—Замість зошитів, які ви вельми не бережете, ми користувалися невеличкими дощечками. Щось на зразок вашої шкільної, тільки менших розмірів. Зшиток був великим дефіцитом. Учитель диктує, а ми грифелями пишемо. Списалася дощечка — витер написане квачем і знову за роботу.

—А домашнє завдання на чому виконували?

—Домашні вправи вже робили на папері. Ось тут і ставали в пригоді гусячі пера. З ними було легше, бo в кожній хаті тримали сю живність. Зайдеш, бувало, до сусіда, а там самі пера скриплять та каламарі чорніють...

—Каламарі? — перепитую. — А що воно таке?

—Це по-теперішньому чорнильниця, виготовлена і чорної порцеляни. Напевно, ти також не знаєш, з чого виготовляли і чорнило?

Дідусь неквапом поліз у кишеню, витяг кілька жовтуватих бульбашечок і поклав їх на стіл.

—Так це ж, - посміхаюся, - звичайнісінькі кислички. Вони на дубовому листі ростуть!

—Так, на дубовому, але не кожен дуб плодить їх. З'являються вони під осінь лише на тих деревах, які хворіють. Кисличками ж називають тому, що сік у них вельми кислий. З нього і робили колись чорнило.

Як я довідався, народний спосіб виготовлення чорнила досить простий, але цікавий. З достиглих кисличок вичавлювали сік. Його тримали лише в глиняному посуді. Потім туди клали будь-яку залізну деталь. Але обов'язково іржаву. Скажімо, цвях чи гайку. За добу сік "з'їдав" іржу. Це, власне, вже й було чорнило. Воно дає досить красивий колір — світло-жовтий, наче позолочений.

У тих місцевостях, де дуби не росли, чорнило робили з ягід бузини або крушини. У гірській місцевості розчиняли спеціальний сорт глини.

(За В.Скуратівським)

Традиції каліграфії

Традиції каліграфії неоднакові — у різних народів і в різні епохи. Та й матеріали, призначені для письма, відзначаються розмаїттям. У сиву давнину люди вправлялися у письмі на камені, на шкурах диких звірів, на березовій корі — бересті, на глиняних табличках і на дерев'яних табличках, покритих воском. Знаряддями письма були загострені предмети.

Найдавнішим матеріалом, призначеним спеціально для письма, був папірус. Його використовували з третього тисячоліття до нашої ери. До речі, українське слово папір є нащадком давньогрецького слова папірус, яким називали болотяну рослину. Папірус ріс у великій кількості на берегах Нілу. Серцевину цієї рослини нарізали довгими смужками, розкладали у два шари — один уздовж, а другий — упоперек. Після спресовування, висушування, розгладжування і відбілювання аркуші склеювали у сувої, довжина яких могла сягати сорока метрів! Тексти писали паличками, а за чорнило правила суміш сажі з клеєм.

Переваги письма на папірусі оцінили й давні греки. Лише через його нестачу в Греції користувалися пергаментом. Та пергамент винайшли теж не греки — ще в другому столітті до нашої ери його навчилися робити у Малій Азії, а назва цього матеріалу походить від назви міста Пергам. А що ж таке пергамент? Це вичинена, відполірована і вибілена шкіра молодої рогатої худоби. Саме пергаментні книги були поширені у наших предків — східних слов'ян. Писалися книги перами пташок: гусячим, орлиним, лебединим, яструбиним, воронячим тощо. А чорнило виготовляли з природного матеріалу.

Найпоширеніший зараз писальний матеріал винайшли китайці у другому столітті до нашої ери. На батьківщині паперу його виготовляли з бамбуку, рідше — з іншої сировини рослинного походження. А в Європі папір, зроблений із бавовняного ганчір'я, з'явився у десятому столітті, запанував же ще пізніше — років через триста по тому. І якщо китайці писали пензлями, умочуючи їх у туш, то європейці продовжували користуватися перами.

Різні культурні традиції зумовили і різноманіття поз, зручних для письма. Давньоєгипетський каліграф сидів на підлозі, а папірус тримав, поклавши під нього підставку на коліно правої ноги. Японський каліграф опускається навколішки перед циновкою, на якій лежить папір.

З якого боку почати?

Ми пишемо зліва направо — так само, як і мешканці більшості країн світу. Навпаки — справа наліво, тобто від останньої сторінки до першої — пишуть араби та євреї. Китайці та японці розміщують ієрогліфи стовпчиками — зверху вниз, а самі стовпчики — справа наліво. Є ще один спосіб письма — бустрофедон. Ця складна назва утворилася від слів "бик" і "повертаю". Таке письмо нагадує орання ниви биком. Коли доходиш до кінця рядка-ниви, не повертаєшся на початок наступного, а просто починаєш писати у зворотний бік. Щоправда, бустрофедоном зараз давно вже не користуються.

Каліграфічні курйози

•Розповідають, що Нізам Бухарський водив по паперу... просто пальцем. Але тексти з-під його руки виходили на диво досконалими.

•За часів англійської королеви Єлизавети II Дональд Джексон, писар королівської канцелярії, скористався для письма не зовсім звичним матеріалом. Умочивши ложечку в чашку з кавою, він бездоганним почерком написав на скатертині невеличкий текст. І цим довів, що справжній каліграф може продемонструвати своєю майстерність у будь-яких умовах!

•Давньоруські переписувачі нерідко на полях книги увічнювали подробиці своєї нелегкої праці. "Погибель перья сего" — нашкрябав один майстер, списавши перо. А інший хвалився: "Псалм есмь павьим пером".

•Особливості почерку завжди приваблювали своєю таємничістю, адже всі навчаються писати за однаковими зразками, проте у кожної людини почерк індивідуальний, не схожий на Інші. До того ж, почерк людини міняється з віком, а також при хвилюванні, втомі або хворобі. Особливості почерку досліджує графологія. Назвати її рівноправною наукою важко, бо нерідко графологи роблять фантастичні припущення. Так, німець Йоганн Громан, який жив у XV11I столітті, стверджував, що за особливостями письма можна описати зріст, голос, колір очей і волосся. Так само і в XIX столітті побутувала думка, що є зв'язок між почерком, мовою і ходою людини. Та графологія може стати у пригоді — наприклад, криміналістові, коли треба визначити, чи та сама людина є автором кількох написань. Також за почерком можна виявити психічні розлади.

На прийом до... лікаря

Лікарі з Гонконгу радять для профілактики стресів займатися каліграфією. Виводячи ієрогліфи чи букви, людина заспокоюється, частота пульсу зменшується.

Про каліграфію можна розповідати багато. Та варто запам'ятати дуже важливу річ: якщо ви поважаєте тих, хто читатиме ваші нотатки, то будете старатися писати охайно і розбірливо, пам'ятаючи, що каліграфія — це складова людської культури, своєрідне мистецтво, доступне при бажанні кожному.