Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Тема 9. Політична система суспільства
Зберігай порядок, і порядок збереже тебе.
Латинська формула
1. Сутність політичної системи.
2. Складні елементи політичної системи.
4. Держава як основний суб׳єкт політичної влади.
5. Проблеми формування демократичної політичної системи сучасної України.
Сутність політичної системи
“Політична система суспільства” фактично є однією з найважливіших тем курсу “Політологія” поряд з раніше розглянутими темами “Предмет і метод політології” та “Політична влада”.
Створення теорії політичної системи стало можливим в середині 50-х років ХХ ст завдяки біхевіористичному підходу до аналізу політики, а також ефективного використання системного й структурно-функціонального методів.
Ідучи за системним аналізом, кожна система, в тому числі й політична, має такі характеристики:
по-перше, вона складається з багатьох груп елементів;
по-друге, ці групи елементів складають одне ціле;
по-третє, сама система має межі.
Системний підхід у політології вперше був використаний великим дослідником політики Д. Істоном. Цей вчений визначає політичну систему як взаємодії, посередництвом яких в суспільстві розподіляються як матеріальні, так і духовні цінності, і на цьому грунті відвертаються конфлікти між членами суспільства. Д. Істон виділяє дві основні функції політичної системи:
політична система повинна бути в змозі розподілити цінності в суспільстві;
політична система повинна переконати своїх громадян прийняти цей розподіл як обов’язковий.
Ці положення Д. Істона дозволяють виділити політичну систему від інших видів соціальних систем як динамічну, ту, що постійно змінюється, функціонує.
Структурно-функціональний метод поряд с системним сприяв розвитку теорії політичних систем.
Американський вчений Г. Алмонд послідовно використовував даний підхід у політології. На його думку, політична система є легітимною, такою, яка підтримує порядок у суспільстві. Це законна сила порядку, яка надає йому особливі властивості і зміст, забезпечує його цілісність як системи. Згідно з Алмондом, вхідні і вихідні фактори політичної системи слід аналізувати з точки зору функцій, закладених у структурних елементах системи. Д. Істон і Г. Алмонд зробили важливий внесок у теорію політичної системи, розробка та вивчення якої продовжується.
Політична система суспільства як виразник різноманітних інтересів різних соціальних груп постійно тисне на політичну владу через складну структуру своїх організацій, рухів, об’єднань.
Саме політична система суспільства являє собою необхідний механізм, завдяки якому тільки й може здійснюватися повновладдя та суверенітет народу.
Гарантом стійкості і життєздатності суспільства є певні механізми, які виробляє і сама політична система. За їх допомогою вирішуються соціальні протиріччя, координуються зусилля різних суспільних об’єднань, усі відносини досягають гармонії, виробляється єдиний підхід до основних цінностей, цілей і напрямків розвитку суспільства.
На основі правових, економічних, соціальних, культурних та інших відносин у суспільстві діють системи: економічна, соціальна, політична, культурна, ідеологічна та ін. Кожна з них є самостійною системою з власними якісними характеристиками, але в той же час відчуває на собі вплив інших систем. Їх взаємодія є одночасно й серйозною основою для ефективного розвитку кожної.
Розвиток цивілізованого суспільства в будь-якій країні відрізняється рівнем у ньому політичної системи; ії чіткою структурою й функціонуванням.
Усе це дає право виділити ознаки й особливості політичної системи:
забезпечення формування та здійснення політичної й державної влади;
підтримка органічного зв’язку в першу чергу з соціальною, економічною та культурною системами;
найбільш розширена інституціоналізована система;
здійснення найбільшого впливу на суспільство у порівнянні з іншими системами;
найбільш якісна система.
Сучасна наукова література має багато визначень політичної системи. Звернемося до найбільш розповсюджених понять:
“Політична система суспільства становить сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних державних, партійних організацій, громадських об’єднань, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури” [102];
“Система політична являє собою складну розкладку різних політичних інститутів, соціально-політичних спільностей, форм взаємодії і заємовідношень між ними, в яких реалізується політична влада” [95, С. 27];
“Політична система – система взаємозв’язаних і взаємодіючих політичних інститутів (державних закладів, політичних партій, суспільних організацій), у межах яких протікає політичне життя суспільства, здійснюється державна влада. Іншими словами, політична система – це соціальний механізм, за допомогою якого здійснюється влада у суспільстві” [103, С. 75];
“Політична система являє собою достатньо складну, залежну від історичних умов сукупність державних закладів, політичних партій, громадських організацій і рухів, а також іншого виду об’єднань людей, що створюють комплекс основних суб’єктів політичного життя суспільства та здійснюють вирішальний вплив на ії характер і зміст” [40, С. 73 – 74];
“Політична система може бути визначена як частина політичної сфери, що об’єднує державні й недержавні інститути, які здійснюють владу, керують справами суспільства, регулюють взаємовідносини класів, соціальних груп, націй, держав та забезпечують існування суспільства при визначеному соціальному порядку” [121, С. 36];
“Політична система – це сукупність трьох взаємодіючих підсистем: інституціональної, інформаційно-комунікативної і нормативно-регулятивної” [110, С. 53].
2. Складові елементи політичної системи
Політична система суспільства має визначену структуру, елементи якої тісно взаємозв’язані і створюють стійку єдність. Сама категорія „політична система” передбачає діяльність, є науковою і говорить про системний характер суспільно-політичного життя.
Центральним елементом, стержнем політичної системи є політична влада. Подібно до того, як в економічній системі – власність.
Державна в своїй основі, політична влада складає суть політики, політичної боротьби. На думку М. Вебера, той, хто бере участь у політиці, той обов’язково веде боротьбу за владу.
Ви з попередніх лекцій знаєте, що політична влада відрізняється низкою особливостей, важливою ознакою ії є наявність особливої групи, специфічного прошарку людей, професійно зайнятих керуванням.
Обґрунтування політичної влади як основоположного елемента політичної системи допомагає визначити її структуру.
Чітко визначивши структурні елементи та їх функціональне навантаження, можна краще з’ясувати механізм функціонування політичної системи, ступінь її розвитку, політичні можливості, перспективи розвитку. Структура політичної системи складається з чотирьох головних груп елементів [120, С. 68]:
політичні інститути (організації, заклади);
політичні відносини;
політичні принципи і норми;
політична свідомість і політична культура, тощо.
Перейдемо до детального розгляду вказаних груп елементів.
До політичної системи входять перш за все інститути (організації, заклади, установи), пов’язані з функціонуванням політичної влади. За ступенем їх залучення до політичного життя, реалізації влади можна виділити три види організацій:
власне політичні;
невласне політичні;
неполітичні.
Тепер розглянемо їх детальніше.
Власне політичні організації прямо і безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, як мінімум, до цього прагнуть. Здійснення влади чи боротьба за владу – це головне у їхній діяльності. Власне політичними організаціями є держава і політичні партії.
Не власне політичними є організації, діяльність яких хоч і пов’язана зі здійсненням політичної влади, але це лише один із аспектів їх функціонування. Невласне політичними організаціями є професійні спілки, молодіжні, жіночі, кооперативні та інші організації.
Неполітичними є організації, які за специфікою своїх функцій, по суті, не беруть участі у здійсненні політичної влади. До них можна віднести різні добровільні спортивні товариства, творчі союзи тощо.
Характеризуючи інституціональну основу політичної системи, особливо слід зупинитися на власне політичних організаціях. Тут провідну роль займає держава, так як вона є головним інститутом політичної влади. Саме вона виступає головним представником усього цивільного суспільства, має суверенітет, тобто верховенство у межах державних кордонів і незалежність зовні.
Держава є основним універсальним інститутом керування суспільством, посередництвом якого політичні партії, громадські організації та інші елементи політичної системи реалізують свої програмні й тактичні завдання. У державних інститутах концентрується весь комплекс економічних, соціальних та політичних інтересів різних класів, соціальних груп і окремих громадян; протиріч, які виникають між ними; здійснюється увесь складний спектр політичного життя суспільства і політичної боротьби окремих його суб’єктів.
У зв’язку з цим питання про державу є найважливішою проблемою, над вирішенням якої століттями працювали і працюють найкращі мислителі людства.
Значну роль у житті суспільства відіграють політичні партії. Це атрибут будь-якої розвиненої політичної системи. Будучи виразниками цілей та інтересів різних груп населення, партії служать боротьбі за завоювання й використання політичної влади у суспільстві на основі реалізації власної програми вирішення як внутрішніх, так і міжнародних проблем. Статус правлячої партії дозволяє їй брати активну участь у розробці політичного курсу країни, надавати діючий вплив на висування лідерів держави, формування представницьких органів влади, підбір і розстановку керівних кадрів.
У сучасному світі політичні партії дуже різноманітні за своєю структурою, ідеалами, програмними установками, функціями, місцем у політичній системі. Велике значення має співвідношення однопартійності і багатопартійності для функціонування політичної системи суспільства.
Аналізуючи другу групу елементів політичної системи, політичні відносини, слід відзначити, що вони є різновидом суспільних відносин і складаються у процесі здійснення політичної влади або з приводу її.
Політичні відносини можна розділити на три групи відповідно до їх суб’єктивного складу:
перша група – це відносини між класами, націями, державами; вони складають основу політичної системи;
друга група – відносини, однією з сторін яких є політична організація, яка функціонує у даному суспільстві;
третя група – відносини, які складаються між політичними організаціями і закладами.
Третя група елементів політичної системи – політичні принципи та норми. Вони складають її нормативну основу. На скільки відрізняються один від одного політичні режими (наприклад, тоталітаризм і політичний плюралізм), на стільки ж розрізняються принципи та норми, що лежать в основі функціонування відповідних політичних систем. Виділимо, наприклад, умови й принципи політичного плюралізму (табл. 3.).
Таблиця 3
Умови і принципи політичного плюралізму
| Умови | Принципи |
| Різноманітність форм власності | Відмова від політики насильництва |
| Наявність ринку товарів, капіталу, робочої сили | Значення народу як абсолютного суверена |
| Розвинена соціальна структура суспільства | Визнання верховенства закону і прав особистості |
| Наявність різних політичних сил | Надання переваги політичним консенсусам і компромісам |
| Розподіл влади, правова держава | Вирішення питань більшістю, терпимість до меншості |
| Мирні внутрішні та зовнішні умови | Заперечення монополізації й концентрації влади |
Найрізноманітніші норми та принципи, які визначають поведінку людей у політичному житті, складають необхідне нормативно-регулятивне середовище в структурі політичної системи, у всіх типах політичного процесу.
Зазначені норми регулюють політичні відносини в плані політичного життя, надаючи їм впорядкованості, визнаючи бажане й небажане, дозволене й недозволене з точки зору закріплення політичної системи.За їх допомогою закріплюються визнані соціальні інтереси і політичні підвалини, існуюча влада доводить до відома всього населення, окремих груп, індивіда свої цілі, задачі, стратегічні й тактичні дії після їх реалізації, обґрунтовує політичні рішення, що приймаються, та затверджує специфічну модель поведінки кожного, якою повинні неухильно керуватися всі учасники політичного життя в суспільстві.
Домінуючі у суспільстві політичні сили через закріплення в принципах і нормах дозволеного, заборон та обмежень впливають на політичні відносини, а через них – і на інші види суспільних відносин.
Таким чином відбувається формування політичної свідомості і поведінки індивидів, які відповідають установкам діючої політичної системи.
Четверта група елементів політичної системи – політична свідомість і політична культура.
Пізнання політичної системи будь-якого суспільства неможливе без поглибленого вивчення його політичної свідомості і поведінки громадян, суспільних груп, динаміки й спрямованості політичних процесів.
Саме політична культура впливає на поведінку та діяльність людей, різних їх об’єднань, на сприйняття ними внутрішньої і зовнішньої політики, оцінку дій системи, режимів, окремих політичних лідерів; визначає місце людини у політичних процесах суспільства; маніпулює його політичною свідомістю. З урахуванням політичної культури розкриваються перспективи для прогнозування, розборки політичного курсу, прийняття реальних політичних рішень.
Від рівня функціонуючої в суспільстві політичної культури, ступеня її зрілості і характеру залежить багато, і в першу чергу – чи готове населення країни прийняти запропонований політичний курс добровільно або примусово, виявляє байдужість до нього, навіть чинить певний опір. І політична культура дозволяє виробити механізм, посередництвом якого закріплюється стабільність політичної системи, чинить опір дестабілізуючим силам суспільства.
Важливість впливу політичної культури на політичну систему і все життя суспільства пояснюється її істотними функціями: регулюючою, виховничою, комунікативною, інтеграційною.
Політична культура, являючи собою якісну характеристику всього політичного життя даного суспільства, є органічна єдність елементів політичної свідомості і реальної поведінки в політичних процесах. Тут слід також сказати про значимість політичної ідеології, яка займає в політичній свідомості провідне місце і служить визначаючим фактором впливу на нього.
Тож політична культура являє собою сукупність типових для даного суспільства або соціальної групи закоренілих зразків (стереотипів) політичних уявлень, ціннісних орієнтацій, установок і політичної поведінки.
Названі раніше чотири групи структурних елементів політичної системи не вичерпують її склад. Можна говорити ще й про такий елемент, як “політична соціалізація”, зміст якого розкривається у включенні особистості до системи політичних відносин, залучення до політичного життя, формування світогляду, засвоєння нею політичних знань і досвіду, розвиток її політичної активності.
Також слід врахувати, що в світі ще не було і немає зараз ні однієї політичної системи, яка жила б у соціальному вакуумі.
Сутність політичної системи виявляється також у її функціях, основними з яких є:
визначення цілей, задач, шляхів розвитку суспільства, розробка програм його діяльності;
організація діяльності суспільства на виконання вироблених цілей, задач, програм;
нормотворчість;
визначення й розподіл матеріальних і духовних цінностей відповідно до інтересів і положень соціальних спільностей;
гармонізація, погодження інтересів державних утворень, соціальних спільностей, індивідів;
політична соціалізація членів суспільства;
політична комунікація елементів системи і середовища;
духовно-ідеологічна діяльність, формування політичної свідомості громадян чи маніпулювання нею;
затвердження даного суспільно-політичного ладу;
забезпечення внутрішньої й зовнішньої безпеки.
У сучасній політичній науці існують різні класифікації політичних систем, які залежать від критеріїв диференціації. Багато дослідників розрізняють моделі правління, використовуючи два основні критерії:
1) ступінь централізації влади;
2) тип цінностей.
За типологією Ж. Блонделя, політичні системи поділяються на 5 категорій: ліберально-демократичні, основані на принципі конкуренції і змаганні у прийманні політичних рішень; радикально-авторитарні (комуністичні), в яких головним пріоритетом виступає зрівнювальний розподіл соціальних благ; традиційні, що характеризуються ставкою на схоронність панівних соціальних відносин і встановлену нерівність; популістські, властиві країнам, що розвиваються, в яких тенденція до соціальної рівності досягається авторитарними методами; авторитарно-консервативні режими, що цілеспрямовано перешкоджають розширенню політичної участі на користь схоронності і поглиблення існуючих відносин влади та суспільства.
Вимогам сучасної політичної науки відповідає класифікація Г. Алмонда, який запропонував типологію політичних систем на основі розрізнення політичних культур суспільства. Проаналізувавши цей впливовий фактор політичного життя, він встановив чотири системи:
англо-американську, головні ціннісні пріоритети котрої розділяються більшістю населення: свобода особистості, індивідуалізм, добробут і безпечність;
континентально-європейську, що відрізняється великою мозаїчністю, збереженням фрагментів уже складених політичних субкультур, що активно взаємодіють з модернізованими формами людського співіснування;
доіндустріальну, яка передбачає пересічення різних політичних культур;
тоталітарну, в якій просто заборонені добровільні політичні асоціації громадян і принципи політичної самодіяльності, влада сконцентрована в руках бюрократичного апарату, який представлений монопольно-правлячою партією, озброєною конкретною ідеологічною програмою.
Існують також інші приватні методики оцінки типів політичної системи, які виходять із урахування тих чи інших характерних рис, об’єктивно властивих їм: трансформуючі, консервативні; закриті, відкриті; завершені, незавершені та ін.
У період раннього середньовіччя, що характеризується роздробленістю території, кожен більш-менш великий феодал мав самостійність у формуванні політичної системи. Він створював свою адміністрацію й судову владу, мав право стягнення податків. У подальшій боротьбі за владу між різними соціальними верствами та монархією була підписана угода, результатом якої було виникнення нових політичних структур – органів вищого станового представництва: у Англії – парламенту, у Франції ти Нідерландах – генеральних штатів, в Іспанії – кортесів.
В умовах західного середньовіччя політичне життя, не дивлячись на зміни, що відбуваються в політичних системах, відзначалось консервативністю. Цей стан політичного життя пояснювався зусиллям римсько-католицької церкви, яка присікала не тільки політичну діяльність, а й будь-які виявлення іншого мислення.
У подальшому зацікавлена в подоланні феодальної роздробленості новонароджена буржуазія сприяла закріпленню центральної влади короля. ЇЇ прихід до влади зумовив становлення політичної системи, структура якої ставала все більш складною й різноманітною, хоча й не виключала специфічних особливостей різних країн. У ряді європейських держав, де буржуазія пішла на уступки дворянству, була встановлена конституційна монархія; в інших країнах утверджувалась парламентська або президентська республіка. Відбувся розподіл влади на законодавчу, виконавчу й судову.
Історичні тенденції розвитку різних країн наклали відбиток на політичне життя їх суспільств, специфіку їх нинішніх політичних систем. У країнах, розвиток яких протягом тривалого часу проходив під впливом прогресивних ідей, де закладались основи демократичних підвалин і республіканських форм правління, де політична влада використовувала елементи моральності, де складалося розуміння необхідності забезпечення прав і свобод кожної особистості, затвердились найбільш цивілізовані політичні системи. У таких країнах було досягнуто найбільшого успіху в соціально-економічному розвитку. Це в основному держави Заходу, політичні системи яких досить різноманітні. Це країни з республіканськими формами правління (США, Франція, ФРН, Італія); країни, де затвердилась конституційна монархія (Великобританія, Швеція, Норвегія, Іспанія). Але їх усіх об’єднує міцно встановлений режим правління, присутній важливий принцип чіткого розподілу влад, авторитетний парламент, багатопартійна система або двопартійна система, відпрацьований механізм адаптації політичної системи до умов, що змінюються.
Зупинимося конкретніше на характеристиці політичної системи й політичного життя США – найбільшої країни Заходу, яка має багатий досвід розвитку і функціонування демократичних структур влади.
Політична система США побудована у відповідності до Конституції країни, затвердженої Конвентом у 1787 р. Цей Основний Закон з’явився у результаті критичного аналізу просвітницьких ідей і всенародного врахування можливостей їх реалізації на практиці в даній країні. Порівнюючи різні точки зору, видатні представники американської політичної думки (Б. Франклін, Т. Джефферсон, А. Гамільтон, Дж. Медісон та ін.) виробили єдиний підхід до ускладнення Конституції, основа якої збереглась до сьогоднішнього дня.
США – президентська республіка. Фундаментом конституційної системи є принцип розподілу влади й федералізм.
Політичне життя США включає до себе різноманітні рухи, що носять як загальнонаціональний характер (рух на захист навколишнього середовища, на захист громадянських прав і свобод та цілий ряд інших), так і локальний, пов’язаний з боротьбою різних груп населення за свої інтереси (рух безробітних, жіночий рух, рух молоді і студентів тощо).
Існують політичні партії, із яких тільки дві (республіканська і демократична) традиційно користуються підтримкою більшості населення. Значне місце в політичному житті країни займає вивчення громадської думки через опитування. Для цього організовані інститути Геллана, служба Харріса, приватні опитування. Характерною особливістю політичного життя США є лоббізм (від англійського lobby – кулуари) – потужний механізм впливу приватних і громадських організацій („груп тиску”) на процес прийняття рішень органами державної влади з питань внутрішньої та зовнішньої політики.
Як відомо, в США після громадянської війни з 1860-х рр. не було політичних струсів, країна не підлягала базисним перетворенням. Це забезпечило їй стабільний розвиток. Цьому сприяла політична система суспільства, яка в даній країні зорієнтована головним чином на співробітництво різних політичних сил.
Що стосується України, то необхідно відзначити, що зараз вирішується питання становлення нової політичної системи.
Як відомо, наша держава має свої особливості, що пояснюється історичними умовами її розвитку. До числа їх необхідно віднести короткочасний період буржуазного розвитку країни, відсутність демократичних традицій, політичних прав і свобод народу, нерозвиненість громадянського суспільства, його політичного життя, архаїзм політичної системи, політичну неграмотність переважної більшості населення країни.
У післяжовтневий період ці особливості України сприяли становленню й закріпленню командно-адміністративної системи. ЇЇ головною ознакою стало утвердження однопартійної системи. Комуністична партія отримала роль панівної політичної сили, за якою закріпились вищі владні функції і контроль за діяльністю усіх елементів політичної системи суспільства, в тому числі й держави.
Всенародний референдум 1 грудня 1991 року підтвердив природне бажання народу України жити в самостійній суверенній державі. З цього часу пішов відлік процесу демократизації та перетворення політичної системи України як необхідного механізму, посередництвом якого повинні здійснюватися повновладдя й суверенітет народу України.
Політична система України в теперішній час включає в свою структуру раніше названі 4 групи елементів, які потерпають суттєві зміни поряд з об’єктивними політичними процесами. Успіх і перспективи реформ в Україні залежать від того, наскільки ефективно буде діяти механізм управління, за допомогою якого тільки й може здійснюватися дійсно народовладдя. Адже не секрет, що в системі України відсутні реальні інститути громадськості, відбувається відчуженість влади від більшості населення, неможливість самим громадянам контролювати владу, впливати на прийняття рішень, хоча цього неухильно потребує статус держави.
Характеризуючи політичну систему України, її окремі елементи, необхідно відзначити, те специфічне, що відсліджується в нинішній період, і притаманне сучасному посткомуністичному українському суспільству:
механізм відносно стабільний;
сама система з відносно низьким темпом соціальних процесів сприйняття нових підходів;
система молода, самостійна, фактично не має достатнього досвіду і ефективних традицій для самостійного функціонування;
система централізована, з деякими елементами регіоналізації і децентралізації;
система, яка здійснює не весь комплекс функцій, які їй необхідні для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства;
система перехідна – від закритої до відкритої;
система перехідна від неправового типу політичної системи до правового;
система легітимна для більшості населення;
система миролюбна, неагресивна;
система позбавлена особистої, глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;
система поки ще неспроможна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення;
система радянська (на відміну від атеїстичної або релігійної);
система має недостатньо високий інтелектуальний рівень політики;
система перехідна, змішана, функціонує в індустріальному суспільстві, об’єднує елементи комуністичного і ліберального типів суспільного розвитку і має лише окремі елементи гуманістичного типу;
система, яка орієнтується на реалізацію стратегії, розробленої країнами Заходу і наддержавними центрами світової економічної влади;
система, яка реалізує модель функціонування поліетнічного, полікультурного суспільства.
Зазначені та інші проблеми функціонування політичної системи вирішувати сьогодні Україні досить складно, і тут необхідно використо-вувати усі важелі, що є в світовій практиці демократично-правової держави, способи ефективного впровадження у політичне життя Основного Закону – Конституції України.
Підбиваючи підсумки, необхідно відзначити, що сутність політичної системи виражена її внутрішнім змістом, який характеризується специфікою взаємовідносин її елементів у процесі вибору шляхів і засобів досягнення цілей.
У свою чергу характер і зміст політичної системи, подібно до характеру й змісту політичного життя, залежать від спеціальної структури суспільства, співпадання або неспівпадання корінних інтересів у його елементах (класах, соціальних групах, націях тощо), від політичної влади і встановленого нею політичного режиму.
Чим демократичніше суспільство, чим більше можливостей надано в ньому для виявлення масами політичної самодіяльності, тим більш багатогранна політична система суспільства, сила її впливу на процес розвитку останнього.
Контрольні запитання
1. Визначте поняття „політична система суспільства”, назвіть її структурні елементи.
2. Як пов’язані політична система і політична влада?
3. Політична система як механізм влади.
4. Розкрийте зміст функцій політичної системи і визначте їх значення для життєдіяльності суспільства в цілому.
5. Розкрийте питання про типологію політичних систем.
6. Охарактеризуйте сутнісні зрушення у політичній системі сучасної України.
7. Поясніть чи є зв’язок між стабільністю, модернізацією суспільства та ефективністю функцій, які виконує політична система? Розкрийте на прикладі України.
Тема 10. Політичний режим
Демократія – це насамперед процедура.
Англійський вислів
Дата: 2019-07-30, просмотров: 409.