«В характері Архипенкового мистецтва виразно відчувається релігійний вплив на розвиток його творчого пошуку. Наївність широко розплющених очей дитини з вогником захвату. Я не буду здивований, якщо в дитинстві він робив маленькі олтарі в коробочку з під мила, обрамлені паперовим мереживом, і встановлював у них гіпсові блискучі фігурки Богоматері або свої Візантійські ікони…» (Аполінаре. 1914).

Для Архипенка не досить, аби скульптура була імітацією або пропозицією нової форми. Його скульптура повинна бути жертвою, вічним запитанням людства. Він не працює для розваги ока глядача (маємо сумнів, чи він взагалі коли думав про конкретного глядача), а для пробудження духовної вартості Людини, глибини своєї вродженої релігійності він так пристрасно застерігав молодь від безпредметної абстракції, від скульптури одного моменту.

З ранніх років Архипенко захоплювався простотою і магією східних мистецтв та міфології. Одне з найбільших захоплень – Єгипет: пластика, магія і простота. Пізніше він заглибився у вивчення Китаю, Сак'ямуні Індії, тоді стара класична Греція. Він шукав священну форму. Да Вінчі, Ботічеллі, сенсуалізм XVIII століття – від них Архипенко взяв унікальність свого призначення. Останні століття видавались йому занадто репрезентативними, він шукав духовності… Символізм відображення природи – в кожній Архипенковій скульптурі. Він навчився від давніх сакральності мистецтва: кожен твір – як жертва Природи. Звідти його ритуальні танці, богині, боги війни й відродження. Багато своїх монументальних робіт Архипенко повертав на схід – як давні ідоли, з рухом сонця грою полуденних променів і вечірніх тіней вони створювали історію народження, розквіту, краси пропорцій.

В одному з Архипенкових есеїв «Наука творчості» є такі слова: «Творчість нас веде в ті сфери, де матеріалізм не діє. Матеріалізм – це вчення про те, що існує зараз, і що існувало раніше, він більше орієнтований на минуле. Творчість – це завжди зв'язок із майбутнім; психологія творчості пов'язана з усім, що існує і це може існувати; творчість ніколи не консервативна; вона ніколи не загальмує еволюції Відповідно до якогось універсального закону природи люди зараз відчувають все більший потяг до духовного! Зараз пора для того, щоб започаткувати науку творчості…»

Мабуть, такі слова були актуальними в тридцятих і лишаються актуальними і тепер у новому тисячолітті.

Використовуючи безмежну кількість доступних в Америці матеріалів, Архипенко в 20–30-х роках багато експериментував із склом, оргсклом, цинком, різними металами в поєднанні з бронзою чи деревом. Слово «архипентура» часто застосовують до десятків тих робіт, які зовсім не підпадають під цю категорію. Архипептура це була конкретна машина, механізм, винайдений скульптором для того, аби досягти вже не ілюзії руху, а конкретного механічного руху форми. На Архипентуру є навіть американський патент від 26 квітня 1927 року. Як визначив свій винахід сам Архипенко – «це машина, що рухає замальований предмет, аналогічно до уповільненої зйомки в кіно… це нова форма мистецтва, що використовує час і простір. Отже, Архипентура має час». У скриньці завбільшки з людськїй зріст було розміщено безліч тонких смужок з оргскла (оргскло не віддзеркалює світло так, як звичайне скло), а також металевих смужок, на яких був закріплений рисунок на полотні. Натискається кнопка, смужки починають рухатись, поступово відкриваючи нові частинки рисунку. Виникає ілюзія руху. Хоч Архипенко не став далі розвивати свій винахід, але Архипентура підкреслює ще одну спробу відкриття нового, об'єднання простору і відтінку часу, того, що, може, ще чекає на своє перевідкриття. Постійна зміна – суть цього відкриття

«Архипенко, можливо, один з найбільш ігнорованих новаторів |початку XX століття. Хоч він і був винахідником форм і технік докорінно нових, та критикою він вважався просто передовою) особою скульптури авангарду перед першою світовою війною, і був набагато менше визнаний, ніж Бранкуччі… але більше ніж будь-хто, він уособлював у свій час революційну неупокореність і розрив з традиційністю» (Гай Габаскі, 1961).

Крім того, що Архипенко увійшов в історію як скульптор світового рівня, він ще повинен посісти своє місце як новатор, провідник і революціонер. Бо зіграв ту роль, яка не повинна недооцінюватись будь-ким, хто хоче дізнатись про становлення сучасної скульптури. Тому, може, настав для дослідників час переглянути і систематично описати внесок Архипенка в мистецтво XX століття. Матеріал для такого дослідження багатющий.

Висновок

Таким чином українська скульптура другої половини ХІХ-ХХ століття виявила себе як самостійний вид національного образотворчого мистецтва. Вона стала суттєвою естетичною силою в житті українського народу

Архипенко став майстром модерністської течії, а також носієм прогресивних національних у мистецтві.

Сьогодні, коли ми дивимося на митця з відстані від дня його смерті, життя Архипенка дає підстави для роздумів з багатьох приводів. І – про принциповість. Людська послідовність завжди викликала недвозначну реакцію. Переконаних людей завжди відкидали чи приймали, шанували чи їх зневажали – до них не були байдужі. Причому принциповість має бути одна лиш – за великим рахунком, як однозначно існує совість, як не вміє роздвоюватися честь.

Скульпто-живопис – це не лише відродження зникаючої тенденції поєднати колір і форму, – це скоріше новий вид мистецтва, породжений специфічним злиттям і поєднанням матеріалів, форм і кольорів. Естетично і технічно скульпто-живопис зовсім відмінний від розписаних рельєфів а-ля Делла Роббіа чи єгипетських та ассірійських…

Скульпто-живопис – ефективніша й різнобічніша за характером техніка, ніж звичайний живопис чи нетонована скульптура. Поєднання кольору і форми не заперечує одухотвореності, – навпаки, полегшує вираження абстрактного. Тут немає місця розфарбуванню, що породжує манекенів з блакитними очима, чорними бровами і червоними вустами. Скульпто-живопис розв'язує зовсім протилежну тех ніко-естетичну проблему, коли має справу з абстрактним, духовним чи символічним.

У скульпто-живопису, як і в звичайному живопису, колірна пляма може бути обмежена різким контуром або може зливатися з сусідніми кольорами, щоб перетворитися на розмиту пляму. Переваги скульпто-живопису перед звичайним живописом полягають у тому, що рельєфи чи увігнутості на живописній площині підсилюють композиційний ефект і надають нової значимості звичному зображенню. Використовуючи безмежну кількість доступних в Америці матеріалів, Архипенко в 20–30-х роках багато експериментував із склом, оргсклом, цинком, різними металами в поєднанні з бронзою чи деревом.

Роботи О. Архипенка знаходяться в багатьох американських і європейських музеях і галереях. Вони містяться в каталогах, альбомах і монограмах відомих авторів.