Банківське кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених кредитною політикою банку. Ці параметри знаходять своє відображення в бізнес-плані банку і включають:

1) пріоритетні напрямки кредитування;

2) обсяги кредитів;

3) структуру кредитного портфеля;

4) граничний розмір кредитів на одного позичальника;

5) методику оцінки фінансового стану тощо.

Процес банківського кредитування – це сукупність певних дій банку, пов’язаних із наданням і поверненням кредиту.

Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких окремо, забезпечує розв’язання локальної задачі і разом досягається головна ціль позичкових операцій – їх надійність та прибутковість для банку.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді етапів, зображених в додатку А.

Механізм кредитування складається з шести взаємопов'язаних етапів.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредити, її аналіз та попередній відбір заявок. У заяві на одержання кредиту зазначається: цільове призначення кредиту його сума. строк користування, включаючи конкретні строки погашення кредиту, запропоноване забезпечення, а також характеристики Проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.

На другому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди.

Для вирішення питання про надання кредиту позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

- нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні кредиту;

- техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній кредит;

- річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення кредитів, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану;

- копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу;

- виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку;

- перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підпису на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і відомості, що підтверджують забезпеченість повернення кредиту та надійність фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.

До укладення кредитного договору, на третьому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника.

Схему оцінки кредитоспроможності та прийняття рішення про доцільність надання кредиту показано на рисунку 2.

	Загальне уявлення про клієнта

Рис. 1.1 Схема прийняття рішення про доцільність надання кредиту

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому кредиту і визначає імовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути узяті їм у борг засоби у відповідності в умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу:

- виявити фінансовий стан клієнта;

- попередити втрати кредитних ресурсів унаслідок не ефективної господарської діяльності позичальника;

- стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності;

- підвищити ефективність кредитування;

- оцінити рівень ризику кредитування для банку. Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності.

Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обов'язковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.

Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку. Кредитним комітетом, і т. ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.

На підставі висновків служб банку (юридичної, СБ, та ін.) кредитний комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання кредиту.

Цим завершується третій етап процедури отримання кредиту .

Відповідно до Положення «Про кредитування», кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі.

Основні вимоги до кредитних договорів:

а) кредитний договір між банком і позичальником укладається тільки в письмовій формі, в іншому випадку він буде вважатись недійсним. Внесення змін до кредитного договору в односторонньому порядку без згоди обох сторін не допускається;

б) внесення змін та доповнень до кредитного договору оформлюється додатковою угодою;

в) право підпису кредитного договору належить керівним особам банку та позичальника, або уповноваженим на це особам. Підписи уповноважених осіб банку та позичальника скріплюються печатками. Якщо кредитний Договір складено на кількох аркушах, то на кожному аркуші проставляються підписи керівників банку та позичальника .

Після укладення кредитного договору наступним етапом процедури отримання кредиту є надання кредиту позичальникові.

Видача кредиту проводиться в порядку, передбаченому в кредитному договорі.

У банківській практиці відомо два основних методи кредитування:

а) одноразова видача кредиту на конкретний термін, коли питання про надання позички щоразу вирішують індивідуально, з обов'язковим оформленням пакету документів, необхідних для одержання позички;

б) видача кредиту в міру виникнення потреби в ньому протягом заздалегідь обумовленого періоду. При цьому документи необхідні для видачі позики, оформлюють тільки один раз на початку кредитної угоди між банком і позичальником. Такі позички видають у межах заздалегідь Установленого банком ліміту кредитування, який вичерпується в міру того, як позичальник використовує позичку.

Забезпечення кредиту є одним з основних принципів кредитного механізму.

Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

Кредити, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави згідно Закону України «Про заставу» можуть бути:

- іпотека (земля, нерухоме майно);

- товари в обороті або у переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція);

- заклад (рухоме майно, яке може передаватись у володіння банку):

- майнові права (право вимоги, яке належить позичальнику);

- цінні папери (купонні листи на виплату процентів, дивідендів).

Таким чином, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами .

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

У разі відмови позичальника від сплати боргів по позичках банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Претензійно-позовну роботу по стягненню боргів ведуть юристи банку, а якщо юридичної служби немає, тоді цю роботу виконує кредитний підрозділ або інші особи, уповноважені на це наказом по установі банку.

Якщо позичальник систематично не забезпечує виконання зобов'язань по сплаті боргу відповідно до кредитного договору, то банк може у передбаченому законодавством порядку звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство.

Порядок погашення кредиту визначається кредитним договором. Погашення кредиту може здійснюватись:

- одноразово (передбачає повернення кредиту в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк);

- в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) та інших доходів.

При надходженні коштів у погашення кредиту, операційний працівник робить відмітку в графіку про дату і суму погашення.

У разі настання терміну погашення прострочених кредитів, операційний працівник переносить суму на відповідний рахунок простроченої заборгованості та негайно повідомляє юридичну службу. Наступного дня після перенесення несплаченої суми на рахунок простроченої заборгованості юрист банку оформляє і направляє позичальнику претензію.

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості кредиту банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості по кредиту або її частині, а також суми відсотків за користування кредитом,

Позичальник не звільняється від погашення боргу по кредиту, сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.

Таким чином, неухильне та послідовне дотримання даних етапів дасть змогу ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля та ефективність діяльності банківської установи в цілому.

Як показали дослідження, кредитний процес жорстко регламентується законодавчо з боку державних органів, що необхідно розглянути в наступному підрозділі.