Початок XX ст. у Росії ознаменувалося посиленням лібералізму завдяки розвитку капіталізму і пов'язаним із цим стрімким економічним підйомом. Поразка в російсько-японській війні в 1905 р. привело до того, що невдоволення режимом переросло в революційних рух. Різко підсилилися радикальні течії, включаючи марксизм і анархізм. Під тиском прихильників відновлення ладу серед уряду Вітте, імператор Микола ІІ заснував вищий представницький орган влади Державну Думу і проголосив ряд цивільних прав: недоторканість особистості, свободу слова, свободу зібрання. Виникли перші легальні політичні партії: кадети, октябрісти і ін. Однак деклараціям суперечили практичні дії, що складалися в прийнятті авторитарних законів, державній підтримці екстреміських організацій (як, наприклад, «Союз руського народу») і розігнанні Державної думи.

Одним з лідерів ліберального руху того періоду був Петро Струве, який думав, що капіталізм здатний еволюціонувати убік соціалізму завдяки розвитку економічної й правової захищеності суспільства. [16, 32] Він призивав до синтезу лібералізму і націоналізму у руслі ліберального консерватизму, думаючи, що державність і нація рівною мірою беруть початок від народної єдності (політичної й духовної). Розчарування Струве в завоюваннях революції 1905 р. виразилося в його роботі «Інтелігенція й революція», опублікованій в збірнику «Вехи» (1909 р.) У ній Струве стверджував, що роль інтелігенції складається не тільки в агітації серед народу, але й у вихованні з народу відповідальних виборців. [21, 133] У тому же збірнику була опублікована стаття М.Бердяєва «Філософська істина й інтелігентська правда», у якій він покритикував основну масу інтелігенції за надмірне захоплення ідеями соціалізму на шкоду лібералізму.

Паралельно широкий ряд філософів, юристів, істориків, економістів і соціологів (М.І. Кареєв, С.І. Гессен, П.І. Новгородцев, П.М. Мілюков, М.М. Ковалевський, Л.І. Петражицький, С.А. Муромцев, Б.А. Кистяковський й ін.) продовжували працювати над синтезом ідей лібералізму й соціалізму.

Початок Першої світової війни завдав удару по російській економіці. Ситуація збільшилася грубими помилками в кадровій політиці, у результаті якої імператор виявився в ізоляції. [16, 34] В 1916 р. на тлі глибокої кризи влади знову підсилився страйковий рух. Гостра недостача продовольства в Петрограді привела до масових хвилювань, до яких 24 лютого 1917 р. приєднався Петроградський гарнізон. 2 березня (15 березня по новому стилю) 1917 р. Микола II відрікся від престолу.

Після Лютневої революції влада перейшла в руки Тимчасового уряду, який повинен був підготувати ґрунт для переходу до нової форми правління. [16, 37] Незважаючи на багаторічну ідеологічну підготовку, російські ліберали не мали програми й багато в чому додержувалися абстрактних принципів [26, 11]. Зокрема, Тимчасовий уряд вважав, що він не має права проводити структурні реформи до скликання Установчих зборів, яке повинно було прийняти конституцію і дати правову основу діям виконавчої влади. Тим часом, реальність вимагала термінових заходів для цілого ряду питань, і із цим завданням справлялися місцеві представницькі органи самоврядування — ради, у першу чергу, Петроградська Рада робочих і солдатських депутатів. Виникло двовладдя. Якщо в Тимчасовому уряді домінували ліберальні партії (головним чином, кадети), то в радах переважали соціалісти й марксисти (есери, меньшовики і більшовики). Через нерішучість Тимчасового уряду країна повільно сповзала в анархію, насилу вдалося придушити заколот під предводительством Корнілова. Єдиними працюючими органами влади залишалися ради.

Війна, яку Тимчасовий уряд продовжив, ставала усе більш непопулярною [26, 15]. Більшовики, яких на I Всеросійському з’їзді Рад була меншість, до вересня мали більшість як у Петроградській Раді, так й у Московській. Результатом став переворот 25 жовтня (7 листопада) 1917 р., у процесі якого II Всеросійський з’їзд Рад передав владу новому уряду (Совнаркому), який складався переважно з більшовиків.

25 листопада 1917 р. відбулися вибори в Установчі збори. На цих виборах перемогли Есери, які набрали 48,1% голосів.[19, 257] Більшовики посіли друге місце з 24%. Кадети набрали всього 4,7% голосів, і не зіграли істотної ролі в роботі Установчих Зборів.

Згодом, російський ліберальний рух перестав існувати в організованій формі. Деякі представники партії Кадетів примкнули до Білого руху, але після перемоги більшовиків у громадянській війні були змушені емігрувати із країни.