Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Одним із основних понять лінгвопоетики є поняття мовної картини світу. Кожна мова посвоєму членує світ, тобто має свій спосіб його представлення. Це значить, що кожна мова має свою картину світу і мовна особистість будує свої висловлювання відповідно до цієї картини.
Проблему «мовного світосприйняття» як лінгвістичної категорії сформульовано ще на початку ХІХ ст. В. Гумбольдтом. У ХХ ст. вивчення мовної картини світу почали пов’язувати з етнолінгвістикою, лінгвістичною філософією.
У сучасному мовознавстві склалися різні напрями у вивченні мовної картини світу – типологічний, компаративно-контрастивний, культурологічний; відповідно існує велика кількість визначень поняття мовна картина світу. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки проблемі мовної картини світу присвячені праці таких учених, як Н. Арутюнова, В. Бєлянін, К. Голобородько, І. Голубовська, С. Єрмоленко, В. Жайворонок, В. Калашник, В. Карасик, В. Кононенко, Л. Лисиченко, В. Маслова, В. Ніконова, О. Селіванова, Н. Сологуб та інших. Сьогодні МКС розглядають як багатогранний ментальний феномен, що пов’язує мову з мисленням, із навколишнім світом, із культурно-етнічними реаліями та змістом найскладніших абстрактних понять, що функціонують у мові. «Мовна картина світу, властива певному народові, знаходить своє відбиття в індивідуальному мовленні, що залежить від багатьох культурно-історичних і психічних чинників, – зазначає Л. Лисиченко. – Особливо яскраво індивідуальна мовна картина виявляється саме в художній творчості, де знаходить вираження не тільки загальна мовна картина світу, а й поетична картина світу письменника, найбільше позначена його індивідуальністю».
Виникає потреба здійснити аналіз функцій номену ліс у мові творів Ольги Кобилянської та Уляни Кравченко, який представлений у мові художніх текстів обох письменниць. Характеристика номену ліс сприятиме розумінню глибоких процесів розвитку лексики сучасної української мови. Мовні картини світу Ольги Кобилянської та Уляни Кравченко як західноукраїнських письменниць не мислиться без слова-образу ліс. Як зазначає Д. Мережковський, «образ, явище цього світу зображене так, що воно стає прозорим і крізь нього сяє образ інших світів, – символ. Символ є художнім образом, який з’єднує цей світ з тим, пізнаване явище з непізнаваною сутністю».
У мовній палітрі Ольги Кобилянської словообраз ліс є одним з центральних. Багатомірність і функціонально-семантична складова частина його підсилюється тим, що у творчості письменниці це саме той образ, завдяки якому вона відтворювала людські настрої. В Ольги Кобилянської природа не просто довкілля, вона символічна. Кожній назві на позначення флори властиве своє смислове навантаження: «Давно, давно, як був я ще дитиною, пишалась на тій рівнині дубина-ліс». Ольга Кобилянська – карпатська мариністка, її гірські пейзажі побудовані на асоціаціях із морем: «Куди б і не глянули, все одне і те саме. Все море зелені, все одностайна колисанка, все на одно змінюється». Під час прогулянок у письменниця виробився стійкий асоціативний зв'язок між шумом лісу й шумом морських хвиль та між синім кольором віддалених гір і візуальним образом моря.
Як зазначає М. Тараненко, «з творів Кобилянської перед нами постає у повній красі своєрідна буковинська природа. Пейзажі авторки мають велике пізнавальне й естетичне значення, вони напрочуд живі, колоритні, сповнені багатством світла і тіней, емоціональні». Вагоме місце займає слово-образ ліс у новелі «Віщуни». У душі Войцеха тільки «в зеленім його світі спокійно», бо стосунки з людьми в нього не склалися.
Персоніфікуючи ліс, письменниця пише: «Ліс-великан узяв його в свої обійми, замкнув і відгородив від села, і йому добре» (Ольга Кобилянська). Герої почуваються захищеними лише в лісі серед дерев і в храмі, де їхні долі оберігає Мати Божа. Ліс згадується протягом усієї новели в різні пори року: від кінця листопада до наступної зими. Упродовж усього твору Ольга Кобилянська демонструє глибинні зв’язки людини з природою.
Природа, у зображенні письменниці, відповідає одночасно фізичному й духовному началу в людині. Вона дає змогу відчути красу життя, радість, силу.
Пейзаж для Ольги Кобилянської – це світ глибоких емоцій. Чудову картину буковинської природи представлено в новелі «Битва». Згодом І. Франко напише: «Я ані на хвилю від першої появи Ольги Кобилянської на полі нашої літератури не сумнівався про її талант. Її пізніші оповідання, такі як «Людина», «Битва» наповнили мене подивом її незвичайного таланту». Для Ольги Кобилянської природа – це уособлення самого життя. Саме ця думка простежується у творі «Битва», у якому письменниця виступає проти грабіжницького ставлення до своєї землі тих, хто продає її, нищить, живе заради грошей, і тих, хто спокійно спостерігає за цим: «Мої особисті переживання відігравали немалу роль в моїх писаннях, – підкреслювала письменниця. – «Битву» бачила я своїми очима».
У новелі «Битва» Ольга Кобилянська зробила природу головним персонажем твору. На початку твору авторка подає барвистий опис карпатського пралісу, незайманого у своїй красі, величного гармонією флори: «Зелено-брунатний, високий по коліна мох буяв, ніколи не тиканий, лагідними хвилями у мокрявій землі пралісу. З нього не надто густо виринали сосни, котрих вік можна було вгадати, але красу й об’єм їх годі було змалювати». Змальований письменницею пейзаж чітко обмежений.
Це смерековий ліс у Карпатах, який є головним персонажем «Битви». Прагнучи викликати відповідний душевний стан, письменниця використовує різні художні засоби, зокрема уособлення: «Від часу до часу проносилось воздухом жалісне, сумне скрипіння. Воно походило від здорових, поодиноко полишених ялиць, котрі, молодечо стрункі й незвичайно буйного зросту, стояли без галуззя й мали лише на самім вершку корони». І наче людина, мудрий та величний ліс виступає проти підступного ворога. Він розуміє невідворотність загибелі, однак до останнього подиху чинить відчайдушний опір, борониться від жорстокого нападника: «Колючі кущі дикої рожі, котрої галуззя вибуяло великими різками, лукувато сплетені з другими корчами й нерозривними плющами, повоями й терням, стояли, мов непроходимі стіни»; «Старі, громами нарушені смереки, оставлені нетикано, стояли сумно, простягаючи, напіввисохлі рамена від себе далеко, мов безпомічні старці, силуючись недармо здержати вітер у своїм галуззі».
Порівняння смерек з безпомічними старцями підкреслює невідворотність загибелі лісу, надає емоційності зображуваному. Ліс відчуває невідворотну кончину, прагне і в останню мить спалахнути своєю неповторною вродою: «Папороть заговорила пророчим шелестом; чашки найнепорочніших цвітів розвинулися у викінчені цвіти. Страх, що вони могли би завтра перестати жити, збудив у них жадання показатися в послідній раз один другому в повній красі». Авторка вдало послуговується персоніфікацією.
Письменниця надає природі людських рис. За допомогою метафор наочності картини: «Прерізні лісні кущі малини, яловець і інші сильні та відпорні рослини й цвіти, що буяли колись у повній розкоші, прилягли тепер до землі й були майже з корінням повитягані».
Василь Земляк зазначає: «Ольга Кобилянська була великою письменницею, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі, приніс їх у новий світ такими ж великими, самобутніми і неповторними, якими вони були зразу ж після своєї появи». У новелі «Битва» письменниця порушує проблему людини й природи, стає на захист навколишнього середовища.
У символічному образі лісу постають такі поняття, як краса й байдужість до неї, віра й безнадія, буяння флори й голі пеньки, життя та смерть. У цій новелі виразно проступають як нові неоромантичні віяння, так і ознаки імпресіоністичного письма, атмосфера тривоги та глибокого суму вносить у твір певний експресіоністський струмінь.
Уляна Кравченко також використовує в мовній палітрі назви дерев, кущів, трав’янистих рослин, які репрезентують ліс, зокрема смерека, ялівець, сосна, ліщина, верес, барвінок, чабрик, гвоздика: «Іду плаями між кущами ліщини та ялівець». У наведеній цитаті авторка використовує метафоричні епітети для емоційного зображення кущів ялівцю. Але найчастіше подибуємо флорономен смерека: «Перед смерекою, що росла біля самих вікон дідусевої кімнати, хотіла б стати, щоб усе було, як тоді… як колись»; «На верхів’ях смерека, запалена громом, догоряє. Рожевий світанок розкриває красу і свіжу зелень…»; «Ці темні бори – наша твердиня і наш храм… Ці високі смереки – це наші первісні ґотики». Так поетично порівнює письменниця смереки з готичними соборами.
В Уляни Кравченко ліс постає тінистим, величним, таємним, відвічним, великим: «Тут зараз починалися великі ліси без стежин»; «Але ліс, що починався за нашим полем, був більше тінистий, – величний, таємний ліс»; «Серед цих відвічних лісів забуваю про прикрості життя… Щезає почуття часу». На велич лісу вказують і такі характеристики: «Ліси заступають обрій». Щоб передати звуки природи, Уляна Кравченко підбирала слова-звукопозначення: «У горах я чула тільки вічний шум лісів – і тужила за музикою»; «Люблю шум, лісовий шум дерев. Часто, коли граю, ширяю думками в деревацьких лісах».
Майстерність письменниці у звуковому описі слово-образу ліс проілюструємо такими текстами: «Гомін пісні, підслуханої в лісі, часом іще й досі будиться в душі…». Краса природи, її таємниця й вічна мінливість заповнювали душу письменниці, викликали в ній потребу самовираження. І ось перед нами ніби постає той майстерно виписаний ліс: «У смузі фіолетових праборів скрізь кремезні ялиці, маєстатичні смереки, п’ятдесят метрів заввишки. Гостроверха корона, галуззя звернене сильно вниз, темно-зелені гострі глиці. Живиця, її кров, спливає крізь кору й твердне на повітрі білими запашними брилочками кадила»; Крім номена ліс авторка також вживає лексему праліс: «У пралісах, гай-борах, як у величному храмі, втихомирилося моє серце…»; «Наші гори, наші Бескиди та їхні праліси – все тут позначене могутністю, красою, все достойне».
Ліс – це не просто середовище, а стан душі. Уляна Кравченко зуміла передати точним і зворушливим словом психічний стан людини та природи: «Заблукала я, неначе в лісі, йду, знову вертаюся, дивлюся – шукаю стежини…». Уляна Кравченко майстерно змалювала мариністські пейзажі, які побудовані на асоціаціях з морем: «Море зелені…». Також ліс, зокрема, квіти символізують те найдорожче, що завжди з людиною.
В автобіографічному творі «Спогади учительки» письменниця написала: «Лишаю вибір речей, які конче треба забрати… Ще й в’язанку цвітів з тутешніх нив і лісів, зірваних на останньому самітному, прощальному проході, жмуток тих чабриків та диких гвоздиків гострозапашних, що тут цвітуть – виростають межами між ланами гречки…».
У глибоко емоційній образній системі новели «Битва» вчувається пересторога людству, що сьогодні зазнало глобальних екологічних катастроф. Письменниця розкриває глибоко психологічний зміст словаобразу ліс. В Уляни Кравченко спостерігаємо лише елементи цього психологізму – переважає матеріальність основи образу. Для письменниці – це реальний об’єкт природи, який постає тінистим, величним, таємним, відвічним, великим. Для характеристики цього слово-образу авторка використовує і кольороназви, і звуки природи, створює імпресіоністичний опис лісу, використовуючи різноманітні художні засоби.
Висновки до розділу ІІ
Ольга Кобилянська своєю повiстю стверджує, що жiнка – неповторна особистiсть, яка має право вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує їй серце. Вона – людина!
Образ автора повісті «Царівна» – «це індивідуальна словесно-мовленнєва структура, яка пронизує весь лад художнього твору і визначає взаємозв’язок і взаємодію всіх його елементів», що, власне, й створює неповторність мистецького таланту Ольги Кобилянської.
Взагалі, «Царівні», як і багатьом творам О. Кобилянської, властива якась втаємниченість, яка насамперед створюється самою формою повісті – найщирішою сповіддю авторки щоденника. І від того, що читач втаємничується у цю сповідь, стає якось незвично й цікаво. З другого боку, це відчуття передають мовні засоби (свого часу їх, мабуть, першою підмітила Леся Українка, яка в листах до О. Кобилянської любовно називала її хтось, хтосічок чорненький, себе – хтось білий); прислівники («Колись-то вечором відбулася у нас нарада»). Та й сама зав’язка повісті настроює на те, що має щось статися: «Я родилася 29 падолиста... Старі люди і сонники кажуть, що цей день – день недолі».
Ольга Кобилянська вдало втілила у своїх творах образ сильної особистості, яка попри несприятливі обставини не занепадає духом, а прагне до самоствердження. Ідеї, сформульовані Кобилянською в художніх творах, значною мірою заповнили дефіцит у царині професійного психологічного знання.
У мові творів Ольги Кобилянської об’єктивний світ перестає бути візуальним змалюванням окремих картин природи та явищ, а стає образом-символом. Аналіз слова-образу ліс свідчить про особливе авторське розуміння цього слова, зокрема дійової особи, набуття додаткових символічних значень, образ лісу пов'язаний з різними персонажами твору, їх долею; ліс – це реальний простір, де живуть персонажі; а також уособлення самотності.
ВИСНОВКИ
Для дослідження психологічної проблематики твори «Людина» і «Царівна» вибрані не випадково, саме через ці повісті якнайкраще прослідковується позиція О.Кобилянської в суспільстві.
В «Людині», а ще більше в «Царівні» особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.
Перші класичні повісті О. Кобилянської «Людина» й «Царівна» започаткували новий етап української прози. Це був, по-перше, опис життя середнього класу, а, по-друге, – психологічна проза, в якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній. Вона обстоювала певні нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. «Нова жінка» О. Кобилянської – людина сильна характером, позбавлена романтичної імперсональності, спроможна на одинокий виклик суспільству. Саме цих рис бракувало жіночим образам у чоловічій народницькій літературі.
В опозицію «сильні жінки – слабкі чоловіки», на думку С. Павличко, трансформовано філософські погляди Ф. Ніцше. «Кобилянську вабила романтична надлюдина, – зазначає дослідниця, – але в баченні письменниці вона була, безсумнівно, жінкою». «Негативність» чоловічих персонажів постає, передусім, з їх безхарактерності, слабкості волі.
Чоловічі характери у більш пізніх повістях О. Кобилянської, написаних у 1910-х роках, саме так втілюють цю слабкість натури. Але тут з'являється ще один аспект – ця слабкість пов'язується з традиційною українською старосвітністю, патріархальщиною і консерватизмом.
Героїням О. Кобилянської властива певна закономірність у лінії поведінки. Вони, з одного боку, прагнуть істинного, вільного кохання, а з іншого – бояться його, хочуть і не хочуть любити. Страх перед патріархальним шлюбом видає острах нерівноправності у стосунках жінки і чоловіка. Iдеал О. Кобилянської – жiнка освiчена, iнтелiгентна, з високими духовними запитами i прогресивними поглядами. Зачаровує її серце: воно у героїнь Кобилянської – любляче i нiжне, здатне на великi почуття.
Твір О.Кобилянської – це майстерно вибудована система художнього світу, де міфологічне тло є основою неофольклорного міфа, який покликаний розширити межі національної літератури. Письменниця вдається до спроби психологізму головного героя.
.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Балашов Д.М. Постановка питання про баладу в російському та західному фольклорі //Праці Карельского філіалу Академії Наук СССР, 1962 - Вип. 35( Питання літератури і народної творчості) - С. 17-19
2. Бєлінський В.Г. Вибрані філософські твори / В.Г. Бєлінський. - К., 1948. - Т.1 - С. 218
3. Бисинало С.К., Борщевський Ф.М. Український фольклор: критичні матеріали / С.К. Бисинало, Ф.М. Борщевський. - К. : Вища школа, 1978. - 228 с.
4. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних по-глядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та віру-вання. -- К.: Довіра, 1993. -- 414 с
5. Гнатюк В. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків: [Українці : народні вірування, повір'я, демонологія] / В. Гнатюк. - К. : Либідь, 1991. - С. 383-406.
6. Гнатюк О. Трансформація фольклорного матеріалу у літературному тексті / О. Гнатюк // Молода нація. - 1997. - №5 - С. 24-35 .
7. Горай Л. С. Слово зворушеного серця : бібліографічний нарис до 150-річчя від дня народження О. Кобилянської /ЗОДЮБ ; матеріал підгот. Л. С. Горай ; відп. за вип. В. Д. Чіка. – Ужгород, 2013. – 31 с.
8. Грушевський М. «Царівна» / АИВ. – 1898. – Т.1.-Кн.3;
9. Грушевський М. Царівна, оповідання Ольги Кобилянської // Літературно-науковий вісник. 1898. Т. 1.
10. Дей О. Українська народна балада / О. Дей. - К. : Наукова думка, 1986. - Львів, 2001. - 220 с.
11. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. -- К.: Редакція часопису «Народознавство», 2001. -- 576 с.
12. Драй-Хмара М. Леся Українка: Життя і творчість// Драй-Хмара М. З літературно-наукової спадщини. – Нью-Йорк: Наукове товариство ім.Т.Шевченка, 1979;
13. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів'я, загадки, скоромовки / [упоряд. Н.С. Шумада] -- К.: Веселка, 1989. -- 606 с.
14. Іванницький А. Українська народна музична творчість / А. Іванницький. - К. : Музична школа, 1990. - C. 336 -263
15. Кобилянська О. Ахорди // Літературно-науковий вісник. 1898. Т. 2.
16. Кобилянська О. Основи зворушеного серця : [щоденники, автобіографії, листи, статті та спогади] - К. : Основи, 2001. - 198 с.
17. Кобилянська О. Повісті. Оповідання. Новели / О. Кобилянська. – К. : Наукова думка, 1988. – 667 с.
18. Кобилянська О. Твори : у 2 т. / О. Кобилянська ; упоряд., передм. Ф. П. Погребенника. – К. : Дніпро, 1988. – Т. 1. – 540 с.
19. Кобилянська О. Твори : у 2 т. / О. Кобилянська ; упоряд., передм. Ф. П. Погребенника. – К. : Дніпро, 1983. – Т. 1. – 495 с.
20. Кобилянська О. Твори : у 3 т. / О. Кобилянська. – Державне видавництво художньої літератури, 1956. – Т. 1. – 589 с.
21. Кобилянська О. Твори : у 5 т. / Ольга Кобилянська / Упоряд. М.П. Комишанченко. – К. : Держлітвидав, 1962– 1963. – Т. 3. – К., 1963. – 440 с.
22. Кобилянська О. Твори в 5 т. – К., 1995 – Т.5;
23. Кобилянська О. Ю. Слова зворушеного серця : Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади /О. Ю. Кобилянська ; упоряд., передм. Ф. П. Погребенника. – К. : Дніпро, 1982. – 359 с.
24. Кобилянська О. Ю. Твори: В 5 т. Київ, 1962. Т. 1; 1962. Т. 2; 1963. Т. 4; 1963. Т. 5.
25. Коллонтай А.М. Введение к книге «Социальные основы женского вопроса» (1908)// Коллонтай А.М. Избранные труды и речи. – М., 1972;
26. Комишанченко М.П. О. Кобилянська (До 100-річчя з дня народження) / М.П. Комишанченко. - К.: Знання, 1963. - 48 с.
27. Кравченко Уляна. Таємний гомін / Кравченко У. Твори : повне вид. / У. Кравченко. – Торонто : Накладом Козак, 1975. – 796 с.
28. Кравченко Уляна. Хризантеми [повість] / Уляна Кравченко. – Чикаго : Вид-во Миколи Денисюка, 1961. – 414 с.
29. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Під-ручник. -- К.: Знання-Прес, 2001. -- 591 c.
30. Лессінг Г.Е. П'єси / Г.Е. Лессінг. - К.:Лаокоон. - 1976. - 212 с.
31. Лещенко М. Ольга Кобилянська: Літературний портрет / М. Лещенко - К. : Дніпро, 1973. - 171 с.
32. Лисиченко Л. А. Мовний образ простору і психологія поета / Л. А. Лисиченко, Т. В. Скорбач. – Харків, 2001. – 160 с.
33. Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р.Г. Гром'яка, Ю.І. Коваліва]. - К. : ВЦ «Академія», 1997. - 752 с.
34. Луців Л. О. Кобилянська і Ф. Ніцше. Львів, 1928.
35. Луців Л. О. Кобилянська, Ніцше і родова аристократія // Літературно-науковий вісник. 1931. Кн. 7—8.
36. Луців Л. Ольга Кобилянська. Нью-Йорк; Джерзі Сіті, 1965.
37. Луців Л. Природа Ольги Кобилянської //Літературно-науковий вісник. 1930. Кн. 10.
38. Луців Л.О. Природа Ольги Кобилянської // Літературно-науковий вісник. - 1930. - Кн. 10.
39. Маковей О. Ольга Кобилянська, літературно-критична студія // Літературно-науковий вісник. 1899. Т. 5. Кн. 1.
40. Мала філологічна енциклопедія / [за ред. О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк]. - К. : Довіра, 2007. - 478 с.
41. Мантегацца П. Экстазы человека. Санкт-Петербург, 1890.
42. Мережковський Д. С. Акрополь : Избранные литературно-критические статьи / Д. С. Мережковський. – М. : Кн. палата, 1991. – 351 с.
43. Мольтманн-Вендель Э. «И сотворил Бог мужчину и женщину: Феминистская идеология и человеческая идентичность»// Вопр. философии. – 1991. – № 3;
44. Некрасова Е.Н. «Философия пола»// Философия: Учебник. – М.: Русское слово, 1996;
45. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Київ, 1993.
46. Новаторство фольклоризму О.Кобилянської // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Слов'янська філологія. -- Вип.58-59. -- Чернівці, 1999. -- С.69-70.
47. Нудьга Г.А. Жанрові особливості балади / Г.А. Нудьга .К. : Дніпро, 1970. - 260с.
48. Ольга Кобилянська: Альманах у пам'ятку її сороклітньої письменницької діяльності (1887—1927). Чернівці, 1928.
49. Павличко С. «Дискурс модернізму в українській літературі» – К., 1999;
50. Погребенник Ф.П. Ольга Кобилянська. До 125-річчя від дня народження / Ф.П. Погребенник. - К.: Знання, 1988. - 48 с.
51. Поетика балади // Слово і час - 1998. - №12. - С. 48.
52. Поліщук Н. Ю. Міфопоетичний світ О. Кобилянської: архетип провини і покарання / Поліщук Н.Ю. Мова і культура / Н.Ю. Поліщук. - К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2010. Т. 2 - 2010. - С. 368-379
53. Пряникова Ю. Міфологічні елементи в повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» / Ю. Пряникова // Літературознавчі студії. - 2000. - №4. - С. 9-21.
54. Раскін О. Балади І.В. Гете // Наукові записки Курського педагогічнго Інституту. Питання із зарубіжної літератури. Курськ . - 1967. - Вип. 32. - С. 169-200.
55. Савчук Б. «Жіноцтво в суспільному житті Західної України (остання третина ХIХ ст. – 1939 р.)» – Івано-Франківськ, 1999;
56. Синявська Л. Тенденція «олітературнення» в українській літературі 20-х років ХХ століття / Л. Синявська // збірник наукових праць. - Одеса: Астропринт, - 2011. - Вип. 15. - С. 221- 230.
57. Словник символів культури України / [за ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка]. - К. : Міленіум, 2002. - 658с.
58. Тараненко М. П. Ольга Кобилянська – майстер пейзажу / М. П. Тараненко // Творчість О. Кобилянської : тези доповідей респ. наук. конф. присвяченої 100-річчю з дня народження письменниці. – Чернівці, 1963. – С. 21– 23.
59. Томашук Н.О. Ольга Кобилянська / О. Н. Томашук. - К.: Дніпро, 1969. - 240 с.
60. «Феминизм// Современный философский словарь» – М. – Бишкек – Екатеринбург, 1996.;
61. Филипович П. Історія одного сюжету / Павло Филипович // Филипович П. З новітнього українського письменства. Історично-літературні статті : К. : Культура, 1929. - 172с.
62. Франко І. Молода Україна: Провідні ідеї й епізоди. Львів, 1910.
63. Шнітке А. Полістилістичні тенденції в сучасній музиці // Бесіди з Альфредом / ред. Іванишкін - М., 1994. - С.144
64. Юк З.М. «Труд женщины и семья» – Минск, 1975;
Дата: 2019-05-29, просмотров: 227.