Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Зміст
Вступ
Розділ 1. Зародження та поширення лібералізму в Росії
1.1 Зародження лібералізму в царській Росії. Реформи Сперанського
1.2 Лібералізм декабристів
1.3 Ліберальні реформи Олександра II
1.4 Ліберальні настрої інтелігенції
1.5 Лютнева революція 1917 р. та розвиток ліберальної думки
1.6 Ліберали в післяреволюційній еміграції
1.7 Правозахисний рух у СРСР
1.8 Перебудова, падіння комуністичного режиму - відновлення лібералізму
Розділ 2. Лібералізм у пострадянську епоху
2.1 Реформи 1990-х і ліберальний рух
2.2 Розвиток ліберальної думки сучасності
Розділ 3. Критика лібералізму в Росії
3.1 Моральна свобода і свобода особи
3.2 Лібералізм і Російська православна церква
3.3 Комуністична критика лібералізму
3.4 Соціал-демократична критика лібералізму
3.5 Соціалізм проти лібералізму
3.6 Інша критика лібералізму
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження. Лібералізм (фр. liberalisme) — філософське, економічне й політичне вчення, що виходить із свободи людини розпоряджатися собою й своєю власністю. Метою лібералізму є суспільство зі свободою дій для кожного, обмеженням державної влади, верховенством закону, вільним обміном інформацією й економічною свободою. Лібералізм відкинув багато положень епістемологічного фундаменталізму, які були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монарха, статус спадкоємця й устояну релігію, віддавши перевагу плюралізму і (як правило) демократії. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (право на життя, особисту свободу і власність); рівні права для всіх громадян і загальну рівність перед законом; вільну ринкову економіку; керівництво за згодою керованих, обумовлене на чесних виборах; прозорість уряду.
Історія лібералізму в Росії багато в чому суперечлива. Об'єктивних передумов для масового поширення ліберальних ідей у країні не було до початку XX століття. З іншого боку, передова частина суспільства думала, що для вирішення внутрішньополітичних проблем і подолання економічного відставання від західних країн необхідно переймати їхній досвід і проводити реформи. У силу цих обставин, у різні періоди ліберальну ініціативу проявляли глави держави, аристократія й інтелігенція. Ці зусилля часто страждали від недотепного копіювання західних рішень без урахування російських реалій, привели до небажаних наслідків і дискредитували себе в очах суспільства.
Слідом за кожним ліберальним підйомом відбувався період реакції, протягом якого досягнуті завоювання в тому або іншому ступені ліквідувалися.
Нездійсненність багатьох ліберальних реформ після перебудови — особливо після 1991 р. — знову розбудила суспільний інтерес до ідей й історичної долі російського лібералізму, до тих періодів вітчизняної політичної історії, коли він відігравав певну роль. Поворот, який відбувся в історіографії російського лібералізму (від замовчування його існування й різко негативної оцінки його «буржуазності» у радянський час до його захопленої оцінки й прагнення побачити в ньому єдино можливий зразок для наслідування на початку 1990-х років), цілком зрозумілий: суперечливість ліберальної моделі розвитку країни в контексті історичної ретроспективи багато в чому співзвучна тій ситуації, яку сьогодні переживає російське суспільство.
Відомо, що ідеологія лібералізму — продукт західної цивілізації: його джерела відносяться до християнства, ренесансної і реформаторської традиціям, ньютонівської наукової революції і Просвітництва, а стрижневі ідеї й принципи класичної ліберальної парадигми — визнання невідчужуваних природжених прав людини на життя, свободу і власність — були породжені буржуазним суспільством на зорі його становлення. Ліберальні ідеї проникнули в Росію в XVIII ст., практично відразу після їхньої появи й теоретичного оформлення в Європі, і невірно відносити лібералізм лише до західного запозичення, як вважає більшість закордонних дослідників. Лібералізм є однією з інтелектуальних традицій російської суспільної думки, пов'язаної з новими умовами розвитку Росії, а саме — з її «входженням» у новий історичний цикл, появою паростків буржуазної цивілізації, а виходить, і із вступом на шлях загальноєвропейського розвитку, з підпорядкуванням тим же історичним законам, які визначають розвиток Європи. Ідеї лібералізму стали найбільш адекватною формою вираження цього процесу, що відзначали як видатні російські мислителі, так і деякі закордонні дослідники. []
Неоднозначний досвід соціальних перетворень останніх років підтверджує неминущу цінність багатьох основних ідей і принципів у розробці яких вітчизняний лібералізм зіграв величезну роль. У науковій і публіцистичній літературі існують різні думки про роль російського лібералізму в суспільному житті й культурно-історичному досвіді Росії, про причини поразки ліберального політичного руху на початку XX ст., про нездатність ліберальних ідей глибоко проникати в російський ґрунт, перетворити його. І систематизування даних наукових тверджень є дуже важливим для вивчення історії Росії, тому, це і обумовило вибір теми курсового дослідження: «Ліберальна модель розвитку Росії».
Об’єктом дослідження є лібералізм як ключове суспільне явище в історії Росії та в реаліях новітнього часу.
Предметом дослідження є процес виникнення, розвиток та еволюції російського лібералізму, його особливості у минулому та перспективи на майбутнє.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період з XVIII ст. по 2008 рік – від часу зародження лібералізму у Росії до його становища в сучасності.
Метою дослідження є аналіз зародження, розвитку та еволюції російського політичного лібералізму у періоди його найбільших організаційно-політичних успіхів у минулому та становище в новітній час.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних наукових завдань:
на основі аналізу дослідницької літератури та документів з’ясувати історію виникнення та основні етапи розвитку політичної ліберальної думки в Росії;
розглянути чотири хвилі російського лібералізму;
визначити основних представників російського ліберального руху;
проаналізувати різні види критики лібералізму, як політичного вчення та моделі розвитку Росії.
Ступінь наукової розробки обраної проблематики. Різними аспектами історії та аналізу сучасного ідеологічного процесу, становлення громадянського суспільства в Росії й, відповідно, значення лібералізму в цих процесах займалися Шелохаєв В.В, Ельдейман В.Я, Чичерін Б.Н., Струве П.Б., Секиринский С. С., Леонтович В. В. [26], [27], [24], [25], [20], [21], [19], [12]
Практичне значення курсової роботи. Текст роботи містить корисні довідкові дані по історії ліберального руху, може увійти складовою частиною до наукових робіт, статей та досліджень для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів, спеціалізованих курсів з всесвітньої історії, історії політичних партій та вчень, а також використовуватися у практичній діяльності сучасних політичних партій України та інших країн пострадянського простору.
Структура курсової роботи підпорядкована меті і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури, який нараховує 27 позиції.
Лібералізм декабристів
На початку XIX століття у Росії не було ні політичних партій, ні неурядових громадських організацій. Їхню роль заміняли численні тайні товариства. Перші товариства майбутніх декабристів почали виникати в 1816—1818 р. на хвилі очікувань конституційної реформи, що, як передбачалося, дозволить Росії наздогнати прогресивні держави Західної Європи. Спочатку вони складалися переважно із представників знаті, що пройшли Вітчизняну війну. Однак, після того, як заколот Семенівського полку (1821 р.) спровокував різку жорсткість цензури і політичного розшуку, ці таємні товариства стали притягати прихильників ліберальної революції, в основному із дрібнопомісного дворянства. Змовники вважали, що необхідно стратити всю царську родину, скасувати кріпосне право. Частина декабристів виступала за унітарну республіку, частина підтримувала конституційну монархію з федеративним устроєм. Незважаючи на запозичення ліберальних ідей від французьких просвітників, опорою руху декабристів було національне почуття і патріотизм. [4, 43]
Урочиста присяга новому імператорові Миколі І, призначена на 14 грудня 1825 р., здалася лідерам руху зручним приводом для заколоту, хоча рух до нього був не готовий в силу поганої організації й відсутності чіткої програми. У випадку успіху, як перша міра після заколоту передбачалося встановлення тимчасової диктатури. Повстання декабристів було легко подавлене, п'ятеро організаторів страчені, понад 3000 чоловік (включаючи солдатів) відправлені у в'язниці, на каторгу або заслані в Сибір. Ставши надбанням громадськості — у перекрученій формі, — ідеї декабристів викликали масове осудження. Протягом усього правління Миколи I лібералізм мав статус ворожої ідеології. Якщо західні ліберальні революції були нерозривно пов'язані з національним почуттям, то після провалу повстання декабристів російські ліберали виявилися в протистоянні з патріотично настроєною частиною суспільства. [4, 47]
Правозахисний рух у СРСР
У Радянській Росії лібералізм, як і всі інші некомуністичні ідеї, виявився під забороною. В 1930-і рр. режим у цілому користувався підтримкою завдяки забезпеченню соціального захисту (розвитку системи освіти, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення), індустріальному підйому, а також пропаганді. Іншими відмітними рисами були згадана вище заборона на приватну власність, придушення особистої свободи й особливо довільне застосування вкрай жорстокого карного законодавства на адресу людей, що зробили незначні провини або зовсім невинних.
Навіть серед партійної еліти не було єдності із приводу виправданості такої диктатури, і після смерті Сталіна Хрущов, який прийшов йому на заміну, привселюдно засудив сталінські репресії і оголосив амністію багатьом політв’язням. Ці події поклали початок так званої «Хрущовської відлиги». Незважаючи на масове схвалення, «відлига» супроводжувалася ростом критичних настроїв на адресу радянського режиму, які збільшувалися підозрами, що країна знову стала відставати від Заходу. До кінця 1960-х рр. критика прийняла форму ігнорування негласних приписань влади. Виник дисидентський рух, який (наслідуючи дух інтелігенції) уважав цивільну незалежність — зокрема, свою особисту свободу — основою майбутнього країни. У цих умовах ключову роль зіграла «Загальна декларація прав людини», яку СРСР підписав в 1948 р., але поширення якої на території країни було заборонено поряд з іншими ліберальними текстами. Завдяки їй індивідуальний нонконформізм придбав риси боротьби за дотримання державою взятих зобов'язань — за права людини. Так званому економічному (класичному) лібералізму правозахисники уваги не приділяли.
Першою правозахисною громадською організацією стала «Ініціативна група захисту прав людини в СРСР», заснована в 1969 р. Генріхом Алтуняном. Слідом за нею виник ряд інших організацій, серед яких найбільш великою була «Московська Хельсінкська група», заснована в 1976 р. Юрієм Орловим. Дисиденти, яких по всій країні налічувалося кілька тисяч, поширювали заборонену ліберальну літературу, публікували «відкриті листи» і проводили демонстрації. Одним з найбільш впливових правозахисників був Андрій Сахаров. На початку своєї суспільної діяльності Сахаров, видатний фізик-ядерник, призивав до скорочення ядерного озброєння і до мораторію на ядерні випробування. Майбутнє соціалізму й капіталізму він бачив у формі демократичного соціалізму — держави із широкими цивільними свободами, соціальним захистом, рівністю в рівні життя й націоналізованих монополій. Пізніше він перейшов до критики репресій проти дисидентів й, нарешті, в 1979 р. засудив Афганську війну, за що був позбавлений нагород і засланий у Горький (Нижній Новгород).
Соціалізм проти лібералізму
Через історично сильні традиції аграрного суспільства й тривалої епохи соціалізму, у Росії конфлікт між соціальними й ліберальними цінностями носить особливо гострий характер. Більшість населення країни вважає, що рішенням соціальних завдань (підвищенням рівня життя, забезпеченням зайнятості, поліпшенням охорони здоров'я й т.д.) повинна займатися держава. [12, 67]
З погляду цієї більшості, багато ідеалів лібералізму суперечать принципам соціальної держави. Зменшення державного регулювання знижує роль держави в соціальній сфері, поділ відповідальності між рівнями влади утрудняє координацію соціальної політики, а покладання відповідальності за матеріальне благополуччя на самих громадян позбавляє їх впевненості в майбутньому. Слідством підвищення самостійності і посилення конкуренції є страх перед втратою роботи і перспективою недостачі коштів на продукти першої необхідності, на оплату житла, на медичну допомогу або на освіту дітей.
Інша критика лібералізму
Прихильники радикального етатизму категорично заперечують негативну свободу, що є істотним елементом у ліберальних уявленнях про баланс між відповідальністю уряду і окремих громадян, між загальним добром і правами особистості. Наприклад, А. Дугін писав: «Свободу беруть сильною чоловічою рукою й більше не пхикають і ні від кого не чекають пощади». [12, 69]
Існує думка, що ніяка сильна влада не можлива без обмежень прав людини [12, 72]. У відповідь ліберали вказують на безліч реалізацій ліберально-демократичної моделі, що успішно сполучає сильну владу з гарантіями прав меншостей й окремих громадян.
Лідерам ліберальних рухів іноді пред'являються докори в підміні термінів, перекрученому тлумаченні фундаментальних уявлень лібералізму або діях, не сумісних із сучасними стандартами ліберальної демократії. Такі докори виходять як від прихильників, так і від супротивників лібералізму.
Висновки
Російський лібералізм — одна зі значимих тенденцій суспільної думки в Росії. Джерела російського лібералізму йдуть від подій XVI-XVIII ст. В ідейній боротьбі цього часу виявляються окремі ліберальні ідеї й устремління в боярській аристократії, спрямовані на обмеження сваволі вищої влади й у русі, викликаному церковним розколом, які об'єктивно породжували прагнення до затвердження свободи совісті.
Історія зложилася так, що ліберальні тенденції були подавлені абсолютизмом, який затверджувався. Ліберальна ідеологія проникала в суспільство в міру розгортання процесів модернізації. Ліберальна свідомість з'являється в країні наприкінці XVIII і початку XIX ст. Його поява обумовлена включенням Росії в широкий загальноєвропейський контекст, прилученням вищих верств суспільства до європейської освіченості, затвердженням ідеалів Просвітництва, впровадженням ідеї суспільного договору й т.д.
В історії російського лібералізму істотна роль масонства, яке наприкінці XVIII і початку XIX ст. пронизує собою досить тонку верству по-європейські освічених людей. Ліберальне світовідчування проникає в Росію у формах релігійно-моральної проповіді, разом із загальним ідейним кліматом масонського руху.
Формування більш-менш цілісної ліберальної свідомості попадає на 10-30 р. ХІХ сторіччя. Затверджуючись у Росії, лібералізм породжує цілий спектр особистісних проявів. Це й такий кабінетний мислитель, як Чаадаєв, і один з найвизначніших політичних мислителів і державних діячів Росії — Сперанський, і нарешті, ряд людей, що зробили безпрецедентний для того часу крок — і зміну віросповідання і своїм життям затвердили одне з фундаментальних прав: право на свободу совісті — Лунін, Гагарін й ін.
В 40-50 р. ліберальна свідомість рухається вшир. Поступово в країні складається властиво ліберальний напрямок. Поряд із цим, вплив ліберальних ідей простежується у всіх великих течіях суспільної думки. Так, класичні для Росії «напрямку» — західництво й слов'янофільство в різній мірі пронизані ліберальним світовідчуванням.
Епоха великих реформ Олександра II відкриває наступну сторінку в історії російського лібералізму. Нова якість громадського життя створює поле для практичної реалізації ліберальних ідей. Притулком лібералізму стають звільнені від твердої цензурної опіки друк, відносно вільні університети й земства. У розвиток російського лібералізму особливо значима роль земського руху. Земське самоврядування стало полем практичної реалізації ліберальних принципів. Земства були середовищем, до якого тяжіла ліберальна публіцистика й ліберально орієнтована університетська наука. У земствах і навколо земств формуються багато з майбутніх лідерів ліберальних політичних партій Росії.
У той же час — в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. у країні складається не тільки публіцистичний, але й науковий, а так само філософський дискурс ліберальної свідомості. Юридична (або державна) школа в російській академічній науці виявилася теоретичною базою російського конституціоналізму. Праці Каверіна, Чичеріна, Градовського давали теоретичне обґрунтування для переходу від традиційних порядків до громадянського суспільства. Поряд із цим, цілий ряд мислителів розробляли різні філософські аспекти ліберальної парадигми. Так у роботах Соловйова вітчизняна філософська традиція звільнялася від антиліберальних тенденцій, Струве стверджував концепцію невід'ємних прав особистості, Чичерін вписував російську ліберальну свідомість у контекст розвитку сучасної філософської думки.
Революція 1905 р. і політичні реформи, що пішли за нею, позначили наступний етап в історії російського лібералізму. У країні виникають політичні партії з усвідомленою ліберальною орієнтацією — кадети, октябристи, прогресисти, їхні депутати представлені були у Державній Думі. З аморфного «напрямку» російський лібералізм перетворився в зрілу політичну силу.
Період між двома революціями (1905—1917) ознаменувався з однієї сторони — ідейним й організаційним визріванням російського лібералізму, з іншої — породив кризу, яка почалася із затвердження більшовицької ідеократії.
Наступний розвиток подій не можна зрозуміти, якщо не звернутися до характеристики особливостей дореволюційного російського лібералізму. Справа в тому, що в пізньо-середньовічному суспільстві, де домінувала патріархально-колективістська психологія, визрівання ліберальної свідомості йшло складно й болісно. Російський лібералізм страждав типовими пороками вітчизняної інтелігенції. Ліберали не вміли говорити на одній мові із широкими масами, багато в чому ідеалізували народ. Російський лібералізм страждав пансько-інтелігентською зневагою до проблем приватної власності і господарської свободи. Російський лібералізм був суперечливим, не цілком оформленим явищем. Соціальна база ліберального руху була трагічно вузькою.
Лютнева революція задала наступний етап в історії російського лібералізму. Представники ліберальних партій увійшли в Тимчасовий уряд і розділили з іншими політичними силами відповідальність за долю країни.
Однак, розвиток подій розкрив як нездатність ліберальних партій опанувати ситуацією, так і неготовність російського суспільства до ліберальної політики. Різка радикалізація політичної ситуації й більшовицький переворот поставили крапку на легальному існуванні лібералізму в Росії й задали п'ятдесятилітню перерву в розвитку ліберальної традиції.
У післяреволюційні десятиліття лібералізм, як ідейна традиція, зберігається тільки в еміграції, де проживала значна частина мислителів і політичних діячів ліберальної орієнтації. У перші десятиліття радянської історії важко виявити якісь сліди ліберальних ідей.
Відродження ліберальної свідомості починається після смерті Сталіна. Ліберальний напрямок у радянській суспільній думці виникає поряд з іншими неофіційними тенденціями — націоналістичними, релігійно-фундаменталістськими, соціал-демократичними. Існуючи в умовах партійної цензури, ліберальні автори були змушені викладати свої ідеї в рамках історичних й аналітичних досліджень: історико-філософських праць, досліджень по історії економічних навчань, рідких видань по історії США й Великобританії, досліджень по історії буржуазного конституціоналізму, сучасної економічної історії й т.д. У ході цієї непомітної роботи ціною величезних зусиль у суспільстві напрацьовувався певний потенціал і формувалися покоління, готові до перетворень.
Паралельно з «легальними», вписаними в контекст офіційного радянського життя, складалися й нелегальні форми самореалізації ліберальної ідеї. Вони структуруються в рамках таких феноменів як: Правозахисний рух, Самвидав. Правозахисний рух — героїчний рух в історії російського лібералізму. Він породив свої символи, своїх борців і мучеників.
У цей час відбувається відродження вільної непідцензурної суспільної думки, видаються нелегальні журнали й монографії. Зусиллями Самвидаву радянську громадськість знайомлять, як з досягненнями західного лібералізму, так і зі спадщиною російської ліберальної думки. Практично в 1970-і рр. у Росії відбулося відродження ліберальної свідомості.
Наступний етап розвитку лібералізму в Росії починається з перебудовою й триває до сьогоднішнього дня. За лічені роки лібералізм перетворюється у фактор духовного й громадського життя Росії. Сьогодні нові російські ліберали беруть участь у політичному житті країни. Внутрішня й зовнішня політика Росії тією чи іншою мірою відображає ідеї й принципи лібералізму. Ліберальне відродження викликало до життя величезний, потік ідей, програмних документів, теоретичних і публіцистичних статей, феноменів політичного й культурного життя, які становлять сучасну тканину російської ліберальної свідомості.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Зародження та поширення лібералізму в Росії
1.1 Зародження лібералізму в царській Росії. Реформи Сперанського
1.2 Лібералізм декабристів
1.3 Ліберальні реформи Олександра II
1.4 Ліберальні настрої інтелігенції
1.5 Лютнева революція 1917 р. та розвиток ліберальної думки
1.6 Ліберали в післяреволюційній еміграції
1.7 Правозахисний рух у СРСР
1.8 Перебудова, падіння комуністичного режиму - відновлення лібералізму
Розділ 2. Лібералізм у пострадянську епоху
2.1 Реформи 1990-х і ліберальний рух
2.2 Розвиток ліберальної думки сучасності
Розділ 3. Критика лібералізму в Росії
3.1 Моральна свобода і свобода особи
3.2 Лібералізм і Російська православна церква
3.3 Комуністична критика лібералізму
3.4 Соціал-демократична критика лібералізму
3.5 Соціалізм проти лібералізму
3.6 Інша критика лібералізму
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження. Лібералізм (фр. liberalisme) — філософське, економічне й політичне вчення, що виходить із свободи людини розпоряджатися собою й своєю власністю. Метою лібералізму є суспільство зі свободою дій для кожного, обмеженням державної влади, верховенством закону, вільним обміном інформацією й економічною свободою. Лібералізм відкинув багато положень епістемологічного фундаменталізму, які були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монарха, статус спадкоємця й устояну релігію, віддавши перевагу плюралізму і (як правило) демократії. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (право на життя, особисту свободу і власність); рівні права для всіх громадян і загальну рівність перед законом; вільну ринкову економіку; керівництво за згодою керованих, обумовлене на чесних виборах; прозорість уряду.
Історія лібералізму в Росії багато в чому суперечлива. Об'єктивних передумов для масового поширення ліберальних ідей у країні не було до початку XX століття. З іншого боку, передова частина суспільства думала, що для вирішення внутрішньополітичних проблем і подолання економічного відставання від західних країн необхідно переймати їхній досвід і проводити реформи. У силу цих обставин, у різні періоди ліберальну ініціативу проявляли глави держави, аристократія й інтелігенція. Ці зусилля часто страждали від недотепного копіювання західних рішень без урахування російських реалій, привели до небажаних наслідків і дискредитували себе в очах суспільства.
Слідом за кожним ліберальним підйомом відбувався період реакції, протягом якого досягнуті завоювання в тому або іншому ступені ліквідувалися.
Нездійсненність багатьох ліберальних реформ після перебудови — особливо після 1991 р. — знову розбудила суспільний інтерес до ідей й історичної долі російського лібералізму, до тих періодів вітчизняної політичної історії, коли він відігравав певну роль. Поворот, який відбувся в історіографії російського лібералізму (від замовчування його існування й різко негативної оцінки його «буржуазності» у радянський час до його захопленої оцінки й прагнення побачити в ньому єдино можливий зразок для наслідування на початку 1990-х років), цілком зрозумілий: суперечливість ліберальної моделі розвитку країни в контексті історичної ретроспективи багато в чому співзвучна тій ситуації, яку сьогодні переживає російське суспільство.
Відомо, що ідеологія лібералізму — продукт західної цивілізації: його джерела відносяться до християнства, ренесансної і реформаторської традиціям, ньютонівської наукової революції і Просвітництва, а стрижневі ідеї й принципи класичної ліберальної парадигми — визнання невідчужуваних природжених прав людини на життя, свободу і власність — були породжені буржуазним суспільством на зорі його становлення. Ліберальні ідеї проникнули в Росію в XVIII ст., практично відразу після їхньої появи й теоретичного оформлення в Європі, і невірно відносити лібералізм лише до західного запозичення, як вважає більшість закордонних дослідників. Лібералізм є однією з інтелектуальних традицій російської суспільної думки, пов'язаної з новими умовами розвитку Росії, а саме — з її «входженням» у новий історичний цикл, появою паростків буржуазної цивілізації, а виходить, і із вступом на шлях загальноєвропейського розвитку, з підпорядкуванням тим же історичним законам, які визначають розвиток Європи. Ідеї лібералізму стали найбільш адекватною формою вираження цього процесу, що відзначали як видатні російські мислителі, так і деякі закордонні дослідники. []
Неоднозначний досвід соціальних перетворень останніх років підтверджує неминущу цінність багатьох основних ідей і принципів у розробці яких вітчизняний лібералізм зіграв величезну роль. У науковій і публіцистичній літературі існують різні думки про роль російського лібералізму в суспільному житті й культурно-історичному досвіді Росії, про причини поразки ліберального політичного руху на початку XX ст., про нездатність ліберальних ідей глибоко проникати в російський ґрунт, перетворити його. І систематизування даних наукових тверджень є дуже важливим для вивчення історії Росії, тому, це і обумовило вибір теми курсового дослідження: «Ліберальна модель розвитку Росії».
Об’єктом дослідження є лібералізм як ключове суспільне явище в історії Росії та в реаліях новітнього часу.
Предметом дослідження є процес виникнення, розвиток та еволюції російського лібералізму, його особливості у минулому та перспективи на майбутнє.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період з XVIII ст. по 2008 рік – від часу зародження лібералізму у Росії до його становища в сучасності.
Метою дослідження є аналіз зародження, розвитку та еволюції російського політичного лібералізму у періоди його найбільших організаційно-політичних успіхів у минулому та становище в новітній час.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних наукових завдань:
на основі аналізу дослідницької літератури та документів з’ясувати історію виникнення та основні етапи розвитку політичної ліберальної думки в Росії;
розглянути чотири хвилі російського лібералізму;
визначити основних представників російського ліберального руху;
проаналізувати різні види критики лібералізму, як політичного вчення та моделі розвитку Росії.
Ступінь наукової розробки обраної проблематики. Різними аспектами історії та аналізу сучасного ідеологічного процесу, становлення громадянського суспільства в Росії й, відповідно, значення лібералізму в цих процесах займалися Шелохаєв В.В, Ельдейман В.Я, Чичерін Б.Н., Струве П.Б., Секиринский С. С., Леонтович В. В. [26], [27], [24], [25], [20], [21], [19], [12]
Практичне значення курсової роботи. Текст роботи містить корисні довідкові дані по історії ліберального руху, може увійти складовою частиною до наукових робіт, статей та досліджень для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів, спеціалізованих курсів з всесвітньої історії, історії політичних партій та вчень, а також використовуватися у практичній діяльності сучасних політичних партій України та інших країн пострадянського простору.
Структура курсової роботи підпорядкована меті і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури, який нараховує 27 позиції.
Розділ 1. Зародження та поширення лібералізму в Росії
Дата: 2019-05-29, просмотров: 195.