Письмо — це „система умовних лінійних (графічних) знаків для передавання тих чи інших елементів мови” [66, 19]. Сама „мова є знаковою системою відносно дійсності, а письмо — це знакова система відносно звукової мови (отже, письмо — це знаки знаків)” [17, 12]. Мова і письмо з'явилися не водночас. Звукова мова виникла, можливо, 2 млн. років тому. Письму ж не більше 6-7 тис. років.

Письмо як особливий засіб спілкування має надзвичайно велике значення в розвитку людини й суспільства. Воно „дає змогу людям спілкуватися на великих відстанях і за великих часових проміжків; зберігає людський досвід, передаючи його з покоління в покоління; дає змогу оптимально організувати суспільне життя, виробництво, торгівлю, розвивати науку” [26, 14]. Цікаво відзначити, що „найдавніші графічні написи, які дійшли до нас, переважно пов'язані з господарською діяльністю людей (скільки зерна зібрано, скільки й кому його дано тощо)” [30, 17].

У цьому контексті „графіка — це сукупність усіх засобів певної писемності: букви, надрядкові знаки, позначення цифр, пунктуація, різні прийоми скорочення слів, пробіли між словами, відступи при абзацах, шрифтові виділення” [43, 11].

Ступінь досконалості графічної системи залежить від того, наскільки точно й однозначно вона в усій своїй сукупності може передавати звукову мову, її окремі елементи. Ідеальної графіки, зрозуміло, не існує: жодне звуко-буквене письмо не в змозі передати всіх відтінків природного звучання мови.

Сучасна „українська графіка досить досконала: вона максимально прилаштована до звукового складу мови; букви в основному відповідають фонемам (що важливо для правильного сприймання написаного тексту); вони, за небагатьма винятками, однозначні” [34, 28]. Щоправда, українська система пунктуації більше відтворює логічну структуру думки, ніж її інтонаційне оформлення.

Формування навичок письма здійснюється у молодшому шкільному віці. Особистість, „не оволодівши на достатньому рівні писемною навичкою, не може повноцінно жити й розвиватися в суспільстві” [47, 21]. Окрім того, перехід до навчання дітей з 6-літнього віку викликає багато запитань у педагогів стосовно структури навчально-виховного процесу, методів та прийомів роботи з дітьми тощо. Труднощі під час навчання дітей читання, письма, лічби відчувають як молоді, так і досвідчені вчителі. В кожному випадку „діють об'єктивні та суб'єктивні фактори, які впливають на формування навчальних дій найменших учнів. Тому кожний педагог намагається знайти свої власні шляхи для розв'язання цих педагогічних проблем, спираючись на свій досвід та знання або звертаючись до сучасних інноваційних методів та технологій” [56, 48].

Практика показує, що в цих пошуках педагогам варто звернутися не тільки до педагогічної та методичної літератури, а й до психології. З огляду на це слід зупинитися на психолого-педагогічних аспектах пізнавальної діяльності дитини.

Деякі особливості формування навчальних дій дітей 6-літнього віку пояснюються специфікою їх пізнавальних процесів: відчуттів, сприймань, пам'яті, уяви та мислення. Вікові особливості розумових дій шестиліток полягають у тому, що „кожний із вказаних компонентів розумової діяльності насичений руховим змістом, образами, переживаннями. Під час сприймання інформації у дитини активізується наочно-дійова форма мислення, потім додається образна і нарешті — понятійно-логічна” [58, 23]. Така тріада мислення забезпечує переробку чуттєвої інформації та її узагальнення у складних навчальних схемах.

У моториці письма та читання реалізуються моторні компоненти мислення дитини, які обов'язково спираються на чуттєвий досвід.

Вироблення навчальних навичок відбувається у взаємодії дитини з дорослим. Він створює умови, за яких розвивається увага, пам'ять, розуміння власних способів пізнання. Саме тому важливо здійснювати діяльнісний підхід до організації навчання шестиліток читання та письма [54]. Вчитель виступає як організатор навчальної діяльності, в якій дитина виконує складні рухові завдання. Засвоюючи дії, дитина не отримує інформацію в готових схемах, а діє самостійно. Таким чином відбувається розвиток психомоторних здібностей та інтелекту школярів.

Через це „навчання дітей складно координованих видів діяльності — письма та читання — є сукупним функціонуванням усіх видів відчуттів, сприйняттів, які дають основу для цілісного мислення в дії” [47, 22]. Це означає, що дитина оволодіває методами мислення, які дають змогу функціонувати правій півкулі головного мозку (емоційно-чуттєвий компонент мислення) та лівій півкулі (понятійно-логічний компонент). Інтегратором мозкової діяльності виступає м'язове чуття, тобто тіло, виконуючи координовані рухи, допомагає створити просторову схему інформації (форма, співвідношення частин, структура предмета).

Саме схема тіла органічно сприймається дитиною в ході розвитку психомоторики пізнавальних процесів. Тіло з моменту появи на світ допомагає дитині сприймати зовнішній і внутрішній простір через рухи кінцівок, тулуба та голови. Отож, „за допомогою тіла йде процес сприймання та донесення інформації до мозку, а саме до тієї його зони, в якій ця інформація перетворюватиметься на відповідні сигнали, які починають своє життя як знакові одиниці мислення: звуки мови, слова та букви-символи” [55, 37].

Отже, в системі відчуттів, які дають основу для розумової діяльності (зір, слух, дотик, смак, температура), м'язові чуття мають найважливіше значення. Вони є тією внутрішньою динамічною інтуїтивною, особистісною силою, яка допомагає сприймати знання всім тілом, а не тільки головою.

У навчанні слід обов'язково поєднувати можливості мозку та тіла. Таке поєднання дає змогу мислити образами, символами. За цих умов мислення стає природовідповідним процесом, воно не порушує гармонію дитини з оточенням, а також забезпечує поступовий перехід від дійових форм мислення до понятійних.

Отже, навчання писати шестирічних першокласників не буде успішним, якщо вчитель не знатиме вікових, фізіологічних можливостей дітей, їхніх психологічних особливостей, зокрема: слабкий розвиток дрібних м'язів руки, недостатня координація рухів під час письма, низька опірність при тривалому напруженні, повільний темп, недостатня сформованість оптичного сприйняття графічного образу, недосконалість механізмів внутрішнього планування рухів і дій, перцептивного синтезу [63, 9].

Учитель має враховувати специфіку самого процесу письма як складного комплексу дій для того, хто буде ним оволодівати, особливостей системи знаків, які має дитина засвоїти і набути навичок самостійного їх використання. Шестирічні першокласники будуть опановувати два алфавіти — друкований і писаний, а в алфавітах — накреслення малих і великих букв. Навчання читати і писати ітиме одночасно (паралельно) і тісно пов'язуватиметься з розвитком мовлення: збагаченням словникового запасу, упорядкуванням синтаксичного ладу, вимовних навичок дитини.

В процесі письма учням доведеться виділяти спеціальні операції і дії мовного характеру: аналіз звукового складу слова (встановлення послідовності звуків, з яких складається слово), уточняти фонемну приналежність, відмежовувати звуки від близьких за звучанням, розрізняти відтінки тощо.

Крім діяльності мовного характеру, учням доведеться фіксувати мовлення буквами, тобто використовувати умовні знаки, які служать способом закріплення (кодом) мови [61]. Ці графічні знаки — буквене позначення звуків (фонем чи їх сполучень) — дитина спочатку читатиме (перехід від букв до вимови їх у словах), а потім і писатиме (перехід від вимовленого і почутого до букв, тобто правил орфографії). При цьому зображення знаків (букв) вимагатиме від шестирічок чіткого уявлення про той чи інший знак, бачити його і не один раз; знати, як приступити до його накреслення (звідки розпочати писати, як закінчити), тобто які рухи необхідно провести, щоб знак вийшов таким, а не іншим.

Під час формування графічних навичок письма, як і будь-яких навичок, у корі великих півкуль голови дитини створюються відповідні нервові зв'язки, умовні рефлекси, асоціації між почутим, вимовленим і побаченим словом, складом, буквою. Одночасно з реагуванням на той чи інший знак-символ дитина має виконати ряд правил: сісти за парту відповідно до вимог гігієни; розташувати зошит, взяти ручку і тільки після цього, дивлячись на зразок, приступити до написання букви.

Рухи під час зображення букв, складів, слів залежать від фізичного розвитку дитини, попередньої підготовки, взагалі психологічної готовності до навчання. Треба враховувати те, що в частини шестирічок недостатньо розвинена права рука, пальці не можуть протягом тривалого часу виконувати необхідні рухи [9, 21].

Складність і багатоплановість дій при одночасному дотриманні декількох правил викликає у дітей напруження руки, а інколи і скованість усього тіла. Як наслідок рука втрачає свою рухливість, письмо уповільнюється, а вимога вчителя писати швидше приводить до гірших, а не кращих результатів. Тому в першому півріччі для шестирічних першокласників письмо має бути повільним. Таку вимогу ставив К. Д. Ушинський перед учителями, які навчали дітей 8—9-річного віку. Він радив зразу міцно закладати основи навичок письма, закріпляючи звичку до правильного сидіння. «Всі ці звички надзвичайно важливі для здоров'я дитини і для ходу самого навчання. Вони набагато легше засвоюються дітьми тепер, при перших легких завданнях, ніж пізніше, коли ці завдання стануть досить складними і займуть всю увагу дитини... Навчивши дитину триматися прямо, ми збережемо дуже багато часу пізніше, позбавимо себе від необхідності безперервних зауважень» [25, 47].

Фізіологами і психологами доведено, що „при високій рухливості органів і значній кількості компонентів, що беруть участь у ній, важко забезпечити точність рухів на той чи інший сигнал, оскільки випадкові відхилення однієї ланки можуть викликати ще більші відхилення іншої частини” [36, 213].

Не вміючи добре координувати рух руки, дитина часто механічно в пришвидшеному темпі виконує рухи вгору, вниз, праворуч, ліворуч, змінюючи при цьому не тільки положення руки, а й фаланг пальців. І чим швидше вона намагається це зробити, тим очевиднішими стають її відхилення у зображенні певного символу. Форма, розмір, нахил, рух руки на рядку — все це вимагає від дитини зусиль, напруження уваги і часу для засвоєння. Якщо за таких умов засвоюються неправильні навички, то виправити їх важко.

Таким чином, процес письма для першокласників складається з цілого ряду вмінь, кожне з яких вимагає спеціальних вправ для їх відпрацювання.

Робота над звуковою структурою слова у зіставленні з графічною (перекодування звукових одиниць мови у графічні знаки) має бути складовою частиною всіх без винятку уроків письма в період навчання грамоти. Ця робота є, по суті, продовженням тієї, що була розпочата на уроці читання, присвяченого тій чи іншій букві [43, 12].

Як і в процесі оволодіння початковою навичкою читання, на уроках письма (після того як діти засвоять рукописну форму нової літери) основною одиницею діяльності має стати склад у формі злиття приголосного звука з голосним. Складовий принцип української графіки має стати в основі формування графічної навички, що забезпечить не тільки каліграфічне, а й грамотне письмо.

Програма з навчання грамоти передбачає деяке відставання у виробленні в шестирічних першокласників графічних навичок письма, які вимагають більшої затрати відповідних м'язових, фізичних зусиль порівняно з навичкою читання. Тому вчитель не повинен форсувати швидкість письма, не прагнути забезпечити синхронність в оволодінні тією чи іншою буквою на уроках читання і письма, як це мало місце переважно в роботі з семирічними першокласниками [54].

Враховуючи психологічні особливості пізнавальної діяльності шестирічних першокласників, вчені-методисти пропонують здійснювати процес навчання письма за двома напрямками:

1. Формування відчуттів та здібностей керувати власним тілом.

2. Створення умов для сенсомоторної взаємодії з навколишнім світом [50, 12].

В основі такого підходу лежить принцип формування вищих психічних функцій лівої півкулі (мова, складнокоординовані дії письма) через активізацію сенсомоторного рівня правої півкулі (відчуттів, емоцій). Перевага надається руховим методам з одночасним включенням всіх аналізаторів (зорового, слухового, дотикового, смакового, тактильного) за обов'язкового спілкування з кожною дитиною. Ці аналізатори м’язового чуття знаходяться в м’язовій системі тіла. Таким чином, через систему вправ дитина проектує відчуття та уявлення про власне тіло на особистісне Я і відповідно формує графічні навички.

У формуванні графічної навички письма спостерігаються такі технічні етапи, відображені у відповідному навчальному посібнику – Зошиті з письма:

а) підготовчі вправи, спрямовані на оволодіння вмінням тримати ручку, орієнтуватися в графічній сітці зошита, координувати рухи вістря ручки в межах верхньої і нижньої ліній робочого рядка (штрихування контурів фігур, обведення трафаретів, поданих пунктирними лініями, проведення прямих, ламаних і кривих ліній);

б) засвоєння основних елементів літер: короткої і довгої прямої палички, паличок з закругленням угорі і внизу, паличок з петлями, лівого і правого півовалів, овалу;

в) письмо окремих рядкових літер, які складаються виключно з елементів, опрацьованих у підготовчий період;

г) засвоєння правил поєднання букв у склади і слова; письмо складів і буквосполучень, слів;

д) відпрацювання плавного, ритмічного письма [66, 20].

З 35 хв. уроку з шестирічними учнями на суто графічні вправи відводиться від 15 до 20 хв. Тільки під кінець навчального року на письмо може витрачатися близько 25 хв. уроку. За цей час шестирічні учні можуть зображати на сторінці зошита 60—75 графічних знаків.

Отже, навичка письма є синтетичною. Вона складається з цілого ряду вмінь, кожне з яких на етапі початкового оволодіння вимагає спеціальних вправлянь. До них належать вміння: писати вивчені букви з дотриманням правильного зображення всіх їх елементів; з'єднувати букви між собою, враховуючи графічні особливості кожної пари сусідніх літер; виконувати звуковий аналіз слова, правильно встановлюючи послідовність у ньому звуків; переводити звукові образи в графічні. Враховуючи складність для шестирічних дітей такого комплексу дій, виконуваних майже одночасно, слід окремі з них, наприклад, звуко-буквений аналіз слова, запроваджувати як вправи підготовчого характеру із застосуванням розрізної азбуки, що є для дитини також однією з форм письма — графічного зображення складу чи слова.