Здійснювати операції з кредитування господарських суб'єк­тів і населення банк може лише за наявності відповідних кредитних ресурсів. У цьому плані депозитні операції, тобто операції із залучення коштів на вклади, можуть розглядати­ся як органічна складова кредитної політики банку в цілому. Між кредитними ресурсами і кредитними вкладеннями існує безпосередній зв'язок. Обсяг кредитних ресурсів, їхня структу­ра, терміни використання мають відповідати таким же пара­метрам кредитних вкладень.

Для більшості комерційних банків депозити (вклади) є головним видом пасивів і важливою передумовою проведення активних кредитних операцій.

Кредитні ресурси — кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати кредитні операції в умовах об­меженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси — це кошти статутного, резервного, страхо­вого та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток. Го­ловне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на по­точних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; за­лишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залу­чають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінан­сування кредитних ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію НБУ, включені: залучення депозитів юридичних осіб; залучення депозитів фізичних осіб; отримання кредитів від банків; випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів тощо).

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних ресурсів і вкладень за сумами і за тер­мінами. НБУ рекомендує при аналізі балансового звіту ко­мерційного банку використовувати коефіцієнт співвідношен­ня позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Більш високий рівень цього співвідношення відображає біль­ший елемент ризику: можуть мати місце менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу депозитів. Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає недо­статні можливості кредитування або небажання банку брати на себе ризик при наданні позик.

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на основі депозитних операцій. Депозитом (вкла­дом) вважаються тимчасово залучені грошові кошти фізич­них та юридичних осіб або цінні папери, надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під відсоток). Депозит — це кошти, що надаються фізичними чи юридич­ними особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит оформляється відповідною угодою. У широкому ро­зумінні депозит можна розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку через посередниц­тво цього банку.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отри­мані від інших банків на міжбанківському кредитному рин­ку. Міжбанківське кредитування здійснюється в межах ко­респондентських відносин банків і має, в основному, корот­костроковий характер.

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції — це операції із залучення бан­ком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з метою забезпечення гарантії платежів при роз­рахунках акредитивами і чеками.

.Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розши­рення спектра послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу вкладника.

Класифікація депозитів

Міжнарод­на банківська практика розглядає депозити набагато ширше — як всі можливі види і форми внесення (залучення або розміщення) грошових коштів на рахунки банку. Суму де­позиту, на яку згідно з умовами депозитної угоди нарахову­ються відсотки, заведено називати номіналом депозиту.

Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів ви­ступають:

— комерційні банки як позичальники;

— підприємства (фірми, організації), банки та інші кредит­ні установи, фізичні особи — власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. Це кошти, пере­дані на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити заведено поділяти на такі:

— до запитання;

— строкові на визначений термін;

— ощадні внески населення;

— ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання — це зобов'язання, які не ма­ють конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках комерційних банків і використовуються власниками залеж­но від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за за­лишками коштів за такими рахунками визначаються у дво­сторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розмішують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депози­ти, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.

Строкові депозити — це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Як правило, внески на визначений строк розміщуються у вели­ких сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клі­єнту, так і банку. Банки користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед обумовленого (відомого їм) терміну. Це дає банку можливість збільшувати обсяги кредитних ресурсів.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт — депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробо­чих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отри­мані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) серти­фікат — це письмове свідоцтво комерційного банку про де­понування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошо­вих коштів на депозит. Випуск ощадних (депозитних) сер­тифікатів за своїм економічним змістом подібний до залу­чення будь-якого іншого строкового депозиту.

Ощадні вклади — це вклади населення, розміщувані у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книж­ки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом. Власник, як правило, зобов'язаний пред'явити ощадну книжку, щоб покласти гроші на рахунок або зняти їх. У нашій країні на обслуговуванні ощад­них вкладів населення спеціалізується Ощадний банк.

У загальній системі банківських депозитів виділяють та­кож так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акреди­тивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітова­них чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська забор­гованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банка­ми. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через від­сутність необхідного попиту на кредитному ринку або не­вигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.