Останні роки ХХ століття, аж надто 90-ті роки, характеризуються надзвичайною нестабільністю в усіх сферах життєдіяльності людини. Зокрема, це характерно для економічної, соціальної та політичної сфери. Сьогодні відбуваються зміни приоритетів в системі моральних цінностей людей. Руйнуються стереотипи громадської думки в ставленні до влади, закону, власності. У суспільному житті молоді чітко прослідковуються тенденції прагматичного характеру: успіху, авторитаризму, лідерства, що є яскравим проявом егоцентричних орієнтацій. Формується стиль економічної поведінки який не обтяжений жодними моральними устоями.
Цей процес має суперечливий характер та загострюється цілою низкою причин соціально-економічного характеру: різким падінням життєвого рівня, відсутністю економічної стабілізації, розшаруванням суспільства.
Серед загального спектру суспільних проблем, що турбують сьогодні молодих українців, пріоритетними виявились економічні проблеми, а саме: безробіття (ним занепокоєні 40% респондентів), зростання цін (34%), зубожіння населення (33%), незадовільний стан вітчизняної економіки (31%), низький рівень заробітної плати (29%), загальне зниження рівня життя (26%) [35].
Сьогоднішня економічна анархія в суспільстві проповідує чужий українському менталітету стиль поведінки, спрямований на крайній економічний егоїзм. Молодь, розмежовуючи свій ціннісний світ, віддає перевагу саме цінностям мікрорівня (сім’я, родичі) перед сферами суспільного, національного, а також макрорівня, що стосується спільної долі людства у планетарному масштабі.
Розмитість і противоречивість суспільного буття зорієнтовує молодь на непевні ціннісні стандарти, що негативно впливає на слабку психіку та нестійкі моральні засади, від чого, в кінцевому рахунку, страдає суспільство в цілому.
Процес соціалізації підростаючого покоління значною мірою випав з-під контролю спеціалізованих виховних інститутів, які здійснювали його протягом тисячоліть (сім’я, громадськість, школа). Результати цього настільки руйнівні, що бездуховність, ціннісна аморфність орієнтирів, аморальність нових поколінь загрожують уже самому існуванню і планети, і цивілізації.
У цьому ми вбачаємо найістотніші прогалини теперішнього виховання. Багато мислителів, моделюючи таку ситуацію, піднімають проблему суперечності між культурою і цивілізацією в тому розумінні, що технічний прогрес не супроводжується відповідним культурним, моральним, гуманітарним прогресом людини, і вона не в змозі розумно розпорядитися своїми матеріально-технічними можливостями, які постійно зростають.
Індивід, що пізнає лише окремі сторони, процеси світобудови, пізнає світ частково. Вища форма пізнання всесвіту – це пізнання світобудови як єдиного цілого, тобто такого, яким він є в дійсності. Цілісне знання світобудови і ролі людини в ньому є основою формування цілісної особистості гуманістичного суспільства [1].
Історичний досвід все більше підтверджує істину, висунуту ще древніми філософами, про те, що найкращий суспільний устрій забезпечується доброю освітою та вихованням. Саме тому передові країни світу визнають і реалізують на практиці принцип реальної пріоритетності науки, освіти і виховання перед усіма іншими.
Соціалістична система господарювання, зокрема перекоси останніх так званих "застійних" років, призвела до того, що багато людей втратили трудову мотивацію. Кінцевий результат праці практично ні на що не впливав: ні на держзамовлення, ні на заробітну плату, ні на інші чинники діяльності виробництва чи конкретної людини. Крім цього командна економіка зламала психологічний стереотип поведінки особистості й призвела до знищення економічної моралі населення. Байдужість до результатів праці, відсутність ініціативи, праця на "цифру та звіт", пасивний неорганізований саботаж були психологічною захисною реакцією людини на невідповідність між цілеспрямованістю особистості та її реальними життєвими можливостями.
Хоча, і це підкреслює всесвітньо відомий економіст, лауреат Нобелівської премії в галузі економічного аналізу В. Леонтьєв, радянська економіка, керована безжалісними методами, протягом досить таки тривалого часу розвивалася достатньо швидкими і стійкими темпами, що в загальному обємі національного продукту Радянський Союз поступався лише Сполученим Штатам Америки. Але тут же В. Леонтьєв пояснює головну причину високих темпів радянської економіки, яка по суті була сформульована майже 200 років тому Адамом Смітом: для швидкого збільшення своїх прибутків необхідно скоротити споживання, зменшуючи таким чином життєвий рівень народу, в той же час примушуючи його працювати в поті чола [18].
Ринкова економіка висуває якісно нові завдання по формуванню особистості, виробленню абсолютно нового підходу до економічного виховання.
В цих умовах школа повинна змінити підхід до економічного виховання, орієнтувати учнівську молодь на реальний внесок в економічне відродження України. Тільки в такому випадку орієнтація на активне використання механізмів ринкової системи господарювання буде проходити паралельно з відродженням економічної духовності держави.
Перш ніж приступити до розкриття питання про особливості економічного виховання, видається доцільним з'ясувати, що становить виховання в цілому як педагогічна категорія.
Формування особистості не може проходити стихійно, цей процес вимагає цілеспрямованої та наполегливої праці. Успіх забезпечується точним знанням цілей та завдань виховання, клопітким обліком закономірностей, які визначають формування поглядів, переконань, культурних цінностей особистості. Згідно теорії соціального детермінізму, виховання характерихзується як особливий процес, при допомозі якого певна спільнота намагається передати його членам свою культуру, включаючи норми життєдіяльності [23].
"Проектування особистості, як продукту виховання, повинно вироблятися на підставі замовлення суспільства" [19].
Звичайно, держава та й суспільство в цілому повинні контролювати процес виховання, щоб надати можливість підростаючому поколінню отримати таку освіту, світоглядні цілі та орієнтири, які б дозволили в майбутньому, брати активну участь в суспільному та економічному житті, розвивати свої інтереси та нахили. Тут держава повинна виступати гарантом, соціальним захисником. Разом з тим, держава невправі бути ініціатором і виконавцем заходів, спроможних поставити під загрозу найбільш цінний вигляд свободи, а саме – свободу інтелектуальну.
У філософській та педагогічній літературі можна знайти десятки визначень, які розкривають категорію виховання. Так А. С. Макаренко метою виховання вважав програму людської особистості, програму людського характеру [19]. В. О. Сухомлинський – спосіб життя [27]. Доповнює ці визначення, з точки зору культурологічних цінностей, таке висловлювання І. Канта: " Де ж шукати досконалість та виходячи з чого можна мати надію на її досягнення ? Ніде, крім виховання. Воно повинно співвідноситися з усіма цілями природи, громадянського суспільства та сім’ї… бути спрямованим на розвиток переконань, які повинні використовуватися в ім’я добра… на розвиток талантів, на формування морального характеру людини" [11]. Більш лаконічне та дидактично спрямоване визначення П. П. Блонського, що виховання є зумисно організованим, довготривалим впливом на розвиток дитини [4].
Педагогічна наука радянської доби, тривалий час розглядала процес виховання підростаючого покоління однобічно, у напрямку від вчителя до учня. В результаті відбувалася підміна складного процесу виховання особистості спрощеним просвітництвом та навчанням. Вчитель, образно кажучи, " вбивав у голови учнів " шаблонні зразки, такі, які відповідали прийнятим ідеологічним нормам.
У зв’язку з цим цікавими є міркування публіциста та педагога С. Соловейчика про відмінність між " радянською " та " американською " системами виховання. Теорія комуністичного виховання, - пише він, - закликала "обробляти" людину до тих пір, допоки зовнішні вимоги педагога не стануть внутрішніми переконаннями самого вихованця, тобто доки останній не стане сприймати чужу волю як власну. Американська ж, демократична, система виховання має зворотнє спрямування – з середини назовні і, припускає суверенітет особистості яка діє за власним спонуканням [26]. Цю ж думку підтверджує висновок Я. А. Коменського про те, що один-єдиний засіб, який може привести до успіху у вихованні дітей – це добре спрямована свобода [13].
Гуманістична орієнтація сучасної педагогічної науки вимагає корегування навчально-виховної діяльності, в усіх закладах освіти, на основі іншої логіки, орієнтованої на виявлення та реалізацію неподільної цілісності розвитку духовних та духовно-практичних здібностей людини.
При такому підході основною ланкою у виховному процесі стає особистість – її здібності, зацікавленість, соціальний досвід, самопізнання. Цілком природньо, що сьогодні необхідна розробка системи ціленастанови на основі глибокого розуміння сутності людини, психологічного та соціального становлення особистості, котра братиме активну участь в економічній та підприємницькій сферах діяльності.
Що ж взагалі треба розуміти під категорією "економічне виховання"? Дану проблему розглядало чимало педагогів-дослідників, економістів.
Найбільш оптимальний варіант відповіді на питания, що розглядається, був, на наш погляд, даний доктором педагогічних наук А. С. Нісімчуком та доктором економічних наук Л. С. Бляхманом. Вони припускають, що економічне виховання являє собою переконання, мотив, настанови, ціннісні орієнтації особистості [22], які досягаються через цілеспрямовану діяльність по передачі сучасного розуміння суті економічних явищ, досвіду та методів раціональної економічної поведінки [5]. Вони вказали на важливість підвищення рівня економічної культури [22], без чого неможлива організація процесу економічного виховання та оцінки його результатів.
Успішна реалізація поставлених логікою економічного виховання цілей, передбачає управлінську та виконавчу діяльність [23]. Діяльність цих ланок спрямована на створення доцільної та добре скоординованої системи економічного всеобучу школярів, виховання в них високих моральних якостей. Слід зауважити, що ці дві ланки мають лише відносну систему підпорядкованості тому, що тісно взаємопов’язані між собою, вони доповнюють і впливають одна на одну. В управлінську ланку входять науково-дослідні економічні та педагогічні установи, лабораторії педагогічного новаторства, інститути післядипломної підготовки працівників освіти, адміністрації навчальних закладів. Названі структури визначають основні напрями розвитку економічної освіти і виховання, здійснюють перспективне планування роботи, створюють відповідне навчально-методичне забезпечення тощо. Вони вивчають і координують діяльність вчителів, сім’ї, громадських організацій, проводять аналіз результатів педагогічного експерименту, розробляють інноваційні технології економічного навчання та виховання. молоді.
До виконавчої ланки відносять вчителі та батьків. Вчителі вирішують наступні завдання: розкривають учням основні економічні поняття, категорії, закони ринкової економіки, формують економічий світогляд школярів, організовують самостійну роботу учнів, сприяють становленню ціннісних орієнтирів підростаючого покоління. Далеко не останню роль в економічному вихованні дітей відведено сім’ї. Адже саме тут, вперше в реальному житті дитина стикається з матеріальними клопотами, фінансовими прибутками та витратами батьків, з такими економічними поняттями як "купівля", "витрати", "гроші". В родині необхідно прищепити дітям економічну самостійність та господарську підприємливість. Це одне з стратегічних завдань економічного виховання.
В цілому, економічне виховання переслідує такі цілі і виконує наступні завдання.
1. Застосування економічних знань, категорій, законів.
Кожна людина все своє свідоме життя перебуває в економічних відносинах з іншими людьми на приватному (офіційному) рівні і зацікавлена будувати ці відносини так, щоби отримати з цього певну користь. Це диктує потребу в економічній освіченості, економічних знаннях.
2. Формування економічної свідомості, економічного мислення, економічної культури.
На основі отриманих економічних знань учням слід удосконалювати економічне мислення, виробляти власний стиль, щоб свідомо застосовувати на практиці орієнтири економічної поведінки.
3. Орієнтація учнів на модель особистої економічної самочинності, яку в житті можна досягнути серйозно подумавши над вибором майбутньої професії, виду та сфери економічної діяльності.
В процесі виховання, підкреслював В. О. Сухомлинський, надзвичайно важливим є спрямування духовно-практичних сил людини на досягнення тих особистісних цілей, задля яких вона готова працювати [27].
Завершальною сходинкою структури економічного виховання слід вважати його зміст, тезаурус якого міститься в двох основних формах навчально-виховної діяльності загальноосвітніх закладів. Іншими словами, економічне виховання повинно проходити в школі паралельно з вивченням циклу природничо-гуманітарних дисциплін та трудового навчання. Важливість трудової діяльності полягає в тому, що людина набуває звички до праці, в неї формується готовність до трудової та виробничої діяльності, що переростає надалі в працелюбство. Але при цьому не слід впадати в іншу крайність і підмінювати економічне виховання трудовим, оскільки "можна бути працьовитим і в той же час економічно безграмотним" [12]. Більш широкою за своїм змістом та не менш важливою є інша форма економічного виховання, яка реалізується в процесі позакласної роботи. Основні ланки цієї роботи викладені на схемі 1.
Особливу увагу слід приділяти тісній співпраці школи та сім’ї. Саме школа повинна надавати активну допомогу батькам по формуванню економічних цінностей у дітей, оскільки тут зосереджений кваліфікований педагогічний корпус, який обізнаний з механізмом становлення особистості.
Сьогодні ринкова економіка висуває якісно нові завдання до формуванню особистості. Тому школа повинна бути не лише навчальним закладом, а й школою співробітництва. Виходячи з цього в центрі виховної моделі повинна стояти особистість з її задатками, здібностями, нахилами.
Таким чином можна виділити два головних напрямки економічного виховання.
Перший (або зовнішній) – спрямований на становлення людини як суб’єкта економічної діяльності.
Другий (або внутрішній) – процес економічного саморозвитку особистості.
Результатом взаємопроникнення цих двох напрямків є вироблення базових елементів економічної структури особистості: економічного мислення; економічної свідомості, що формує економічні інтереси, норми, переконання; економічної поведінки, яка визначає вибір професії, психологічну та професійну адаптацію, професійну та економічну діяльність в широкому розумінні слова; економічної культури.
Зупинимось докладніше на останньому елементі поданої структури. Дана категорія застосовується в широкому і вузькому розумінні. В першому випадку, це сукупність створених суспільством матеріальних та духовних засобів економічної діяльності [5]. В другому - економічна культура є системною якістю, яка відображає головні економічні явища та відносини, їх вдосконалення, перехід від одного рівня до іншого, "синтез минулого та теперішнього економічного досвіду поколінь, перспективні потреби та цілі майбутнього розвитку" [8]. Іншими словами: встановлені норми поведінки; етико-моральні принципи орієнтації на ті чи інші зразки поведінки, що заслуговують на наслідування; поняття справедливості, добра, краси, істини – тобто всі ті ціннісно-змістовні орієнтири, які набуває людина, в процесі економічного пізнання світу.
Економічна культура особистості, як складний діалектичний процес передбачає не тільки прилучення членів суспільства до умілого виконання конкретних трудових операцій, оволодіння певними виробничо-технічними і економічними знаннями уміннями та навичками, але і формування свідомого економічного мислення, творчого відношення до праці, відчуття господарника, власника, здатного брати на себе значну міру відповідальності за долю теперішніх та прийдешніх поколінь. Це, в свою чергу, передбачає виховання бережливості, уміння і потреби в економному, раціональному використанні природних, трудових, фінансових ресурсів, робочого часу тощо.
Схема 1
Важливим чинником виховання таких якостей, які з часом повинні перерости в норму поведінки, є практична участь школярів (учнів середніх та старших класів) в роботі підприємств тієї чи іншої форми власності.
Свідомо дієвим випускник школи може бути лише в тому випадку, коли його навчання, протягом усіх років перебування в школі, буде поєднуватися з конкретною життєвою практикою, коли в його практичній діяльності будуть враховуватись основи економічної культури і, коли учень, свої потреби, інтереси, нахили буде реалізовувати в соціальній практиці.
Визначальна роль соціальної практики в економічному вихованні школярів зовсім не применшує значення і важливості розвитку економічного мислення та свідомості в процесі вивчення основ наук. Більш того, формування основ економічної самочинності, повинно проходити в тісному взаємозв’язку з іншими сторонами національного виховання: розумовим, трудовим, етичним, правовим, екологічним, патріотичним тощо.
Всі ці сторони суті економічної культури особистості є об’єктом дії специфічних форм та методів роботи, що являють собою систему сучасного економічного виховання.
Отже, для того, щоби успішно розв’язувати завдання пред’явлені системі освіти ходом сучасних ринкових перетворень, питанням особливої ваги є проблема становлення широкої палітри економічної освіти та виховання учнівської молоді. Виходячи з таких міркувань, слід здійснювати переорієнтацію педагогічної системи на питання саморозвитку особистості; умілого керування цим процесом для успішного її самоствердження в умовах ринку. Тут, як головні, виділяємо два напрямки:
- передача учням соціально-економічного досвіду розвитку ринкових відносин, формування системи знань про сучасну ринкову економіку, основні її суб’єкти та принципи функціонування;
- створення належного підгрунтя для соціальної адаптації особистості, шляхом набуття необхідних якостей для майбутньої економічної діяльності, враховуючи при цьому її індивідуальні задатки.
Завважимо, що економічну культуру особистості школяра, що є показником (мірилом) її економічної вихованості, ми розглядаємо як категорію яка постійно саморозвивається і самовдосконалюється, оскільки учень, споживаючи цінності культури, в процесі свого розвитку піднімається на нову, вищу ступінь оволодіння основами економічного мислення. А це значить, що ефективність процесу економічного виховання визначається рівнем організації навчально-виховної роботи школи й виробничо-господарської діяльності школярів.
1.3 Завдання та зміст економічного виховання учнівської молоді в системі позакласної навчально-виховної роботи школи
Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формувння всебічно і гармонійно розвиненої особистості [30]. Дане поняття виходить із загальноприйнятого філософського визначення "системи" як організованої множини структурних елементів які взаємопов’язані між собою і виконують відповідні функції. "Система – зв’язане ціле, що обумовлює взаємопідпорядкування, узгодженість складових частин та елементів підпорядкованих спільній меті" [7].
Поняття системи, системного підходу, як певного методологічного принципу, широко використовується в різноманітних сферах наукової і практичної діяльності. Системний підхід використовували в своїх дослідженнях багато вчених, що займалися проблемою навчання та виховання школярів. Зокрема, А. Ф. Аменд, М. П. Рябінін, Л. Е. Епштейн і ін. ставили питання про створенння цілісної системи економічного виховання.
"Під цілісною системою, вказує В. Г. Афанасьєв, слід розуміти сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегративні, системні) якості не притаманні її складовим" [3].
Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, методи і засоби виховання, його результати.
Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і, на основі формування особистісних рис громадянина України, що включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, економічну, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту [30].
Позакласна робота – це робота здійснювана в позаурочний час і спрямована на задоволення інтересів та запитів учнів, різноманітна освітня та виховна робота організована педагогічним колективом школи. Завдання позакласної роботи, в усіх її формах, полягає в залученні учнів до суспільно корисної діяльності, в стимулюванні їх ініціативи і самостійності, в розвитку індивідуальних інтересів, нахилів та здібностей. Специфіка педагогічного керівництва позаурочною роботою школярів полягає в здійсненні виховного впливу на їх життя, діяльність та поведінку під час проведення позакласних та позашкільних навчально-виховних заходів, безпосереднього залучення школярів до творчої технічної діяльності.
Таким чином, позакласна робота з учнями є органічною частиною і важливим елементом всієї навчально – виховної діяльності загальноосвітньої школи. Вона є продовженням та подальшим розвитком тієї роботи, яка проводиться на уроках відповідно до освітнього стандарту (але не дублює її).
Із цього випливає, що завдання позакласної роботи визначаються завданнями всієї навчально – виховної роботи школи. Це завдання по формуванню всесторонньо розвинутої, творчої особистості. Більш вузько та конкретно ці завдання випливають з навчально-виховних та освітніх завдань тих навчальних предметів, які відіграють визначальну роль у формуванні діалектико-матеріалістичного світогляду учнів, у здійсненні їх політехнічної, трудової підготовки, виховання у дусі творчого відношення до праці. Сюди можна віднести і математику, і фізику, і хімію, і біологію, і ін. Але найбільш тісно, цей напрям позакласної роботи пов’язаний з трудовим навчанням.
Завдання шкільного курсу трудового навчання окреслені програмою даної навчальної дисципліни. Основною метою організації позакласної роботи з техніки є сприяння найбільш повній та всесторонній реалізації цих завдань.
Позакласна робота з техніки будується на основі загальних принципів навчання і виховання. Разом з тим, організація та проведення конкретних заходів, в позаурочний час, вимагає врахування деяких специфічних особливостей.
Однією з таких особливостей позакласної роботи є добровільний характер цієї діяльності. Учні включаються в роботу, що інколи вимагає значного розумового та фізичного навантаження, затрат часу, але не під тиском педагога, а за власним бажанням, внаслідок виявленого зацікавлення до тієї чи іншої галузі техніки, виробництва тощо. Займаючись з цікавістю та захопленням справою яка подобається, досить часто школярі проявляють більше активності аніж на уроках. Розвиток цих якостей є необхідною умовою для виховання творчої ініціативи учнів.
Основною і первинною формою організації колективної творчої роботи учнів в тій чи іншій галузі науки, техніки, технічної праці є гурток. Зауважимо, що гуртки, за своєю суттю, є добровільним об’єднанням учнів за інтересами. Це стосується не лише факту вступлення у гурток, але і визначення конкретного змісту їх діяльності, вибору теми, об’єднання в групи, бригади тощо.
Відомо, що особистий інтерес – це рушій людини і джерело прогресу взагалі. Тому саме тут, на заняттях гуртків, найбільш невимушено проходить становлення світогляду дитини, виховання її творчої активності, вироблення естетичних смаків, трудових умінь та навичок, формується позитивне ставлення до праці як найпершої життєвої потреби.
При всій багатогранності змісту роботи діяльність кожного технічного гуртка сприяє вирішенню певних педагогічних задач. Функціонально їх можна поділити на три групи – освітні, виховні та практичні.
Вирішення завдань першої групи полягає e тому, щоби ознайомити підлітків, в доступній їх розумінню формі, з значенням техніки в житті людини, з основними напрямками науково-технічного прогресу, з провідними, для даного економічного району, галузями промислового та сільськогосподарського виробництва. На конкретних прикладах розкрити значення науки, її законів та закономірностей як фундаменту сучасного економічного розвитку. Учнів ознайомлюють з основними масовими професіями, організацією та культурою праці, методами роботи новаторів, раціоналізаторів, винахідників, можливими шляхами підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва. Окрім цього в процесі пошуково-конструкторської діяльності в учнів інтенсивно розвивається техніне мислення.
До завдань другої групи можна віднести виховання у дітей та підлітків поваги до людей праці, бажання внести посильний вклад у справу розбудови української держави. Участь в творчій технічній діяльності сприяє розвитку патріотичних почуттів, гордості за видатний вклад вітчизняних вчених та винахідників у світову науку, техніку, культуру. Вона служить ефективним засобом вдосконалення моральних якостей особистості, формування її національної самосвідомості.
Безпосередня участь у роботі технічних гуртків сприяє вирішенню цілого ряду практичних завдань по підготовці школярів до майбутньої трудової діяльності. Вона сприяє, насамперед, оволодінню мовою техніки – читанням ескізів та складанням робочих креслень, виробленню умінь та навичок користування ручним та електрофікованим інструментом, контрольно-вимірною апаратурою та приладами, тобто всім тим, що служить базою для технічно грамотної побудови моделей, приладів, приспосіблень тощо. Участь в творчому процесі допомагає школярам краще бачити та вирішувати технічні задачі з навколишнього життя, формулювати їх, шукати кращі варіанти вирішення, опираючись при цьому на знаннях, отриманих як на уроках так і гурткових заняттях.
Суттєвим результатом пошуково-конструкторської діяльності є вироблення в учнів уміння користуватись бібліографічними довідниками, каталогами, реферативними журналами, читати технічну документацію.
Велику роль у вдосконаленні та розвитку технічної творчості школярів, окрім технічних, відіграють предметно-технічні гуртки. Ці гуртки функціонують, здебільшого, на базі шкільних навчальних кабінетів і об’єднують учнів, котрі виявили зацікавлення в більш глибокому вивченні окремих природничонаукових чи технічних питань.
Зміст занять такого типу гуртків полягає в самостійному пошуку літератури та вивченні питань з зазначеної проблеми, з наступним їх обговоренням, в підготуванні рефератів (доповідей), проведенні експериментів. Належне місце в діяльності предметного гуртка займає і пошуково-дослідна робота, конструювання та виготовлення демонстраційних моделей, наочних посібників, експериментальних приладів.
Економічна криза, яку переживає нині Україна, є наслідком не тільки руйнування єдиного економічного простору і переходу до принципово іншої економічної моделі, а й попереднього стану господарства. В таких умовах особливо актуальним стає питання економічного виховання підростаючого покоління.
Відомо, що основу економічної підготовки складає економічна освіта. Під час навчання (на уроках загальноосвітніх дисциплін чи позакласних заняттях) проходить засвоєння певної суми знань, умінь та навичок економічного розрахунку, аналізу виробничої діяльності тощо. Однак, було б помилково говорити про соціально-економічну підготовленість індивіда беручи до уваги тільки рівень його знань та умінь. Одного лише освітнього рівня інколи є недостатньо для ефективної участі особистості в економічному житті суспільства. Щоби знання трансформувались в переконання, а уміння та навички – в звичку працювати, повинна бути добре поставлена робота з економічного виховання.
Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів. Економічна свідомість сприяє виробленню у індивіда розуміння економічного життя суспільства, стимулює його творчу активність. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості та самочинності підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.
Завдання економічного виховання в процесі занять технічних гуртків:
§ ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням його ефективності, вдосконаленням виробничих відносин, системою та методами управління;
§ формування здатності до економічного мислення, творчого пошуку підвищення продуктивності праці, вміння швидко оволодівати новими формами і методами праці;
§ виховання почуття і рис господарника, що працює з віддачею, бережливо ставиться до результатів праці;
§ виховання здорових матеріальних потреб, уміння ефективно розпоряджатися заробленими коштами.
Зміст економічного виховання в процесі гурткових занять повинен розкривати такі ідеї:
§ економіка розвивається на базі сучасної науки і техніки; вона має бути рентабельною та ефективною;
§ учасник економічної сфери життя повинен осмислювати свою діяльність у масштабах конкретного виробництва, бути не просто виконавцем, а діловим раціоналізатором, працювати творчо;
§ працівник виробництва сумлінно ставиться до праці, дотримується трудової, технологічної, планової дисципліни;
§ на виробництві дотримуються наукової організації праці, яка визначає розстановку сил, задає певний режим і ритм роботи, забезпечує технологічну послідовність операцій і якість кінцевого результату;
§ продукт праці, що не відповідає естетичним смакам споживача, не користується попитом, завдає шкоди виробництву і економіці;
§ кожен працівник прагне вносити зміни в свою виробничу діяльність, планує підвищення своєї кваліфікації.
Більшість авторів, які досліджували проблему економічного виховання підростаючого покоління, схильні вважати, що економічне виховання є складним конгломеративним процесом виховного впливу різних соціальних інститутів на особистість з метою забезпечення оптимальних умов для розвитку її високоморальних якостей. "Виховує все: і люди, і речі, і явища" [30]. На процес формування ціннісних орієнтацій особистості школяра впливають ряд об’єктивних закономірностей. Відзначимо деякі з них.
Перша закономірність полягає в органічному зв’язку виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній системі. У зв’язку з становленням та розбудовою власної держави постала потреба формування в підростаючого покоління національної самосвідомості, любові до свого народу, його традицій мови, культури, історії.
Друга закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну сферу, зокрема на формування думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки,орієнтації).
Наступна закономірність полягає у визначальній ролі діяльності і спілкування у вихованні. Діяльність виступає як головний фактор єдності свідомості та поведінки.
Закономірні зв’язки проявляються у вихованні в усьому різномаїтті взаємозв’язків і взаємоперетворень. Під час організації будь-якого виховного заходу їх необхідно враховувати.
Аналіз існуючих нині програм технічних гуртків [36] показує їх слабку орієнтацію на використання компоненту економічного виховання. До основних завдань гуртка, їх автори відносять насамперед: розширення політехнічного світогляду учнів, розвиток пізнавального інтересу до техніки, сприяння професійній орієнтації на сферу діяльності, пов’язану з відповідною галуззю техніки, ознайомлення з принципом дії та конструктивними особливостями різних автоматичних пристроїв, розвиток конструкторських здібностей в процесі розробки і виготовлення відповідних приладів та механізмів. Не секрет, що школярів, здебільшого вчать виконувати певні трудові дії без усвідомлення економічних основ трудової діяльності.
Економічне виховання на заняттях технічних гуртків здійснюється на основі збагачення навчально-виховної роботи глибоким економічним змістом (проведення економічних розрахунів при плануванні та оцінюванні виконуваної роботи, вибір оптимальних шляхів і форм організації праці тощо).
Досить корисним є включення в зміст роботи гуртка економічної інформації (короткі діалоги про економічні події, бесіди). Словесні засоби мають велику силу переконання, коли не носять агітаційно-рекламний характер, а наповнені глибоким науковим змістом, розкривають суспільну цінність та економічну значащість праці [20].
У роботі технічних гуртків доцільно інтегрувати трудові уміння учнів з економічними знаннями. Це сприяє виробленню навичок раціонально планувати і нормувати свою роботу, шукати і використовувати прогресивні технології, співставляти отриманий результат із затратами, глибше усвідомити такі економічні поняття як собівартість, ціна, продуктивність, прибуток, рентабельність тощо.
Для активізації самостійної діяльності учнів, у плані економічного виховання, важливе значення має аналіз конкретних виробничих ситуацій. Слід вчити не просто економно мислити, а й вимагати обгрунтування прийнятого рішення.
Розвиток економічного мислення в учнів найбільш інтенсивно проходить тоді, коли постає нова технічна задача, яку неможливо розв’язати за допомогою відомих способів та засобів. Це, по суті, пошук нових шляхів вирішення проблеми, що забезпечує високі виробничі показники.
З огляду на це, в роботі технічних гуртків слід практикувати конкурсний підхід до вирішення того чи іншого технічного завдання з наступним обов’язковим обговоренням запропонованих проектів. Багатоваріантність розробок дозволяє відібрати кращі рішення, знайти найбільш раціональний шлях до досягнення мети. Альтернативні ж пропозиції також намарно не пропадуть. Все цінне може знайти своє використання в доопрацюванні проекту прийнятого за основу.
Висвітлення економічного аспекту технічної проблеми, поставленої перед гуртківцями, не лише урізноманітнить навчально-трудову діяльність школярів, але стане запорукою самостійного пошуку необхідної інформації (технологічної, патентної, екологічної тощо), її творчого переосмислення та критичного оцінювання. Окрім здатності формувати оригінальні рішення, у школярів виробиться досвід колективної роботи, з’явиться нове бачення відомих фактів і явищ, розвинеться здатність поєднувати технічні знання з їх правовим регламентуванням. Учні навчаться визначати предмет свого пошуку, повязаного з вирішенням поставленого завдання, самостійно отримувати результат, перевіряти його на практиці. Це дасть можливість вийти у новий освітній простір, легко "рухатися" в ньому, робити припущення, висувати гіпотези, шукати реальні шляхи розв’язання поставленої проблеми.
Таким чином, впровадження економічного аспекту виховання в практику роботи технічних гуртків створює кращі передумови для свідомого засвоєння економічних знань, дає змогу більш ефективно використовувати особисті потенційні можливості як у власних інтересах, так в інтересах суспільства, що в цілому позитивно впливає на формування загальної культури підлітка та економічної зокрема.
Дата: 2019-05-29, просмотров: 206.
