Репресивні механізми хлібозаготівель, які були задіяні більшовиками в 1928-1929 рр., продовжували посилюватися в наступні роки. При цьому, процес реалізації хлібозаготівельних планових завдань за „новими методами” відбувався наступним чином. У кожне село призначався уповноважений райпарткому або райвиконкому. Він діяв разом з сільською „Комісією сприяння хлібозаготівлі”, активом села, частиною зацікавлених незаможників. У разі необхідності, в залежності від ходу виконання хлібозаготівельного плану, на допомогу їм надсилалася робітнича бригада з міста.

Уповноважений отримував у сільській раді списки боржників (списки затверджувалися райвиконкомами) і дані про невиконання ними того чи іншого зобов’язання, а саме: виконання плану хлібозаготівлі, сільськогосподарського податку, сплата по самообкладанню, недоотримання коштів за умовами страхування, невиплата компенсації державі за проведення землеустрою, заборгованість по державним позикам, сплата сільськогосподарського кредиту, невиконання умов контрактації (хліба, м’яса, картоплі...), невиплата штрафу, невиконання рішень суду тощо.¹⁰⁹

Списки складалися в 2-х примірниках. Один – вручався старшому сільської хлібозаготівельної бригади, яка направлялася стягувати заборгованість (в кожному великому селі з 1929 р. діяло 2-3 таких бригади, які відповідали за кілька вулиць). Другий примірник списку залишався у сільській раді або в райвиконкомі, до ліквідації селянами заборгованості.¹¹⁰

Для збору продовольства, здебільшого, використовувались „червоні валки“. Зазвичай вони рухалась через усе село, зупиняючись біля господарств-боржників, наповнюючись їхнім збіжжям (частіше – останнім), після здійснення „вдалого” пошуку хлібозаготівельними бригадами. Потім, „червоні валки” прямували на зсипні пункти, які досить часто були непідготовленими до прийняття значної кількості хліба. Дану ситуацію підтверджує директива Могилів-Подільського окружкому КП(б)У з грифом „Цілком таємно” секретарям райкомів партії від 29 вересня 1929 р., в якій окружком висловлював своє невдоволення станом зсипних пунктів, констатуючи: „Цілком неприпустимою є ситуація у ставленні до складських приміщень, зсипних пунктів і кінцевих приймальних пунктів..., були випадки, коли червона валка з хлібом на пунктах затримувалась на кілька днів лише тому, що не було певного розпорядження для забезпечення цих пунктів відповідною вагою і обслуговуючим персоналом і т.д. (Ямпіль й інші міста). Звідси виникла ціла низка правдивого незадоволення з боку селян до таких „порядків”, що є стимулом для агітації проти червоних валок”¹¹¹

Взагалі проблема вчасної відправки зерна на експорт з 1929 р. тільки загострювалась. Відібраний у селян хліб часто гинув, а не потрапляв за кордон. Про складну ситуацію з відправкою зерна засвідчила також постанова Політбюро ЦК КП(б)У „Про підсумки заготовчої кампанії й міроприємства по підсиленню хлібозаготовок” від 21 вересня 1929 р., вона зобов’язувала: „В зв’язку з переповненням складських приміщень вважати необхідним в округах, де особливо обмежена складська площа, допускати залишення частини заготівель ячменю і проса на селі в громадських амбарах... Констатувати, що становище з перевезенням хліба погіршується через довготривале повернення північчю відгружених за межами України вагонів і величезним переповненням складів хлібом...”¹¹² (Подібну ситуацію підтвердять архівні джерела і періоду 1932-33 рр., коли зерно пріло і проростало на елеваторах, але його було заборонено повертати вмираючим від голоду селянам).¹¹³

Систематично, через два дні, уповноважений району разом з головою сільради заслуховували звіт старшого хлібозаготівельної бригади про виконання поставленого завдання. Кожних 5 днів райвиконкоми доповідали окружним (з 1932 р. – облвиконкому) виконавчим органам влади про результати хлібозаготівлі та настрої окремих груп селянства. У всіх селах перебували і представники кооперації, які забезпечували доставку зерна до зсипних пунктів.¹¹⁴

Планове ж завдання хлібозаготівельні бригади змушені були виконати за всяку ціну, аби самим не потрапити в сталінські лещата, відповідно, репресії проти селянства все більше посилювались. Кожному селянину – потенційному утримувачу хліба надходила повістка з вимогою негайно виконати план хлібоздачі. Наївні спроби ухилятися від отримання таких повідомлень-вироків або ж частково їх задовольняти не рятувало селян від обшуків, насильного вилучення всього наявного хліба, а в разі його відсутності, опису й продажу майна. В Уманській окрузі, наприклад, тільки за перших десять днів червня 1929 р. було описано і продано „з молотка” 993 господарства так званих „куркулів.”¹¹⁵

Ударним місяцем виконання плану хлібозаготівлі в Україні ЦК КП(б)У визначив серпень, одразу після жнив, акцентуючи увагу ще й на тому, щоб обов’язково був виконаний план по продовольчих культурах, особливо - пшениці.¹¹⁶

Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор у липневій 1929 р. секретній директиві „Всім окружкомам КП(б)У”, поставив завдання: „Форсувати заготівлі і вивіз хліба в серпні місяці... Організувати серйозний тиск на куркульські елементи села і відкритий громадський контроль над куркульськими і заможними господарствами, які не здали лишків хліба...”¹¹⁷

Відповідно, Тульчинський окружком КП(б)У закликав районні парткомітети та райвиконкоми „максимально мобілізувати хлібозаготівельний апарат в серпні місяці”.¹¹⁸

Зведена таблиця серпневих хлібозаготівель на Правобережній Україні (на Поділлі) за 1927-1930 рр. свідчить про значне зростання реквізицій селянського хліба саме після жнив (в тис. пудів):¹¹⁹

Безперечно, збільшення майже в десять разів плану хлібозаготівлі на початку господарського року та погашення селянами минулої заборгованості за рахунок нового урожаю практично не залишали зерна в переважній більшості селянських господарств і все глибше загострило продовольчу кризу в країні. Але, що до того було більшовицькому керівництву – план хлібоздачі виконувався.

Подібні силові методи одразу ж давали „позитивні” результати. Донесення, що їх наче фронтові зведення, кожних 5 діб готував Наркомторг УСРР засвідчували стрімке збільшення обсягів хлібопоставок: якщо з 21 по 25 травня 1929 р. державні хлібозаготівельники зібрали в українських селах 375 тис. пудів зерна, то з 26 по 31 травня (з впровадженням „нових методів”) – 1975 тис. пудів.¹²⁰

Реакція переважної більшості селянства до „військово-комуністичних” методів хлібозаготівельної політики, була відверто негативною. Зруйнувавши економічні основи ринкових відносин і встановивши диктат, влада поставила селянство в опозицію існуючому режиму. А небажання підкоритися волі держави ще більше посилило агресивну політику адміністративних органів. До тих, хто відмовлявся здавати хліб та чинив „опір проведенню хлібозаготівельного плану”, стали масово застосовувати ст. 58 КК УСРР,¹²¹ яка за „зловмисне” ухилення від сплати податків та невиконання „загальнодержавної ваги повинностей” передбачала покарання – позбавлення волі, примусову працю, штраф подвійного розміру невиплачених платежів.

Практика застосування цієї статті кримінального кодексу, без з’ясування господарських можливостей селянського господарства, засвідчує факт позаекономічного примусу та експропріації. План хлібозаготівель не входив до виконання податку, а являв собою додатковий визиск – сумнозвісний „порядок самозобов’язання”. Селянинові доводилося сплачувати податок, самообкладання та, як правило, штраф, невиконання якого завершувалося судом і досить часто - розпродажем майна на торгах.

Так, наприклад, виїзною сесією Бершадського нарсуду за ст. 58 кримінального кодексу за „злісне невиконання хлібозаготівлі, м’ясозаготівлі, єдино-сільськогосподарського податку, одноразового збору” тільки з 1-го по 8-е березня 1930 р. були осуджені:¹²²

А з 1 жовтня 1930 р. по 20 березня 1931 р. нарсудом Бершадського району було осуджено більше 100 селян, з них: „За невиконання хлібозаготівель: куркулів – 17 чол., загалом на 90 років позбавлення волі та накладено штраф - 15 250 крб., заможників – 12, на 33 роки і штраф – 4 200 крб.;

за невиконання м’ясозаготівель: заможників – 8, на 10,5 років позбавлення волі, до примусової праці на 3 роки, накладено штраф – 2 100 крб.;

за несплату податків: куркулів – 14, на 54 роки позбавлення волі, штраф – 8 850 крб., заможників – 22, на 50,5 років позбавлення волі, до примусової праці на 4 р. 8 місяців, штраф – 10 200 крб.;

за невивіз лісу: заможників – 3, позбавлення волі на 3 роки, до примусової праці на 1 рік, штраф – 1 300 крб.;

за невиконання умови контрактації: заможників – 1, позбавлення волі на 2 роки, бідняків – 1, до примусової праці на 6 місяців;

за хижацьке нищення худоби: заможників – 1, до позбавлення волі на 2 роки і 8 місяців, бідняків – 4, до примусової праці на 2 роки і 5 місяців...”¹²³

Становище стало ще більше погіршуватись у зв’язку з масовою та повною конфіскацією місцевою владою у селян, за невиконання різного роду сільськогосподарських повинностей, майна, худоби, сільськогосподарського реманенту, продуктів харчування, навіть - ікон. Зокрема, у доповідній записці Соболівському райпарткому КП(б)У про події в селі Глибочок, партактивіст Сіденко доповідав: „Сільська рада... конфіскувала в гр. Білеми К., під керівництвом члена партії, інструктора обласного виконавчого комітету т. Степанцева все майно, а саме: житлову хату (виселили його одразу), всі господарчі будівлі, робочу худобу, всі хатні речі... Характерно, що при конфіскації забирались самі негідні речі... кошики, старі рамки, фонарі, образи...”¹²⁴

Не маючи змоги виконати все зростаючі плани і щоб не потрапити під суд (рішення суду, як правило, предбачало тюремне ув’язнення і повну конфіскацію майна), більшість селян почали розпродаж всього, що у них було, компенсуючи податки грішми і остаточно руйнуючи господарство.

Руйнацію українських сіл підтверджує також спільна постанова Наркомторгу, Наркомюсту та Наркомземсправ УСРР: „Список речей, на які не можна звертати стягання штрафів, що їх присудив кримінальний суд за відмову здати хліб або за опір проведенню хлібозаготівельного плану”, прийнята ще 23 жовтня 1929 р. Грабіж набрав таких величезних розмірів, що державні Наркомати, нарешті, звернули увагу, але тільки на те, щоб довести до відома місцевих експропріаторів, аби ті не стягували штрафи через суд (за невиконання хлібозаготівель) на таке майно: „1. Одяг та взуття, потрібні для оштрафованих і членів їхньої родини, по одному предмету верхньої одежі, по парі чобіт чи черевиків, по шапці чи кашкетові, хустці...; 2. Потрібна для всіх вищезазначених осіб білизна в кількості найбільше по дві зміни...; 3. Ліжка, постіль..., на кожного по одному; 4. Потрібні всім згаданим особам харчі – найбільше на один місяць та палива для житла – найбільше на два місяці; 5. Потрібний посуд у кількості: один чайник або чавун на окріп та одне відро на всю родину, а також по одній тарілці, виделці, ножеві, ложці, склянці або чашці та мисці на кожного з членів родини”.¹²⁵

26 жовтня 1929 р. була прийнята ще й постанова Народного Комісаріату фінансів УСРР, яка підтвердила загострення „класового протистояння” в українському селі. Дана постанова – „Правила про опис, арешт і продаж з прилюдних торгів майна неплатіїв державних і місцевих податків, оплат і мита”, вимагала від місцевих органів влади, щоб частина конфіскованого селянського майна не розбиралась біднотою і розпродувалась в селах за безцінь, а передавалася кооперативним організаціям, з метою продажу його в інших місцях за вищу ціну. В переліку речей для реалізації кооперативними структурами вказуються в алфавітному порядку 76 найменувань, а саме: бавовна, борошно, бруси, білило, вовна, взуття, залізо, кава, кислоти, кінський волос, крохмаль, крупи..., лісові матеріали, льон, макарони, масло, махорка, медикаменти, метал, мило, м’ясо, насіння, нитки, овес, одяг, оліфа, олія, оселедці, папір, патока, прядиво, пух-пір’я, рис, садовина, сіті рибальські, сир, скло, спецодяг, спирт, стрічка гумова, тканини..., хутро, цвяхи, цемент, цукор, чай, шкіра, щетина, яйця, ячмінь.¹²⁶

Отже, зазначені архівні джерела засвідчують, що впродовж 1929-1930 рр. руїна українського села посилилась: виконати непомірні фінансові та продовольчі завдання ставало неможливим, а це неодмінно призводило до штрафів, конфіскації майна, розорення і зубожіння селянства; з кожним днем бажання продуктивно працювати втрачалося, цьому передували, як і страх бути віднесеним до „куркулів” (з перспективою виселення), так і розуміння того, що влада, використавши систему штрафів та „червоні валки”, все одно відбере, щонайменше усі лишки.

В наступному – 1931 р., більшовицька влада прискорила темпи і посилила зусилля „упокорення українського селянства”. Так, об’єднаний пленум ЦК і ЦКК ВКП(б), який відбувся в грудні 1930 р., приймаючи планові завдання на наступний рік, постановив: „Забезпечити в 1931 р. охоплення колективними господарствами для України... не менше 80% селянських господарств, що означає для цих районів завершення в основному суцільної колективізації і ліквідацію куркульства як класу..., сміливо перенести в практику м’ясозаготівельної роботи випробувані методи хлібозаготівель...”¹²⁷

Сприяли зріючій трагедії і рішення українського партійного керівництва. У червні 1931 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, який розглянув питання „Про завдання хлібозаготівельної кампанії 1931 р.” та постановив: „Проведення нової хлібозаготівельної кампанії має бути продовженням нашого рішучого наступу на куркульсько-заможні верстви села, нашої дальшої боротьби за зміцнення і розвиток колгоспного та радгоспного будівництва, за остаточну ліквідацію куркульства як класу.”¹²⁸

У зв’язку з реалізацією на місцях вказаних партійних рішень, з райпарткомів у листопаді 1931 р. надходили наступні повідомлення: „Брацлав. В сучасний момент РПК, зважаючи на недостатню мобілізацію уваги та участі передових колгоспників та бідняків-середняків, одноосібників до виконання своїх завдань, в справі остаточного закінчення плянів хлібозаготівлі по відсталим селам та району в цілому, переводе організовано 4 буксирних бригади кількістю до 400 осіб, що охопили собою 12 сіл, по яким маємо значний здвиг....”¹²⁹

Звичайно, можна не сумніватися, що 400 „буксирників” успішно „допомогли” селянам 12 сіл району виконати хлібозаготівельний план, залишивши останніх без продуктів харчування.

Але, незважаючи на катастрофічне становище в українському селі, Політбюро ЦК КП(б)У, за участю голови РНК СРСР В. Молотова, 29 грудня 1931 р. приймає таємну постанову „Про заходи посилення хлібозаготівель”. Постанова вимагає від партійних організацій України рішуче посилити хлібозаготівлю, мотивуючи це рішення тим, що на грудень 1930 р. Україна здала державі 426 млн. пудів хліба, а в 1931 р. – тільки 401 млн. пудів хліба.¹³⁰

І в цей же день, 29 грудня 1931 р., Народний Комісаріат постачання УСРР приймає постанову за № 01548 „Про постачання керівного складу районів” (також з грифом „Цілком таємно”). В ній йдеться про покращання матеріального становища районного керівництва і їх сімей. З цією метою, для них, через мережу закритих розподільників ДПУ, налагоджувалось продовольче постачання хлібом, крупами, маслом, консервами, рибою, цукром та ін.¹³¹

Таким чином, партійна номенклатура зазделегідь подбала і захистила себе від смерті, прекрасно розуміючи, що насувається страшний людський мор голодом.

А мільйони приречених на голодну смерть селян, у яких уже не було продовольчих запасів, отримали у грудні 1931 р. на один трудодень (селяни називали трудодень – труподень) менше карбованця і не мали майже ніякого шансу для порятунку своїх сімей. Так, у Джулинському районі трудодень становив: колгосп ім. Ворошилова с. Ставки – 0,50 коп.; колгосп ім. Петровського с. М’якохід – 0,79 коп.; колгосп ім. Сталіна с.Шляхова – 0,54 коп.; колгосп “Нове життя” (скільки цинізму в назві) с. Тирлівка – 0,24 коп.; колгосп “Перемога” с. Тернівка – 0,40 коп...¹³²

Репресивні хлібозаготівлі з використанням „червоних валок”, системи штрафів, виселення з осель будуть систематичними до 1933 р., незважаючи на те, що в Україні вже лютуватиме голодомор. Так, у 1932 р. заступник начальника Вінницького обласного відділу ДПУ Рахліс у доповідній записці секретарю Вінницького обкому КП(б)У Чернявському, повідомляв: „Цілком таємно. В результаті хлібозаготівель… мають місце велика кількість розпроданих селянських господарств та виселення із хат сімей... Чечельницький район – розпродано біля 700 господарств, 90% селян вигнано із своїх домівок... Чернівецький район – в одному лише селі Березівка розпродано 122 господарства... Немирівський район – 250 господарств... Тиврівський район – 265 господарств... Подібне становище і в інших районах... Велика кількість селян залишилась під відкритим небом, голодують, нишпорять по селах... ”¹³³

Значно прискорив голодну катастрофу українського селянства черговий приїзд наприкінці 1932 р. в Україну групи „інквізиторів” на чолі з Молотовим. Їх вердикт був категоричним – за всяку ціну виконати хлібозаготівельні завдання. У зв’язку з цим, в листопаді 1932 р. РНК УСРР прийняв постанову „Про заходи до посилення хлібозаготівель”, зобов’язавши місцеву владу виконати плани хлібозаготівель до 1 січня, а утворення насіннєвих фондів – до 15 січня 1933 р. Райвиконкоми разом з сільськими радами перевіряли запаси колгоспів, вилучали наявний у них хліб з перерахуванням у фонд хлібозаготівель. Було заборонено видачу будь-яких натуральних авансів колгоспникам, ініційовано „повернення незаконно розданого хліба з тим, щоб спрямувати його на виконання плану хлібозаготівель”.¹³⁴

Якщо колгосп не виконав плану хлібозаготівель, то уповноважений райвиконкому разом із активістами зараховував урожай з присадибної ділянки колгоспників до фонду натуральної оплати на трудодні... Від колгоспів, що виконали план та створили насіннєвий фонд, вимагали „переревиконання плану”.¹³⁵

Механізмом творення голодомору було також рішення ЦК КП(б) про занесення колгоспів-боржників на „чорну дошку” (рішення затверджене політбюро 18 листопада 1932 р). Покаранням для таких колгоспів були: повна заборона централізованого продовольчого постачання, призупинення будь-якої торгівлі і вивіз з лавок наявних продуктів харчування, згортання колгоспної торгівлі для колгоспників й одноосібників, призупинення всякого кредитування і вимога повернути вже видані кредити, очищення колгоспів від контрреволюційних елементів.¹³⁶

Керівники обласного рівня слухняно виконували вказівки „з верху”. Так, 17 листопада 1932 р. бюро Вінницького обкому КП(б)У постановило: „1. Фракції ОВК протягом однієї доби видати постанову про занесення на чорну дошку тих районів, сіл і колгоспів, що злісно саботують хлібозаготівлі... Облпрокуратурі і Облсуду забезпечити позачерговий розгляд судових справ в цих селах і колгоспах. 2. Зобов’язати РПК та РВК виключну увагу приділити виконанню планів одноосібниками, особливо твердоздавцями, на основі попередніх директив і постанов, до злісних не здавців хліба застосувати рішучий твердий натиск через... вивішування чорних списків, дотермінове стягнення всіх боргів, безперечне вилучення, тощо. Всім уповноваженим Обкому перевірити наявність чорних списків по селах, і там де їх немає – негайно вивісити такі списки. 3. До колгоспів, що злісно не виконують держ. зобов’язань по хлібозаготівлі і що розбазарюють хліб застосовувати дотермінове стягнення кредитів, позик та боргів, перевірку особистого складу, прискорення розгляду кримінальних справ на членів Правлінь, ревкомісії, рахівників, магазинерів, вагарів тощо (крадіжки, розбазарювання)”.¹³⁷

На вимогу обкому партії, 19 листопада 1932 р. Вінницький облвиконком постановою „Про перебіг хлібозаготівель по районах області”, ухвалив наступне: „Нижчезазначені райони, села, колгоспи, одноосібні господарства сіл, що під впливом глитайських та рвацьких елементів стали на шлях саботажу хлібозаготівель – невиконання свого обов’язку перед пролетарською державою – занести на чорну дошку:

райони: Брацлавський, Липовецький, Любарський, Немирівський, Станіславчицький, Чуднівський;

одноосібників: Степанівської с/р, Вороновицького району; Заливанщинської с/р, Антонопільської с/р, Калинівського району; Губницької, Нараївської, Гайсинського району; Яблунівської, Деражнянського р-ну; Волосо-Крикливецької, Соколівської, Крижопільського р-ну; Смотрицької, Сироватенської, Смотрицького р-ну; Никонівської, Бердичівської м.р.; села Педоси, Хмільницького р-ну; с. Степанок, Козарівки, Барського р-ну; с. Молотківець, Куманівки, Махнівського р-ну; с. Петрівки, Копайгородського р-ну; с. Гриців, Грицівського р-ну; с. Волосівці Меджибіжського р-ну; с. Рожнятівки, Голинчинець, Шаргородського р-ну; с. Городище, Рудниці, Піщанського р-ну; с. Мазурівки, Тульчинського р-ну; с. Петрані, Людавки, Жмеринського р-ну; с. Олешківці, Мархлівки, Городоцького р-ну; с. Оленівки, Яруги, Козлова, Могилів-Под. р-ну; с. Крівчак Дунаєвецького р-ну; с. Соболівки, Янова, Теплика, Кивачівки, Теплицького р-ну; с. Паріївки, Іллінецького р-ну; с. Росохова, Тростянця Антонівського р-ну;

колгоспи: “Нове життя”, ім. Ворошолова, Смотрицького р-ну; “Шлях Леніна”, “Шлях до соціалізму”, Крижопільського р-ну; ім. Косіора, Гайсинського р-ну; “Велико-Чернятинський”, “Павлівський”, Калинівського р-ну; ім. РСЧА с. Оленівки Вороновицького р-ну; Хмеліщанський, Бердичівської М.Р.; с. Лозової, Хмільницького р-ну; “Більшовик”, Барського р-ну; “Вовчинецький”, Махнівського р-ну; ім. Дзержинського, Копайгородського р-ну; с. Кожичне, Грицівського р-ну; с. Голинчинець, Шаргородського р-ну; ім. Шевченка, “Червоний плуг”, Тиврівського р-ну; с. Орлівки, Тульчинського р-ну; ім. “10-ти річчя КНС”, ім. Чубаря, “Трудолюбие”, Піщанського р-ну; с.с. Потоки, Людавки, Лисянки, Леляк, Жмеринського р-ну; “Перемога”, Могилів-Под. р-ну; “Серп”, “Робків”, Городоцького р-ну; ім. Леніна, “Жовтень”, Теплицького р-ну; с.с. Копіївки, Криштопівки, Іллінецького р-ну.¹³⁸

Через кілька днів, 26 листопада бюро Вінницького обкому КП(б)У прийняло ще одну постанову стосовно занесення селянства на „чорну дошку”, вимагаючи від виконавців складати нові списки боржників.¹³⁹

Після прийняття зазначених партійно-радянських постанов, відбір продуктів харчування в селянства Поділля значно посилився і набрав масового характеру. Різного роду більшовицькі бригади: „буксирні”, робітничі, райпартійні, кооперативні, фінансові, комсомольсько-молодіжні тощо відбирали все їстівне в селянських оселях, виконуючи вимогу: „безперечне вилучення”, партійного керівництва. Як правило, всі активісти були озброєні, а для координації своїх злочинних дій у великих селах організовували ще й бригадні штаби.¹⁴⁰

Про свавілля місцевої влади в подільських селах у 1932-1933 рр. систематично інформували більшовицьку номенклатуру обласні та районні відділи ДПУ¹⁴¹, всі інформації надходили з грифом „Цілком таємно”. Так, 22 липня 1932 р. Вінницький обласний відділ ДПУ повідомляв обласному комітету КП(б)У: „Про волинки в с. Зятківці Гайсинського району...В результаті проведеної операції заарештовано10 чол.: 2 куркуля, 3 розкуркулених, інші – колгоспники... Під час хлібозаготівель хліб у колгоспників забирався під мітелку, забирали отримане за вироблені трудодні. Характерно відмітити, що в той час, коли колгоспники були відправлені в інші села в якості буксирних бригад, у них в дома у цей час комісії забирали залишені незначні хлібні ресурси... В зв’язку з продовольчими труднощами, один із колгоспників написав заяву в правління про видачу йому 20 фунтів хліба, а голова колгоспу на цій заяві наложив резолюцію: „Видати 20 ф. снігу”.¹⁴²

Даний документ свідчить, що для вилучення продовольства у селянства направлялись бригади з інших сіл. Це підтверджують і події в с. Лісниче Бершадського району, коли продовольчі реквізиції здійснювали буксирні бригади комсомольсько-партійного активу сіл Яланець та Михайлівці Бершадщини.¹⁴³ Причому, експропріатори вказаного району відбирали продукти харчування вже готові для вживання, наприклад, в с. Голдашівка не пожаліли навіть сім’ю червоноармійця Росохати, відібравши всі продукти, в тому числі, печений хліб.¹⁴⁴

Як уже зазначалося, дозвіл на відбір продовольства у селян-боржників за несплату фінансових та хлібозаготівельних зобов’язань, дав РНК СРСР ще в листопаді 1930 р.¹⁴⁵ Вимогу партійних та радянських органів влади здійснювати відбір продовольства у вже голодуючого селянства підтверджують й інші документи, серед них і постанова Вінницького облвиконкому від 26 листопада 1932 р. В ній, у категоричній формі, від місцевих керівників вимагалося, щоб останні, за саботування хлібозаготівель: додатково заносили колгоспи на „чорну дошку”, висилали за межі районів одноосібників, позбавляли селян права користування землею, накладали „натуральний штраф” продовольством у розмірі 15 місячного завдання.¹⁴⁶

Як свідчить документ, штраф стягувався „натуральний”, тобто, продуктами харчування. У зв’язку з цим, в „спецзведенні” Немирівського райвідділу ДПУ відклалася така інформація: „В с. Щурівці в бідняка Мельничука Арсенія було забрано (бригадою) останні 30 ф. муки. У бідняка Клишторного Сави також забрали останні 20 ф. жита і 30 ф. квасолі, при цьому сім’єю Клишторного був піднятий такий крик, що збіглися всі сусіди і з цього приводу Плаксієнко Микита та Гоменюк Іван говорили: робиться щось ужасне, хто буде через два місяці виносити всі ці трупи, причому, Плаксієнко замітив „треба буде кормити спеціально кілька чоловік для того, щоб збирали трупи померлих з голоду...”¹⁴⁷

Про організований більшовицькою владою геноцид голодом проти селянства, засвідчує і інформація одного з членів брацлавської „буксирної” бригади, він зазначав: „Ходим мобілізовані в бригади по Брацлавському району...У нас триста дворів, які розбили на 5 штабів, кожна бригада робила обшук на своєму участку. Направляли в штаб заарештованих, які не виконали заготівлю, де над ними розправлялися співробітники району різними мірами. Невиконавців вночі водили від штабу до штабу, а відпустивши додому, тут же посилають десятника, заарештовують і знову водять його по штабам. Так не давали спати місяць...Рікою лилися сльози, крик, стогін. Співробітники не звертають на це увагу, всякими хитрощами відбираючи хліб... Котрі не видержали, лежать від голоду в могилі, інші живуть опухші й не можуть працювати...”¹⁴⁸

Підсумовуючи інформацію вище поданих архівних джерел, можна цілком стверджувати, що протягом 1929–1933 рр. більшовицький тоталітарний режим, зосередивши значну увагу на проведенні масової насильницької колективізації (одночасно знищуючи селянина-господаря), продовжував систематично нарощувати хлібозаготівельні репресії, конфісковуючи при цьому все наявне продовольство, що ще залишалося в селянських оселях (в одноосібників і колгоспників), остаточно прирікаючи селянські родини України на голодну смерть.