Позичковий відсоток — плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими гроши­ма. Ставка (або норма) відсотка — це відносний показ­ник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до величини позики. Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право само­стійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредита­ми залежно від попиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ.

Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках внаслідок продуктивного використання наданої позики. У зв'язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку господарських суб'єктів визначається, насамперед, рів­нем і динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.

Формування відсоткової ставки бататофакторний процес, який визначається багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, термін надання пози­ки, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон'юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка. Голов­ним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку обходиться форму­вання кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ре­сурсів здійснюють, насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є кредити на поточ­ну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені това­рами, які швидко реалізуються.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює ін­фляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені "страхувати" себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позич­ковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто нази­вається "реальним відсотком". Використовується також поняття "від'ємний відсоток", який відображає умови випе­редження темпів знецінення грошей відносно темпів зростан­ня позичкового відсотка.

У банківській практиці широко використовується термії "маржа". Маржа — це різниця між відсотковими ставками для процесу кредитування — це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка» Зрозуміло, ще маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Проте банк, що орієнтується не довгострокові перспективи своєї діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальну свою мету і першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше: створити пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола, надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-гос­подарської активності тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками більшою мірою сприяти­ме забезпеченню ліквідності, рентабельності й розширенню діяльності комерційних банків.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регу­лювання фінансово-кредитної сфери національної економі­ки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п'яти основних принципах:

— забезпечення позитивного реального рівня ставки від­носно інфляції;

— встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами та депозитами;

— наближення до рівня міжбанківських відсоткових ста­вок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;

— урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

— відповідність поточній політиці НБУ щодо регулюван­ня грошово-кредитного ринку.

Підвищення облікової ставки спрямоване на скорочення видачі Національним банком кредитів комерційним банкам, а тим самим на зменшення обсягу кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку. Навпаки, для збільшення кредит­них ресурсів в економіці НБУ знижує облікову ставку. Зни­ження облікової відсоткової ставки заохочує видачу кредитів.

У зв'язку з дією цього механізму відповідно до зміни об­лікової ставки НБУ відбувається й коригування відсоткових ставок у комерційних банках. Стимулювати розвиток вироб­ництва може лише низька відсоткова ставка.

При визначенні конкретної величини відсоткової ставки комерційний банк ставить двояке завдання: по-перше, відшко­дувати за рахунок відсотка всі свої витрати та отримати на­лежний прибуток; по-друге, зацікавити клієнтів (позичаль­ників) такою відсотковою ставкою, при якій вони брали б кредити саме в цьому банку.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом ко­мерційні банки встановлюють також залежно від рівня ри­зику. Банківський ризик пов'язаний із можливістю еконо­мічних втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик — це небезпека фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що ви­плачуються за залученими коштами, над ставками за нада­ними позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслі­док можливості втрат від несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової економіки за­кономірно має місце високий ризик неповернення позик.

Нарахування відсотків за кредитом здійснюється у такий спосіб. Припустимо, що банк надає у позику певну суму гро­шей Р. Виникає питання, якою буде сума грошей S через п років (тобто позика з відсотками при поверненні банку) за умови, що річна відсоткова ставка складає r %. У випадку простого відсотка* щорічно нараховується сума, яка дорівнює

Через п років загальна сума дорівнюватиме:

У випадку складного відсотка, тобто "відсотка від відсот­ка", після першого року майбутня вартість позики з відсот­ками, що має бути повернута банкові, становитиме:

На наступний рік відсотки будуть нараховуватися вже від цієї суми і величина вкладу дорівнюватиме:

Через п років загальна сума позики з відсотками визнача­тиметься за формулою

Розмір відсоткових ставок за кредитними операціями, по­рядок нарахування відсотків, порядок їх стягнення визнача­ються в договорі між банком і клієнтом.

Відсотки, як це визначено НБУ, нараховуються за кален­дарне число днів, щомісячно в розмірі, передбаченому кредит­ним договором. В окремих випадках нарахування та стяг­нення відсотків може проводитись авансом у момент видачі позики.

Відсотки мають сплачуватися за фактичну кількість днів користування позичкою і нараховуватися на суму залишку заборгованості за позичкою. Якщо сума, що вноситься пози­чальником, недостатня для погашення строкового платежу, простроченої заборгованості, сплати нарахованих відсотків, то в першу чергу погашаються відсотки, потім прострочена за­боргованість, а на суму, що залишилась після цього, погашається строковий платіж. Цей порядок обумовлюється при укладенні кредитного договору. Нарахування та стягнення відсотків за позичками, які видані індивідуальним позичальникам, здій­снюється при надходженні від них платежів в погашення боргу. Нараховані відсотки мають відображатися в балансі установи банку в тому ж періоді, за який вони нараховані.

В установах банків нарахування відсотків здійснюється з використанням процентних чисел. Процентне число — це сума залишків заборгованості за позичкою за той період, за який проводиться нарахування відсотків. Залишки за неро­бочі дні беруться в тій же сумі, що й за попередній день. Одержана сума залишків перемножується на відповідну ча­стину відсоткові ставки (1/12 від річної при підрахуванні за­лишків за місяць, 1/4 від річної — за квартал)

Відсоткові ставки та сума нарахованих відсотків запису­ються у відомість нарахованих відсотків, виводиться загаль­ний підсумок за відомістю. Відомість нарахованих відсотків зберігається у документах дня за внутрішньобанківськими операціями разом із стрічками підрахунку залишків.

Комерційні банки зобов'язані проводити подальший кон­троль (вибірковий чи суцільний) за правильністю нарахуван­ня відсотків та віднесення їх на відповідні рахунки, а також правомірність віднесення сум нарахованих відсотків на до­ходи банку .\^Х Технологія кредитування — це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій