, або 20 соток.

Ще 1 % земельного фонду зайнято багаторічними насадженнями: садами і виноградниками. Ці 11–12 % площі суші являють основу продовольчої безпеки людства і національного багатсва окремих країн.

За площею орних земель на першому місці перебувають США – 186 млн га. Тут орні землі становлять 20 % площі країни. Далі перелік є таким: Індія, Росія, Китай, Австралія, Канада, Бразилія і Казахстан. Цікаво, що Україна опинилася на 9 місці, випередивши такі великі країни, як Саудівська Аравія та Алжир. У нас забезпеченість орними землями становить 0,74 га на душу населення, що майже в 4 рази більше середнього у світі.

Частка орних земель у різних країнах істотно різниться. У деяких країнах (Індія, Бангладеш, Данія) розораність сягає 50 % загальної території. Приблизно такою ж є розораність в Україні.

Додамо, що багатство якоїсь країни на орні землі не є вичерпною характеристикою багатства на земельні ресурси. Певну роль відіграє і родючість земель. До найбільш родючих земель належать чорноземи, площа яких у світі приблизно становить 3 млн га. Найбільші площі чорноземів (майже половина загальної – 1,5 млн га) зосереджені в Росії (Краснодарський край, Ростовська область). Площа чорноземів в Україні становить приблизно 27 млн га, що відповідає 8 % світової. Є чорноземи такж у Казахстані, Китаї, Румунії, Угорщині, а також в США та Аргентині.

Певну роль у забезпеченні людства продовольством відіграють пасовища. Найбільша їх площа в Австралії та Китаї – приблизно по 4 млн га. Наступні місця займають Казахстан і Бразилія.  

Варто сказати і про те, що хоч науково-технічний прогрес і дозволяє освоїти нові землі, збільшити площу орних земель практично не вдається. Упродовж історії людства більше земель втрачено, ніж їх нині використовують. Проблемою для більшості земель є втрата їх родючості внаслідок ерозії. Тут звичайно підраховують втрати грунту в тоннах, зменшення вмісту гумусу на певний відсоток, або повну втрату внаслідок недоцільності використання. Вважається, що найбільшими є втрати грунту в тоннах в Індії. Загальні втрати у світі обчислюються в десятках мільйонів тонн щороку.

Біотичні ресурси

Поділяються на рослинні і тваринні. Найважливішим видом рослинних ресурсів є лісові.

Лісистість світу становить 27 %, або 40 млн км². Усі ліси приблизно порівно поділені між північною і південною півкулями. У північній півкулі домінують хвойні (їх 67 %), у південній – листяні (їх 97 %).

Найбільше лісів у Росії, на яку припадає 22 % лісів світу. На другому місці Бразилія, на третьому – Канада.

Запас деревини в лісах становить 380 млрд м³, або по 54 м³ на душу населення. Запаси деревини в Росії – 82 млрд м³ (21 % світового обсягу).

Варто зазначити, що хоч площа і запаси мають велике значення, але це не єдиний показник. Важливим є приріст – у світі він становить 2 м³/рік*га, або 8 млрд м³ загалом. В Україні він становить 3,7 м³/рік*га. У Росії він утричі менший. Менший він і у Фінляндії.

Площа лісів, що вирубуються, нині становить 13 млн га щороку. Це більше за площу всіх лісів України. Водночас частина відновлюється. Різниця (фактичне зменшення) становить 7,3 млн га. Найбільше скорочення відбувається в Південній Америці та Африці. Водночас в Європі та Росії лісистість збільшується.

Найважливішим видом тваринних ресурсів є риба.

Велику рибопродуктивність має Тихий океан, Північне море, прибережні ділянки Перу.

До тваринних ресурсів належать ссавці, зокрема китові. Те саме стосується хутряних звірів. 

Водні ресурси

Ними найчастіше вважають обсяг річкового стоку за рік. Існують його підрахунки для всього світу так і окремих країн. Найчастіше зустрічається обсяг 44 тис. км³, що майже в тисячу разів більше за стік Дніпра. В середньому на душу населення це становить 6,2 тис. м³.

Найбагатшими на водні ресурси є Бразилія, Росія, Канада і Китай. Бідними є маленькі країни та ще й з посушливим кліматом.

Дуже важливим є показник на душу населення. Так, багатими є Канада, Норвегія, Росія. Бідними є більшість арабських країн. До слова, це один із чинників міграції за кордон. Меншою за світову є питома забезпеченість водними ресурсами в Україні – 1,1 тис. м³.

Досить часто водні проблеми спричинюють напруженість між країнами. Так, існують проблеми з використання води р. Іордан, до якої мають вихід Ізраїль, Сірія, Іорданія, Ліван та ще й Палестинська Автономія. 

Проблемним є використання води в Туреччині, Сірії та Іраку.

Відомим фактом є те, що з карти світу практично зникло Аральске море. Для того, аби мати доступ до води, Казахстан збудував дамбу, яка дає змогу існувати частині моря.

Румунія звела струмененаправляючу дамбу на р. Дунай, аби відвести більше води у свій бік.

Але найбільш інтернаціональною рікою є Дунай, до якої мають вихід 10 країн. Тих, що розташовані в басейні, вдвічі більше. Навіть такі країни, як Польща та Італія частково розташовані на водозборі Дунаю.

Населення світу

Протягом більшої частини історії людства населення досить стрімко зростало. Винятком були хіба що 1300–1400 рр., коли внаслідок епідемії чуми воно скоротилося на чверть. Особливо стрімке зростання відбулося після Другої світової війни. Так, у 1960 р. населення склало 3 млрд, у 1974 – 4, в 1987 р. – 5, у 1999 р. – 6 млрд. Як видно, період, протягом якого населення збільшувалося на 1 млрд, постійно зменшувався: 14 років для збільшення з 3 до 4 млрд, 13 років – з 4 до 5, 12 років – з 5 до 6. Наприкінці 2011 р. населення світу досягло 7 млрд. Нині воно наближається до 7,1 млрд.

Упродовж останніх 50 років найвищий приріст – на 2,2 % спостерігався у 1963 р. У 2009 р. він зменшився до 1,1 %, але водночас удвічі збільшилося населення. Отже, щорічний приріст залишається порівняно сталим – на рівні 80 млн на рік. Це відповідає зростанню  майже 3 особи щосекунди.

Нині найбільший приріст населення в Індії – близько 15 млн щороку.

У майбутньому приріст зменшиться. Очікується, що 8 млрд буде в 2025 р.

Нині 60 % населення мешкає в Азії, де воно перевищує 4 млрд. У Китаї та Індії воно становить 41 % загального. 15% населення, або 1 млрд мешкає в Африці, 733 млн або 11 % – в Європі.

Упродовж періоду після Другої світової війни розподіл населення у світі істотно змінився: істотно збільшилася частка Африки, водночас  значно зменшилася частка Європи. В Європі населення зростає дуже повільно, і це відбувається передусім за рахунок іміграції.

У світі нараховується 12 країн з населенням понад 100 млн. Більшість з них мають досить значний приріст населення. Винятком є лише Росія та Японія. Зазначимо, що населення України становить 45,5 млн, що відповідає 28 чи 29 місцю у світі. В Європі ми поступаємося Росії, Німеччині, Туреччині, Франції, Великій Британії, Італії, а з недавнього часу ще й Іспанії. Отже, в Європі ми перебуваємо на восьмому місці (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Загальна характеристика

Світова економіка – сукупність пов’язаних між собою національних економік. Ознаками світової економіки є розвинута система обміну товарами і послугами, рух факторів виробництва, зокрема капіталу, технологій, робочої сили, існування міжнародних форм виробництва (ТНК). Найважливішою кількісною характеристикою є валовий світовий продукт.

Упродовж історії свого формування світова економіка зазнавала різноманітних змін. Найголовнішими можна вважати три етапи: доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний. Останній у розвинених країнах розпочався в 1970-х роках. Головна особливість постіндустріальної економіки: перерозподіл трудових ресурсів і ВВП зі сфери виробництва у сферу послуг. З цією головною особливістю пов’язані інші: інтелектуалізація, гуманізація, екологізація. До цього можна додати розвиток культури, туризму та ін.

У світовій економіці виділяють галузеву і просторову структуру. Галузева структура це поділ на основні галузі: виробничу (сільське господарство, промисловість, будівничтво) і сферу послуг. Їх розвиток і розподіл відмінний по території: існують країни, де сфера сільського господарства сягає половини ВВП і є країни, де його практично немає. Те саме можна сказати про сферу послуг: у розвинених країнах вона сягає 70–80%. У цілому спостерігається зростання цієї частки за рахунок зменшення часток с/г та промисловості.

Певні процеси існують і на рівні мезоструктури. Так, у промисловості зменшується частка видобувних галузей, а в сільському господарстві рослинництва.

Насамкінець відбуваються зміни в мікроструктурі – відбувається  перерозподіл виробництва у бік його більшої наукоємкості.

Якщо розглядати світову економіку у просторовому аспекті, можна говорити про поділ на північ і південь, захід і схід. Останнім часом найяскравіше виділяються три економічно розвинені регіони: Північна Америка (США та Канада), Європа, Східна Азія (Китай, Японія, Південна Корея та ін.).

Окрім загальних просторових особливостей, існують такі, які визначаються спільним розташування, економічним розвитком, релігією, національними особливостями, багатством на певні природні ресурси. Так, в Європі утворилося регіональне економічне об’єднання Європейський Союз, у Північній Америці – угруповання НАФТА. У сфері сировинних багатств виділяється ОПЕК, що нараховує 12 держав–членів. Було 13, але Габон вийшов. Прибутки ОПЕК у 2011 р. перевищили 1 трлн дол.

Важлива особливість сучасної світової економіки – велика кількість ТНК, деякі з яких мають обсяг виробництва більший ніж в окремих державах. Сукупна частка цих ТНК у виробництві настільки велика, що дає змогу говорити про так звану другу економіку. Більшість ТНК працює у сфері послуг і наукоємкого виробництва.

Розвитку світової економіки сприяє діяльність численних міжнародних організацій, зокрема ООН та її складових: Міжнародного валютного фонду та ін.

    Найважливіший кількісний показник обсягу економіки – ВВП (англ.. – GDP). Являє собою сукупну вартість товарів і послуг, вироблених на території країни протягом року. Використовується й інший показник – ВНП – валовий національний продукт. Являє собою сукупну вартість товарів і послуг, вироблених протягом року національними виробниками. В останньому разі частиною ВНП є кошти, зароблені з кардоном, зокрема філіями національних компаній.

    З огляду на відмінність цін на товари і послуги в різних країнах, використовують корегування з використанням такого поняття, як паритет купівельної спроможності (ПКС).

Перше місце у світі за обсягом ВВП за ПКС займає ЄС – у 2011 р. він становив 15,5 трлн дол. Водночас європейська економіка розвивається досить повільно – фактично упродовж останніх років вона перебувала на місці. Так, у 2011 р. зростання становило лише 1,6 %.

Другу позицію у світовій економіці займає США – 15,1 трлн дол. Зростання тут аналогічне європейському – у 2011 р. – 1,8 %.

Третю позицію займає Китай – друга за ВВП країна світу. Тут зростання незрівнянно більше – 9–10 %. Так, у 2011 р. воно становило 9,2 %.  

Основні показники

Валовий світовий продукт, згідно даних ЦРУ, у 2011 р. становив 80 трлн. дол., що на 3,7 % більше, порівняно з попереднім роком. Середній рівень на душу населення – 11,9 тис. дол.

Складові світового продукту: с/г – 6 %, промисловість – 31 %, послуги – 63 %.

Для прикладу, в Україні співвідношення є таким: с/г – 10 %, промисловість – 34 %, послуги – 56 %. Отже, порівняно з усім світом, в  Україні досить значною є частка с/г і невеликою – послуг.

Економічне активне населення – 3,26 млрд осіб.

Зайнятість: с/г – 36 %, промисловість – 22 %, послуги – 42 %.

Відмінність у надходженнях 10 % найбагатших і 10 % найбідніших – 10 разів, але це відомості за 2005 р.

У цілому нараховують 16 країн, ВВП яких перевищує 1 трлн. дол. На першу трійку припадає 38–39 % світового продукту (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Промисловість

Промисловість нараховує понад 10 підгалузей. До найважливіших належить машинобудування, харчова, легка та ін. У деяких країнах (Росія, Канада) важливу роль відіграє гірничодобувна.

Гірничодобувна. Світовий нафтовидобуток – 4,9 млрд т. Найбільші виробники: Росія та Саудівська Аравія, які видобувають більш як по 500 млн т, або загалом чверть усього світового обсягу. Понад 200 млн т видобувають Іран і Китай, понад 100 млн т – Канада, Мексика, ОАЄ, Бразилія, Кувейт, Венесуела, Ірак, Норвегія, Нігерія, Алжир та ще кілька країн. Близьким до 100 млн т КахастанІз сусідів України, окрім Росії, трохи нафти видобуває Румунія (табл. 10.2).

Таблиця 10.2

Сільське господарство

Від промисловості вирізняє дещо більша інерційність, менша продуктивність праці.

За продукцією, що виробляється, поділяється на рослинництво і тваринництво. У розвинених країнах переважає тваринництво, у відсталих – рослинництво.

Площа орних земель становить 10,6 % суші. Окрім того, ще 1 % являють собою багаторічні насадження.

Властиві дуже великі відмінності у продуктивності праці. Є країни, де у сфері с/г залучені майже всі і продовольства не вистачає і, навпаки.

Часто поділяють на споживче і товарне. Перше – для себе, друге – на продаж.

Поділяють на кілька сфер (по вертикалі), звичайно чотири:

· виробництво,

· переробка,

· зберігання і збут,

· страхування, наука, реклама та ін.

Основні чинники зростання виробництва за умов незмінності посівних площ:

· механізація,

· хімізація,

· меліорація,

· селекція,

· генна інженерія.

В хімізації найбільше добрив застосовують у Голландії та Японії – по 400–500 кг на га.

Перші місця за площею зрошення займають Китай та Індія, що пов’язано не лише з великими розмірами і населенням цих країн, а й кліматичними умовами, а саме – сухістю холодного періоду року. Клімат також вплинув на вибір с/г культур. Тут домінує рис. 

Найбільшими виробниками с/г продукції за вартісними показниками є Китай, Індія, США та Бразилія. Чільне місце займають Японія, Росія, Іспанія та Франція.

Рослинництво у цілому є важливішим, особливо у теплих країнах і тих, що розвивається (часто ці поняття тотожні). У рослинництві найважливішу роль відіграють зернові культури, валовий збір яких становить 2,3 млрд т, або 0,3 т на душу населення. Вони ж займають найбільші площі – 7 млн км², або трохи більше половини всіх.

З усього збору 2 млрд т споживається країнами-виробниками, 300 млн т – надходить на експорт.

 Майже весь збір припадає на три культури: кукурудзу, пшеницю і рис. Кукурудза вважається фуражною культурою. Її валовий збір – найбільший. Валовий збір пшениці становить 650–700 млн т, збір рису – 460–480 млн т.  

Основні виробники зернових: Китай – 450 млн т, США – 370, Індія – 250 млн т. Значно поступаються їм Росія, Індонезія, Франція. Перше місце за пшеницею і рисом займає Китай, перше місце за кукурудзою – США (табл. 10.6).

Таблиця 10.6

Транспорт

Виділяють залізничний, автомобільний, морський, трубопровідний, річковий, авіаційний, гужовий.

Поширення залежить від природних умов і розвиненості країни.

Залізничний. Перша залізниця була збудована у Великій Британії в 1830 р. У Росії це відбулося в 1837р. У Київ залізниця прийшла в 1868 р. Нині за довжиною залізниць беззаперечно лідирують США (табл. 10.9).

У світі існує відмінність у ширині колії, що дещо ускладнює перетин поїздами кордонів.

В останні десятиліття усе більшим стає поширення швидкісних поїздів, де найбільшими є успіхи в Японії та Франції.

Важливу роль відіграють тунелі. До найбільших і найвідоміших належать тунель під Ла Маншем (довжина – 50 км, збудований в 1994 р.) та тунель Сейкан (57 км, 1988 р.) між японськими островами Хонсю та Хоккайдо. Невеличкі тунелі є й в Україні: у Карпатах і біля Севастополя.

Автотранспорт. Світовий автопарк налічує 900 млн авто. У цілому він зростає, але не всюди. Так, у США у 2008 р. нараховувалося 250 млн, а наступного – 246 млн. Вплинула і криза, і насиченість ринку.

 

Таблиця 10.9

Зовнішня торгівля

Світовий експорт товарів (а, отже, і імпорт) становить (2011 р.) приблизно 18 трлн. дол., що становить майже чверть валового світового продукту. Стає усе більшим, причому зростає швидше за валовий світовий продукт. Приміром, у 2000 р. він становив 13 трлн. дол. Це пояснюється зростаючою інтернаціоналізацією виробництва, діяльністю ТНК.

Якщо частка експорту більша за середню, говорять про відкритість економіки, експортоорієнтовану економіку, імпортозалежну економіку.

Найбільштий еспорт товарів мають Китай, Німеччина, США та Японія. Найбільший імпорт – США, Китай, Німеччина та Японія.

Лідерами за обсягами зовнішньої торгівлі є США (понад 3 трлн дол), Китай (майже 3 трлн дол.) та Німеччина (табл. 10.12).

Таблиця 10.12

Експорт

Імпорт

Місце Країна Обсяг Місце Країна Обсяг 1 Китай 1581 1 США 1935 2 Німеччина 1303 2 Китай 1327 3 США 1289 3 Німеччина 1099 4 Японія 730 4 Японія 639 5 Франція 517 5 Франція 588 6 Нідерланди 487 6 Велика Британія 563 7 Півд. Корея 464 7 Італія 473 8 Італія 448 8 Гон Конг 437 9 Велика Британія 410 9 Нідерланди 430 10 Росія 400 10 Південна Корея 422

    У цілому в торгівлі товарами виділяються три регіони: Західна Європа, Південно-східна Азія та Північна Америка.

Найбільшу вартість в експорті мають машини; істотно поступається ним сировина.

Обсяг експорту та імпорту України на порядок менший, ніж у провідних країнах світу. Так, у 2011 р. експорт становив 68, імпорт – 82 млрд дол. У 2012 р. ситуація не стала кращою.

Основним партнером України традиційно є Росія. У 2011 р. експорт становив 19 млрд, імпорт – 29 млрд. Значно поступаються Німеччина (1,8 і 6,9) і Китай (2,2 і 6,3). Як видно, торговельний баланс з цими країнами негативний. Натомість з Туреччиною, Італією та більшістю країн, що не належать до розвинених, баланс позитивний.

Окрім торгівлі товарів, існує торгівля послугами. До неї належать  транспортні, туристичні та інші. Іншими є інженерно-технічні, консалтингові, будівельні, банківські та ін.

Так, Греція відома як країна, що надає послуги у сфері морських перевезень, Туреччина – будівництва.

За даними Всесвітньої туристичної організації, у 2012 р. кількість іноземних туристів уперше перевищила 1 млрд осіб, а в 2011 р. надходження від іноземного туризму упершее перевищили 1 трлн дол.

Лідерами за кількістю іноземних туристів у 2011 р. були Франція, США та Китай.

У багатьох країнах він відіграє важливу (інколи навіть найважливішу роль) в економіці. Надходження від іноземного туризму у США перевищує 100 млрд. дол., а в Іспанії та Франції – 50 млрд дол. 

    Послуги насамперед надають провідні високорозвинені країни світу.

Певну частину послуг виконують фрілансери. Ними є працівники, які часто працюють на іноземну компанію, навіть не виходячи з дому.

 

 

Глобальні проблеми людства

Глобальні проблеми людства – сукупність природних і соціальних проблем, від вирішення яких залежить прогрес людства і збереження цивілізації. У більшості випадків ці проблеми не можуть бути вирішені навіть найпотужішою країною. Ці проблеми у тій чи іншій мірі стосуються усіх. Додамо, що часто проблеми пов’язані.

До глобальних проблем можна віднести:

1. збереження миру, уникнення нової світової війни,

2. зростання полярності між окремими частинами людства,

3. продовольчу,

4. енергетичну,

5. демографічну,

6. змін клімату,

7. СНІД,

8. наркоманію.

Існування цих та інших проблем зумовило виникнення такої сфери знань і навіть науки, як глобалістика.

Проблема збереження миру та уникнення нової світової війни надзвичайно важлива тому, що стосується самого існування людства. Існують розрахунки того, що в разі виникнення ядерної війни відбудеться не лише різке зростання радіоактивного забруднення, а й  значне затемнення Землі внаслідок зменшення прозорості атмосфери. Наслідком цього стануть “ядерна ніч” та “ядерна зима”. Значна загроза тут тому, що результатом иає стати припинення вегетації, що в свою чергу, призведе до припинення відтворення продовольства.

Зменшенню загрози війни сприяє розуміння її небезпеки та страшних наслідків. Для зменшення загрози війни провідними країнами світу здійснюється ядерне розброєння та боротьба за нерозповсюдження ядерної зброї. Так, у 1963 р. трьома країнами: СРСР, США та Великою Британією було укладено договір про заборону випробовувань ядерної зброї у трьох сферах: наземні, у космосі та під водою. У 1968 р. п’ять ядерних країн підписали угоду про нерозповсюдження ядерної зброї. Наприкінці ХХ ст.. підписано договори між СРСР (Росією) та США про зменшення кількості бойових ядерних зарядів.

Незважаючи на це, кількість членів “ядерного клубу” поступово зростає. Засновниками цього “клубу” можна вважати США, які стали власниками зброї в 1945 р. У 1949 р. випробовування виконав СРСР, у 1952 р. – Велика Британія, у 1960 р. – Франція, у 1964 р. – Китай. Новими членами невдовзі стали Індія (1974 р.), Пакистан (1998 р.), КНДР (2006 р.). Неофіційним членом клубу вважається Ізраїль.

У цьому списку є й втрати. Після розпаду СРСР три країни: Україна, Білорусь та Казахстан відмовилися від ядерної зброї. Те саме стосується Південної Африки, яка є єдиною країною, яка створила ядерну зброю і згодом роззброїлася.

Нині існує загроза того, що ядерною зброєю заволодіє Іран.

Зростання полярності у світі відбувається за багатьма ознаками і зумовлено багатьма чинниками. Так, можна говорити про полярність економічного розвитку, етнічну полярність та ін.

Інколи економічні відмінності у світі називають проблемою “північ-південь”. Ще кілька десятиліть тому вважалося, що прірва має зменшуватися, але вона зростає. ВВП на душу населення найрозвиненіших і найвідсталіших країн світу сягає 100 разів. 500 найбагатших людей світу володіють приблизно таким самим багатством, як 500 млн найбідніших.

З різним розвитком світу пов’язано поняття “золотий мільярд” – такою є чисельність населення найбагатших країн світу: США, Євросоюзу та Японії.

Наслідками зростаючої нерівності є зростання трудової міграції, злочинності, соціальних конфліктів. Окремою проблемою, що переросла в глобальну, став тероризм.

Поки етнічні проблеми є регіональними, але їх значне поширення свідчить про набуття глобальних ознак.

Інколи конфлікти переростають у війни. Так, етнічний фактор є головною причиною військових дій між Ізраілем і Палестиною. Цей же фактор спричинив війни в Югославії, на Кавказі. Щодо етнічних конфліктів меншого масштабу, то вони виникають постійно. Наприклад відомим є етнічний конфлікт, який стався в 2006 р. у Казахстані на нафтовому родовищі Тенгіз між працюючими казахами і турками. У бійці взяли участь близько тисячі осіб. Великою виявилася й кількість жертв.

Постійними є етнічні конфлікти в Росії і, зокрема, в Москві. Хоча тут найбільше росіян, але вони складають меншість населення. Більшість складають азербайджанці, українці, татари, башкири та ін. У Москві азербайджанців стільки або навіть більше, ніж у Баку. У цьому разі існує велика відмінність між реаліями та офіційними даними. Про зміни демографічної ситуації говорять імена новонароджених. Наприклад  дівчатам часто дають імена Злата та Аміна. У Росії – понад 3000 мечетей. Очікується, що за 5–10 років більшість російських військовослужбовців будуть мусульманами.

Тероризм. Ним вважається політика застосування терору, іншими словами залякування і насильства.  

Прояви тероризму можна знайти ще у Стародавньому світі. Але особливо він посилився в останні десятиліття. Поштовхом для сучасного тероризму стали національно-визвольні рухи після Другої світової війни.

Навіть, якщо якийсь терористичний акт виглядає локальним, насправдні у ньому задіяні релігійно-культурні чи етнічно-національні чинники. Тут існують матеріально-фінансова підтримка та участь волонтерів.

Важливо зазначити, що тероризм здатен порушити баланс сил у світі, який грунтується на поняттях ВВП, сили армії та ін.

Ось короткий перелік найвідоміших терористичних подій:

· 1995 р., 20 березня – газова атака в токійському метро. Наслідки: 12 загиблих і 5 тис. постраждалих;

· 2001 р., 11 вересня – атака смертників на будівлі Всесвітнього торговельного центру та Пентагону;

· 2002 р., 23–26 жовтня – захоплення кіноконцертного залу на Дубровці, де йшов мюзикл “Норд-Ост”. Терористи захопили близько 800 заручників. 26 жовтня відбувся штурм із застосування газу. При штурмі загинуло 130 заручників і 36 терористів.

Цей перелік можна доповнити кількома вибухами в Московському і навіть Мінському метро, кількома випадками захоплення заручників на Північному Кавказі, численними вибухами в Ізраїлі, Іраку та ін.

Зрештою, в кількох країнах (США, Росії, Індії, Ізраїлі, Колумбії та Іраку) чисельність жертв тероризму давно перевалила за 1000.

СНІД. Синдром набутого імунодефіциту відбувається на тлі ВІЧ-інфекції. Хвороба супроводжується зменшенням лімфоцитів, що у свою чергу супроводжується численними інфекціями. Звичайно передається статевим шляхом і потраплянні вірусу в кров.

Встановлено, що СНІД виник в Екваторіальній Африці наприкінці XIX або початку XX ст. Набув відомості з 1981 р., коли його виявили у чотирьох громадян США. За цим поширення СНІД набуло ознак пандемії.

Точна цифра хворих на СНІД невідома, але це десятки мільйонів осіб. Найбільше хворих в Індії та Південній Африці. Понад 1 млн зареєстрованих у США та Росії. Варто сказати, що разючого зростання хворих не відбувається через їх велику смертність – половина тих, у кого виявлено хворобу, вже померла.

Дуже високою є частка інфікованих в Україні. Вірогідно це 1–2 млн, що становить приблизно 3 % населення. Серед молодих людей ця частка гарантовано вища. Вона вища в Києві та південно-східних областях, де сягає 5 %. Незрівнянно вищим є рівень захворюваності в Південній Африці, як країні, так і регіоні – 20–25%.

Не обов’язково, що ВІЧ-інфікована мама передасть хворобу своїй дитині.

Продовольча проблема існує тому, що ресурси Землі, зокрема площа оброблюваних земель, обмежені, а чисельність населення невпинно зростає. Наслідком є те, що значна частина населення недоїдає. Найбільше таких людей в Африці.

Енергетична проблема, так само, як і продовольча, пов’язана з обмеженістю ресурсів Землі. За останні піввіку ціна на нафту підскочила у 50 разів: з двох до 100 доларів за баррель.

Глобальне потепління. Його називають „глобальним”, оскільки воно справді спостерігається на всій земній кулі: у північній її частині і південній, на сушею і над океаном.

Підвищення середньорічної температури повітря на Землі за період після 1861 р. становить близько 1,0 ⁰С. Практично таким самим воно є і для періоду з 1881 р. Хоча таке зростання і здається порівняно невеликим, воно є найcтрімкішим в історії планети.

Найбільшим є підвищення температури над сушею у північній півкулі, дещо меншим – на сушею у південній півкулі. Найменше підвищилася температура повітря над океаном.

В Україні та прилеглих районах сусідніх держав підвищення температури є більшим, ніж у цілому у світі, і становить близько 1,5 ⁰С. Особливо стрімким стало підвищення температури в останні два десятиріччя. На півночі України воно більше, ніж на півдні.

Найбільше підвищення температури повітря спостерігається протягом холодної пори року (насамперед у грудні–березні). У ці місяці температура підвищилася майже на 2,0 ⁰С. Водночас улітку та восени температура змінилася неістотно.

Наслідки глобального потепління важко перерахувати. Зокрема, підвищення температури спричинило зростання випаровування з поверхні океану і суші і, як наслідок, посилення інтенсивності водообміну. Глобальне потепління вплинуло на стан льодовиків, насамперед гірських: їх площа та об’єм зменшуються. Окрім того, зменшується тривалість льодового періоду на річках і водоймах, а також товщина криги.

Підвищення зимових температур спричинює скорочення зони вічної мерзлоти, яка має значне поширення в Росії. Порівняно з початком XIX ст. вона відійшла на 100 км. У свою чергу, ґрунт, що розморожується, виділяє метан і вуглекислий газ, які посилюють процес потепління. При цьому відбуваються і зміни рослинного покриву.

Танення льодовиків супроводжується перерозподілом водних мас із високих широт у низькі. Це призводить до гальмування обертання Землі, посилення землетрусів та інших природних явищ.

Причиною зростання глобальної температури багато хто вважає посилення парникового ефекту внаслідок викиду в атмосферу парникових газів, а саме – діоксиду вуглецю і метану. Порівняно з доідустріальною епохою вміст СО₂ збільшився з 0,028% до 0,038%, тобто на третину. Вміст метану в атмосфері збільшився більш, як удвічі.

Аби зміни клімату не призвели до катастрофічних наслідків, у м. Кіото в 1997 р. було підписано так званий Кіотський протокол,  згідно з яким країни-підписанти взяли на себе зобов’язання скоротити викиди на 5–8%.

Зрозуміло, що подальший економічний розвиток і вимога щодо обмеженння викидів СО₂ знаходяться у певному протиріччі. Фактично такі вимоги зумовлюють необхідність структурних зрушень в економіці, на що потріні роки і великі кошти. США протокол не підписали.

    Нині усе більше вчених сходяться на думці, що глобальне потепління насамперед є природним процесом. Про це свідчить той факт, що в коливаннях вмісту вуглекислого газу і температури другі випереджають перші.

Проблема руйнування озонового шару є прикладом проблеми, яку людству вдалося вирішити. Сутність проблеми полягає у вибірковому поглинанні променів різної довжини при проходженні атмосфери. Сонячна енергія надходить до Землі не лише у вигляді видимого світла, а й теплового та ультрафіолетового випромінювання.

Ультрафіолетове випромінювання, хоч і потрібне, але в обмеженій кількості. Воно проможне руйнувати органічні молекули і клітини тіла. Найгіршими є такі наслідки, як рак шкіри і катаракта кришталика очей. 

Найбільше поглинання та ослаблення (у кілька тисяч разів)  ультрафіолетового випромінювання відбувається у так званому озоновому шарі, що розташований на висоті 20–30 км. Найбільшою є тут роль озону (О₃).

Уперше зменшення вмісту озону було зафіксовано над Антарктидою на початку 1970-х років. Результати спостережень, що одразу стали більш ретельними, показали, що зазначена діра поступово збільшується. З часом вона вдвічі перевищила площу Антарктиди. Згодом зменшення озонового шару було зафіксоване і в північній півкулі, в тому числі над Україною.

Відповідні дослідження показали, що важливим чинником розкладання озону є його взаємодія з атомами хлору, кожен атом якого може зруйнувати до 1 млн молекул озону.

Виявилося, що зростання концентрації хлору в атмосфері пов’язане з діяльності людини, а саме – виробництвом хлорфторуглеродів, або фреонів – газів, що містять хлор і фтор.

Зазначені речовини знайшли значне використання у техніці, зокрема у побутових холодильниках та аерозольних балончиках. Свого часу для підкреслення їх нетоксичності винахідники вдихали їх у себе і задували ними свічку. Тим самим демонструвалася і така важлива сторона хладагентів, як їх негорючість. Ще одна важлива особливість (яка сприяла розвитку виробництва фреонів ) – дуже велика стійкість.  

Але стійкі біля поверхні Землі, фреони легко руйнуються в стратосфері під впливом УФ-випромінювання. При цьому відбувається вивільнення атомів хлору, які і руйнують озон.

З’ясування причин руйнації озонового шару дало змогу перейти до практичного вирішення виниклої проблеми. Уже наприкінці 1970-х років у розвинутих країнах світу були введені обмеження на випуск озонруйнівних речовин. Згодом, а саме – в 1987 р., у м. Монреалі був підписаний так званий Монреальський протокол, згідно з яким країни–підписанти взяли на себе зобов’язання припинити виробництво озонруйнівних фреонів (їх перелік подано у додатку). Поступово вдалося налагодити випуск хладагентів, які на озон не впливають. Останнім часом, порівняно з 1988 р. (коли виробництво фреонів досягло свого максимуму), воно зменшилося на два порядки. Це сприяло тому, що озоновий шар почав відновлюватися.

 

Контроль знань

1. Юліанський та Григоріанський календарі: основні відмінності.

2. Обертання Землі навколо своєї осі. Годинникові пояси.

3. Сила Коріоліса та наслідки її дії.

4. Форма і розміри Землі.

5. Дослідження космосу.

6. Орієнтування у просторі.

7. План і карта: основні відмінності.

8. Градусна сітка Землі та географічні координати.

9. Літосфера і земна кора. Рухи земної кори.

10. Літосферні явища. Виверження вулканів, землетруси.

11. Гори, височини, низовини, западини.

12. Українські Карпати і Криські гори.

13. Мінерально-сировинні ресурси та вплив їх видобутку на рельєф.

14. Атмосфера та її будова.

15. Температура повітря та її розподіл на земній поверхні.

16. Фактории впливу на температуру повітря. 

17. Загальна циркуляція атмосфери Землі. Вітри.

18. Погода і клімат. Фактори, які вливають на клімат.

19. Прогноз погоди. Наукові методи і народні прикмети.

20. Клімат України.

21. Зміни клімату.

22. Гідросфера. Поширення води на Землі.

23. Кругообіг води.

24. Світовий океан. Моря та океани.

25. Найважливіші морські течії та причини їх виникнення. Вплив на клімат.

26. Річки. Основні фактори водного режиму.

27. Найбільші річки світу.

28. Набільші річки України.

29. Чорне та Азовське моря.

30. Озера. Найбільші озера світу та України.

31. Біосфера: сутність поняття.

32. Рослинний світ.

33. Тваринний світ.

34. Материки і частини світу: загальна характеристика.

35. Європа: характеристика природних умов.

36. Азія: характеристика природних умов.

37. Африка: характеристика природних умов.

38. Америка: характеристика природних умов.

39. Австралія: характеристика природних умов.

40. Антакртида: характеристика природних умов.

41. Сутність світової економіки.

42. Країни з найбільшим ВВП.

43. Промисловість світу.

44. Паливна промисловість світу.

45. Електроенергетика світу.

46. Сільське господарство світу.

47. Зернове господарство світу.

48. Тваринництво світу.

49. Транспорт світу.

50. Морські судноплавні канали.

51. Торгівля товарами і послугами.

52. Глобальні проблеми людства.

Література

1. Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Землезнавство. – К.: Либідь, 2000. – 464 с.

2. Олійник Я.Б., Федорищак Р.П., Шищенко П.Г. Загальне землезнавство. – К.: Знання-прес, 2008. – 342 с.

3. Олійник Я.Б., Смирнов І.Г. Географія світового господарства (з основами економіки). – К., 2011. – 640 с.

 

Інтернет-ресурси

1. www.mon.gov.ua – сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

2. www.ukrstat.gov.ua – сайт Державної служби статистики.

3. www.korrrespondent.net – сайт української мережі новин.

4. www.un.org – сайт ООН.

5. www.unwto.org – сайт Всесвітньої туристичної організації.

6. www.epp.eurostat.ec.europa.eu – сайт Статистичного управління Єврокомісії.

7. www.cia.gov/cia/publications/factbook – сайт ЦРУ.

8. www.fao.org – сайт ФАО.

9. www.worldwatch.org – сайт Інституту Worldwatch.

10.  www.europe.eu.int – сайт Європейського Союзу.

11.  www.worldbank.org – сайт Світового Банку.

12.  www.meteo.com.ua – сайт Українського гідрометцентра.

13.  www.cgo.kiev.ua – сайт Центральної геофізичної обсерваторії.

14.  www.tutiempo.net – сайт метеорологічної служби Іспанії з відомостями про погоду і клімат світу.

 

В.І. Вишневський

 

 

Географія світу

 

Навчальний посібник

 

 

Київ “Інтерпрес ЛТД” 2013

УДК 911.3 : 796.5

Вишневський В.І. Географія світу: навчальний посібник. – К.: “Інтерпрес ЛТД”, 2013. – 93 с.

 

Висвітлено найважливіші відомості про сучасний світ: його природу, населення, господарську сферу. Наведено основні дані про Землю: її положення у Всесвіті, розміри, рух і природу. Наведено відомості про Світовий океан, моря, внутрішні води. Показано те, що собою являє рослинний і тваринний світ. Подано короткий опис материків і частин світу. Наведено найважливіші відомості про економіку світу. Висвітлено глобальні проблеми людства.

Розраховано на студентів вищих навчальних закладів, в яких  готують фахівців у сфері туризму.

 

Рецензент:

доктор геогр. наук, професор

 

 

ISBN                                                ©  В.І. Вишневський, 2013

 

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	5
1. Земля, як планета  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	6
1.1. Сонячна система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	6
1.2. Обертання Землі навколо Сонця та своєї осі . . . . . . . . . . . . . . .	10
1.3. Календарі: Юліанський та Григоріанський . . . . . . . . . . . . . . . .	12
1.4. Обертання Землі навколо своєї осі. Годинникові пояси . . . . . .	13
1.5. Сила Кориоліса та наслідки її дії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	14
2. Найважливіші відомості про Землю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	15
2.1. Форма і розміри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	15
2.2. Земля на планах і картах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	15
2.3. Градусна сітка і географічні координати . . . . . . . . . . . . . . . . . .	16
2.4. Орієнтування у просторі і часі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	17
3. Літосфера і рельєф . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
3.1. Земні сфери. Літосфера і земна кора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
3.2. Рухи земної кори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	19
3.3. Землетруси і виверження вулканів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	20
3.4. Гори, височини, низовини, западини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	22
4. Атмосфера. Клімат світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
4.1. Будова атмосфери . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
4.2. Температура повітря та її розподіл на земній поверхні . . . . . . .	24
4.3. Загальна циркуляція атмосфери. Вітри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	24
4.4. Погода і клімат. Прогноз погоди. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
4.5. Зміни клімату . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	27
5. Гідросфера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	28
5.1. Гідросфера. Поширення води на Землі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	28
5.2. Кругообіг води . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	28
5.3. Моря та океани . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	30
5.4. Чорне та Азовське моря . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	34
5.5. Річки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	36
5.6. Озера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	38
6. Біосфера. Рослинний і тваринний світ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	39
7. Материки і частини світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
7.1. Загальна характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
7.2. Європа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
7.3. Азія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	44
7.4. Африка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	46
7.5. Америка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	49
7.6. Австралія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	53
7.7. Антарктида . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	54
8. Географія природних ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	57
8.1. Земельні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	57
8.2. Мінерально-сировинні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	58
8.3. Біотичні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	60
8.4. Водні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	61
9. Населення світу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	61
10. Світова економіка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	64
10.1. Загальна характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	64
10.2. Основні показники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	66
10.3. Промисловість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	67
10.4. Сільське господарство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	73
10.5. Транспорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	78
10.6. Зовнішня торгівля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	82
11. Глобальні проблеми людства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	84
12. Контроль знань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	91
Література та Інтернет-ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	93

Вступ

    Актуальність вивчення дисципліни полягає в тому, що туризм став планетарним явищем. Відповідно, уже недостатньо мати уявлення про свою Батьківщину і прилеглі країни. Нині актуальними є знання про весь світ.

    Відповідні знання необхідні не лише у практичній роботі фахівця з туризму, вони піднімають людини з буденщини, роблять її цікавішою, а отже і більш привабливою у контактах з клієнтами.

Метою вивчення дисципліни є оволодіння знаннями про найважливіші відомості про сучасний світ: його природу та суспільство.

До найважливіших завдань належать:

· отримання знань про найважливіші особливості Землі, як планети;

· оволодіння знаннями про природу світу;

· отримання знань про материки та океани,

· оволодіння знаннями про політичну карту та економіку світу,

· отримання знань щодо глобальних проблем людства.

У результаті вивчення курсу студенти повинні знати:

· основні відомості про природу світу: рельєф, клімат, водні об’єкти,  рослинний і тваринний світ;

· найважливіші відомості про економіку світу;

· найважливіші відомості щодо глобальних проблем людства.

Важливим є також набуття навичок орієнтування у сфері подій, що відбуваються в світі, а також вміння використовувати отримані знання у практичній діяльності.

Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з двох модулів: “Природа світу” і “Людина і світ”. У результаті засвоєння матеріалу першого навчального модуля студент повинен знати основні відомості про Землю: її розміри, кліматичні особливості, природні небезпеки. Після вивчення другого навчального модуля студент повинен знати особливості розселення людей, відомості про економіку світу та окремих його регіонів.

     Пропонована дисципліна має зв’язки з багатьма іншими, насамперед із географією. З більш специфічних дисциплін можуть бути виділені крає- та країнознавство, історія туризму, світова економіка, всесвітня історія, безпека життєдіяльності та ін.

     Програма вивчення дисципліни розрахована на 81 год. лекційного часу. Закріплення знань здійснюється на практичних заняттях загальним обсягом 17 год. Контроль знань вібувається шляхом складання іспиту.

1. Земля, як планета

Сонячна система

     Сонячна система є однією з багатьох у Всесвіті. Те саме можна сказати про планети. Нині відомо чимало (понад 800) планет (їх називають екзопланетами), які належать іншим зоряним системам. Існують відомості, що деякі нагадують Землю.

     Сонячна система складається з центрального світила – Сонця, а також великої кількості інших тіл, найбільшими з яких є планетами. Прийнято вважати, що справжніх планет у Сонячній системі вісім. Часто їх поділяють на дві групи. Перша складається з чотирьох наближених до Сонця: Меркурія, Венери, Землі та Марсу. Ці небесні тіла ще називають планетами Земної групи. Наступними є Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, які ще називають зовнішніми, або планетами Юпітерової групи.

      Перші шість планет були відомі ще у стародавньому світі. Римляни дали їм назви відповідно до імен богів: Меркурій – торгівлі, Венера – краси та ін. Уран було відкрито в 1781 р., Нептун – у 1846 р. 

     Ще порівняно недавно вважалося, що планет дев'ять, остання з яких має назву Плутон. Її відкрив американець Клайд Томбо в 1930 р., спираючись на дані про відхилення орбіти Нептуна. Відстань цього тіла від Сонця приблизно в 40 разів більша, ніж відстань Землі від Сонця. Зазначимо, що середня відстань від Землі до Сонця (вона становить 149,6 млн км) набула назви австрономічна одиниця – а.о. Сумніви щодо статусу планети виникли тому, шо наприкінці ХХ ст. на близьких орбітах було знайдено ще кілька подібних об’єктів: Ерида, Седна та ін. Розмір найбільших – 1500–2000 км.

     У 2006 р. Плутон було вирішено вважати карликовою планетою. Усі тіла Сонячної системи поділили на три групи: планети, карликові планети та малі тіла Сонячної системи.

     Карликові планети (ввважається, що їх три: Церера, Плутон, Ерида) менші за звичайні. Вони мають форму близьку до круглої, але не спромоглися очистити свої орбіти від інших. Решта тіл мають назву “малі тіла”.

     У 2006 р. в американській лексиці з’явилося нове дієслово – to рluto (розплутонити, іншими словами, знизити статус).

     Простір між орбітами Марса та Юпітера займає пояс астероїдів, найбільші з них мають розмір у кілька сотень кілометрів. За орбітою Нептуна розташований так званий пояс Койпера.

     Довгий час дослідження космосу виконувалися лише із Землі, аж поки не розпочалася так звана космічна ера. Але для цього потрібні були величезні досягнення у техніці. Для того, аби вивести на орбіту супутник Землі, потрібна швидкість 7,9 км/с. Збільшення швидкості супроводжується тим, що орбіта стає усе більш витягнутою. Її вигляд показує наскільки тіло здатне відіравтися від сили тяжіння Землі. Для того, аби тіло залишило орбіту Землі, потрібна друга космічна швидкість – 11,2 км/с. У цьому разі тіло стає обертатися навколо Сонця. Третя космічна швидкість (16,7 км/с) дозволяє тілу залишити межі Сонячної системи. До слова, надзвукові літаки мають швидкість до 1 км/с, або 3600 км/год. Останнім часом з’явилися літаки, що літають навіть швидше.

     В історії дослідження космосу можна виділити кілька визначних подій. Перший штучний супутник Землі було запущено в СРСР 4 жовтня 1957 р. 12 квітня 1961 р. відбувся політ першого космонавта – Юрія Гагаріна. До слова, ці успіхі відбулися в гострій конкуренції за першість між СРСР і США. Перший американський супутник запустили  31 січня 1958 р. Перший політ у космос США здійснили 5 травня 1961 р., але це був суборбітальний політ з миса Канаверал з посадкою на Атлантику. Спражній політ американцям вдалося здійснити лише на початку 1962 р.

     Величезну роль у тому, що СРСР вдалося випередити США, належить С.П. Корольову (1907–1966 рр.). Цікаво, що світ дізнався про цю людину лише на третій день після смерті – до цього С.П. Корольова було засекречено. Роки життя конструктора показують, що він помер дуже рано – значною мірою через те, що шість років з 1938 по 1944 рр. провів у засланні. Нині в Житомирі функціонує музей космонавтики імені С.П. Корольова. 

     Смерть С.П. Корольова позначилася на тому, що на зміну успіхам прийшли невдачі. У 1967 р. під час спуску космічного корабля відмовила система розкриття парашута у Володимира Комарова. На його честь названо проспект, на якому розташований НАУ.

     Втративши першість у дослідженнях космосу, США розпочали боротьбу за її повернення, використовуючи свій величезний економічний потенціал. Восени 1961 р. – невдовзі після успішного польоту Ю. Гагаріна – було прийнято програму “Аполлон”, головною метою якої була висадка людини на Місяць.

     Упершее це вдалося під час польоту космічного корабля “Апполон-11”, учасники якого досягли поверхні місячної поверхні 20 липня 1969 р. Першою людиною, яка cтупила на Місяць 21 липня 1969 р. о 3-й годині за Всесвітнім часом, став Нейл Армстронг (1930–2012 рр.). Відомими є його слова: “That’s one small step for a man, but one giant leap for mankind”. За 15 хвилин до нього приєднався Едвін Олдрин. Загалом же на Місяці побувало 12 осіб – учасників шести успішних польотів.

     Розробка іншої довготривалої програми “Спейс Шаттл” розпочалася ще до першого польоту людини в космос. Перший старт корабля “Колумбія” відбувся 12 квітня 1981 р. – у 20-у річницю польоту Ю. Гагаріна. Перехід на використання кораблів багаторазового колристування насамперед був зумовлений величезною вартістю пілотованих польотів, адже після польоту від величезного корабля залишався лише один спускаємий модуль.

     За період реалізації програми, яка тривала 30 років по липень 2011 р., було виконано 135 польотів, Загалом в космосі побувало 5 шаттлів: найбільше – 39 разів “Дискавері”, найменше – 10 разів – “Челленджер”.

     Контруктивно корабель складається з головного модуля, до якого прикріплений величезний паливний бак. У свою чергу, до цього баку  прикіплені два твердопаливні прискорювачі. На старті працюють як головні двигуни, так і прискорювачі. Потім прискорювачі відокремлюються і на парашутах спускаються в Атлантичний океан. Корабель продовжує розганятися за допомогою паливного бака, який видокремлюється, коли швидкість майже досягає орбітальної. За цим бак відокремлюється – його рештки падають в Індійський океан. Що ж до корабля, то він кілька днів (інколи до двох тижнів) перебуває на орбіті, а потім сідає на злітно-посадкову смугу, як звичайний літак.

     На жаль, історія програми “Спейс Шаттл” містить дві сумні події: у січні 1986 р. на старті зазнав катастрофи корабель “Челленджер”, а 1 лютого 2003 р. під час спуску – корабель “Колумбія”. В обох випадках загинуло по семеро осіб. Загибель “Челленджера” відбулася на очах мільйонів людей: багато хто бачив її на власні очі, інші по телевізору. Аварія сталася на 73-й секунді на висоті 14 км. У цей момент відбулася непередбачена руйнація одного з кріплень прискорювача, який за цим розвернувся навколо іншого кріплення, вдаривши при цьому по  паливному баку. 

     Третьою країною, яка здійснила запуск космонавта (в 2003 р.), став Китай.

     На сьогодні в космосі побувало понад 500 осіб, дехто – по кілька разів (до семи).

     Нині пілотовані дослідження космосу виконуються в основному на Міжнародній космічній станції, початок створення якої розпочався Росією в 1998 р. До МКС неодноразова пристиковувалися шаттли з космонавтами, оремими модулями та іншим корисним вантажем. Нині станція являє величезну і дуже складну конструкцію вагою понад 400 т. Програма МКС фінансується 15 країнами. 

     Окрім пілотованих, здійснюються і беспілотні польоти. До їх числа, окрім першого польоту супутника, належать дослідження Місяця, Венери, Марса та інших планет. У 1962 р. космічні апарати почали використовуватися для зв’язку. У 1973 р. у США було запущено автоматичну міжпланетну станцію (АМС) Піонер-10, якій уперше надано третю космічну швидкість. У 1983 р. вона вийшла за межі Сонячної системи. Останній сигнал від станції зафіксовано в 2003 р. У 1977 р. запущено дві міжпланетні АМС: Вояджер-1 та Вояджер-2. Обидві уже давно віддалилися на відстань понад 100 а.о., але досі продовжують функціонувати. Передали на Землю чудові фотознімки Юпітера, Сатурна, Нептуна та їх супутників.

     На початку 1990-х років виникла ідея щодо досліджень Плутона. У 1992 р. працівник НАСА задля дотримання протоколу подзвонив Клайду Томбо з проханням дозволити відвідати відкриту їм планету. Той, звісно, не заперечив, але сказав, що летіти доведеться дуже довго. У 2006 р. місія New Horizons стартувала. Очікується, що АМС досягне найбільшого зближення з Плутоном у 2015 р. 

     У 1973 р. у США було ініційовано систему глобального позиціюнування, до складу якої належить низка супутників, які перебувають на чітко розрахованій орбіті. Цн дало змогу на початку 90-х років ХХ ст. запрацювати системі GPS.

     Останнім часом значну увагу почали приділяти Марсу, до якого направлено кілька марсоходів. Так, наприкінці 2011 р. до планети було направлено марсохід “Кьюріосіті”, який досяг поверхні у серпні 2012 р. Являє собою пересувну лабораторію, що здатна робити аналізи грунту, взятого при бурінні. 

     Наприкінці ХХ ст. з’явилося поняття космічного туризму. На сьогодні в космосі побувало близько 10 осіб, а Чарльз Сімоні навіть двічі.

     У світі та в Україні створено чимало космічних музеїв. В Україні вони створені в Житомирі – баьківщині С.П. Корольова, в Києві – в одному з корпусів НТУ “КПІ”. У Москві функціонує Меморіальний музей космонавтики, у Вашінгтоні – Національний музей авіації та космонавтики.

 

Обертання Землі навколо Сонця та своєї осі

     Відомо, що Земля обертається не лише навколо Сонця, а й навколо своєї осі. Основні закони обертання тіл навколо Сонця були відкрито Кеплером на початку XVII ст. Законів загалом три, з яких особливої уваги потребують перші два.

     За першим законом, планети обертаються навколо Сонця по еліпсу, в одному з фокусів якого розташоване Сонце. Отже, згідно з першим законом, Земля обертається навколо Сонця не по колу, а по еліпсу. Це означає, що вона буває то ближче, то далі від Сонця. Середня відстань становить 149,6 млн км. У перигелії (найближча точка) Сонце перебуває на відстані 147,1 млн км, в афелії (найвіддаленіша точка) – на відстані 152,1 млн км. Зрозуміло, що кількість тепла, яку отримує Земля в різний час неоднакова – відмінність становить 7%. Найближче до Сонця Земля перебуває 3 січня, найдалі – 4 липня. Звернімо увагу на те, що 3 січня – це майже середина зими в північній півкулі. Це одна з причин того, що зима в північній півкулі не така холодна, як у південній.

     Вартим уваги є й другий закон: радіус-вектор планети за однакові проміжки часу описує рівні площі. Це означає, що чим ближче планета (зокрема Земля) перебуває від Сонця, тим швидше вона рухається і, навпаки. Оскільки в січні Земля перебуває ближче до Сонця, ніж у липні, це означає, що зима у північній півкулі коротша, ніж у південній. Так справді і є. Це зумовлює певні відмінності у кліматі півкуль.

     Земля обертається навколо Сонця, перебуваючи у певній уявній площині. Вісь її власного обертання навколо осі нахилена до площини орбіти під кутом 66⁰ 33^I (заокруглено 66,5⁰). 21–22 червня найбільше обернута до Сонця північна півкуля, за півроку – 21–22 грудня – південна. Для мешканців північної півкулі ці дати є днями літнього і зимового сонцестояння. 20–21 березня і 22–23 вересня відмінностей у кутах нахилу немає. Відповідно ці дні у північній півкулі називають днями весняного та осіннього рівнодення.

     У свою чергу, існування певного нахилу вісі Землі до площини орбіти визначає різну висоту стояння Сонця над горизонтом і тривалість дня. Так, 21–22 червня, коли в північній півкулі Сонце піднімається найвище, опівдні на широті північного тропіка (23,5⁰) воно опиняється в зеніті. Півнішніше його висота меншає, але навіть на широті 66,5⁰ (полярне коло) піднімається до висоти 23,5⁰. Якщо Київ розташований на широті 50,5⁰ і відстоїть від тропіка на 27⁰, це визначає найбільшу висоту стояння Сонця – 63⁰. За півроку – 21–22 грудня найвища висота лише 16⁰.

     Істотно різна висота стояння Сонця над обрієм є головною причиною змін пір року. 

     Якщо розрахувати час між 20–21 березня і 22–23 вересня, отримаємо, що він становить 186 діб, а від 23 вересня до 21 березня – 179 діб. Ця відмінність зумовлена дією другого закону Кеплера. У липні та в інші суміжні місяці року Земля рухається повільніше. Отже, для подолання однакової відстані їй потрібно більше часу.

     Насправді земна вісь протягом 26 тис. років робить повний цикл обертання. 13 тис. років тому більше тепла в червні отримувала не північна півкуля, а південна. Різною була й кількість тепла, що отримувалася різними півкулями. Це є чинником того, що клімат на Землі зазнає періодичних змін. 13 тис. років у північній півкулі почалося значне потепління – руйнування зледеніння.

     Додамо, що якщо нині вісь обертання Землі проходить біля Полярної зірки, то за кілька тисяч років люди будуть орієнтуватися зовсім на іншу зірку. 

     У різні сезони великою є й відмінність тривалості дня і ночі. У цілому за рік ця тривалість ніби має бути однаковою, але насправді тривалість дня всюди трохи більша. Це пояснюється тим, що Сонце не є точкою, а займає на небі певний простір (0,5⁰). Інший чинник – рефрація (заломлення) променів при їх переході з менш до більш щільного середовища.

     Якщо в Києві середня за рік тривалість сонячного сяйва становить 12 годин (насправді трохи більше), то у день літнього сонцестояння вона сягає 16 год 27 хвилин, а зимового – лише 8 год. У день весняного рівнодення (21 березня) тривалість дня становить 12 год 13 хв, 23 вересня – 12 год 08 хв. В інші дні тривалість дня є такою: 1 січня – 8 год 5 хв, 1 лютого – 9 год 16 хв, 1 березня – 10 год 59 хв, 1 квітня – 12 год 57 хв., 1 травня – 14 год. 45 хв., 1 червня – 16 год, 09 хв, 1 липня – 16 год. 22 хв, 1 серпня – 15 год.16 хв, 1 вересня – 13 год, 29 хв., 1 жовтня – 11 год, 38 хв, 1 листопада – 9 год, 44 хв, 1 грудня – 8 год 20 хв.

     У теплу пору року тривалість дня з наближенням до полюса зростає (є більшою, ніж у Києві), у холодну – зменшується (є меншою, ніж у Києві). Так, у Санкт-Петербурзі зимовий день дуже короткий. Натомість влітку Сонце заходить лише на кілька годин. При цьому небо залишається досить світлим.

     Дехто думає, що білі ночі – явище, що спостерігається суто в місті на Неві. Насправді, це стосується будь-якої місцевості у високих широтах.

     На полюсах тривалість світлового дня є трохи більшою ніж півроку. Він починається на кілька днів раніше дня весняного рівнодення і закінчується пізніше дня осіннього рівнодення. Відповідно тривалість полярної ночі менша за тривалість полярного дня (приблизно на тиждень).     

     Врахування цих особливостей обов'язкове у туризмі. Узимку, насамперед у високих широтах, Сонце або зовсім не сходить (за полярним колом), або сходить на короткий час. Так, пропозиція зустріти Новий рік у Лапландії (північ Фінляндії) фактично означає провести весь час у темряві. Причому тур у Лапландію не дешевий – понад тисячу євро.