Предмет політичної психології включає всі прояви суспільної психології в індивідуальній, груповій та масовій формах, пов’язані з політичною діяльністю, що характеризує поведінку людей у будь-яких політичних ситуаціях або умовах (сприйняття, вірування, мотиви, думки, цінності, інтереси, досвід тощо).

Можна погодитись з загальним визначенням предмета політичної психології, запропонованим М.Ф. Головатим, який наголосив на тому, що це визначення не остаточне і може бути поглибленим, деталізованим. Отже, предметом політичної психології є відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються, коли вона взаємодіє з владою [52, С. 12].

Важливо враховувати те, що в психологічній науці багато складових, які є предметом політичної психології, вирішуються в межах соціальної, педагогічної і вікової психології, соціології, економічної науки,філософії, історії. Це, зокрема, політичне виховання, суспільна свідомість, політична активність, політична культура і т. ін.

Оскільки основними напрямками політичної психології є біхевіористичний, когнітивістський, психобіографічний та психоісторичний, то в кожному з них дещо по-різному трактується і об’єкт політичної психології.

Психологи-біхевіористи, наприклад, предметом політичної психології вважають певні особливості політичної поведінки конкретної людини, політики лідера, політичної групи, партії, організації тощо. Вони стверджують, що, вивчаючи поведінку, її можна не лише зрозуміти, пояснити, а й відповідно моделювати, сконструювати. Тому й самі політики, на думку біхевіористів, є об’єктом маніпулювання. Такий погляд не можна заперечувати.

Когнітивісти вивчають і досліджують закономірності ідеологічного процесу як складного, суперечливого й неоднозначного явища; їх мета – на основі розвитку політичної психології гуманізувати політичні відносини.

Психологи-психоаналітики предмет політичної психології розглядають крізь призму насамперед підсвідомого. Використовуючи своєрідний психобіографічний метод, вони прагнуть насамперед зрозуміти мотиви конкретних політичних вчинків.

Серед проблем дослідження психоісторичного напрямку політичної психології вагоме місце займають такі, як внутрішня і зовнішня політика, тероризм, етноконфлікти, дискримінація окремих соціальних груп, наявність конфліктного потенціалу, формування субкультури протесту і недовіри громадян до владних структур.

Вузловим питанням політичної психології як наукової дисципліни є її методологія, принцип дослідження психологічних процесів та відносин, психологічний механізм масових форм політичної поведінки і діяльності, психологічні закономірності стихійних та свідомих форм політичної поведінки, формування масових рухів і політичних організацій, питання управління та владних відносин з психологічної точки зору, психологічні компоненти відносин на міждержавному й міжнаціональному рівнях.

Таким чином, основними об’єктами політико-психологічних досліджень є політична участь, політичне лідерство, політичні цінності та установки. Об’єкт конкретного дослідження диктує методи, адекватні його вивченню.

У політичній психології використовують такі методи досліджень: спостереження, соціологічні опитування, тестування, моделювання політичних ситуацій, психосемантичний аналіз, експертну оцінку, створення психологічних портретів, аналіз біографій політичних діячів та ін. Більшість перелічених методів дослідження політична психологія запозичила із соціального, клінічного, когнітивного та інших напрямків психології.

Розглянемо особливості деяких методів дослідження політичної психології.

Спостереження – один із основних емпіричних методів психологічних досліджень. У політичній психології – це спеціальне, систематичне й цілеспрямоване спостереження за політичною поведінкою, діями, процесами з метою з’ясування їх сенсу, змісту, мети і спрямованості.

Соціологічні опитування – це метод, який часто використовують для збирання первинної вербальної інформації про явища індивідуальної свідомості, об’єктивні факти і процеси. Цей метод широко використовують також у соціологічних, психологічних, економічних, демографічних, політологічних, педагогічних та інших дослідженнях. Оскільки в політичних процесах часто зайнято багато особистостей, то завдяки цьому методу вдається визначати психолого-політичні стани, орієнтації, прогнозувати поведінку значної кількості людей, окремих соціальних, демографічних груп, класів тощо. У політичній психології велике значення мають багаторазові соціологічні опитування (панельні), за допомогою яких можна простежити динаміку політичних явищ і процесів. Для оперативного вивчення громадської думки застосовують так звані зондажні опитування (опитування-блискавку, опитування-голосування). Найпоширеніші анкетні соціологічні опитування: поштові, друкування анкет у засобах масової інформації, телетайпні. Технологію опитувань політична психологія запозичила в соціології.

Взагалі різні феномени масової політичної поведінки потребують не тільки проведення масових опитувань різних груп населення, а й аналіз статистичних даних, проведення сфокусованих інтерв’ю та методу фокусу груп. Так, підготовка передвиборних кампаній в останні роки породила широкий попит на складання так званого паспорту округу. Політичні соціологи і психологи проводять аналіз статистичних даних конкретного виборчого округу з послідовним описом основних психологічних та соціологічних типів виборця. При наявності результатів моніторингових досліджень в окрузі на протязі кількох років така робота дає дуже точні результати. Політик отримує детальне уявлення як про глибинні та малорухомі установи своїх виборців, так і про ситуативні зміни в їх настроях.

Тестування – метод психологічної діагностики за допомогою заздалегідь заготовлених стандартизованих запитань та завдань (тестів). У політичній психології завдяки тестуванню можна виявити відмінності в політичних поглядах окремих політиків, між різними явищами, визначити рівень політичної культури, грамотності людини, наявність у неї певних навичок, знань, особистісних характеристик.

Моделювання політичних ситуацій – дослідження політико-психологічних процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) або ідеальних (насамперед математичних) моделей. Під моделлю тут розуміють систему об’єктів і знаків, які відтворюють окремі істотні властивості системи-оригіналу. У такий спосіб можна моделювати прогнозований мітинг, партійні збори, виборчу кампанію тощо.

Психосемантичний аналіз грунтується на психосемантиці – галузі психології, що вивчає генезис, будову і функціонування індивідуальної системи значень в індивідуальній свідомості (образи, символічні дії). В арсеналі політичних психологів зараз з’явилися спеціальні методики для дослідження динаміки масових політичних орієнтацій, які засновані на використанні комп’ютерних засобів обробки великих масивів даних. Так один із найдорожчих проектів під керівництвом Р. Інглхарта і П. Абрамсона ставить своїм завданням аналіз динаміки політичних цінностей у 49-ти країнах світу з різними типами політичних систем.

Хоча дослідження різних форм масової поведінки за своєю технікою найближче до соціологічних методів, але їх зміст диктує використання ряду методик, адекватних психологічним феноменам, що вивчаються. Звідси і відбір таких дослідницьких процедур, як проективні методики (наприклад, метод незакінчених пропозицій), метод асоціації, семантичний метод і т. ін.

Указані підходи дають добрі результати при вивченні електоральної поведінки, масових політичних орієнтацій, цінностей, політичної культури. Але ці політико-психологічні феномени підкорюються аналізу і використанню інших методів. Так, наприклад, психобіографічний метод дозволяє не тільки виявити вплив окремих характеристик особистостей політиків на конкретні події, але й бачити в окремих політиках модель певного типу політичної культури. Так, у працях Б. Глед про американського політика Ч. Х’юза показано, що після Першої світової війни він був лише виразником пануючого в американській еліті ізоляціоністського настрою.

Вивчення феноменів політичного мислення та політичної свідомості ведеться в політичній психології переважно методами соціальної психології, головним чином її когнітивістського напрямку. Перш за все, об’єктом дослідження стають різні тексти, які обробляються за допомогою контент-аналізу різних модифікацій. Наприклад, у праці Д. Уінтера із співавторами контент-аналізу піддалися тексти виступів Дж. Буша і М. Горбачова для вияву ряду когнітивних характеристик цих політиків. Серед компонентів політичного мислення були переконання, понятійна складність, методи досліджень та деякі інші особливості, перш за все спонтанні (що не були написані раніше) тексти, проаналізовані через їх порівняння з аналогічними кількісними характеристиками 148 вищих політичних керівників з різних країн, культур та періодів. Таким чином, поряд з чисто якісними особливостями, метод контент-аналізу дозволяє використовувати і кількісні параметри, які дають більш об’єктивні результати [138].

Для вивчення політичного менталітету тих груп, що мають артикульовані політичні цінності, існує метод будування семантичного простору цих цінностей. Російський психолог В. Петренко проаналізував політичні штампи і кліше в лексиці нових російських партій. Матеріалом аналізу стали промови відомих політиків, партійні документи. Дані цього дослідження дозволили збудувати багатовимірну типологію створення політичних активістів.

Дослідження особистості у політичному процесі розпочалися ще у 30-ті рр. ХХ ст. і проводилися здебільшого за такими методиками, які дозволяють проникати до непритомної, емоційної галузі особистості, розкривати глибинні мотиви політичної поведінки. В одній із перших політико-психологічних робіт Г. Лассвела матеріалом для вивчення політиків стали їх медичні карти в одному з елітних санаторіїв, де їх лікували від неврозів, алкоголізму тощо.

Сучасні політичні психоаналітики продовжують традицію якісного вивчення особистості політика, створюючи психологічні профілі представників даної професії.

Поряд з цим у політичній психології широко використовуються методи дистанційного аналізу у випадках, коли об’єкт не доступний досліднику. У цих випадках вивчаються не тільки тексти їх виступів, але й відеозаписи, мемуари про них та інші прямі й непрямі джерела даних про особистість у політиці.

Іноді використовують і метод експертних оцінок, який дозволяє оцінити окремі якості особистості, дати прогноз її поведінки. В арсеналі дослідницьких процедур політичної психології постійне місце займає і метод експерименту. Частіше проводять лабораторний, але використовується і природний експеримент. Так, в результаті експериментальної перевірки отримали підтвердження важливі теоретичні положення про закономірності поведінки в політиці. Тверські і Канеман довели, що людині притаманно запобігати високого ступеня ризику [137, Р. 453 – 458].

Знамениті експерименти Мілгрема показали, що у випадку, коли є деякий авторитет у вигляді експериментатора, ті, кого досліджують, готові йти навіть на непотрібну в умовах експерименту жорстокість, знімаючи з себе відповідальність за результати своїх вчинків [135]. Недавні експерименти Ласка і Джадда виявили схильність експертів давати більш крайні оцінки кандидатів, ніж це роблять нефахівці. Звичайні громадяни, оцінюючи політиків, керуються не стільки знаннями про те, що і як ті робили у політиці, а виключно враженнями, отриманими напередодні виборів.

Слід позначити, що, крім особисто дослідницьких процедур, в політичній психології використовуються і широкий набір методів, які, корегуючи, впливають на політичну поведінку, свідомість та непритомні структури особистості. Практика політичного консультування включає психодіагностику політичного діяча, аналіз і корекцію його публічного іміджу, розробку стратегії взаємодій як з широкою публікою, так і з особистими однодумцями та апаратом. Така робота політичного психолога передбачає використання методів тренінгу, участі в діяльності та “паблік рилейшнз”, розробку рекомендацій з ефективної політичної комунікації.

Як правило, чим складніші політична дія, процес, явище, тим більше методів їх дослідження (у поєднанні) використовує політична психологія.

Нарешті, можна виокремити основні особливості політичної психології як науково-прикладної дисципліни. По-перше, вивчати та аналізувати політичну психологію можна з урахуванням формування політичної психології в процесі безпосередньої суспільно-політичної діяльності, активності громадян, їх практичної взаємодії між собою, з різними суб’єктами, інститутами влади. По-друге, враховуючи віддзеркалення політичних подій і процесів, яке має фактично поверховий характер, політичну психологію не можна сприймати спрощено, однозначно, без відповідного осмислення. По-третє, у зв’язку з тим, що у відносинах між суб’єктами політики домінують не раціональні, а чуттєві, емоційні елементи свідомості, політичні процеси важко спрогнозувати, передбачити їх соціальне значення. В-четвертих, переважній більшості суб’єктів політики властива швидка і чутлива реакція на зміну політичних умов, політичної ситуації. П’ята особливість політичної психології полягає в тому, що політичний процес взагалі неможливо уявити без боротьби ідеологій, їх неоднозначного впливу на людей, на формування та існування самої політичної психології. Нарешті, політичні процеси і події завжди детерміновані в часі, тому що це є відображення майбутніх не перпспективних інтересів і потреб людей, а насамперед сьогоденних, поточних.

Політична психологія має і різні форми виявлення, серед яких – політичні цінності, потреби, інтереси, прагнення, сподівання, воля, відчуття, емоції, настрої, думки, забобони, ілюзії, міфи, звички, навички, традиції, переконання, чутки і т. ін. Завдяки результатам вивчення перелічених та багатьох інших форм виявлення політичної психології, що реально спонукають людей до політичної діяльності, політична наука збагачується знаннями про політичну поведінку як окремої людини, так і різних соціальних угрупувань (соціальних груп, класів, спільнот тощо), отримує можливість визначити індивідуальну відповідальність як окремого громадянина, так і групи політичних діячів за становище, що склалося в суспільстві. Оскільки політику творять конкретні люди з властивими їм рисами, остільки необхідно враховувати, що дії та вчинки людей безпосередньо пов’язані з їх психологічними особливостями, які і вивчає політична психологія, щоб надати практичні поради щодо попередження чи подолання різних небажаних для суспільства проявів поведінки людей у політиці.

Контрольні запитання

1. Який зміст поняття “політична психологія”, його генезис.

2. Назвіть основні функції політичної психології.

3. Охарактеризуйте внутрішню структуру політичної психології.

4. З яких понять складається категоріальний апарат політичної психології?

5. Дайте визначення предмета політичної психології.

6. Що є основними об’єктами політико-психологічних досліджень?

7. Які основні напрямки політичної психології ви знаєте?

8. Перерахуйте найпоширеніші методи дослідження політичної психології. Назвіть особливості деяких із них.

9. Виокремити основні особливості політичної психології як науково-прикладної дисципліни.