Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустой­ка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

Порядок забезпечення виконання кредитних зобов'язань заставою регулюється Законом України "Про заставу" (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави.

Застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) то­варно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.

У банківській практиці застава майна випливає із застав­ного зобов'язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і потверджує право остан-нього у разі невиконання платіжного зобов'язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредитора­ми) з вартості закладеного майна.^В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо розпорядження заставним майном.

Важливе значення має проведення правильної ринкової оцінки вартості предмета застави.

Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк має право контролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору на заставу товарів, матері­алів чи продукції слід враховувати, що вони є предметом застави лише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого договір втрачає силу і заставодавець повинен замінити предмет застави.

Предметом застави може бути рухоме майно (обладнання, машини, оргтехніка, товари на складі тощо). У цьому разі воно передається у володіння заставодержателю (на його склади) або за взаємною угодою залишається у заставодавця під зам­ком та печаткою заставодержателя. Це окремо оговорюєть­ся в договорі застави. На зберігання заставодержателю пе­редаються також і цінні папери, якщо вони є предметом застави.

Застава рухомого майна, при якій майно, що складає пред­мет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається закладом. Банки намагаються вико­ристовувати заклад лише в крайніх випадках, адже необ­хідність утримання приміщень для збереження відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незруч­ним. В банківській практиці як предмет закладу найчасті­ше використовується золото та інші дорогоцінні метали, до­рогоцінні камені, предмети мистецтва, автомобілі.

Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту — це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансове не здатний зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформлюєть­ся у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит, забезпе­чений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про його зобов'язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.

Формою забезпечення кредитів є також порука. В юри­дичній науці з позицій цивільного законодавства "гарантія" і "поручительство" часто розглядаються як тотожні понят­тя. Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем. Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконан­ня на повну суму зобов'язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінан­сову відповідальність. Урегулювання всіх спорів за догово­ром поруки здійснюється в арбітражному порядку.

Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційні банки — одні з найбільш надійних уста­нов ринку гарантійних послуг.

Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова ком­панія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики.

За невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту і виплати від­сотків кредитор вправі стягувати з нього неустойку. Неустой­ка є грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірних зобов'язань. Згідно з Цивільним кодексом України необхідною умовою для стягнення неустойки є факт наявності цивільно-правового зобов'язання.

В одній кредитній операції можуть застосовуватися кілька різних форм забезпечення повернення позики.