Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

2.1 Повернення більшовицької влади в 1928 р. до політики „продрозкладки”

 

З введенням Нової економічної політики і заміною продрозкладки продподатком (на Поділлі продовольчий податок впроваджувався з 1922 р.)¹ відчутних змін стосовно хлібозаготівель не відбулося. План на 1922 р. передбачав збір зерна в розмірі 150 млн. пудів.² Але вже в 1923 р. він знову зріс до 170 млн. пудів.³ Збільшуючись з кожним роком, у 1928 р. становив 265 млн. пудів,⁴ а в 1931 р. – 434 млн. пудів хліба.⁵

6 травня 1932 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) затвердили річний хлібозаготівельний план для України в розмірі 356 млн. пудів хліба, зменшивши його всього на 18 % від минулорічного (для всіх інших республік план був зменшений на 30 %) і це при тому, що серед українців уже лютував голодомор.⁶

Передбачити голод в Україні стало можливим вже у 1925 р., адже надмірне прискорення темпів і розмірів примусових методів хлібозаготівельних кампаній розпочалось з прийняттям планів сталінського керівництва пов’язаних з індустріалізацією країни. Курс на індустріалізацію було проголошено Х1V з’їздом ВКП(б)⁷, вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари.

За підрахунками економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства, з метою „викачувати гроші” на розвиток індустрії, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі. Іншими словами: якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за 1 пуд зерна, то тепер змушений був віддати за той же товар 5 пудів.⁸

У 20-х роках стрімко зростав і відсоток постачання українського хліба загальносоюзній державі. Так, у 1922-23 рр. український хліб становив 30,5 %, у 1924-25 рр. – 40,8 %, у 1925-26 рр. – 76 %.⁹

Секретар ЦК ВКП(б) Сталін в циркулярах парторганізаціям країни вказував: „Потрібно насамперед підняти на ноги партійні організації, вказавши їм, що справа заготівель є справою всієї партії...”¹⁰

Директивні та розпорядчі документи керівників більшовицької партії, постанови партійних форумів стосовно політики на селі все більше посилювали економічний тиск на селянство.

У грудні 1927 р. відбувся черговий ХV з’їзд ВКП(б), який прийняв перший п’ятирічний план розвитку народного господарства на 1928-1933 рр. і проголосив курс на суцільну колективізацію сільського господарства.¹¹ Ці кардинальні рішення були прийняті партійним форумом одночасно. Виконання грандіозних індустріальних планів ставало б неможливим без збільшення експорту зерна за кордон і отримання іноземної валюти, технічного устаткування тощо.

На цей час, у зв’язку з систематичним проведенням хлібозаготівель, загострення відносин між селянами-власниками та сталіністами призвели до хлібної кризи (недовиконання планових завдань). Селянські господарства не мали або мали в обмеженій кількості надлишки зерна.

Отримати необхідну кількість дешевого хліба більшовицька держава планувала з покірних колективних господарств.

На цьому ж партз’їзді прозвучав заклик щодо збільшення його експорту, а саме:

„Товарність сільського господарства ще дуже мала порівняно з тими завданнями, які стоять тепер перед сільським господарством з точки зору соціалістичного народногосподарського плану. Особливо різко позначається це на недостатніх можливостях сільськогосподарського експорту, який є базисом імпортних операцій, необхідних для якнайшвидшої індустріалізації країни і дальшого піднесення самого сільського господарства...”¹²

Недостатня кількість експортного зерна призвела до постійного наростання планових завдань та ще більшого посилення репресивних заходів в ході хлібозаготівель.

Ще під час роботи з’їзду, 14 грудня 1927 р. ЦК ВКП(б) видав директиву секретарям окружних партійних комітетів, в якій вказувалось на необхідність активізації хлібозаготівель. 24 грудня 1927 р. за цією директивою з’явилася наступна, але і вона ситуації не змінила.¹³

6 січня 1928 р. ЦК ВКП(б) надіслав на місця ще одну директиву з грифом „таємно” підписану особисто секретарем ЦК ВКП(б) Сталіним, в якій у погрозливому тоні висловлювалася вимога щодо рішучості в реалізації хлібозаготівельної політики з метою досягнення відчутного перелому. Так, у 4-у пункті директиви зазначалось: „При стягненні недоїмок всякого роду платежів застосовувати негайно жорстку кару, в першу чергу по відношенню до куркулів. Особливо репресивні заходи необхідні по відношенню до куркулів і спекулянтів, які зривають сільськогосподарські ціни... ЦК попереджає вас, що зволікання з виконанням цієї директиви і недосягнення в тижневий термін реальних успіхів поставить ЦК перед необхідністю заміни нинішніх керівників парторганізацій...”¹⁴

Але незважаючи на загострення відносин між владою і селянством, більшовицьке керівництво продовжувало силову політику хлібозаготівель. В другій половині січня 1928 р. члени Політбюро ЦК ВКП(б) роз’їхалися по країні, щоб прискорити подолання хлібозаготівельної кризи. Сталін поїхав у Сибір, де почав втілювати на практиці власний метод хлібозаготівель, який назвали „уральсько-сибірським” і поширили на всю країну.¹⁵ Відчули на собі даний метод і подільські селяни. У листі секретаря Тульчинського окружного партійного комітету Марченка секретарю ЦК КП(б)У Кагановичу від 20-го січня читаємо: „Приступивши в січні місяці до форсованого розгортання хлібозаготівель ми одразу ж застосували ряд жорстких репресивних заходів... Було заарештовано 22 чол., осуджено 15 чол. у яких конфісковано хліб. Ці заходи ми почали проводити на свій страх і ризик так, як чіткої і ясної вказівки по лінії юстиції не було...”¹⁶

Внаслідок таких репресивних дій влади, введення в політику хлібозаготівель елементу позаекономічного примусу, дало можливість вже в січні 1928 р. заготовити 29 млн. пудів зерна замість запланованих 25 млн. пудів. Заготівельний план був виконаний в Україні на 116 %.¹⁷ Але це призводило до зруйнування хлібного ринку, сіяло невпевненість, загострювало внутрішньополітичну обстановку. По селах поповзли чутки про відмову від нової економічної політики і повернення до продрозкладки. В результаті, селяни не бажали контактувати з органами державної влади, заготівельними організаціями, скорочували посіви, ділили господарство серед членів сім’ї, йшли на заробітки в міста.

У зв’язку з переходом на позаекономічні методи хлібозаготівель розпочалася мобілізація партійного активу, за своїм характером схожа на роки громадянської війни. 28 січня 1928 р. окружним партійним комітетам надходить директива секретаря ЦК КП(б)У Кагановича з грифом „Таємно”, в директиві акцентується увага на таких аспектах: „Працівник, який направлявся в район, був в один і той же час агентом з викачки недоїмок по селу сільськогосподарського податку і держстраху, агітатором з розповсюдження займу і проведення самообкладання; працівником, який стимулював хлібоздачу і хлібозаготовачем. Таке суміщення не могло, звичайно, не відбитися на успішності виконання головного завдання дня – на безпосередній роботі по хлібозаготівлях. Для усунення цього недоліку ЦК вимагає негайно, з отриманням даної директиви, виділити групу відповідальних працівників, знайомих із хлібною справою (від 25 до 75 чол.), в залежності від міцності окружного активу, які повинні бути кинуті виключно на хлібозаготівельну роботу...”¹⁸

За неповними даними тільки за січень-березень 1928 року в Україні було мобілізовано близько 6-и тисяч окружних, міських, районних, містечкових партійних працівників, яких направили в село для посилення хлібозаготівель.¹⁹

Навіть тоді, коли шляхом примусу перевиконали січневий план хлібозаготівлі, коли хлібозаготівельна криза досягла свого апогею, більшовицький режим продовжував твердити про „рішучий перелом в справі хлібозаготівель” і зростання планових завдань.

13 лютого 1928 року партійні організації отримали директиву Політбюро ЦК ВКП(б) підписану Й. Сталіним з грифом „Таємно. Не для преси.”, в якій останній наполягав на посиленні хлібозаготівель, рекомендував застосовувати 107 ст. Кримінального кодексу РСФСР і відповідну статтю українського кодексу (127), які дозволяли репресії проти селянства. З метою заохочення до цієї справи бідніших верств вказував на необхідність надати їм із так званих конфіскованих лишків 25 % зерна на умовах довгострокового кредиту.²⁰

Стосовно надання 25 % конфіскованого хліба бідноті, бюро Вінницького окружного комітету КП(б)У прийняло аналогічну постанову з грифом „Цілком таємно” 2 липня 1928 р., в ній йшлося: „... Доручити фракції Окрвиконкому дати директиву сільрадам про посилення хлібозаготівельної роботи... Підтвердити ще раз постановою бюро про залишення в селі 25 % конфіскованого хліба у куркуля на потреби біднішої частини селян...”²¹

Цій постанові, відповідно, передувала постанова ЦК КП(б)У від 17 лютого 1928 р.²² До речі, даний захід для більшовиків не був новим, ще в 1920 р., впроваджуючи насильницьку політику прозрозкладки, від 10 % до 25 % зерна залишалося у волосних коморах на потреби пролетаризованих верств села. Це повинно було забезпечити підтримку сільською біднотою кампанії вилучення хліба. У телеграмі Сталіну в Харків Ленін високо оцінив цей захід в Україні в ході примусових хлібозаготівель.²³

Отже, політика більшовицького керівництва, яка впроваджувалася в життя наприкінці 1927-1928 рр., започаткувала корінну ломку економічних відносин на селі. Офіційно не змінюючи політичного курсу, влада від ринкових відносин НЕПу знову повернулась до часів „воєнного комунізму” - до примусової продрозкладки. Така політика базувалася на насиллі і репресіях, вона обезкровлювала українське селянство і невздовзі призвела до трагічних наслідків.

Про жорстокий характер протистояння між владою і селом вже на початку 1928 р. свідчить велика кількість антибільшовицьких селянських виступів, в тому числі і збройних. На Поділлі, у Вороновицькому районі Вінницького округу в цей час діяла повстанська організація на чолі з колишнім петлюрівським отаманом Кіндратом Саваринським.

Доведені до відчаю сваволею більшовицької влади десятки селян смт. Вороновиця і навколишніх сіл Війтівці, Воловодівка, Ганщина та ін. вирішили взятися до зброї. В плани повстанців входило розгром партійних і радянських установ, міліції, звільнення заарештованих селян, залучення на свою сторону „територіальних військ”, поширення повстання на інші райони. В разі невдачі повстанці планували прорватись до Польщі.²⁴

Військовим підрозділам ДПУ вдалось розгромити Вороновицьку повстанську організацію саме в той час, коли повстанці готувалися до збройного нападу на одну з районних установ. Окрім зброї у повсталих були вилучені листівки із закликом: „Хто не бажає загинути з голоду, тягнути більшовицьке ярмо і відробляти їм кріпосне право – до зброї!” Листівки було підписано „Спілка визволення України.”²⁵

Після розгрому повстанців, бюро Вінницького окружкому КП(б)У прийняло термінову постанову „Про політичний стан округа і ліквідацію спроби збройного повстання у Вороновицькому районі”. У постанові зазначалось: „Цілком таємно. Відмітити своєчасну ліквідацію спроби збройного повстання у Вороновицькому районі... Маючи на увазі розлад частини радянського апарату у Вороновицькому районі, що сприяло збройному повстанню, створити комісію для детального вивчення стану району... З огляду на нинішню напруженість на селі, відмічаючи зміцнення контрреволюційних сил і в той же час недостатнє реагування на ці прояви місцевих парторганізацій, ще раз нагадуєм усім районним партійним організаціям про негайне реагування.... та інформування Окрпарткому і при необхідності органів ДПУ...”²⁶

Втілюючи сталінські рішення в життя, державні силові структури, партійні і виконавчі органи влади на місцях, все частіше стали застосовувати до селян, які не в змозі були виконати величезні державні побори, карально-репресивні заходи: штрафи, збільшення розмірів самообкладання, описування та конфіскацію майна, арешти, довготривале ув’язнення, депортацію.

У зв’язку з цим, в доповідних записках окружних відділів ДПУ за березень 1928 р. в основному йде мова про різке погіршення життєвого рівня селян і їхню готовність до боротьби з владою. Так, у листах до червоноармійців, селяни Джулинського району Тульчинського округу писали: „В цьому році за податок прямо грабують, описують все, що є в господарстві і забирають останні подушки з дому. Більше всього грабують за невиконання самооподаткування... Настільки важко, що краще вмерти. Заплатив податок – 80 р., самообкладання – 40 р., на землевпорядкування – 32 р., облігації – 20 р. і, крім того, ще держстрах, а хто їх не виконує – забирають худобу або в тюрму саджають... Прийшло 3000 облігацій, без квитка про їхній викуп ніде неможливо змолоти ні одного пуда. Люди всюди тільки і говорять – давай війну, або вертаємся до 1918 року...”²⁷

На цей час, вище зазначені партійні рішення засвідчили: хлібозаготівельні кампанії будуть тільки посилюватись. Сталінський режим, який все більше набирав ознак тоталітарного, вдається ще до одного насильницького заходу – контрактації зерна „на корню”.

Більшовицька влада і раніше застосовувала примусову і економічно невигідну для селянства контрактацію, змушуючи їх підписувати контракт (договір), який зобов’язував здавати державі частину зібраного урожаю тієї чи іншої зернової культури, цукрового буряка, м’яса, інших продуктів. Але даний захід змушував селянина віддати урожай прямо з поля. Про це йдеться в директиві секретаря Вінницького окружкому КП(б)У Островського від 10 липня 1928 р.: „Цілком таємно. До всіх райпарткомів. Враховуючи, що зима та весна цього року була дуже несприятлива для степових округів, через що велика кількість озимини загинула, а також і те, що значна кількість хлібних лишків нами з села вже взята – таке становище рішуче ставить перед партією і Радянською владою питання про термінову заготівлю озимого насіння... З цією метою по лінії сільгоспкооперації зараз розпочнеться кампанія по заключенню умов з колективами, земгромадами та селянами на предмет закупки в них врожаю озимих культур в спосіб контрактації на корню...”²⁸

Ще не дозрів хліб, не розпочались жнива, а селян вже примушували підписувати кабальні умови контрактації на майбутній урожай, прирікаючи їх на голодну смерть. Закінчувалась директива застереженням райкомам партії, що зібраний хліб повинен надійти державі не пізніше термінів зобов’язань.²⁹

Сталін, руйнуючи ринкові засади села в процесі примусової хлібозаготівлі, знищуючи заможних селян, добре усвідомлював, що тільки збідніле і голодне, доведене до відчаю селянство стане покірнішим і змушене буде масово вступати в колгоспи.

Восени 1928 р. з’явились районні трійки сприянню хлібозаготівлям, які були наділені особливими і безмежними повноваженнями.³⁰ Це був той логічний кінець, який завершився введенням „воєнно-комуністичних” методів хлібозаготівель.

До всього, 10 грудня 1928 р., на вимогу ЦК ВКП(б), усім сільським райкомам КП(б)У надходить лист ЦК КП(б)У з таким текстом: „Таємно... Затверджені останнім пленумом ЦК ВКП(б) контрольні цифри визначають новий могутній поступ вперед по шляху до індустріалізації, по шляху дальнішого соціалістичного будівництва. Нічого й казати, що виконання цього завдання залежатиме від виконання плану хлібозаготівель... Нарешті, ЦК змушений сказати, що не зважаючи на рішення, хлібозаготовчі організації не були своєчасно зміцнені робітниками. Розкладені елементи низового апарату, зв’язані з куркульською частиною села, лишились на своїх місцях, негативно впливаючи на хлібозаготовчу роботу...”³¹

Саме з цього часу приймається рішення про поповнення і зміцнення хлібозаготівельних бригад робітниками. 19 грудня 1928 р. надходить і відповідна директива ЦК КП(б)У: „До всіх ОПК та Молдавського обкому. ЦК намітив, як практичне міроприємство, для досягнення перелому в хлібозаготівлях посилку на село робітників з виробництва (в тому числі позапартійних). В зв’язку з цим ЦК пропонує негайно виділити групу класово-витриманих робітників від верстату, яку, після інструктування, надіслати на 2-3 тижні на село з тим, аби потім замінити їх новою групою робітників”.³²

Таким чином, робітничі бригади з хлібозаготівель поновили свою активну діяльність в українських селах наприкінці 1928 р. (на початку 20-х рр. вже задіювалися в хлібозаготівельних репресіях).³³ Разом із партійним та сільським активом вони склали основу хлібозаготівельних бригад, які стали діяти постійно, реквізовуючи селянський хліб. З часом влада назве їх „похідними”,”буксирними”, з 1929 р. їм буде заборонено залишати села в разі невиконання хлібозаготівельних планів.³⁴ На початку 30-х років вони відіграють найбільш злочинну роль, виконучи чергову більшовицьку місію - відбір усіх наявних продуктів харчування.

Також наприкінці 1928 р. влада вдасться до прийняття рішень про обов’язкову здачу селянами мірчука, партійні постанови вимагали: „Надходження мірчука все триває в незадовільному стані. Млинарсько-круп’яні підприємства умовами на здачу мірчука ще й до цього часу неохоплені,... повинно бути відрахування 10% мірчука...”³⁵

Селян, які частину зерна мололи на муку для власного споживання, відтепер змушували, за здійснення помолу, десяту частку віддати державі (згодом - 20 %). У 1932-1933 рр. сталінський режим не тільки заборонить помол муки для селян, а й навіть накаже видати обкомам партії постанови про відбір на селі жерновів³⁶ та м’ясорубок³⁷, мотивуючи дане рішення „розбазарюванням хліба”.

Отже, хлібозаготівельна примусова кампанія 1927/1928 рр. набула чіткого „воєнно-комуністичного” характеру: більшовицька влада обрала шлях насильства і репресій в українських селах для реалізації продовольчих завдань. Постанови і рішення вищих партійних органів 1928 р. також засвідчують, що економіка в руках сталінського режиму була лише елементом політики, її найважливішим інструментом і, що саме цей рік започаткував собою найбільш жахливі сторінки історії українського народу.

 

2.2 „Нові методи” хлібозаготівель 1929 р.

 

1929 р. не покращав економічного становища в Україні: видача працюючому населенню міст продуктів по картках (перехід до карткової системи розпочався в лютому 1929 р.)³⁸ не ліквідувала давки та бійки в довгих чергах за хлібом, іншими продуктами харчування.

Перспективи селянства передбачалися ще сумнішими. Взимку 1929 р. повторились події минулого року, коли всі зусилля влади були спрямовані на „викачування” позаекономічними засобами хліба та грошей із села. Так само, як це було раніше, директивні вказівки про виконання хлібозаготівельних та фінансових кампаній „будь за що” спровокували колосальний сплеск насилля та зловживання з боку місцевої влади. Обшуки, побиття, приниження селян, які чинили спротив, набули широкого розмаху. Так, про події в селі Заліське Тальнівського району Уманської округи, матеріали Державного Політичного Управління засвідчили: „Уповноважені райвиконкому... вчинили обшук у господарстві селянина Цимбала (шість чоловік їдців), відібрали 5 мішків зерна... і описали майно. Син Цимбала, комсомолець - повісився у клуні, батько – намагався зарізатися, але в нього відібрали ніж...”³⁹

Коли в більшості українського селянства закінчилися припаси продуктів, розпочалося проїдання посівного матеріалу і масовий забій тварин. Народний комісаріат торгівлі УСРР, змушений реагувати на дану ситуацію, надіслав директиву „До всіх завокрторгвідділів. Не підлягає оголошенню”, в ній йшлося: „Як наслідок заходів на хлібозаготівельному ринкові, заможніші групи селянства нині вибраковують худобу в більшому розмірі, ніж це можна вважати за нормальне. Не важко передбачити, що через деякий короткий час посилена реалізація селянської худоби зменшиться... Тому треба нинішню кон’юнктуру використати, по-перше, для максимального посилення усуспільненого сектору щодо кількісного і якісного збільшення череди в радгоспах, колгоспах та в молочарських фермах...”⁴⁰ Наркомторг УСРР не запропонував нічого іншого для припинення масового вирізання худоби, окрім усуспільнення її та передачі в колгоспи та радгоспи.

Намагаючись вийти з економічної кризи за допомогою Москви, перший секретар ЦК КП(б)У Косіор (призначений на посаду в серпні 1928 р.) направив навесні 1929 р. доповідну записку до ЦК ВКП(б), в якій підсумовував, що українська влада неодноразово ставила перед союзним центром питання про потребу завезення зерна в Україну, однак до цього часу воно залишилось невирішеним.⁴¹

Сподівання на допомогу Кремля дійсно були марними, про це засвідчила промова Сталіна на квітневому об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б), в якій керівник держави в черговий раз підтвердив, що в сільському господарстві країни все відбувається за продуманим партійним сценарієм. Він зазначав: „Крім звичайних податків – прямих і посередніх, які сплачує селянство державі, воно дає ще деякий надподаток у вигляді переплат на промтовари і у вигляді недоотримання по лінії цін на сільськогосподарські продукти... Чи посильний цей податок для селянства ? Так, посильний. Як він називається у нас інакше? „Ножицями”, „перекачкою” коштів із сільського господарства у промисловість з метою швидкого розвитку нашої індустрії. Так от, цей надподаток, одержуваний в результаті „ножиць”, і становить „щось подібне до данини”. Чи не означає це, що, беручи цей додатковий податок, ми тим самим експлуатуємо селянство? Ні, не означає. Природа радянської влади не допускає якої б то не було експлуатації селянства з боку держави”.⁴²

Цинізм Сталіна меж не мав, обібравши селянство „до нитки” і спровокувавши хлібозаготівельною політикою голод, Сталін стверджував, що нічого особливого не відбувається, а насилля та експлуатація взагалі неможливі, так, як селянство проживає в країні – радянській.

Але незважаючи на систематичність реквізицій хліба, у травні союзне керівництво, підводячи попередні підсумки хлібозаготівель 1928/29 господарського року, було змушене визнати суттєве недовиконання плану, зокрема Україною, поставки якої за 11 місяців (71,1 млн. пудів хліба) виявились вдвічі меншими від запланованих.⁴³

Складна економічна ситуація пояснювалась не стільки наслідками недороду, скільки руйнівним впливом впровадженого владою механізму позаекономічного та політичного тиску на село: згортанням ринкових відносин і поступовою деградацією сільського господарства. Загальмувати негативні процеси можна було лише відмовою від силової політики. Натомість сталінський режим зробив ставку саме на неї, поставивши за мету перетворити надзвичайні заходи у систему, повністю ліквідувати товарообмін між містом та селом, загнати селян до колективних господарств, фактично перетворивши їх на кріпаків.

Становище усугублялась ще й тим, що селяни – боржники хлібозаготівлі попереднього господарського року, в обов’язковому порядку, зобов’язувались виконати його планове завдання за рахунок нового урожаю, причому, розмір хлібозаготівельного завдання прийдешнього року не зменшувався.⁴⁴ У зв’язку з цим, з року в рік масштаби хлібозаготівель зростали, а можливості їх виконання не покращувались, тому, українське село стрімко розорювалося, а зубожіння селян все більше посилювалося.

Не зважаючи на це, план хлібозаготівлі для України на 1929/30 господарський рік знову збільшився, він становив 255 млн. пудів зернових.⁴⁵ Щоб отримати таку значну кількість хліба з економічно виснаженого українського села, більшовицька влада потребувала потужного хлібозаготівельного апарату, наділеного особливими повноваженнями, в тому числі, юридичним правом систематично здійснювати реквізиції селянського хліба. І таке право окружні, районні, сільські партійні та виконавчі органи влади отримали, як і отримали вони рекомендації щодо шляхів посилення хлібозаготівлі.

Проаналізувавши попередню практику, яка доводила складність виконання річного плану поставок хліба з пропорційним квартальним розподілом та виходячи з того, що одразу після збору нового врожаю взяти його у селян буде легше, ніж навесні, коли припасів хліба значно поменшає, а проблем у зв’язку з наближенням посівної побільшає, центральне керівництво визнало за доцільне в 1929/30 господарському році основний тягар хлібозаготівель перенести на перше півріччя (липень-грудень) і проводити їх за так званими „новими методами”, які включали в себе цілий комплекс політичних та економічних заходів.⁴⁶

16 травня 1929 р. Вінницький окружний парткомітет отримав секретну телеграму ЦК КП(б)У за підписом С. Косіора „для неухильного керівництва в роботі по хлібозаготівлях”, в ній констатувалось: „Повідомляється постанова ЦК ВКП(б) від 11 травня 1929 р. з питання хлібозаготівель. План хлібозаготівель на період травень-липень затвердити в розмірі 15 млн. пудів... Вважати необхідним, спираючись на ініціативу сільської громадськості, провести через збори селян або земгромади постанови про обов’язкове виконання плану хлібозаготівель для даного села... Більша частина хлібозаготівельного плану, приблизно 75%, повинна бути виконана за рахунок заможної частини села, менша – в порядку самозобов’язання – іншою частиною села. Для проведення в життя прийнятого загальними зборами хлібозаготівельного плану і розподілу його по окремих господарствах необхідно створити спеціальні сільські комісії... Доручити НКЮ, ДПУ і НКВС на місці узгодити вказівки про боротьбу з елементами, які зривають міроприємства по хлібозаготівлях... Не пізніше 15 травня командирувати у всі округи... членів ЦК і Раднаркому, зобов’язавши їх перебувати в районах до забезпечення повного виконання плану заготівель... Мобілізувати на цей період ряд відповідальних окружних партпрацівників, закріпивши їх безпосередньо до районів і сіл для керівництва роботою по хлібозаготівлях”.⁴⁷

„Нові методи” Політбюро ЦК КП(б)У планувало задіяти в 20-ти округах України, на Поділлі - у Вінницькому окрузі.⁴⁸ До складу УСРР у 1929 р. входив 41 округ.⁴⁹

 

Степ:	Лівобережжя:	Правобережжя:	Полісся:
АМСРР	Ізюмський	Бердичівський	Волинський
Артемівський	Креміньчуцький	Білоцерківський	Глухівський
Дніпропетровський	Куп’янський	Вінницький	Конотопський
Запорізький	Лубенський	Кам.-Подільський	Коростенський
Зінов’євський	Ніжинський	Київський	Чернігівський
Криворізький	Полтавський	Мог.-Подільський
Луганський	Прилуцький	Проскурівський
Маріупольський	Роменський	Тульчинський
Мелітопольський	Сумський	Уманський
Миколаївський	Харківський	Шевченківський
Одеський		Шепетівський
Первомайський
Херсонський
Сталінський
Старобільський

 

Але вже наприкінці травня, отримавши вказівку Сталіна, ЦК КП(б)У зобов’язував й інші округи, в тому числі прикордонні, впроваджувати „нові методи” хлібозаготівлі на селі.⁵⁰

У відповідь, 3-го червня 1929 р., секретар прикордонного Могилів-Подільського окружкому КП(б)У Коваленко, надіслав в ЦК КП(б)У лист такого змісту: „Даним хочу поставити Вас до відома про те непорозуміння, яке виникло на грунті хлібозаготівель, в зв’язку з телеграмою ЦК № 226, де зазначено, що додатковою постановою Політбюро допускає застосування „нових методів” хлібозаготівель також в округах Могилівському, Любенському і Кременчуцькому. Ця телеграма нас здивувала і викликала підозри про помилку... Проте повне усвідомлення важкого становища з хлібом в країні, а також телеграма тов. Сталіна переконала нас в тому, що вияснення цієї справи могло б викликати на нас зі сторони ЦК безвідповідальність за таку важливу і вирішальну для нашої країни кампанію. Бюро одразу ж дало директиву РПК і вислало уповноважених в райони з вказівкою застосувати на практиці всі методи перераховані постановою Політбюро від 11 травня...”⁵¹

Таким чином, з травня 1929 р. „нові методи” хлібозаготівель започаткували своє впровадження більшовицькою владою в усіх округах України, в тому числі і в прикордонних. Вони передбачали застосування в українських селах наступних заходів:

- Створення районних надзвичайних трійок єдиного керівництва хлібозаготівлями у складі: уповноваженого окружного парткомітету – члена бюро даного райпарткому, секретаря райпарткому і голови райвиконкому.⁵²

- Організація в кожному селі „Комісії сприяння хлібозаготівлям”. Комісія формувалася з представника сільської ради (як правило обирався головою комісії), члена КНС та 3-х сільських активістів, при умові виконання ними хлібозаготівельного плану. В невеличких селах комісії складалися з трьох чоловік. Склад комісій, попередньо узгоджений на зборах бідноти, затверджувався загальними зборами села. Основними завданнями комісій було обов’язкове виконання селом річного хлібозаготівельного плану, здійснення постійного контролю за надходженням високоякісного продовольчого зерна, посилення впливу і тиску сільської громадськості на заможну частину населення. Відповідали комісії, разом з уповноваженими райпарткомів, і за ухвалення постанов загальними сільськими зборами планових завдань та розподіл плану по господарствах.⁵³

- Доведення плану до селянських господарств відтепер відбувалося таким чином: ЦК ВКП(б) і Наркомторг СРСР ставили завдання перед ЦК КП(б)У і Наркомторгом УСРР, останні – окружним партійним та виконавчим органам влади, окружні – районним органам влади, районні – сільським радам і „Комісіям сприяння хлібозаготівлям”. Комісії доводили планове завдання до кожного окремого селянського господарства. Створена вертикаль і щотижнева звітність давали змогу керівництву країни чітко контролювати хід хлібозаготівель і своєчасно реагувати на проблеми.⁵⁴

- Кардинальні зміни відбулися щодо термінів виконання хлібозаготівельного плану. Якщо раніше планове завдання розподілялось майже рівномірно на весь господарський рік (господарський рік розпочинався в даному році з початком жнив), то постанова Політбюро ЦК КП(б)У „В зв’язку з хлібозаготівельною кампанією 1929/30 рр.” від 26 липня 1929 р. з грифом „цілком таємно”, орієнтувала всі партійні організації на виконання не менше 85% плану до 1-го січня 1930 р. В постанові також йшла мова: „Просити ЦК ВКП(б), щоб річний план хлібозаготівель для України був визначений не пізніше 15 серпня...”⁵⁵ Це свідчить про повну залежність українського партійного керівництва від Кремля у визначенні розміру хлібозаготівельного плану.

Вже через три дні постанова ЦК ВКП(б) „Про організаційно-партійну роботу в зв’язку з прийдешньою новою хлібозаготівельною кампанією” від 29 липня 1929 р., з грифом „таємно”, вимагала стовідсоткового виконання плану південними районами країни до 1 січня 1930 р., тобто, за перших шість місяців поточного господарського року, іншими районами – до 1 лютого 1930 р.⁵⁶

Відреагувавши на рішення Москви, в серпні 1929 р. ЦК КП(б)У поставив завдання окружним парткомітетам виконати хлібозаготівельний план протягом тільки першого півріччя господарського року. Відповідні директиви окружні парткомітети надіслали і райпарткомам.⁵⁷

- При визначенні для господарств планового завдання хлібоздачі, „Комісії сприяння хлібозаготівлям” зобов’язувалися 75% плану розподілити серед 7-8% (не більше 10%) заможників, так званих „куркулів”. 25% - повинна була здати інша, переважаюча більшість господарств села.⁵⁸ Даний метод назвали колективним, – за його виконання несло відповідальність все село. Тільки таким чином, впровадженням на селі кругової поруки, влада змусила багатьох селян усіма засобами (аж до участі в розкуркуленні) домагатися виконання хлібозаготівлі, в першу чергу, заможнішими господарствами.

- Мобілізація партійного активу, як сільського так і міського, на виконання хлібозаготівельного плану повинна була тільки посилитись. Цьому передувала постанова Політбюро ЦК ВКП(б) „Про хлібозаготівлі” від 17 січня 1929 р., з грифом „таємно”, в ній акцентувалось: „Дати директиву всім республіканським і місцевим організаціям про те, що хлібозаготівельний апарат і товариші, які відряджені в даний час для сприяння в хлібозаготівлі, не повинні обтяжуватися іншими дорученнями і завданнями... Самій системі відряджень повинен надатись характер довготривалих...”⁵⁹

В свою чергу, 11 травня 1929 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло відповідну постанову, звертаючи увагу на те, що всі працівники, які відправлені на хлібозаготівлю, повинні знаходитися в районах до „забезпечення повного виконання плану заготівель”.⁶⁰ Партактиву не дозволялося залишати села до виконання завдання хлібозаготівельної кампанії.

- Формування на виробництві багаточисельних робітничих бригад. Вони відправлялись на тривалий період в село для реквізицій хліба, їхня кількість значно зросла з початком впровадження „нових методів” хлібозаготівлі.

Ще в червні 1929 р. Тульчинський окружком КП(б)У, реально оцінюючи можливість виконання хлібозаготівельного плану, в циркулярі „До всіх голів райвиконкомів, до всіх секретарів райпарткомів”, з грифом „таємно”, вказував на важливість „негайної мобілізації необхідної кількості робітників для проведення як організаційної, так і практичної роботи по одержанню хліба в серпні місяці...”⁶¹

10 липня 1929 р. секретар ЦК КП(б)У Косіор в таємній директиві окружкомам КП(б)У, наголошував на „прийнятті ряду мір для організації робітничих бригад”.⁶²

Кульмінаційним моментом для численних робітничих бригад, які були задіяні в хлібозаготівельній кампанії 1929 р., стала заборона їм залишати села до виконання селянами хлібозаготівельного плану.⁶³ З вересня 1929 р. робітники змушені були перебувати в селах безвиїздно, по кілька місяців. Своє невдоволення вони виміщували на селянах, нещадно грабуючи їх, застосовуючи насильницькі дії в ході хлібозаготівлі, за всяку ціну намагаючись якнайшвидше виконати планове завдання щоб повернутися до домівок. Наприклад, інформаційний відділ ЦК КП(б)У в огляді „Про хід хлібозаготівель за жовтень 1929 р.”, повідомляв: „У селі Лука Барська Вовковинецького району Проскурівського округу (тепер: Барського району Вінницької області) селян-боржників били, водили по селу з одягненою на голову громофонною трубою і під звуки похоронного маршу вигукували „смерть врагам”.⁶⁴

Особливу роль, яку відіграли дані бригади в ході хлібозаготівельних кампаній, відзначив і вищий законодавчий орган країни – Всесоюзний Центральний Виконавчий комітет. В грудні 1929 р., підсумовуючи виконання хлібозаготівельного плану поточного року, ВЦВК відмітив, що план хлібозаготівлі виконано, незважаючи на опір глитая і, „робітники брали активну участь в хлібозаготівлях”.⁶⁵

- Всебічна допомога хлібозаготівельним організаціям з боку всіх громадських організацій, жіночого і молодіжного активу, особливо – комсомолу. У вже вказаній постанові ЦК ВКП(б) від 29 липня 1929 р., йшлося: „Комсомольські організації повинні поряд з комуністами показувати приклад у виконанні зобов’язань по хлібозаготівлі, виступаючи організаторами червоних обозів, залучати до роботи селянську молодь, широко використовувати „легку кавалерію” для покращання роботи хлібозаготівельного апарату...”⁶⁶

Комсомольські бригади, які здійснювали реквізиції селянського хліба, отримали назву „легка кавалерія”. Про методи їхньої діяльності на Поділлі свідчить такий факт: „В селі Вернянка Липовецького району Вінницького округу комсомольський осередок села Брицького, після обшуків селянських господарств, повісив двом куркулям на груди плакат з написом „Бойкот куркулю – ворогу радянської влади.” (Для активізації дій, „легку кавалерію” направляли в сусідні села).⁶⁷

Політбюро ЦК КП(б)У, високо оцінювало роль громадських організацій в справі хлібозаготівельної кампанії. У жовтневій 1929 р. постанові зазначалось: „В зв’язку із зростання опору куркулів хлібозаготівлям, мобілізація партійних, комсомольських, профспілкових організацій має вирішальне значення...”⁶⁸

- Прийняття вищими партійними органами влади постанов, державними інституціями законів, які давали юридичне право місцевому керівництву здійснювати реквізиції хліба в селянських господарствах і притягувати селян не тільки до адміністративної відповідальності, за невиконання хлібозаготівельних планів, але й до кримінальної. Так, постанова Політбюро ЦК КП(б)У з грифом „Цілком таємно” від 18 червня 1929 р. вимагала від окружних і районних партійних ланок застосування таких заходів: „По відношенню до куркулів, злісних нездатчиків хліба державі, продовжувати застосування всіх мір – опис і продаж їхнього майна, а також притягнення до суду по ст. 58 КК УСРР”.⁶⁹ (До речі, Народним комісаріатом юстиції, за погодженням з ВУЦВК, примінення ст. 58 було узаконено тільки 10 вересня 1929 р., тобто, правові акти не встигали за партійними директивами).⁷⁰

З метою посилення тиску на „куркульський” прошарок селянства, 3 липня 1929 р. Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет прийняв закон „Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів”, який дозволяв примусове стягнення хліба з „куркульських господарств”. В законі підкреслювалося: „Незалежно від того чи будуть знайдені лишки, чи ні, всерівно застосовувати п’ятиразовий штраф, продаж майна тощо”.⁷¹ Влада, тим самим, поставила заможніших селян у безвихідне становище, давши зрозуміти, що якщо вони і встигнуть розпродати свій хліб (після прияняття рішення сільськими зборами про його здачу державі), всерівно будуть притягнуті до судової відповідальності.

Окружні партійні комітети, виконуючи партійні постанови та прийняті закони, поставили завдання хлібозаготівельним органам в кожному селі притягнути до суду по 2-3 господарства, щоб стало уроком для інших. Суд і прокуратуру зобов’язали розглядати такі справи позачергово.⁷²

Хвиля репресій прокотилась в цей період і на Поділлі, в одному Жмеринському районі Вінницького округу за невиконання хлібозаготівельного плану до суду було притягнуто 40 селянських господарств.⁷³

- Позбавлення селян, невиконавців хлібоздачі, виборчих прав, з усіма наступними наслідками аж до притягнення до судової відповідальності, виселення з села тощо.⁷⁴ Причому, ця політична акція носила масовий характер. Наприклад, у Копайгородському районі з 14904 чол. виборців – 1004 чол. були позбавлені протягом 1929 р. виборчих прав.⁷⁵

- Заохочення владою ухвалень сільськими зборами рішень про виселення з сіл „злісних нездатчиків хліба”, що і відбулось в селі Кошлани Дашівського району (тепер - Оратівський район) Вінницького округу.⁷⁶ Виселення, безперечно, викликало у селян рішучий опір, який нерідко переростав у збройні виступи проти влади.

- Примусове індивідуальне обкладання селянських господарств з сільськогосподарського податку. Дане обкладання, що застосовувалось до селян-боржників, різко збільшувало розмір не тільки самого сільськогосподарського податку, але й також розмір самообкладання, величина якого залежала від податку. Індивідуальне обкладання часто призводило до повного розорення селянських господарств і спричинило швидке наростання селянського опору. Про це, зокрема, засвідчила резолюція бюро Вінницького окружного комітету КП(б)У „Про політичний стан округу” від 22 липня 1929 р., в якій констатувалось: „Найбільших розмірів досягла антирадянська діяльність в останнє півріччя при реалізації індивідуального обкладання по сільськогосподарському податку...”⁷⁷

- Застосування політичного і економічного бойкоту „куркуля”. 19 березня 1929 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову „Про хлібозаготівлі”, в якій ЦК націлював: „Основним заходом для посилення хлібозаготівель повинен стати розвиток широкої громадсько-політичної роботи. Так, як на даний час товарні лишки хліба знаходяться в основному в заможної частини села, то міри громадського впливу повинні бути спрямовані насамперед до цих прошарків і особливо до тих господарств, які маючи значні товарні лишки, зовсім не здали хліб державно-кооперативним заготовачам, або здали його в обмеженій кількості, тільки для виду... Як захід громадського впливу на нездатчиків хліба - впровадити бойкот куркуля...”⁷⁸

Вінницький окружний комітет КП(б)У, звітуючи про прийняті заходи на дану постанову та постанову ЦК КП(б)У від 11 травня 1929 р., стосовно хлібозаготівельної кампанії, інформував: „Поруч з економічним бойкотом було пророблено питання по створенню політичного бойкоту, тобто, розв’язати класову боротьбу на селі, необхідно було так організувати бідняка з середняком, щоб на кожному кроці куркуль почував себе у ворожому оточенні...”⁷⁹

Редакторам газет, ЦК КП(б)У поставив завдання: „Оголошувати прізвища бойкотованих куркулів і сповіщати в чому полягає цей бойкот..., уважно стежити за тим, аби різні форми бойкотування не набрали масових явищ, не переростали в свою протилежність, як про це вже повідомлялось у керівній пресі, коли де-не-де спостерігалось бойкотування 15-20 % населення того чи іншого села...”⁸⁰

- Збільшення площ законтрактованого зерна. В грудні 1928 р. Всесоюзна Рада Праці і Оборони прийняла постанову „Про контрактацію продуктів сільського господарства в 1928/29 рр.”, в ній передбачалося: „Вважаючи за потрібне поширювати й надалі практику контрактації, затвердити такі контрольні цифри для контрактації: для ярових культур (орієнтовно) – 5 млн. гектарів, для рослинної сировини – 4,9 млн. гектарів..., для скотарської сировини – на загальну суму в 57 млн. карбованців..., для картоплі й іншої городини і овочів – 30 млн. карбованців... План контрактації для озимини подати не пізніше 31 січня 1929 р...”⁸¹

Недоодержавши запланованої кількості зерна й іншої сільськогосподарської продукції (вплинули і кліматичні негаразди) у 1927/28 господарському році, сталінський режим таким заходом змусив селян-боржників підписувати кабальні договори з заготівельними організаціями про контрактацію майбутнього урожаю, попереджаючи контрактантів про кримінальну відповідальність за недосів законтрактованих площ.⁸²

В українських селах відбирали хліб в першу чергу в селян-контрактантів, причому, досить часто це здійснювалось „на корню” – одразу з поля під час жнив. Так, у селі Теклівка Могилів-Подільського округу 61 % річного хлібозаготівельного завдання було виконано за рахунок контрактації „на корню”.⁸³

- Відрахування дітей “куркулів”, невиконавців хлібозаготівельного плану, з вищих і середніх навчальних закладів та з лав Червоної армії. У доповідній записці Лисенка - уповноваженого з хлібозаготівель у Турбівському районі Вінницького округу, читаємо: „При проведенні бойкоту впроваджувались заходи, коли синка куркуля, чи заможника відкликали з ВУЗу, чи з Червоної армії і куркуль починав хліб завозити, але синка, все ж таки, відраховували...”⁸⁴ Для осіб, яких спіткало відрахування, це означало політичну недовіру з усіма відповідними наслідками.

- Виключення заможних селян і середняків за „саботаж хлібозаготівлі” із сільських земельних громад, що означало втрату земельного наділу. Щоб позбутись даної загрози, селяни змушені були, для виконання хлібозаготівельного завдання, купувати хліб на ринку в спекулянтів. Наприклад, в селі Лозовата Липовецького району Вінницького округу, після погроз виключення з земельної громади, „за два дні надійшло 700 пудів хліба”.⁸⁵

- Занесення селян, які не дотримувались графіку хлібоздачі або оголошували бойкот більшовицькій державі, нездаючи зерно - на „чорну дошку”. У постанові Політбюро ЦК КП(б)У „Про хлібозаготівлі” від 19 березня 1929 р., зазначалося: „Місцеві партійні організації повинні проникнутися серйозністю становища і знайти в себе сили зрушити і розгорнути хлібозаготівлю... Як міру громадського впливу на невиконавців хлібозаготівлі застосувати чорну дошку...”⁸⁶ Даний захід автоматично позбавляв селян всіх громадянських прав, а їхні господарства, в разі недовиконання плану, підлягали розпродажу.

- Формування і відправлення на зсипні пункти щотижневих „червоних валок”. На це націлювала вже згадувана постанова ЦК ВКП(б) „Про організаційно-партійну роботу в зв’язку з прийдешньою новою хлібозаготівельною кампанією” від 29 липня 1929 р. з грифом „таємно”. Постанова ставила завдання: „Для швидкої реалізації планів хлібозаготівель, масштабно використовувати і організовувати червоні обози...”⁸⁷

Окружні партійні комітети КП(б)У дали вказівку районному керівництву „впроваджувати метод систематичної та постійної організації щотижневих червоних обозів...”⁸⁸ І, як констатували уповноважені з хлібозаготівлі, „це міроприємство дало гарні наслідки...”⁸⁹

- Заборона селянам продавати зерно, як приїжджим спекулянтам, так і на ринку. Ринкові ціни, в зв’язку з хлібозаготівельною кризою, на той час були високими і Народний Комісаріат торгівлі, щоб запобігти реалізації селянами зерна на ринку, запропонував збільшити розмір планового завдання і зменшити строки здачі хліба державі.⁹⁰ Вказаний захід ще більше посилив насилля над селянством і практично зруйнував внутрішній зерновий ринок. Стосовно спекулянтів, таємна директива Президії Вінницького окружного виконавчого комітету „Ч-187/т” від 5 червня 1929 р. вимагала – „заарештовувати на місці”.⁹¹

- Постачання села дефіцитними промисловими товарами. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) „Про хлібозаготівлі” від 17 січня 1929 р., з грифом „Таємно. Не для преси” визначила пріоритет постачання, наголошуючи: „Дефіцитні промтовари повинні постачатись селянам, які продають свій хліб державі та кооперативним заготовачам...”⁹²

Була визначена і кількість промислових товарів для українського села – не менше 60 % всіх промтоварів, які надходили в Україну.⁹³

- Запровадження соціалістичного змагання між округами, районами, селами, господарствами за успішне і дострокове виконання хлібозаготівельних завдань. Народний Комісаріат торгівлі УСРР в серпневому циркулярі округам, підкреслював: „В цілях успішного проведення і пожвавлення хлібозаготівельних робіт необхідно провести змагання по здачі хліба, як між окремими земельними громадами, так і окремими господарствами...”⁹⁴

- Оприлюднення результатів хлібозаготівлі в пресі та сільських стінних газетах. Стосовно цього заходу, партійні форуми неодноразово наголошували: „Вся центральна і місцева преса, а також сільські і заводські друковані та стінні газети повинні вести активну пропаганду за чітке проведення партійної лінії... При цьому, основним завданням стінних газет і окружної преси є висвітлення конкретного виконання хлібозаготівельних планів, як по районах, так і селах...”⁹⁵

- Проведення постійної агітації в школах серед учнів, з метою їхнього впливу на батьків, для „якнайскорішого виконання господарствами хлібозаготівельних завдань”.⁹⁶

- Надсилання в села листів червоноармійців та робітників і публікація їх в місцевій пресі. Про необхідність використання даного заходу засвідчила постанова ЦК ВКП(б) від 29 липня 1929 р., в ній йшлося: „Повинна бути проведена необхідна масова робота серед червоноармійців і червонофлотців для мобілізації всіх сил на допомогу справі хлібозаготівель шляхом організації і відправлення колективних та індивідуальних листів червоноармійців на село; притягнути до масової роботи на селі відпускників Червоної армії, кадри територіальних частин і т.д...”⁹⁷

- Відрахування невиконавців хлібозаготівельних планів зі складу пайщиків кооперації та відмова їм в наданні сільськогосподарського кредиту. Отримавши липневу постанову Політбюро ЦК КП(б)У „Про хлібозаготівельну кампанію 1929/30 рр.”, Вінницький окружком КП(б)У в директиві „До всіх райпарткомів” від 3 серпня 1929 р., з грифом „Цілком таємно”, закликав: „Неухильно керуватися постановою ЦК КП(б)У... Одним із заходів до селян-куркулів повинен бути – припинення відпуску кредитів...”⁹⁸

Зі складу пайщиків кооперації, за невиконання хлібозаготівельних завдань, селян розпочали відраховувати ще раніше, згідно березневої постанови Політбюро ЦК КП(б)У „Про хлібозаготівлі”.⁹⁹

- Впровадження системи преміювання сіл і окремих селян, які вчасно розрахувались з державою по хлібозаготівлях, виконавши планові завдання. Преміювання здійснювалося в основному продукцією легкої промисловості та сільськогосподарської кооперації. Даний захід став активно застосовуватись на селі з січня 1929 р., відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) „Про хлібозаготівлі”. Постанова вимагала: „Визнати за необхідність встановити систему преміювання товарами сільських кооперативів за своєчасне або дострокове виконання виконання заготівельних планів, а також їх перевиконання...”¹⁰⁰

- Проведення в селах зборів, мітингів, демонстрацій на підтримку політики держави щодо хлібозаготівель.¹⁰¹

- Посилення ворожнечі до „куркуля – опори капіталізму на селі”. Дана вимога партійної номенклатури і надалі пронизувала постанови, директиви, розпорядження вищих партійних і радянських ешелонів влади. У резолюції квітневого 1929 р. об’єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б), акцентувалось: „Зростання соціалістичних форм господарства, витіснення капіталістичних елементів і пов’язане з цим зростання опору ворожих нам класових сил, неминуче викликають загострення класової боротьби на цьому переломному етапі соціалістичного будівництва. Пролетарська диктатура на даному етапі означає продовження і посилення (а не згасання) класової боротьби...”¹⁰²

Сільський люмпенізований актив, використовуючи заклик антиукраїнського тоталітарного режиму про загострення класової боротьби, разом з різного роду приїжджими бригадами все частіше здійснював насилля над своїми ж односельцями. Так, у звітах ЦК КП(б)У за перше півріччя 1929 р. відклалась така інформація: „Класова боротьба на селі прийняла самі гострі форми. Куркульня веде шалений опір аби не здати лишків хліба... Куркулів, що не виконали свого плану, примушували допитувати один одного де він дів хліб, а при цьому щолкати один другого по носі, лизати стіни і таке інше...”¹⁰³

Уповноважені райпарткомів КП(б)У доповідали Вінницькому партокружкому: „В кожному селі прийшлось описати хліб, забрати та продати по 3 господарства за невиконання накладених хлібозаготівель... Своє майно від описання ховають по другим селам і, навіть, в іншому районі...”¹⁰⁴

Про насилля влади над селянами свідчать також огляди інформаційного відділу ЦК КП(б)У „Про хід хлібозаготівель” за червень 1929 р., де зазначається: „Спостерігаються випадки масових обшуків, арештів, визначення нереальних термінів виконання постанов комісій (24, 28 годин), масове складання актів за невиконання постанов, перекручування в бік продажу майна за нездачу хліба, розповсюдження нових методів хлібозаготівель на велику кількість середняцьких господарств, використовування хлібозаготівель з метою розкуркулення... Крім того, були випадки наявності грубого поводження, брудної лайки, залякування зброєю, та також випадки побиття окладних селян (Шевченківська, Лубенська, Ніжинська, Вінницька, Луганська округи)”.¹⁰⁵

Підсумовуючи результати репресивних хлібозаготівельних кампаній за „новими методами” 1929 р. можна стверджувати, що зусилля більшовицької влади, які базувалися на силових заходах, увінчалися для неї успіхом. Інформаційні зведення партійних і виконавчих органів влади за жовтень-листопад 1929 р. свідчать про завершення виконання планових завдань селами, районами, округами України. Так, Вінницький окружком КП(б)У в інформації „Про хлібозаготівлю по Вінницькій окрузі” доповідав ЦК КП(б)У: „На 27 жовтня 1929 р. річний план хлібозаготівлі виконано по окрузі на 110,2 %... Бюро ОПК на своєму засіданні від 19/Х ухвалило вважати за необхідність до 12 річниці Жовтневої Революції організувати по окрузі колективну здачу хліба у всіх селах районів поверх плану...”¹⁰⁶

Всього з України до кінця 1929 р. було вивезено 310 млн. пудів зерна, що становило 121,5 % планового завдання.¹⁰⁷

Про успішне завершення господарського року в СРСР та виконання хлібозаготівельного плану повідомила груднева 1929 р. постанова РНК СРСР „Про постачання харчового збіжжя”. В ній підкреслювалося, що „успіх хлібозаготівель дав можливість утворити непорушний хлібний фонд у 2 млн. тонн...”¹⁰⁸

Отже, аналізуючи сутність десятків заходів, які були задіяні в українському селі у 1929 році, в зв’язку з впровадженням „нових методів” хлібозаготівлі, слід констатувати: переважна їхня більшість була спрямована на посилення репресій над селянством, що підтверджує факт державного терору проти селянина – одноосібника. Сталінське партійне керівництво вже навесні 1929 р. дало чітко зрозуміти, що не зупиниться ні перед чим для досягнення своєї мети – побудови індустріального комуністичного суспільства в країні у вкрай стислі строки і в основному за кошти виробників продукції сільського господарства.

Відтепер, за виконання обов’язкових завдань з хлібоздачі, тягар яких майже повністю лежав на плечах заможних і середняків, відповідала і незаможна частина селянства. При цьому, практично встановлювався принцип кругової поруки: недодану частку поставок хліба належало виконати незаможним. Ця обставина стала серйозним стимулом для посилення психологічного тиску „своєї” бідноти на незговірливих односельців. І, як свідчать архівні джерела, в своїй більшості незаможники були готові, заохочені різноманітними пільгами, до силової реалізації на селі політики експропріації власності у заможнішого селянства.

План здачі хліба за „новими методами” доводився „Комісією сприяння хлібозаготівлі” до кожного господаря особисто і його невиконання, як правило, закінчувалося конфіскацією майна і продажем господарства з торгів.

У голодуючих селян України „нові методи” хлібозаготівель почали впроваджуватись вже з кінця травня 1929 р., за два місяці до збирання нового урожаю. Успіх кампанії в округах України забезпечували десятки тисяч партійних уповноважених, надісланих з виробництва - робітників, а також найдієвіша частина бідняцтва – сільський актив. І, як підтвердили підсумки хлібозаготівельної політики 1929/30 господарського року, загальнодержавне річне планове завдання було виконане протягом шести місяців.

Незважаючи на позитивні результати хлібозаготівель і забезпечення країни необхідною кількістю зерна (основна економічна вимога сталінського керівництва до українського села), листопадовий 1929 р. пленум ЦК ВКП(б) прийняв фатальне, в першу чергу для аграрної України, рішення - курс на негайну суцільну колективізацію сільського господарства. Тому дане рішення Кремля є, в першу чергу, крок політичний, ціль якого – „знищити коріння капіталізму на селі”. Сталінський тоталітарний режим, який в основному вже сформувався, не бажав надалі залежати від селянина-одноосібника з його „дрібнобуржуазними поглядами”, які на той час стали основною перешкодою далекоглядним планам більшовиків.