Відчуття, сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення, здібності, характер та інше - все це забезпечує регуляцію поведінки людини. Проте виконання тієї чи іншої діяльності забезпечують потреби, інтереси, цілі, прагнення, наміри, що є в людині. Всі ці поняття об'єднуються під загальним поняттям "мотивація". С.Л. Рубінштейн пише, що "дія, яку здійснює людина, не є повністю ізольованим актом: вона включена в більш обширне ціле діяльності даної особистості і лише у зв'язку з нею може бути зрозумілою" [82;с.41].
Слово "мотивація" використовується в сучасній психології у двоякому розумінні: як таке, що позначає систему факторів, які визначають поведінку (потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення та ін.) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Та, здебільшого, вітчизняні психологи (С.Л.Рубінштейн, В.В.Давидов, Д.Б.Єльконін, Л.В.Занков, В.А.Крутецький, О.М.Леонтьєв та ін.) визначають мотивацію, як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.
"Мотивація" - це система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини. Поряд із цим існує поняття "мотив" як спонукальна причина дій і вчинків людини. Отже, термін "мотивація" є ширшим, ніж термін "мотив". Інколи замість поняття "мотивація" вживається поняття "спрямованість": "проблема спрямованості - це перш за все питання про динамічні тенденції, які в якості мотивів визначають людську діяльність і самі, в свою чергу, визначаються її цілями і завданнями" [82;с.102].
Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. До внутрішніх причин належать психологічні властивості суб'єкта поведінки, а до зовнішніх - зовнішні умови, обставини його діяльності. Тобто, у першому випадку йде мова про мотиви, потреби, цілі, прагнення, бажання, інтереси, а в другому - про стимули, що виходять з даної ситуації. Інколи, як зазначає Р.С.Нємов, всі психологічні фактори, які нібито з середини, від людини визначають її поведінку, називають особистісними диспозиціями. Таким чином, виділяють диспозиційну і ситуаційну мотивацію.
Диспозиційна і ситуаційна мотивації не є відокремлені одна від одної. Вони взаємодіють. Певні мотиви, потреби, можуть активізуватися під впливом певної ситуації і навпаки, активізація певних диспозицій веде до зміни ситуації, її сприйняття суб'єктом. Увага стає вибірковою під впливом зовнішнього середовища, а сам суб'єкт починає сприймати і оцінювати ситуацію виходячи з актуальних інтересів і потреб. Крім того, ситуацію можна розглядати не тільки як зовнішні впливи, але і як психологічну, так як вона може представлятися суб'єкту в його сприйманні і переживаннях, тобто так, як людина розуміє і оцінює її.
Зокрема, Ф.Гоппе експериментально показав, що переживання успіху чи невдачі залежить не тільки від самого результату діяльності, але і від різних моментів, частково від відношення даного результату до створеного на даний момент рівня поглядів особистості, до того, на скільки дана діяльність переживається як особистісна [82;с.48]. Таким чином, оцінка діяльності здійснюється не тільки на основі результатів діяльності, її досягнень чи невдач, переваг і недоліків, але й характеру дії. Оцінка діяльності людини повинна бути обумовлена тим, наскільки правильне і сприятливе ставлення суб'єкта до тієї справи, яку він робить. Ось чому, на одне й те саме запитання людина відповідає по-різному в залежності від того, де і як ці запитання їй задаються.
Відомий американський психолог К.Лєвін показав, що кожна людина характерним для неї чином сприймає і оцінює одну й ту саму ситуацію і у різних людей ці оцінки не співпадають [67;с.391]. Крім того, одна й та сама людина, в залежності від того, в якому стані вона знаходиться, одну й ту ж саму ситуацію може сприймати по-різному.
Таким чином, це потребує розгляду мотивації як циклічного процесу безперервної взаємодії і перетворення, в якому суб'єкт дії, та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом цього є поведінка, яку можна спостерігати ззовні.
Іншими словами, мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість діяльності, що спрямована на досягнення певної мети. А мотив, на відміну від мотивації, це те, що належить самій людині, є її стійкою особистісною властивістю, що зсередини стимулює до здійснення певної дії.
С.Л. Рубінштейн розглядав спрямованість як динамічні тенденції, які в якості мотивів визначають поведінку, і в свою чергу, визначаються її цілями і завданнями [82;с.102]. Згідно думки автора спрямованість включає два тісно пов'язаних між собою момент:
- предметний зміст, оскільки спрямованість - це є спрямованість на щось;
- напруження, яке при цьому виникає.
С.Л. Рубінштейн пише, що "...всяка динамічна тенденція, виражаюча спрямованість людини, містить у собі більш чи менш усвідомлений зв'язок індивіда з чимось, знаходячись поза ним, у взаємовідносинах внутрішнього і зовнішнього." [82;с.104]. Таким чином, вчений вказує на наявність і несвідомого компонента у здійсненні певної дії. Така точка зору на динамічні тенденції була вперше розроблена в сучасній психології З.Фрейдом під виглядом потягу. У несвідомому потягу неусвідомлений об'єкт представляється неіснуючим, а сама спрямованість потягу виступає як щось, що закладено в індивіді саме по собі (апріорно).
У зв'язку з тим, що мотив можна визначити як поняття, яке в узагальненому вигляді включає в себе багато диспозицій, найбільш важливою серед них є потреба. Порівняно з іншими мотиваційними компонентами (інтерес, установка, бажання, тощо), потреба є в усіх живих істот. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, яка спрямована на пошук того, чого бажається. Вона підвищує збудливість окремих психічних процесів і органів, підтримує активність організму (властивість впливати на середовище і змінювати його) до того часу, поки дана потреба не буде задоволена.
Таким чином, потреба — це стан людини, який виражає залежність людини від зовнішніх умов існування. Іншими словами, це стан жаги людини або тварини в певних умовах, яких їм не вистачає для нормального існування і розвитку [17;с.392].
Потреба, як стан особистості, завжди пов'язана з наявністю у людини почуття задоволення чи незадоволення, що пов'язане з дифіцитом того, що вимагається, чого бажається.
Потреби виникають і розвиваються із змінюючими і розвиваючими взаємовідносинами людини з навколишнім світом. С.Л. Рубінштейн пише, що "наявність у людини потреб свідчить про те, що вона відчуває потребу в чомусь, що знаходиться поза нею - у внутрішніх предметах чи іншій людині; це означає, що вона істота, що страждає, і є відносно пасивною. Разом із тим, потреби людини виявляється вихідними спонуканнями до діяльності; дякуючи їм, людина виступає як активна істота".
Вітчизняні психологи у своїх роботах [52; 67; 82] виділяють певні групи потреб, хоча кількість і якість потреб залежить від рівня організації істот, від способу і умов життя. Відповідно виділяють такі групи потреб:
1. За походженням.
- природні (фізичні, органічні) - це активізуюча діяльність людини, пов'язана з її залежністю від умов, що необхідні для збереження і підтримки життя;
- культурні, в яких виражається залежність активності людини від продуктів людської культури (предмети для задоволення будь-якої природної потреби і предмети, які необхідні для діяльності і спілкування).
2. За характером предмету:
- матеріальні, в яких виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (посуд, одяг);
- духовні, в яких прослідкується залежність людини від продуктів суспільної свідомості (прагнення поділитися з кимось своїми думками, потреба в книжці, музиці, тощо).
Окремо виділяють соціальні потреби, які є специфічними, пов'язаними зі спілкуванням і взаємодією людей один з одним.
Таблиця №1
А.В. Петровський, О.М. Леонтьєв виділяють у мотиваційній структурі особистості таку потребу, як потреба індивіда бути особистістю. Зокрема, О.М.Леонтьєв пише, що "зв'язки - дитина-мати - є ланцюгом подій, що ведуть до формування дитини як особистості, за допомогою ставлення дитини до речей і до оточуючих людей" [53;с.216].
Формування особистості є передумовою розвитку процесу цілеутворювання і відповідно розвитку дій суб'єкта. Дії у цьому випадку виступають ніби те коло діяльності, яке вони реалізують і вступають у протиріччя з мотивами, які їх не породжують. Як результат, відбувається зміщення мотивів на цілі і утворюються нові види мотивів, а відповідно нові види діяльності.
А.В.Петровський зазначає, що потреба індивіда - це потреба бути особистістю, потреба персоналізації [75]. Тобто, потреба індивіда бути особистістю стає умовою формування в інших людях здібності бачити у ньому особистість. Виділяючи себе як індивідуальність, людина, в діяльності, вкладає себе в спільність як необхідну умову її існування. Тобто, це потреба реалізується в прагненні бути ідеально представленою у іншій людині, жити в ній, змінити її у бажаному напрямку. Подібно до того, як індивід прагне продовжити себе в іншій людині фізично (продовжити рід), особистість прагне продовжити себе, заклавши ідеальне уявлення, своє "інобуття" в інших людях. Оскільки про людину судять не по тому, що вона про себе говорить або думає, а по тому, що вона робить.
Як зазначають психологи, потреби формуються з народження і змінюються у процесі розвитку і життя людини. Зокрема, О.М.Леонтьєв підкреслює, що особистість народжується двічі: вперше - коли у дитини відбувається співставлення відчуття і дії, вдруге - коли виникає свідомість. З рухом свідомості пов'язана і ієрархія мотивів - одні підкоряють інших, другі - зникають: "...становлення цього руху і виражає собою становлення зв'язаної системи особистісних змістів - становлення особистості" [53;с.219].
Тому серед явищ, які "народжують" особистість, центральне місце посідає зміна ієрархії мотивів - стереотипний лист змінюється на лист з почуттями, переживаннями. Такі ієрархії мотивів існують завжди, на всіх рівнях розвитку. Вони і складають відносно самостійні одиниці життя особистості.
З точки зору А.В.Петровського, задоволення потреби породжує нову потребу, більш високого порядку, або шляхом розширення предмету персоналізації, або шляхом поглиблення самого процесу персоналізації. Перетворення предмету діяльності змінює потреби людини, а, відповідно, й самого об'єкта, що перетворює. "Людина, продовжуючи своє буття в іншій, задовольняє свою потребу в позитивній персоналізації, якщо її дії у найбільшій мірі відповідають змісту і цінностям діяльності, що об'єднує її з іншими людьми та у кінцевому рахунку з суспільними інтересами, що відображаються в ній." [75;с.241]. Сама потреба індивіда здійснити себе як особистість представлена у багатьох психологічних феноменах притягань, нахилу до ризику, тощо.
Оскільки виникнення потреби в певній діяльності залежить від умов зовнішнього середовища, то інколи виникає конфлікт між внутрішньою і зовнішньою мотиваційною лінією. Це може бути наслідком об'єднання мотиваційних ліній в одну цілісність, та людина не може визначити значення мотиву - велике приймає за мале, а мале - за велике. Це може поєднатися із задоволенням щоденних потреб за певних умов. "У цьому полягає та психологічна загроза, яку несе особистості людини сучасне суспільство споживання." [53;с.226]. Таким чином, особистість індивіда формується у процесі реалізації всіх її можливостей і потреб у діяльності, формуючи свій образ за зразком свого товариша.
Таким чином, основними характеристиками людських потреб є їх сила, періодичність виникнення, спосіб задоволення, а також предметний зміст потреби, тобто сукупність тих об'єктів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена.
Другою після потреби за своїм мотиваційним значенням є мета. Метою називають той безпосередній усвідомлений результат, на який у даний момент спрямована дія, що пов'язана з діяльністю, яка задовольняє дану потребу. В якості мети діяльності виступає її продукт. Він може бути реальним фізичним предметом, що створює людина, певні знання, вміння та навики, що набуваються у процесі діяльності, творчий результат (думка, ідея, теорія, твори мистецтва). Тобто мета є той мотиваційно-стимулюючий зміст свідомості, який сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний результат її діяльності. Саме мета є основним об'єктом уваги, з нею пов'язані мислительні процеси і більша частина емоційних переживань.
Виходячи з цього, Р.С.Немов представив схематично співвідношення між диспозиціями (мотиви), потребами і цілями, як загальну структуру мотиваційної сфери [67;с.394].
Таблиця 2
Інколи мотив і ціль діяльності можуть співпадати один з одним, проте мета не рівнозначна її мотиву. Мотив - це те, що зумовлює прагнення людини до даної мети. Різні види діяльності, що мають одну й ту ж мету (кінцевий результат), можуть стимулюватися і підтримуватися різними мотивами. Та навпаки, в основі ряду діяльностей з різними кінцевими цілями можуть лежати одні й ті ж мотиви. Наприклад, читання книги для людини може виступати як засіб задоволення матеріальних (продемонструвати знання і за це отримати високооплачувану роботу, високу оцінку), соціальних (показати свої знання в колі знайомих, добитися їх прихильності), духовних (розширити свій кругозір, піднятися на більш високий рівень духовного розвитку) потреб. А такі різні види діяльності, як набуття модних, престижних речей, читання літератури, турбота про зовнішній вигляд, вироблення вміння себе вести, можуть у кінцевому рахунку переслідувати одну і ту ж мету — добитися будь-яким чином чиєїсь прихильності.
Мотиви можуть бути усвідомлені і неусвідомлені. Основна роль відводиться усвідомленим мотивам. Адже, усвідомлюючи об'єкт потреби як ціль, людина співвідносить особистісні цілі з цілями колективу, вносить зміни, доповнення до змісту своїх цілей або маскує їх з цілями спільності. Щоб досягнути мети, людина керується у своїй діяльності мотивами, які є вираженням певних потреб.
Як і потреби, у вітчизняній психології мотиви поділяють на групи:
1. За походженням мотиви є:
- спадкові - це мотиви, які базуються на природних потребах людини;
- набуті - це ті, які приходять з розвитком діяльності, спілкування, з розвитком виробництва.
2. За характером предмету:
- матеріальні - це ті, що базуються на матеріальних потребах;
- духовні - базуються на духовних потребах (пізнавальні, естетичні...) Р.С. Нємов, аналізуючи роботи Б.Г. Ананьєва, О.О. Бодальова, С.Л. Рубінштейна, В.А. Крутенького та інших, виділяє наступні мотиви:
■ органічні,
■ функціональні,
■ матеріальні,
■ соціальні,
■ духовні. [67 ;с. 127]
Органічні мотиви спрямовані на задоволення природних потреб організму (створення умов, що сприяють розвитку організму) - ріст, самозбереження, розвиток і формування організму (створення продуктів харчування, будинку, одягу, тощо). Функціональні мотиви задовольняють за допомогою різних форм культурної активності, наприклад, ігор і занять спортом. Матеріальні мотиви стимулюють людину до діяльності, яка спрямована на створення предметів домашнього користування, різних речей і інструментів, безпосередньо у вигляді продуктів, що обслуговують природні потреби. Соціальні мотиви породжують різні види діяльності, спрямовані на те, щоб зайняти певні місця в суспільстві, отримати визнання та повагу зі сторони оточуючих людей. Духовні мотиви лежать в основі тих видів діяльності, які пов'язані із самовдосконаленням людини і обслуговують культурні потреби. Тип діяльності, зазвичай, визначається за її домінуючим мотивом, оскільки будь-яка людська діяльність є полімотивована, тобто стимулюється кількома різними мотивами.
Види мотивацій можна зобразити у вигляді такої схеми.
Таблиця №3
До мотиваційної сфери особистості відносять інтереси, переконання, прагнення, установки тощо. Найбільш стійким мотивом є світогляд та установка.
Коли людина за певних обставин стикається з новими предметами і явищами, і вони мають для неї певне значення, виникає інтерес. Інтерес - це емоційний прояв пізнавальних потреб людини, що спонукає людину до розумової діяльності. Інтереси заставляють людину активно шукати шляхи і засоби задоволення певної потреби, яку викликав інтерес. Таким чином, потреба викликається бажанням оволодіти предметом, а інтерес -ознайомитись з ним. Інтерес виявляється у спрямованості уваги, думок, помислів, потреби - у потягах, бажаннях, у вольових діях . Важлива властивість інтересу полягає у тому , що він завжди спрямований на той чи інший предмет. Задоволення інтересу, що виражає спрямованість особистості, не призводить до його зникнення, а, внутрішньо перебудовуючи, збагачуючи його, викликає виникнення нових інтересів, що відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності. Таким чином, інтереси виступають як збудники механізму пізнання.
Як зазначає С.Л. Рубінштейн, "Інтерес — це мотив, який діє в силу своєї усвідомленої значимості і емоційної привабливості" [82;с.115]. Стійкість інтересу виражається у тривалості, протягом якої він зберігає свою силу і час служить кількісною мірою стійкості інтересу. Відповідно до цього, у вітчизняній психології існує теж своя класифікація інтересів. Виділяють інтереси за змістом:
- навчальні;
- трудові;
- естетичні;
- наукові... (виявляють об'єкти пізнавальних потреб і реальне значення для цілей діяльності).
За метою: неопосередковані (викликаються емоційним притяганням об'єкту).
Опосередковані (коли значення суспільного і суб'єктивного співпадають).
За широтою:
- вузькі;
- розкидані(інколи негативні).
За ступенем стійкості:
- довготривалі;
- короткотривалі.
Інтереси формуються і закріплюються у процесі діяльності, за допомогою якої людина входить в ту чи іншу область чи предмет. Тому завдання школи і вчителя - формувати стійкі, глибокі, змістовні інтереси.
Наступним важливим мотивом є переконання, як система усвідомлених потреб людини, які заставляють її діяти за певними принципами, нормами, поглядами, світоглядом, що склалися у суспільстві. Іншими словами це потреби, в зміст яких входять знання про навколишній світ і суспільство, їх певне розуміння.
Коли ці знання утворюють впорядковану і внутрішньо організовану систему поглядів , то вони можуть розглядатися як світогляд людини.
Наявність переконань свідчить про високий рівень активності людини. Якщо у людини розходиться діло зі словом, або просто мотиви , то ця людина не займає активної життєвої позиції.
Крім свідомих мотивів існують й несвідомі . Зокрема це прагнення і установка.
Прагнення - це мотиви поведінки, в яких виражені потреби, які безпосередньо не представлені в ситуації, але можуть бути створені. Найбільш відомі різновиди прагнень: мрія, як створений фантазією образ бажаного, пристрасть... .
Найменш усвідомлений мотив - установка .
Установка - це стан готовності людини до сприймання іншої людини або до певної дії.
С.Л. Рубінштейн дає таке визначення установки: "Установка особистості- це зайнята нею позиція, яка полягає у визначеному ставленні до спільних цілей чи задач; виражається у вибірковій готовності до діяльності, яка спрямована на їх існування".
Тобто, установка - це спрямованість на яку-небудь лінію поведінки і цією ж лінією вона визначається. Сама ж зміна установки зв'язана з перерозподілом того, що для неї важливо. Установка виникає у результаті визначеного перерозподілу і внутрішнього впливу тенденції (мотивів).
Проблемою установки займався Д.М. Узнадзе, який є автором оригінальної теорії установки, яку розглядав як фактор доцільно-пристосувальної поведінки індивіда. Вчений розробив експериментальний метод вивчення установки. Він розглядав установку , як цілісну модифікацію суб'єкта, готовність до сприйняття майбутніх подій і здійснення у певному напрямку дій , що є основою його цілеспрямованої вибіркової активності .
Установка за Д.М. Узнадзе виникає при зустрічі двох факторів - потреби і ситуації задоволення . Коли імпульсивна поведінка наштовхується на перепони, вона припиняється, починає формувати лише специфічний для свідомості людини механізм об'єктивації, завдяки чому людина виділяє себе з дійсності і починає ставитись до світу як до існуючого незалежно від неї . Установки регулюють широкий спектр усвідомлених і неусвідомлених форм психічної діяльності людини . Д.М. Узнадзе вказував, що дія - це не реакція організму, а акція особистості.
Поряд з теорією Д.М. Узнадзе існують і інші теорії . Зокрема, В.А. Ядов займався проблемою соціальної установки (Д.М. Узнадзе торкався питання про реалізацію простих фізіологічних потреб людини) і висунув диспозиційну концепцію регуляції соціальної поведінки особистості: людина володіє складною системою різних диспозиційних утворень , які регулюють її поведінку і діяльність [1;с.354]. Ці диспозиції організовані ієрархічно . Рівні цієї регуляції залежать від існування потреби і її задоволення. А самі потреби класифікуються з точки зору включеності особистості в різні сфери соціальної діяльності.
Таким чином , зміни соціальної установки треба розглядати з точки зору змісту об'єктивних соціальних змін , що захоплює даний рівень диспозицій , і з точки зору змін активності позицій особистості, що викликані в силу змін , які породжені розвитком самої особистості .
Установки по відношенню до різних факторів суспільного життя можуть бути позитивні (наприклад, хворий, що точно і з бажанням виконує накази лікаря, притримується установки, що витікає із позитивного ставлення до лікаря, медицини) і негативні .
Крім інтересу, який є свідомим мотивом, не менш важливе місце займають задачі, бажання і наміри. Задача виникає тоді, коли в ході виконання дії, що спрямована на досягнення певної мети, організм наштовхується на перешкоду, яку необхідно подолати, щоб рухатися далі. Одна і та ж задача може виникати у процесі виконання найрізноманітніших дій і тому не є специфічною до потреб , як і інтерес .
Бажання і наміри - це стани які миттєво виникають і досить часто змінюють один одного, мотиваційні суб'єктивні стани, що відповідають умовам виконання дії, що змінюються .
Отже, інтереси, задачі, бажання і наміри хоча і входять у систему мотиваційних факторів, беруть участь у мотивації поведінки, однак виконують у ній інструментальну роль - відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки .
Як і кожну сферу особистості , мотиваційну сферу з точки зору її розвинутості можна оцінювати за такими параметрами: широта, гнучкість, ієрархізованість [82;с.394]. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотивів , потреб, цілей, що представлені на кожному з рівнів. Тому, чим більше у людини різних мотивів, потреб і цілей , тим більш розвинутою є її мотиваційна сфера .
Гнучкою вважається така мотиваційна сфера, в якій для задоволення мотиваційного стимулу більш високого рівня може бути використано кілька різноманітних мотиваційних стимулів , але більш низького рівня. Наприклад, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки засобами масової інформації телебачення, радіо, кіно), а для іншого крім цих засобів будуть стимулом книжки , періодична преса , спілкування з людьми . Тому в останнього мотиваційна сфера буде більш гнучкою, оскільки для задоволення потреби в знаннях він буде користуватися більш різноманітними засобами .
Ієрархізація - це характеристика будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери , що взята окремо. Потреби , мотиви і цілі не існують як поряд розташовані набори мотиваційних диспозицій. Одні мотиви і цілі сильніші від інших і виникають частіше; інші слабші і виникають рідше. Тому чим більше відмінностей в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня , тим вища ієрархізованість мотиваційної сфери .
Таким є стан проблеми мотивації у вітчизняній психології.
У зарубіжній психології існують найрізноманітніші і часто протилежні концепції особистості та її активності.
Зокрема, один із найдавніших експериментально заснованих поглядів виходить з того, що активність організму залежить від рівня його реактивності і від властивостей стимулюючої ситуації, особливо від смислу стимулу(В. Келер, Є. Торндайк). Поняття реактивності не задовольняло таких дослідників, які займались патопсихологією або спеціальною психологією. Такі вчені в якості мотиваційних факторів стали приписувати людині ті ж органічні потреби, якими раніше обдаровували тільки тварин, у тому числі й інстинкти. Прихильниками такої біологізаторської точки зору на поведінку людини стали теорії інстинктів 3. Фрейда і І. Макдаугуголла. Зокрема, 3. Фрейд рахував, що якщо мотивація одностороннього виводиться із впливу подразника на організм, то втрачається специфічність психологічного моменту [55; с.17].
Тому у своїх концепціях він рахує носієм мотивізаційного заряду інстинкти: інстинкт життя, смерті і агресивності. Інстинктом агресивності вважає інстинкт агресії і називає його інстинктом агресії. І. Макдауголл виділив набір інстинктів, стимулів, що складався спочатку з 10, а потім додав ще 8, в основному це органічні потреби.
Крім теорії біологічних потреб людини, інстинктів і потягів виникли поведінкова (біхеовіристська) теорія мотивізації і теорія вищої нервової діяльності, представники яких прагнули пояснити поведінку людини в рамках вихідної стимульно реактивної схеми (К. Халл, Б. Скіннер...)
Поряд з фрейдськими теоріями активності особистості існували й неофрейдистські (К. Хорні, Г. Саллівен, Е. Фромм та інші.) (43)
У них на перший план виступає залежність особистості від зовнішнього середовища. Так, К. Хорні розглядає поведінку як трансформацію неспокою: людиною керують потреба в безпеці і потреба у задоволенні своїх бажань, які суперечать одна одній, породжуючи конфлікт, який людина сама хоче здолати, виробляючи певні способи поведінки. Основним механізмом розвитку людини, за Г. Саллівеном, є прояв боротьби між більш слабкими і більш сильними потребами, а найбільша потреба - уникнути тривоги і почуття симпатій.
Г. Маррей вперше серед вчених, які займалися проблемою мотивацій, поряд з органічними (первинними) потребами, що ідентичні інстинктам, виділив вторинні психогенні потреби, що виникають на базі інстинктоподібних потягів у результаті виховання і навчання
А. Маслоу запропонував іншу класифікацію людських потреб за ієрархічно побудованими групами, послідовність яких вказує на порядок появи потреб у процесі індивідуального розвитку, а також на розвиток в цілому мотиваційної сфери: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, потреби в приналежності і любові, потреби у повазі і пізнавальні потреби, естетичні і потреби в самоактуалізації.
Пізніше ці теорії були доповнені новими ідеями в працях Д. Макклелланда, Д. Аткінсона, Г.Келлі, Г. Хекхаузена, Ю. Роттером. Вони вважали що людина у своїй поведінці не є реактивною, а активною і що джерело її активності - мотивації - є в ній самій.
В найновіших психологічних концепціях мотивації, що претендують на пояснення поведінки людини, домінуючим є когнітивний підхід до мотивації, в руслі якого особливе значення надається феноменам, що зв'язані із свідомістю, знаннями людини; стимулювання до дії може виникнути у людини не тільки під впливом емоцій, але й під впливом знань, у тому числі узгодженості чи конфліктності. Це помітив Л. Фестінгер і у своїй теорії когнітивного дисонансу стверджував, що система знань людини про світ і про себе прагне до узгодженості.
Якщо виникає неузгодженість, то індивід прагне зменшити її або зняти, і таке прагнення само по собі може стати сильним мотивом його поведінки. Разом зі спробами усунути дисонанс, суб'єкт активно уникає ситуацій, які здатні його породити.
Д. Аткінсон один з перших запропонував загальну теорію мотивацій, що пояснює поведінку людини, яка спрямована на досягнення певної мети. Ця ж теорія є одним з перших прикладів символічного вираження мотивацій. Таким чином, підсумовуючи все сказане можна зробити висновок, що проблема мотивації в діяльності особистості залишається однією з найактуальніших проблем як у вітчизняній, так і у зарубіжній психології.
Це стосується не лише визначення поняття "мотивація", але і його складових компонентів особливостей, зовнішнього прояву та ступеня виникнення мотиву, потреби, мети тоді, це потрібно, або, навпаки його усунення.
Дата: 2019-07-31, просмотров: 241.
