Банкрутство підприємця відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Фінансова криза – це фаза розбалансованості діяльності підприємства та обмеженість можливостей впливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. З кризовими явищами пов'язані загроза неплатоспроможності та банкрутства, діяльність підприємства в неприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів для подальшого функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємця полягає у його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної господарської діяльності. Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:

♦ джерела виникнення;

♦ вид кризового процесу;

♦ стадія розвитку кризи.

Фінансову кризу підприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники [1].

Головними зовнішніми факторами фінансової кризи можуть бути:

♦ спад ділової активності в економіці країни;

♦ зменшення купівельної спроможності населення;

♦ постійне підвищення рівня інфляції;

♦ нестабільність господарського та податкового законодавства;

♦ нестабільність фінансового та валютного ринків;

♦ посилення конкуренції в галузі;

♦ кризові процеси в окремих галузях;

♦ сезонні коливання попиту і пропозиції товарів;

♦ дискримінаційні заходи щодо підприємств з боку органів влади;

♦ політична нестабільність у країні або у країнах фірм-постачальників;

♦ конфлікти між засновниками підприємства.

До внутрішніх факторів фінансової кризи належать:

♦ недосконалість системи менеджменту;

♦ недосконалість організаційних структур;

♦ низький рівень кваліфікації управлінських кадрів;

♦ недостатня потужність фірм-постачальників;

♦ неефективна система маркетингу, яка призвела до втрати ринків збуту;

♦ прорахунки в інвестиційній політиці;

♦ відсутність інновацій;

♦ недостатнє фінансування;

♦ незадовільна робота служб контролінгу.

Типовими наслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

· втрата цільових споживачів;

· втрата кількості замовлень та контрактів;

· підвищення собівартості продукції і зменшення прибутку;

· збільшення неліквідних основних засобів та понаднормативних запасів;

· збільшення плинності кадрів;

· зменшення обсягів реалізації продукції.

У практиці підприємницької діяльності можуть траплятися такі види криз:

Ø стратегічна - коли зруйнований виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів зростання;

Ø прибутковості - збитки "з'їдають" власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

Ø ліквідності - підприємство є неплатоспроможним або існує загроза її виникнення.

Кризові явища на підприємстві складаються із трьох фаз:

1) безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства, якщо його своєчасно переводять на режим антикризового управління;

2) загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує проведення фінансової санації;

3) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і потребує негайної його ліквідації.

Закон України "Про банкрутство" визначає банкрутство як пов'язану з недостатністю активів в ліквідній формі нездатністю юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів та виконати зобов'язання перед бюджетом (ст. 1 Закону України "Про банкрутство") [1].

Якщо суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості, але боржник не в змозі її погасити, то протягом місяця з дня винесення ухвали судом кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.

Діяльність підприємства може припинятися за таких обставин [1]:

♦ з власної ініціативи або за рішенням трудового колективу;

♦ на підставі рішення суду у зв'язку з невиконанням умов, встановлених чинним законодавством;

♦ у разі визнання його банкрутом;

♦ у разі закінчення строку дії ліцензії.

Ліквідацію підприємства здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, судом. Власник або суд, які приймають рішення про ліквідацію, встановлюють порядок і строк проведення ліквідації, а також строк для заяв претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія здійснює оцінку майна ліквідованого підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідний баланс і подає його тому, хто прийняв рішення про ліквідацію. Достовірність балансу підтверджується аудиторською фірмою.

У випадку банкрутства проходження справи складається з таких процедур:

· встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо він ініціював порушення справи;

· виявлення усіх кредиторів і можливих санаторів;

· здійснення санації або укладання мирної угоди;

· визнання боржника банкрутом;

· здійснення процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу майнових активів боржника.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо перенесення дати оплати боргів або щодо зменшення їх суми.

План санаційних заходів

Санація – це система заходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. Вона спрямована на оздоровлення фінансового стану боржника, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та захисту виробничої і організаційної структур суб'єктів підприємницької діяльності.

Досудова санація – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації.

Менеджмент-санація – це система антикризового управління, головною метою якої є ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства.

План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів. Окрім цього формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються при його розроблення. У таблиці 3 наведена структура такого плану.

За формальними ознаками санація може здійснюватися без залучення нового капіталу на підприємство та із залученням нового капіталу.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють також окремий вид санації - з допомогою державної підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на компенсаційній і безкомпенсаційній основах. Крім того, держава може вдаватися до непрямих методів сприяння санації (податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності).

Таблиця 3 - Структурно-логічна схема плану санації [1]