Процес екзистенціальної корекції дуже складний, і складається в розвитку внутрішньої самосвідомості, що модифікує власні структури сприйняття, що змінює конструкт «Я і зовнішній світ».

На цьому шляху можливий опір клієнта, тому що людина обмежена в доступі до своїх внутрішніх потенціалів тим, як вона формує конструкт «Я і зовнішній світ».

В екзистенціальній психокорекції мова йде не про психотехніку як про сукупність прийомів, використовуваних для рішення задач основної особистісної проблематики, а розглядаються підходи рішення цих задач.

Ø Перший підхід – упор на розвиток самосвідомості. Усвідомлення власних мотивів, вибір переваг, система цінностей, мети і змісту. У контексті екзистенціальної парадигми упор робиться на звільнену функцію самосвідомості, оскільки першість віддається не рефлексивній самосвідомості, а скоріше ціннісному переживанню свого «Я», відкриттю для себе значимості і цінності власного життєвого світу. Дати клієнту пережити й усвідомити свої обмеження, усвідомити потенційну волю від минулого, цінність свого «Я» і життя в сьогоденні – такі основні передумови і відповідні їм відносини екзистенціального підходу.

Ø Другий підхід - культивування волі відповідальності.

Відповідно до даної установки психолог прагне надати клієнту допомогу у виявленні способів відходу від відповідальності і волі і заохочує прийняття ризику у відношенні цих цінностей. Роз'яснення того що в клієнта завжди є вибір, заохочення відкритого визнання власного відмовлення від прийняття власності, підбадьорення у відстоюванні власної незалежності й акцент на особистих бажаннях і переживаннях клієнта, на його особистому виборі в тієї чи іншій життєво важливій ситуації – такі передумови реалізації даної установки .

В екзистенціальній психокорекції відсутнє пряме навчання. Людина може навчитися тільки сама. Тому особливу значимість мають саме нюанси в поведінці, установках психолога. Розвиток відкритості, сенситивності клієнта до нюансів відносини в спілкуванні – такий шлях екзистенціальної психокорекції.

Ø Третій підхід – допомога чи відкриття в створенні змісту.

У реалізації даної установки корисна техніка фіксування на змісті, запропонована Ю. Джендліном. Зміст її складається на тілесних відчуттях, у процесі будь-яких дій. Клієнта просять помовчати і зрозуміти свої справжні переживання, їхня значимість для нього. Важливим моментом у застосуванні техніки є відкриття екзистенціального вакууму, тобто безглуздості життя, і конфронтація з клієнтом, чи полегшення його можливих переживань у зв'язку з цим.

Психолог не вказує, у чому сенс життя клієнта, а лише створює умови для відкриття клієнтом, чи створення своїх власних ним самим. Причому варто пам'ятати, що зміст для екзистенціального психолога не дається безпосередньо, а приходить попутно, із залученням людини у творчість, творчу діяльність, у яких його ініціації спрямовані звичайно не на себе, а зовні.

Ø Четвертий підхід – унікальність і ідентичність. Ключ до реалізації даного механізму психокорекції – у заохоченні клієнта відкрито висловлювати свої почуття і створення диференціювання між почуттями і переживаннями: реактивними, ситуативними і глибинними. Основна лінія реалізації даної передумови – відкриття власного автентичного «Я» і «Я» несправжнього, коли клієнт говорить, робить і почуває не те, що властиво йому, і не те що хочеться, а те, що зв'язано з імітацією життя, іграми, а не справжніми відносинами чи близькості відчуження. Власна ідентичність, де «Я», «МОЄ», а де «НЕ Я», «НЕ МОЄ», і переживання своєї ідентичності, свого «Я» як неповторного унікального життєвого світу – такий основний орієнтир даної психокорекціонної передумови.

Ø П'ятий підхід – робота з тривогою. В екзистенціальній психокорекції, у відмінності від інших, не існує обов'язкового правила – знижувати рівень тривожності клієнта. Тривога розглядається як один із проявів буття, тому психологу цікаво, яким чином клієнт намагається впоратися із тривогою; яку функцію виконує тривога; чи схильний клієнт прийняти свою тривогу, чи намагається придушити її.