Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Суб'єкт туристичного підприємництва в Україні повинен [1]:
- мати ліцензію. Це регулюється Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму та екскурсійної діяльності;
- у визначені терміни подавати органу ліцензування або місцевим органам виконавчої влади в галузі туризму державну статистичну звітність про діяльність, пов'язану з наданням туристичних послуг за встановленою формою та порядком;
- незалежно від відомчої підпорядкованості повідомляти орган ліцензування про настання змін у туристичній діяльності;
- у разі зміни найменування (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією) чи зміни відомостей, зазначених у ліцензії, виданій фізичній особі-підприємцю, суб'єкт туристичної діяльності протягом 10 робочих днів письмово повідомити про це орган ліцензування;
- у разі зміни місцезнаходження має протягом 10 робочих днів письмово повідомити про це орган ліцензування з наданням копій документів, що підтверджують зазначені зміни (договір оренди, купівлі-продажу);
- на видному для туриста місці розмістити такі документи: копію ліцензії органа ліцензування; копію свідоцтва про державну реєстрацію; відомості про працівників суб'єкта туристичної діяльності (прізвище, ім'я, по батькові керівника, його заступника, головного бухгалтера, менеджерів); книгу відгуків та пропозицій громадян; ліцензійні умови; перелік номерів телефонів, факсів суб'єкта туристичної діяльності.
У разі планового закриття службового приміщення суб'єкт туристичного підприємництва не пізніше ніж за 5 днів повідомляє про це споживачів туристичних послуг, з якими укладено угоди про надання туристичних послуг, та встановлює відповідне оголошення при вході до службового приміщення суб'єкта туристичної діяльності.
Вимоги до інформаційно-рекламної діяльності суб'єктів туристичної діяльності. Суб'єкт туристичної діяльності повинен розмістити на видному місці інформацію про тарифи та умови обслуговування ним туристів за кордоном і в Україні, рекламні, інформаційні, довідкові матеріали (довідники готелів, інших засобів розміщення, підприємств харчування, розклади руху та тарифи на перевезення різними видами транспорту тощо). Здійснюючи рекламу в засобах масової інформації, суб'єкт туристичної діяльності керується Законом України "Про рекламу" і несе відповідальність за порушення законодавства про рекламу.
Суб'єкт туристичної діяльності зазначає в рекламі своє повне найменування, адресу, зазначену в ліцензії, номери телефонів, номер і дату видачі чинної ліцензії та орган ліцензування.
Вимоги до організації приймання та обслуговування іноземних туристів в Україні (іноземний туризм). Суб'єкти туристичної діяльності повинні організовувати для іноземних туристів групові та індивідуальні тури по Україні на підставі договорів (контрактів) з іноземними партнерами, а також із вітчизняними партнерами, які забезпечуватимуть надання послуг з розміщення, харчування, транспорту, організації відпочинку та оздоровлення, розваг, екскурсійного обслуговування тощо.
Для надання якісного обслуговування іноземним туристам під час їх подорожі на транспортних засобах; відповідно до умов договорів (контрактів) з партнерами та траспортними організаціями суб'єкти туристичної діяльності повинні забезпечити: розміщення туристів, доставку їх багажу та його збереження, харчування туристів під час подорожі відповідно до умов надання послуг; контроль за оснащенням та санітарним станом вагонів, автобусів, кают, своєчасністю подання та відправлення транспорту.
Суб'єкт туристичної діяльності, який приймає іноземних туристів, повинен вести журнал обліку іноземних туристів, яким надається туристичне обслуговування в Україні.
Вимоги щодо організації туристичних поїздок за межі України [1]
Суб'єкти туристичної діяльності під час організації туристичних поїздок туристів за кордон повинні оформити такі туристичні документи:
♦заяву туриста на бронювання туристичної послуги (туру);
♦підтвердження сторони, що приймає, щодо заброньованої туристичної послуги (туру);
♦договір між суб'єктом туристичної діяльності і туристом;
♦туристський ваучер (путівку);
♦страховий поліс;
♦документи (корінці прибуткових ордерів, квитанції, касові чеки тощо), що підтверджують внесення туристом до каси суб'єкта туристичної діяльності вартості туристичних послуг (авансу, а також повної вартості туру), обумовлених у заявці туриста та договорі;
♦транспортні документи (квитки);
♦програму туру.
Заявка туриста на туристичне обслуговування має оформлятися безпосередньо туристом або суб'єктом туристичної діяльності в письмовій формі. Програма туру повинна складатися суб'єктом туристичної діяльності в письмовій формі на кожну групову туристичну поїздку.
Вимоги щодо організації приймання та обслуговування вітчизняних туристів в Україні (внутрішній туризм)[1]
Вітчизняні туристи забезпечуються проїзними документами до першого пункту обслуговування і від останнього — до місця проживання через суб'єктів туристичної діяльності або самостійно, залежно від умов договору.
Суб'єкти туристичної діяльності під час організації надання туристичних послуг вітчизняним туристам в Україні повинні оформляти такі туристичні документи:
· заяву туриста на бронювання туристичної послуги;
· лист бронювання;
· підтвердження засобу розміщення щодо заброньованої туристичної послуги;
· договір між суб'єктом туристичної діяльності і туристом з інформацією щодо розміщення, харчування, переліку основних та додаткових послуг, страховий поліс;
· туристську путівку (ваучер);
· документ (корінець прибуткового касового ордера, квитанції, касового чека).
Суб'єкт туристичної діяльності при наданні туристичних послуг повинен оформляти туристичну путівку (ваучер), завірену його підписом і печаткою.
Готельний бізнес
Підприємства готельного господарства забезпечують розміщення та обслуговування гостей, що приїжджають з метою відпочинку, проведення дозвілля, вирішення комерційних справ.
Готельні послуги мають такі головні характеристики:
Ø невіддільність, що передбачає здійснення виробництва та споживання послуги одночасно;
Ø неможливість зберігання (накопичення) послуги, що надається;
Ø виробництво готельної пропозиції зафіксовано в часі та просторі;
Ø сезонність коливань попиту. Попит на послуги готелю підвищується влітку і зменшується у зимовий період, оскільки переважна частка туристів надає перевагу відпочинку у літні місяці;
Ø взаємозалежність.
На обсяг реалізації готельного продукту впливають різні чинники, такі, як:
ü політичні та соціально-економічні умови в країні;
ü розвиток зв’язків міжнародного співробітництва;
ü маркетингові рішення, що приймають туроператори;
ü обсяги залучення туристів;
ü рівень транспортного обслуговування;
ü міграція населення;
ü проведення ярмарків, виставок;
ü проведення спортивних змагань, масових заходів.
Сучасне готельне обслуговування орієнтоване перш за все на забезпечення розміщення туристів. В усіх готелях туристичного профілю передбачено такі основні види послуг: розміщення, харчування, дозвілля, побутове обслуговування. Більш значною організаційною формою гостинності є готельний комплекс, що має певні особливості в структурній побудові та організації господарської діяльності. До готельного комплексу входить: готель, ресторан, аптечний кіоск, підприємство роздрібної торгівлі та громадського харчування (відділ з продажу газет, сувенірів, кафе та ін.), пункт обміну валюти, перукарню, пральню, службу ремонту, конференц-зал.
Послуги ресторанів
Потенційний клієнт ресторану при виборі закладу керується певними критеріями. Основні з них такі:
Ø напрямок кухні;
Ø ціни на страви;
Ø якість страв;
Ø швидкість обслуговування;
Ø розміщення закладу;
Ø репутація (популярність);
Ø ввічливість персоналу;
Ø оформлення, чистота приміщення;
Ø наявність додаткових послуг;
Ø реклама, відгуки, рекомендації.
Щоб підтримувати інтерес до ресторану, необхідно змінювати і урізноманітнювати меню, розробляти системи знижок, оновлювати інтер'єр. Ресторани постійно розширюють спектр послуг. Це бізнес-ланчі, сніданки за системою "шведського столу" або комплексного набору страв, "жива" музика, страви на винос, обмін валют, літні майданчики, більярд, ігрові автомати.
Основними орієнтирами для фаст-фудів є: висока технологічність виробництва; помірні ціни; висока швидкість обслуговування відвідувачів; наявність залу для прийняття їжі.
Незважаючи на бажання виходу відомих фаст-фудів у ресторанні подвір'я торгових центрів, не кожен заклад (оператор) може обрати для себе таку стратегію. Якщо порівняти потік покупців, вартість оренди і середнього чека, малу площу залу, відведеного для однієї точки, близьку присутність сусідів-конкурентів фаст-фуду, то може виявитись, що працювати у таких умовах не зовсім вигідно. Адже кожна мережа вимушена "ділитися" своїми покупцями з іншими операторами, а в підсумку в розрахунку на одну точку покупців стає не так багато.
Основні правила фаст-фуду:
1 Час обслуговування відвідувача у залі має бути мінімальним. Відповідно у меню — не дуже широкий вибір.
2 Основні страви і салати мають бути поставлені у фаст-фуд у вигляді напівфабрикатів.
3 Підрахувати собівартість і продажні ціни.
4 У фаст-фуді завжди має бути в наявності весь визначений асортимент.
5 Коли мережа фаст-фудів розширюється і збільшує обсяги продаж, вона може собі дозволити влаштовувати тендери на поставки. Але не бажано орієнтуватися на одного постачальника зважаючи на імовірні проблемні ситуації. Краще мати їх декілька: основних і допоміжних.
6 При заснуванні мережі ресторанів швидкого обслуговування бажано розвивати підприємства двох видів: комплекс з виробництва напівфабрикатів; власні ресторани, у яких страви з напівфабрикатів готуються і реалізуються.
7 Вважається, що для досягнення нормальних термінів окупності через одне посадочне місце ресторану фаст-фуд має проходити не менше 100 чоловік на день.
8 Під ресторани краще будувати окремі будинки. У цьому випадку вирішуються питання з під'їздом і паркінгом, плануванням приміщення з урахуванням специфіки закладу, вентиляцією, корпоративним стилем інтер’єра.
9 Приблизний розподіл площ у ресторані фаст-фуд самообслуговування такий: кухня — 45%, холодильники — 4%, склад — 6%, адміністративні, підсобні приміщення — 5%, торговельний зал (лінія роздачі) — 10%, зал для прийняття їжі — 30% [1].
Інтернет-технології
До моделей електронної комерції належать: електронний магазин, електронний каталог, електронний аукціон; електронний торговий центр; інформаційний брокер; віртуальний центр розроблення; провайдер бізнес-операцій; віртуальна спільнота.
Електронний магазин — це магазин у мережі Інтернет, створений у формі спеціалізованого сайту, що належить фірмі-виробнику або торговельній компанії та призначений для просування товарів на ринок, підвищення обсягу продаж, залучення нових покупців. На такому веб-ресурсі є можливість підбирати товари, оформляти замовлення, навіть здійснювати оплату через Інтернет. Замовлення оформляються у режимі он-лайн, але в деяких випадках система розрахунку за отриманий товар і доставка можуть здійснюватись поза електронним каналом.
Електронний каталог-довідник — це спеціалізований сайт, за допомогою якого клієнт може підбирати постачальників товарів для подальших переговорів з ними.
Електронний аукціон відображає у мережі Інтернет процедуру торгів по лотах, як на звичайному аукціоні. Провайдер такої системи заробляє на відсотках від транзакцій, а також на продажу програмного забезпечення для участі у торгах.
Електронний торговий центр — це сайт, що містить ряд електронних магазинів і каталогів, об'єднаних загальним місцем розміщення.
На практиці електронну комерцію можна поділити на п'ять сфер як складових компонентів інфраструктурного середовища.
Реклама — звернення уваги до товару — здійснюється в Інтернеті складніше, ніж при використанні звичайних (традиційних) її видів.
Представлення товару — показування виробів через засоби Інтернету. Для показу товару застосовуються відеоролики, звук, анімації.
Проведення операцій — здійснення покупки — повинно бути швидким, безпечним, супроводжуватися повідомленням по електронній пошті і бути доступним для відстеження завдяки веб-сайту.
Післяпродажна підтримка — допомога, що надається клієнту під час оформлення покупки і після неї, враховуючи доставку товару, сервісне обслуговування.
Побудова відносин — формування у клієнта прихильності до торгової марки і компанії, намагання перетворити випадкового споживача у постійного клієнта.
Залежно від статусу користувача Інтернету та характеру його взаємодії з іншим учасником електронну комерцію можна класифікувати на окремі сектори:
1) бізнес-бізнес. Включає у себе всі рівні взаємодії між компаніями. При цьому можуть використовуватися спеціальні технології і стандарти електронного обміну даними.
2) бізнес-споживач. Основу даного напряму складає електронна роздрібна торгівля. В Інтернеті представлено торгові портали, віртуальні магазини, що пропонують у режимі реального часу широкий спектр товарів і послуг кінцевим споживачам.
3) бізнес-адміністрація. Охоплюються ділові стосунки підприємницьких структур з місцевими органами влади, міністерствами, відомствами, торгово-промисловими палатами, податковою службою, іншими державними органами, фондами, міжнародними організаціями.
4) споживач-адміністрація. Найменш розвинена категорія електронної комерції, але є достатній потенціал, який може бути використаний для організації взаємодії державних структур і споживачів, особливо в соціальній сфері, системі захисту прав споживачів.
5) споживач-споживач. Характеризує процес взаємодії кінцевих покупців для обміну інформацією, досвідом придбання і експлуатації товарів.
Важливою перевагою електронної комерції є більш низькі витрати обігу.
Неабияке значення має маркетингова підтримка сайту поза Інтернетом, тобто в оф-лайні. До засобів реклами сайту в оф-лайні належать:
§ представлення інтернет-адрес у традиційних журналах, газетах, рекламних каталогах;
§ демонстрація інформаційного продукту зацікавленим особам в офісі фірми, під час проведення прийому делегацій, виставок, індивідуальних зустрічей;
§ реклама сайту на радіо, по телебаченню, включаючи службу новин та спеціалізовані телепередачі, що охоплюють широку аудиторію глядачів.
При плануванні рекламного бюджету підприємства поряд з іншими засобами реклами слід визначити, скільки потрібно коштів на підтримку сайту у робочому стані в цілому і за складовими компонентами, виходячи з призначення веб-ресурсу, стратегічних установок, фінансів, політики конкурентів.
Дата: 2019-05-29, просмотров: 234.