«Це питання не нове у XX столітті, кожна епоха вирішує його по-своєму, але не буде перебільшенням сказати, що Архипенко першим розв'язав його ще раз по-сучасному», – писав ще на початку століття Гай Габаскве. Справді, роль «об'ємної порожнини» в Архипенка – одна з ведучих. Починаючи з ранніх його скульптур, вона набирає такої ж ваги, як і цілісна площина.

Як і коли прийшов до цього Архипенко?

Генрі Мур робив тисячі замальовок у лондонському метро під час бомбардувань 40-х років. З тих ескізів постали його загальновідомі напівлежачі фігури; пізніше з напівлежачих фігур постали шедеври контраформи – «Король і Королева» та «Родини» (з трьох фігур – батько, мати з немовлям, або з двох – мати з немовлям). Вважається, що Генрі Мур винайшов діру в скульптурі. Одне з рекламних фото цього твердження – скульптура з дірою «на місці» душі, а в цій дірі обличчя Генрі Мура. Але Архипенко на три десятиліття. ч раніше (1912) створив свііі «Танок» дві фігури з видовженими руками й ногами, зігнуті, ніби обплетені навколо невидимої повітряної кулі, закручені в танці. Простір, обійнятий двома фігурами і підкреслений їхнім арабесковим згином, – так само важливий, як і матеріалізовані танцюристи. До цього додаються «Жінка, що йде» 1914 року, з діркою «на місці» душі, численні пізніші торси. В цій фігурі центральний негативний простір стає її інтегральною частиною і прибирає більш інтригуючої і гіпнотизуючої якості як солідна форма. Тут цікаво навести паралель із скіфської скульптури, де порожній простір перегукується з солідною формою. Це надання активної вартості негативному простору мало широкий вплив на розвиток модерної скульптури і стало її центральною характеристикою.

Згодом Архипенко пішов далі, він моделював симетричні частини фігур (ноги, руки, груди) і повітрям і матеріалом, так звані «контрастні об'єми». Але ту першу роботу – «Жінку, що йде» 1914 року – можна вважати віхою в історії скульптури XX століття. Вперше інакше, ніж у всі попередні століття, вирішена голова фігури; її передано не суцільною масою, а окреслено двома об'ємами, які створюють тривимірну форму з порожниною посередині. В своїй подальшій творчості Архипенко розпиває свій винахід, що дає підставу такому авторитетному критикові, як Габаскве. сказати, що Архипснкова «Жінка, що йде» є переломним моментом у розвитку скульптури XX століття від Мура до Габо.

Як прийшов до цього митець? Де нам шукати причини того божественного озорення й осяяння? Може, – отут?.

«Мої предки (українці)… багато взяв з традиції Візантії та Орієнту. Мені імпонує Візантійське й Орієнтальне мистецтво, справжня традиція є унікальною в кожній країні і в кожному часі, й моє справжня традиція є всюди – в генії творіння всього людства… Я не більше українець, ніж я китаєць. Я не можу бути однією людиною» (О. Архипенко).

В Архипенковій творчості відчувається релігійність, данина мистецтву ранні тисячоліть. Його торси й жіночі фігури Я це давні богині в танці, в молитві, в своїй первозданній захоплюючій красі. Одна із скульптур у Пршгорн-музеї має назву «Жінка-Ваза»; як тут не згадала трипільські антропоморфні глечики, що уособлювали давню богиню – землю Архипенко писав про одну з своїх най кращих робіт «МА-Медитація» (майже реалістична фігура жінки, богині, матері глибокій задумі): «МА – це присвячене кожній матері; кожному, хто в любові страждає від любові; кожному, хто творить у мистецтві і в науці; кожному героєві, кожному хто розгублений перед проблемою, кожному, хто знає і відчуває Вічність Безмежність…» Слова майже язичницький;

Архипенко був захоплений давнім мистецтвами:»… я не належу до шкіл;і був вигнаний зі шкіл; мистецтво – це один великий струмінь вгору, до відкрити справжніх природних форм для кожної митця, а періоди і школи – це просто голубині сідала в умах критиків… абстракція вийшла з Єгипту, Греції, Риму й готики. Не обов'язково бути кубістом, щоб спрощувати форми у пласкі сув'язі, в цьому переконує мене японська графіка. Геометризація є в скульптурі майя, в американських індіанців, в азіатському мистецтві Історично геометризація стара, як саме мистецтво, особливо в орнаменті – Інки Орієнт, африканська скульптура…»