Процесу економічного виховання передує педагогічне планування, прогнозування, передбачення.

Прогнозування – найбільш широкий та узагальнений процес. В. О. Сухомлинський з цього приводу писав: "Без наукового прогнозування, без уміння закладати в людині ті зерна, які дадуть плоди лише через десятиліття, виховання перетворилося б в примітивний догляд, вихователь – в безграмотну няньку, педагогіка – в знахарство. Потрібне наукове передбачення – в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше випадковостей" 28.

Планування економічної підготовки школярів повинно охоплювати всі ланки педагогічної діяльності і передбачати сукупність заходів, які б сприяли цілеспрямованому та послідовному вдосконаленню роботи всього колективу школи з економічної освіти та виховання.

Вдосконалення змісту економічної підготовки пов’язано, насамперед, з розробкою в програмах питань економічної освіти учнів. Проблема полягає в підвищенні рівня економічних знань школярів за рахунок покращення міжпредметних зв’язків та визначення основних напрямків економічної підготовки учнів.

Кожний напрям економічної освіти учнів має свої специфічні форми та методи. Сюди можна віднести роботу економічних факультативів, роботу технічних та економічних гуртків, проведення тематичних вечорів, диспутів, екскурсій, вікторин, олімпіад, виставок тощо.

Основною формою економічної підготовки школярів є урок. Активізація навчальної діяльності тут проходить внаслідок проведення ділових ігр, проблемного викладу матеріалу, проведення спеціальних бесід, виконання учнями економічних завдань (наприклад, аналіз конкретних економічних ситуацій). Важливою вимогою, при складанні таких завдань, є відображення в змісті матеріалу реальних умов праці, добре відомих учням.

Однією з найефективніших форм економічної підготовки школярів є організація систематичної економічної діяльності в процесі трудового навчання та гурткових занять з техніки. Тут учні залучаються до розробки технологічного процесу на виготовлення об’єкту конструювання, контролю, обліку та аналізу результатів праці. Практична трудова участь сприяє закріпленню економічних знань та умінь, учні краще сприймають та розуміють зміст економічних понять та категорій.

Ефективне проведення систематичної та цілеспрямованої роботи з економічного виховання школярів в позаурочний час, розвиток їх творчих здібностей можливі лише за умови використання різноманітних організаційних форм, враховуючи при цьому специфіку, віковий та кількісний склад учнів, матеріальні можливості школи та ін. Всі організаційні форми позакласної та позашкільної роботи з учнями можна об’єднати в три групи:

1) індивідуальна робота учнів;

2) заняття в гуртках, клубах, творчих об’єднаннях;

3) масові заходи (характеризуються певною епізодичністю, та значною кількістю учасників).

Основною формою організації творчої діяльності школярів у галузі техніки, в позаурочний час, є технічний гурток – добровільне об’єднання учнів, які проявляють спільний інтерес до тієї чи іншої галузі техніки і виявляють бажання зайнятись практичною діяльністю в цій галузі. Основу роботи такого об’єднання складає спільне вивчення питань технології конструювання і побудови технічних моделей, експериментування, науковий пошук.

Технічні гуртки – це не лише місце проби сил учнів, розвиток їх творчого мислення, нахилів та здібностей, але насамперед, колектив, в якому виховуються майбутні новатори виробництва, раціоналізатори і винахідники, вчені та інженери. Заняття в кожному такому гуртку характеризуються стабільністю проведення, тривалістю термінів, конкретним профілем роботи.

З метою поєднання урочних та позаурочних занять з технгічної творчості, вчителі та керівники технічних гуртків, здебільшого, будують свою роботу таким чином, щоби учні у процесі оволодіння новим матеріалом на уроці, використовували набуті теоретичні та практичні знання на гурткових заняттях, а згодом закріплювали та поглиблювали їх уже на заняттях гуртка. Іншими словами, при такому підході спостерігається наявність двостороннього зв’язку, нерозривність і єдність усього навчально-виховного процесу.

Розглянемо окремі організаційно-педагогічні аспекти розвитку технічної творчості за умови взаємозв’язку урочної та позаурочної роботи з техніки у загальноосвітній школі. Обидві ці форми, зберігаючи свої особливості, сприяють досягненню головної мети – вирішення освітніх та виховних завдань, поставлених перед школою, насамперед у плані розвитку технічного мислення школярів, їх політехнічного світогляду, економічної підготовки, професійної орієнтації.

Узагальнюючим етапом творчої технічної діяльності є створення технічного об’єкту. На будь-якому, з трьох етапів технічної творчості (формулювання та усвідомлення технічної задачі, її вирішення, матеріальне втілення прийнятого рішення), учні проявляють певний рівень самостійності в досягненні результату. Це дає можливість готувати школярів до цілісного циклу технічної творчості, навчити їх діяльності яка є характерною для кожного етапу зокрема.

У загальному випадку методика технічної творчості передбачає вироблення досвіду при формуванні творчої задачі, вміння неординарно підходити до її вирішення, навчання раціоналізму у виготовленні технічного об’єкту.

Проте, як свідчить практика, не кожна із вказаних форм технічної творчості учнів охоплює всі етапи творчого циклу у єдиному процесі (див. табл.).

Таблиця 1. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

З урахуванням характеру та тривалості педагогічного впливу на учнів, умовно було виділено дві групи форм. Одна із них об’єднала різні види систематичної діяльності, інша – епізодичні заходи. Особливе місце тут відведено технічній творчості школярів у домашніх умовах, оскільки педагогічний вплив при цьому проявляється опосередковано – через технічні завдання.

Всі форми роботи з учнями в галузі техніки слід розглядати з позиції доцільності та можливості здійснення повного циклу технічної творчості, а також тієї його частини, яка відповідає окремим етапам.

Аналіз форм систематичної роботи з учнями (див. табл.1), де знаком "+" і "-" відзначено наявність або ж відсутність необхідних можливостей показує, що лише трудове навчання, технічні гуртки та творча робота з техніки у домашніх умовах відкривають можливості для реалізації повного циклу технічної творчості. Разом з тим, лише дві форми організації технічної творчості учнів – трудове навчання та гурткова робота є основними. Інші ж виконують допоміжну роль, оскільки їх використання дає можливість навчати школярів лише окремим прийомам роботи на певних етапах творчого процесу. Однак, ними не слід нехтувати, оскільки використання саме цих форм організації технічної творчості сприяє залученню якнайбільшого числа учнів до творчої діяльності.

Так, наприклад, під час проведення зустрічей з раціоналізаторами виробництва, учні усвідомлюють необхідність вдосконалення певних приспосіблень, технічних процесів; на семінарських заняттях його учасники шукають оптимальні шляхи вирішення технічної проблеми; під час виставки технічних робіт – ознайомлюються з новітніми досягненнями наукового прогресу.

При підготовці до творчої діяльності слід використовувати ті форми та методи, які найбільшою мірою сприяють підготовці учнів до першого етапу творчого процесу – вироблення вміння самостійно сформулювати творчу задачу. Безумовно, вміння формулювати задачі – важлива якість на першому етапі повного циклу творчої діяльності, але основна його мета – створити передумови для усвідомлення підлітком потреби у творчості. Саме цей фактор необхідно врахувати при визначенні змісту масових заходів. Процес формулювання конкретних задач здійснюється поступово, але систематично під керівництвом досвідчених наставників. Це передбачає можливість об’єднання двох перших етапів творчого циклу у єдиний процес.

Таким чином, використання епізодичних форм, які сприяють оволодінню першим етапом творчої діяльності, передбачає, насамперед, збільшення об’єму політехнічних знань для усвідомлення необхідності удосконалення техніки і викликає зацікавлення школярів до творчості.

Всі форми роботи з техніки підпорядковані одній меті – розвитку технічної творчості школярів. Кожній із них відводиться певна роль у цьому процесі.

В системі творчої діяльності учнів набули великої популярності шкільні технічні гуртки. Їх робота, за змістом, досить близька до роботи аналогічних гуртків, які функціонують на базі позашкільних навчально-виховних закладів.

Загальна характеристика діяльності основних видів технічних гуртків

Загальнотехнічні гуртки. Основним видом діяльності є виготовлення різного роду саморобок (починаючи від дитячих забавок, простих контурних технічних моделей до виробів чисто практичного призначення – совки, дитячі стільці тощо). Об’єм теоретичних знань, здебільшого, обмежений відомостями необхідними для виконання практичних робіт. Учні конструюють вироби з деревини, листового металу, дроту. Роботи виконують користуючись, в основному, ручним інструментом.

Гуртки технічного моделювання. Діяльність учнів у цих гуртках зводиться до побудови моделей відповідних технічних об’єктів (літальних апаратів, машин, кораблів). Гуртківці отримують певні уявлення про відповідні галузі техніки, фізичні основи роботи технічних пристроїв, конструкційні матеріали. Школярі набувають практичних умінь у виконанні розрахунково-графічних, монтажних, налагоджувальних, оздоблювальних робіт, у вирішенні конструкторсько-технологічних завдань.

Конструкторсько-спеціалізовані гуртки (електротехнічні, радіотехнічні, радіотелемайстрів, електронної автоматики тощо). Гуртківці отримують знання з електроніки, радіотехніки, елементарної радіоелектроніки; набувають певних практичних умінь розрахунку і монтажу електричних кіл, складанні електро- та радіосхем, обробки матеріалів.

Гуртки по створенню діючих технічних пристроїв. Об’єм набутих тут старшокласниками теоретичних знань і практичних умінь сприяє успішному виконанню робіт, пов’язаних з вирішенням конструкторсько-технологічних задач на побудову діючих технічних об’єктів. Тому поряд з розрахунково-графічними та іншими видами конструкторських робіт, великого значення набувають технологічні і монтажно-налагоджувальні операції, експлуатаційні випробування.

Навчально-технічні гуртки (по виготовленню пристроїв, що сприяють підвищенню продуктивності та якості навчально-практичних занять учнів). Школярі набувають певних раціоналізаторських знань, умінь, досвіду вдосконалення техніко-технологічного устаткування.

Гуртки виробничих професій (токарів, слюсарів, фрезерувальників тощо). Основним видом діяльності гуртківців є вивчення нової виробничої техніки, оволодіння новаторськими прийомами обробки матеріалів, впровадження наукової організації праці на робочих місцях. Гуртківці ознайомлюються з відповідними машинами та механізмами, різновидностями вимірного та різального інструменту, конструкційними матеріалами, отримують загальнотехнічні та спеціальні знання з основ машинознавства, теорії різання матеріалів, вчаться творчо їх використовувати.

Гуртки художньо-технічного конструювання. Цей тип гуртків характеризується єдністю технічного та естетичного компонентів у творчій діяльності учнів. Поряд з основами дизайну школярі набувають певних знань про властивості матеріалів з метою вдосконалення методів і засобів їх обробки.

Безумовно, наведена класифікація не претиндує на повне охоплення усіх видів існуючих технічних гуртків. Однак, вона відображає основні напрямки у розвитку технічної творчості школярів, визначає зміст роботи окремих гуртків, сприяє максимальному узгодженню змісту цієї роботи з шкільною програмою трудового начання.

Матеріально-технічну базу шкільних майстерень, яка зазвичай є потужнішою, аніж база шкільних навчальних кабінетів, доцільно використовувати не лише для потреб трудового навчання, але і для задоволення матеріальних запитів інших навчальних дисциплін. Такий підхід дозволяє керівникам гуртків значно ширше планувати практичну діяльність школярів.

Факультативні заняття, здебільшого, узгоджуються за змістом та методикою проведення з відповідними навчальними предметами. Детально аналізувати їх діяльність, у нашому випадку, недоречно, оскільки на факультативах, скажімо, з фізики, хімії, учні поглиблюють та розшитюють свої знання з даного предмету. Стосовно факультативу з трудового навчання, то в цьому випадку технічна творчість не втрачає свого значення. Тут відкриваються додаткові можливості для творчого використання різнобічних знань та умінь учнів.

Таким чином, технічна творчість учнів на заняттях технічних гуртків і, в меншій мірі, на факультативних заняттях, пов’язана з трудовим навчанням, як за змістом так і методикою проведення.

Важливим моментом встановлення взаємозв’язків практичної діяльності учнів на заняттях технічного гуртках та уроках трудового навчання є узгодження планування переліку об’єктів конструювання. У цьому процесі слід враховувати міру теоретичної та практичної підготовленості учнів, затрати часу на розробку конструкції, доцільність виготовлення окремих вузлів та деталей тощо.

Координація діяльності шкіл та позашкільних навчально-виховних закладів сприяє подальшому розвику в учнів інтересу до техніки. Окремі старшокласники, з більш високим рівнем підготовки, намагаються удосконалювати свої пізнання у спеціалізованих позашкільних навчальних закладах. Це зумовлено насамперед тим, що у таких закладах функціонує значно більша кількість напрямків діяльності технічних гуртків, ширший вибір обєктів творчості. Все це суттєво впливає на встановлення взаємозв’язку змісту діяльності учнів у школі та позашкільних навчально-виховних закладах. У процесі пошуку ефективних шляхів розвитку технічної творчості визначались основні вимоги, яких слід дотримуватись при визначенні змісту предметної діяльності у позашкільних закладах. Так, необхідно, щоби пропоновані для виготовлення технічні об’єкти відповідали рівню технічної підготовленості учнів; керівництво творчою технічною діяльністю школярів повинно здійснюватися на основі дотримання єдиних для школи та позашкільних навчально-виховних закладів методичних прийомів тощо.

У системі позакласних занять з школярами в області техніки, значне місце відводиться масовим заходам, як ефективній формі впливу на широку аудиторію учнів з метою розвитку у них інтересу до техніки і технічної творчості. Традиційними вже стали вечори, зустрічі, повідомлення, доповіді, в яких висвітлюються питання використання техніки на сучасному етапі розвитку виробництва, перспективи вдосконалення виробничих процесів, раціоналізаторської та винахідницької діяльності, проблеми відновлювальних та невідновлювальних джерел енергії, проблеми екології тощо. Всі вони, здебільшого, супроводжуються демонстрацією об’єктів технічної творчості.

Таким чином, усі форми організації позакласної роботи з техніки сприяють активному залученню учнів до творчої технічної діяльності. Їх різноманітність дозволяє вирішувати багатоцільові навчально-виховні завдання.

Все частіше у загальноосвітніх школах використовують активні форми навчально-виховної роботи – конкурси, рольові ігри, олімпіади, під час проведення яких учні захищають творчі розробки, проводять експерименти тощо.

Успішність їх організації та проведення значною мірою залежить від вчителя, його вміння викласти суть проблеми, допомогти визначити головний напрям пошукової роботи, навчити працювати з науковою та довідниковою літературою.

Розглянуті методичні прийоми і форми організації гурткових занять в системі позакласної навчально-виховної роботи школи, у своїй сукупності, сприяють позитивній мотивації школярів до занять творчою технічною діяльністю, створюють добрі передумови для надання їй суспільноі значимості та виробничої скерованості.

В ИСНОВКИ

1. Економічне виховання є одним з головних аспектів національного виховання підростаючого покоління.

2. Важливим напрямком перебудови освітньої галузі є пошук шляхів підвищення рівня економічних знань та економічної вихованості учнів.

3. Сучасна школа являє собою цілісну педагогічну систему, яка складається із взаємозв’язаних частин, що мають відповідну внутрішню організацію та безпосередній контакт з зовнішнім середовищем. Процес економічного виховання школярів слід розглядати як одну із підсистем цієї системи, якій також притаманні як внутрішні так і зовнішні зв’язки. Управління даним процесом полягає у свідомому регулюванні складових його частин та відносин (економічних, психологічних, організаційних, методичних). Цей цикл, в загальноосвітній школі, здійснюється протягом навчального року і поділяється на ряд етапів:

§ моделювання процесу економічного виховання;

§ збір первинної інформації про об’єкт виховання (вивчення колективу учнів та умов економічного виховання; проводиться шляхом опитування, спостереження тощо);

§ планування процесу економічного виховання (передбачає реальні види пошуково-практичної діяльності учнів, форми та методи економічного виховання; все це, в цілому, повинно являти систему виховної дії на колектив та особистість);

§ організація діяльності школярів;

§ підведення підсумків проведеної роботи.

4. Основи економічного виховання закладаються в сім’ї, дитячому садку, школі. Його необхідно здійснювати сумісними зусиллями батьків, педагогів, громадськості. В школі ним повинен бути пронизаний весь навчально-виховний процес.

5. Для того щоби економічне виховання було дієвим засобом формування всебічно розвиненої особистості, сприяло готовності до активної економічної (підприємницької, господарської, трудової) діяльності, воно не повинно обмежуватись часовими рамками шкільного навчання, а продовжуватись протягом усього житття людини, охоплюючи при цьому всі сторони її трудової діяльності.

6. Педагогічно обгрунтований відбір об’єктів конструювання для гурткових занять з техніки можливо провести на основі відповідних критеріїв. Нами розроблені наступні критерії відбору об’єктів праці:

§ тематична доцільність;

§ раціональність технології;

§ доступність виготовлення;

§ економність;

§ товарність.

7. Проведене дослідження свідчить про необхідність подальшої розробки наукових проблем, що виникають на сучасному етапі розвитку теорії та практики економічної освіти в умовах творення нових ринкових відносин. До таких проблем належать:

§ вдосконалення теоретико-методологічних засад економічної освіти учнів загальноосвітніх шкіл;

§ розробка змісту базових знань з економіки;

§ розкриття педагогічних умов, що забезпечують додержання принципів економічної освіти з урахуванням кращих надбань вітчизняного та зарубіжного досвіду.