Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Зміст
Вступ
Розділ І. Аналіз суспільно-політичної ситуації у Чехословаччині напередодні Мюнхенської трагедії
1.1Оцінка політичних процесів суспільного розвитку держави
1.2Особливості етнонаціональної ситуації в країні
1.3Аналіз впливу німецького чинника на державотворчі процеси
Розділ ІІ .Чехословаччина у європейській політиці в 1935-38 рр.
2.1. Геополітичні реалії у Європі в другій половині 30-х рр.
2.2. ЧСР у системі міжнародних відносин
2.3. Мюнхенська змова – вердикт для Чехословаччини
Розділ ІІІ. Результати Мюнхенської конференції
3.1. Анексія прикордонних територій країнами сусідами
3.2. Протекторат Богемії та Моравії
3.3. “Незалежна” Словаччина
3.4. Автономія і “незалежність” Карпатської України
Розділ IV. Міжнародна політика після Мюнхена
Висновки
Література
Додатки
Вступ.
В історії Європи знайдеться немало жахливих і трагічних епізодів. Майже кожна країна мала в своїй історії події які народ хотів би назавжди забути. Особливо це стосується народів Східної Європи яким довелося витерпіти чи не найбільші біди. Двадцяте сторіччя принесло більше бід для людства ніж будь-яке інше: дві світові війни, низка геноцидів, тривале існування тоталітарних режимів, це лише короткий перелік всіх бід які спіткали наш світ.
Однією з таких трагічних подій стала Мюнхенська змова, яка не тільки стала катастрофою для, до того суверенної Чехословаччини, але й поставила всю систему політичної рівноваги в Європі зокрема, і у світі загалом. Сама назва цієї події звучить для нас доволі негативно, саме таке забарвлення вона отримала від характеру тих домовленостей, яких було досягнуто в столиці Баварії у вересневі дні 1938 р.
Щоб зрозуміти чому стало можливим таке ігнорування національним суверенітетом окремої країни треба проаналізувати весь той спектр політичних та економічних процесів, які керували життям людства на окремо взятому етапі, 30-х рр. ХХ століття. Чому державу з найрозвиненішою у всій Східній Європі економікою, найдемократичнішою і найліберальнішою політичною культурою, спіткало таке лихо? На це питання вже понад шість десятиліть ламають собі голови історики і політики.
Вся домюнхенська історія Чехословаччини являється своєрідним прологом до Мюнхенської трагедії та катастрофи 15 березня 1939р. коли залишки незалежності були втрачені. В ній слід і шукати причини такої безвольної капітуляції зовнішньому нажимові.
Також можна шукати причини Мюнхена у розвитку зовнішньополітичної ситуації в Європі 30-х рр., коли колишні союзники по Антанті вибрали самостійну політику, яка не зв’язувала їх більше якимись гарантіями іншим державам. Такої помилки допустилися Великобританія і Франція, які після 1918р. стали гарантами статус-кво у Східно-Центральній Європі, тому їх прямим обов’язком було збереження незалежності нових незалежних держав: Польщі, Румунії, Югославії та, тієї ж, Чехословаччини. щодо самих цих держав, слід підкреслити що більшість з них були синтетичними дітищами Версальської системи, поза якою їх існування ставало затрудненим і навіть ставилось під сумнів. Так зібрані докупи окремі слов’янські землі Югославії та Чехословаччини не тільки мали різний рівень економічного та політичного розвитку, але й здебільшого належали до різних цивілізаційних спільнот – східної та західної, православної та католицької( у випадку з Югославією – до західної: Хорватія та Словенія, православної: Сербія, Чорногорія та Македонія, і до ісламської: Боснія).
Які б не були причини трагедії Чехословаччини все ж, головним питанням являється який характер мали ці події, чим вони можуть допомогти в майбутньому.
Щодо історіографії Мюнхенської змови вона не дуже відрізняється від власне історіографії історії Чехословаччини цього періоду. Серед всіх робіт присвячених цій тематиці можна виділити кілька варіантів підходів.
Так радянська історіографія у цьому питанні, як і у багатьох інших дуже залежить від ідеологічної зашореності. При розгляді подій Мюнхена радянські історики ідеалізують позицію СРСР, і стверджують, що саме Радянська держава готова була захищати Чехословаччину будь-якою ціною, при чому замовчують причини такої готовності, інтереси СРСР в регіоні були постійними – експорт революції і встановлення гегемонії хоча б в цьому регіоні, якщо не у цілій Європі. Серед істориків цієї школи можна згадати Борисова А.Ю., Волкова В.К та ін.
Новітня історіографія України та Росії поки що не в повній мірі звільнилась від ідеології минулого, але вже у багатьох українських, а ще більше, у російських роботах помітний новий більш об’єктивний підхід. Серед російських істориків можна згадати: В. Гусєва, Серапіонову Є.П., та ін. Українська історична література, поки що доступна не в такій мірі, хоча можливо це вина не істориків, а видавців.
На відміну від радянської історичної науки, західна ніколи не залежала від одного підходу, однієї ідеології. Тому й західна література багатша на різноманітні позиції. У історичному есе Пола Джонсона “Сучасність”, помітна не тільки своєрідна манера викладу матеріалу – у дечому схожа на потік свідомості у літераторів, але й цікаві ідеї про причини та характер всієї міжвоєнної історії, тут переплітаються як причини матеріальні, так і психологічні, у його історії однакову вагу мають і Гітлер, і Фройд. Праця Джозефа Ротшильда “Східно-Центральна Європа між двома світовими вінами” хоча й не стосується лише Чехословаччини, теж дає матеріал для роздумів, так причини появи на світ такої держави як Чехословаччина, тут є причинами її загибелі, як і в інших. Чехословацьких, чи точніше чеських істориків можна зараховувати як до західної, так і до радянської історіографії, тому що більшість робіт і тут були написані в комуністичні часи, серед істориків доби соціалізму можна виділити Вацлава Крала, який хоча й з властивими марксистському підходові помилками, все ж найґрунтовніше висвітив тему Мюнхена дві його праці присвячені передумовам та ходові Мюнхенської конференції: “План Зет”, та “Дні які потрясли Чехословаччину”, є найкращими джерелами для вивчення цієї проблеми, з поправкою на ідеологію. Сучасні історики Чеської держави, намагаються менше приділяти уваги таким болючим сторінкам минулого, до того ж у травні 2004р. Чехія стане сусідом Німеччини у єдиному Європейському домі.
Також як до західних, так і до східних істориків можна віднести історика-публіциста українського походження В.Суворова(Різуна), який вже багато років перебуває у еміграції. У його книгах(їх важко назвати історичними працями): “Криголам”, “День”М”, та “Остання Республіка”, детально розглядається передвоєнна ситуація, в тому числі і Мюнхенські події, як підготовка Радянського Союзу до широкомасштабної війна на Заході, там стверджується, що СРСР не мав ніякого бажання рятувати Чехословаччину і Польщу, навіть більше він прагнув прийняти участь у їх розділі.
Сучасним історикам залишається багато роботи над цією тематикою, проблема існує не тільки через чисто наукові, але й через людські фактори: адже ще живі свідки тих подій які не можуть зрозуміти, які ж саме причини того, що Чехословацька держава – настільки сильна зовні, зазнала поразки ще до початку справжньої боротьби. Чому Великобританія і Франція віддали Чехословаччину на поталу Гітлерові, хоча вона була найдемократичнішою і найрозвинутішою державою регіону, прикриваючись демагогією збереження миру і стабільності, а через рік вступили у війну захищаючи далеко не демократичну Польщу? Чому ж ці держави не спробували зупинити Гітлера тоді коли він ще не досяг найбільшої могутності? Чому дали Німеччині шанс посилитись за рахунок країн окупованих в мирний час?
Незалежна ” Словаччина.
У лютому під час обговорення в Празі бюджету Словаччини, що з жовтня 1938 року отримала уряд на чолі з І. Тісо, його однодумці зажадали повної автономії, а потім відділення від Чехії. Обстановка в країні ускладнилася і тим, що на сторінках німецьких газет містилися повідомлення про те, що “чехи, у яких прокинувся дух гуситів і стара ненависть проти германізму, знову почали полювання на людей”. Підбиралися факти про те, що “комуністи підняли голову і, поєднуючи свої зусилля з чеськими шовіністами, переслідують німців, переслідуючи їх”. У Словаччині створювалися служби самозахисту німців, що очікували допомоги від своїх співвітчизників. 10 березня 1939 року указом президента Чехословаччини Е. Гахи був звільнений від займаної посади Й. Тісо, що не сприяло нормалізації ситуації. 13 березня Й.Тісо, що прибув у Берлін, одержав офіційні запевнення Гітлера у тому, що його уряд має законний характер, а факт усунення є грубим порушенням Конституції Чехословаччини. Фюрер завірив гостя, що Німеччина всіма силами буде підтримувати створення “повністю вільної Словаччини”. 14 березня її парламент сповістив світову громадськість про проголошення “незалежної” Словацької Республіки, президентом якої став І. Тісо.
Самостійну”, а власне кажучи васальну державу “Словацька республіка”, конституція якої була прийнята в липні 1939 р., була становим клерофашистским державним утворенням, скроєним по німецькому й італійському зразках. Народ “брав участь у державному управлінні” тільки через Глінківську словацьку народну партію, а партію представляв її “вождь”. Президентом став Й.Тісо, главою уряду – В.Тука, що разом з керівником штурмових загонів нового режиму, так називаної Глінківської гвардії А.Махом очолював відверто фашистську, право радикальну фракцію в правлячій партії.
Повна політична й економічна залежність Словаччини від фашистської Німеччини була забезпечена цілою системою нав'язаних їй нерівноправних договорів і широкою мережею німецьких “радників”, “інструкторів”, що контролювали армію, державно-адміністративний і господарський апарат. Згідно з ув'язненим у 1939р. на 25 років договорові, Німеччина одержала право розмістити свої війська в спеціальній “охоронній” зоні на заході Словаччини. Усі зовнішньополітичні і військові питання словацький уряд повинний було погоджувати з Берліном. Секретний протокол “про господарське і фінансове співробітництво” передбачав повне підпорядкування країни економічним інтересам Німеччини, насамперед збільшення постачань їй продовольства і сировини, а також робочих рук (60 тис. щорічно).
Зовнішня торгівля стани була односторонньо орієнтована на Німеччину (до трьох чвертей обсягу ввозу і вивозу), а економіка мілітаризована: 44% промислової продукції призначалося для військових потреб. Німецькі монополії, як і в чеських землях, захопили тут ключові позиції у фінансових установах і найважливіших галузях промислового виробництва. У серпні 1939 р. між Німеччиною і Словаччиною був укладений військовий договір, і незабаром словацькі війська взяли участь у воєнних діях проти Польщі.
У липні Гітлер викликав у Зальцбург клерофашистских ватажків Й.Тісо, В.Туку, А.Маху і категорично зажадав від них послідовної фашизації всього економічного, суспільно-політичного і культурного життя країни. Словацька правляча кліка створила в країні концентраційні табори, у які були кинуті сотні антифашистів, і насамперед членів підпільної комуністичної партії.
Але не зважаючи на всі негативні сторони ця спроба словаків утворити власну державу, хай і на нетривалий час і не надто незалежну. Ця спроба Словаччини нагадує за своєю природою подібні епізоди в історіях інших народів: усташської Хорватії, вішістської Франції та ін.
Режим що встановився у новій державі не був надто жорстоким, він більш схилявся до італо-фашистської моделі державного устрою, аніж до німецько-нацистського. Так Словаччина хоча й залежала від Німеччини все ж намагалась зберегти хоч якісь свободи, навіть якщо вони не були надто важливими.
Висновки
Мюнхенська конференція, яка стала справжнім прологом Другої світової війни – події вересня 1938 – березня 1939р. не тільки передували початку війни у вересні 1939р., але й завершили психологічну підготовку світової громадськості до можливості спалаху нового світового конфлікту. Були скинуті всі моральні пута, які можливо стримували агресію Німеччини – після жахливої дикунської “Кришталевої ночі”, німецьке суспільство стало готовим до будь-яких інших страхіть.
До 1939 р. демократична громадськість сподівалася на те, що новоявлений німецький месія Гітлер буде грати за давно встановленими європейськими правилами, тому й не вчиняла якихось спроб ліквідувати нацистський режим – майже так само розвивалися і стосунки з Італією, але якщо Муссоліні був людиною справді вихованою європейською цивілізацією, то Гітлер з його неймовірною сумішшю расизму, антисемітизму, східного містицизму і арійського вчення, був зовсім іншим. Режим, що встановився в Німеччині, спочатку мало хвилював західні уряди. Допоки не стало занадто пізно.
На сьогодні так і не вирішеним залишається віковічне слов’янське питання:“ Хто ж винен в Мюнхенській катастрофі?”. Можливо винне керівництво Чехословаччини, яке не використало всі можливості для захисту незалежності, аж до можливої війни. І це притому, що Чехословаччина могла виставити армію яка була найкраще озброєною не тільки у Східній Європі, але й можливо у західній; мала добре захищені природою і воєнними укріпленнями кордони. Можливо й так.
Може винні Західні союзники Чехословаччини – Англія та Франція, які були гарантами незалежності нових держав Східної Європи і всієї Версальсько - Вашингтонської системи. Так можливо Франція і не втримала свого слова, даного Чехословаччині 1919р., але ж при такій внутрішньополітичній кризі в якій опинилася Франція після поступового розкладу Народного Фронту Даладьє було надзвичайно важко проводити активну зовнішню політику і чинити опір не тільки тиску Німеччини, але й відвертому шантажу з боку Великобританії. Можливо особисту відповідальність за капітуляцію перед Гітлером має нести британський прем’єр Н.Чемберлен, але він і справді вірив що шляхом поступок можна відвести загрозу війни, не дарма тоді все англійське суспільство наївно вважало що “війна відтягнена ще на рік, може так і розпочатися”[11.184]. Англійці панічно боялися втратити залишки давньої морської могутності і колоніальну імперію, яка вже тоді почала розпадатися, а Німеччина завдяки своїй військовій потузі могла легко спрямувати напрям агресії не у Східну Європу, а на Близький Схід і на серце британської колоніальної імперії – Індію. Англія і Франція тоді з усієї сили намагалися втримати звання великих держав, на які реально вже не могли претендувати у змаганні з Центральноєвропейським колосом Німеччиною, Євразійським –СРСР, і американським – США.
Можливо винен Гітлер – який своїми діями розпалював вогнище війни у Європі? Так Гітлер розпочав шалену мілітаризацію своєї країни, але до наміченої мети йшов відкрито, не зважаючи на політичні чи моральні табу. Тому у змові його звинувачувати непотрібно.
Як би там не було, це вже стало набутком історії, і завданням європейських нації сьогодні є не розпалювання старих конфліктів, а побудова нового спільного європейського дому, давньої мрії філософів і митців.
Література
1. Ji iPokorny. The Czech Lands 1918-1997. –Praga , 1998.-52s.
2. Борисов А.Ю. Мюнхенская трагедия. Размышления полвека спустя.- М.1988.- с.78.
3. Ваничек В. История государства и права Чехословакии. -М.1981.
4. Вегеш М. М Відняньський С. В. Країни Центрально-Східної Європи і українське питання (1918-1939). –Київ-Ужгород,1998.
5. Всемирная история. Т22. Канун II мировой войны. Минск-Москва. 2000. с.265.
6. Волков В.К. Мюнхенский сговор и балканские страны. М.1978. –с.327
7. Газін В. П., Копилов С. Новітня історія країн Європи та Америки 1918-1939рр. –Кам’янець-Подільський, 1997.
8. Гуса В. История Чехословакию Прага, 1963.
9. Гусев В. До или после Мюнхена 15 марта 1939 года перестала существовать Чехословакия.// Зеркало недели. -1999.-№10. –с.20
10. Гусев В. Спустя 60 лет: рассказ о том, как предали Чехословакию.// Зеракло недели 1998. №40.-с.20 Дейвіс Н. Європа: Історія.- К.2000.- с.1390.
11. Джонсон П. Современность. Т.1- М.1996. с.389
12. Документы по истории Мюнхенского сговора. 1937-1939 гг.-М.,1979.
13. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919р. до наших днів..-к.1995.-с.905.
14. Кізіченко А. Ф. Напередодні трагедії. Чехословаччини (травень 1935- березень 1938 р.). –К., 1971. -250 c.
15. Історія західних і південних слов’ян: ХХ ст.. Є.П.Пугач, С.Ю.Страшнюк, Р.М.Постоловський - Харків 1998 – 464с. Ъ
16. История южных и западных словян в 2т. Т.2 –М.1998. с.272
17. .История стран Центральной и Юго-Восточной Эвропы ХХ век.(ред. Фадеева. А.
18. Клеванский А. Х. Коалиция правящих партий в Чехословакии: структура, характер, динамика.//Социальная структура и политические движения в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. Междувоенный период. –М.,1986. –C. 129-136.
19. Крал В. Дни, которые потрясли Чехословакию.-Мю.1980.-386 с.Крал В. План “Зет”.-М.1978. -с.389.
20. Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. –М.1988.-С.227-335.
21. Лойда В. 1918 год-год возникновения Чехословацкой Республики.// Сов. Славяноведение.-1988.-№3,6,8,10.
22. Новейшая история(1918-1939) (ред. Александрова В.).- М.1972.- с.584
23. Политический кризис 1939г. И страны Центральной и Юго-Восточной Европы.- М.1989.-С. 15-25.
24. Серапионова Е.П. Чешские земли, чехи и немецкий вопрос(1918-1945)// Славяноведение 2000. №5. с.43-53.
25. Серапионова Е.П. Э.Бенеш и его идеи демократического развития общества// Славяноведение 1998. №1. С11
26. Ротшильд Дж. Східно-Центральна Європа між двома світовими війнами.-К.2002.-с.387.
27. Фирсов Е. В. Эволюция парламентской системы в Чехословакии в1920-е годы. -М.1989-160с.
28. Шмераль Я.Б.Образование Чехословацкой республики в 1918г.М.,1967.-340с.
Зміст
Вступ
Розділ І. Аналіз суспільно-політичної ситуації у Чехословаччині напередодні Мюнхенської трагедії
1.1Оцінка політичних процесів суспільного розвитку держави
1.2Особливості етнонаціональної ситуації в країні
1.3Аналіз впливу німецького чинника на державотворчі процеси
Розділ ІІ .Чехословаччина у європейській політиці в 1935-38 рр.
2.1. Геополітичні реалії у Європі в другій половині 30-х рр.
2.2. ЧСР у системі міжнародних відносин
2.3. Мюнхенська змова – вердикт для Чехословаччини
Розділ ІІІ. Результати Мюнхенської конференції
3.1. Анексія прикордонних територій країнами сусідами
3.2. Протекторат Богемії та Моравії
3.3. “Незалежна” Словаччина
3.4. Автономія і “незалежність” Карпатської України
Розділ IV. Міжнародна політика після Мюнхена
Висновки
Література
Додатки
Вступ.
В історії Європи знайдеться немало жахливих і трагічних епізодів. Майже кожна країна мала в своїй історії події які народ хотів би назавжди забути. Особливо це стосується народів Східної Європи яким довелося витерпіти чи не найбільші біди. Двадцяте сторіччя принесло більше бід для людства ніж будь-яке інше: дві світові війни, низка геноцидів, тривале існування тоталітарних режимів, це лише короткий перелік всіх бід які спіткали наш світ.
Однією з таких трагічних подій стала Мюнхенська змова, яка не тільки стала катастрофою для, до того суверенної Чехословаччини, але й поставила всю систему політичної рівноваги в Європі зокрема, і у світі загалом. Сама назва цієї події звучить для нас доволі негативно, саме таке забарвлення вона отримала від характеру тих домовленостей, яких було досягнуто в столиці Баварії у вересневі дні 1938 р.
Щоб зрозуміти чому стало можливим таке ігнорування національним суверенітетом окремої країни треба проаналізувати весь той спектр політичних та економічних процесів, які керували життям людства на окремо взятому етапі, 30-х рр. ХХ століття. Чому державу з найрозвиненішою у всій Східній Європі економікою, найдемократичнішою і найліберальнішою політичною культурою, спіткало таке лихо? На це питання вже понад шість десятиліть ламають собі голови історики і політики.
Вся домюнхенська історія Чехословаччини являється своєрідним прологом до Мюнхенської трагедії та катастрофи 15 березня 1939р. коли залишки незалежності були втрачені. В ній слід і шукати причини такої безвольної капітуляції зовнішньому нажимові.
Також можна шукати причини Мюнхена у розвитку зовнішньополітичної ситуації в Європі 30-х рр., коли колишні союзники по Антанті вибрали самостійну політику, яка не зв’язувала їх більше якимись гарантіями іншим державам. Такої помилки допустилися Великобританія і Франція, які після 1918р. стали гарантами статус-кво у Східно-Центральній Європі, тому їх прямим обов’язком було збереження незалежності нових незалежних держав: Польщі, Румунії, Югославії та, тієї ж, Чехословаччини. щодо самих цих держав, слід підкреслити що більшість з них були синтетичними дітищами Версальської системи, поза якою їх існування ставало затрудненим і навіть ставилось під сумнів. Так зібрані докупи окремі слов’янські землі Югославії та Чехословаччини не тільки мали різний рівень економічного та політичного розвитку, але й здебільшого належали до різних цивілізаційних спільнот – східної та західної, православної та католицької( у випадку з Югославією – до західної: Хорватія та Словенія, православної: Сербія, Чорногорія та Македонія, і до ісламської: Боснія).
Які б не були причини трагедії Чехословаччини все ж, головним питанням являється який характер мали ці події, чим вони можуть допомогти в майбутньому.
Щодо історіографії Мюнхенської змови вона не дуже відрізняється від власне історіографії історії Чехословаччини цього періоду. Серед всіх робіт присвячених цій тематиці можна виділити кілька варіантів підходів.
Так радянська історіографія у цьому питанні, як і у багатьох інших дуже залежить від ідеологічної зашореності. При розгляді подій Мюнхена радянські історики ідеалізують позицію СРСР, і стверджують, що саме Радянська держава готова була захищати Чехословаччину будь-якою ціною, при чому замовчують причини такої готовності, інтереси СРСР в регіоні були постійними – експорт революції і встановлення гегемонії хоча б в цьому регіоні, якщо не у цілій Європі. Серед істориків цієї школи можна згадати Борисова А.Ю., Волкова В.К та ін.
Новітня історіографія України та Росії поки що не в повній мірі звільнилась від ідеології минулого, але вже у багатьох українських, а ще більше, у російських роботах помітний новий більш об’єктивний підхід. Серед російських істориків можна згадати: В. Гусєва, Серапіонову Є.П., та ін. Українська історична література, поки що доступна не в такій мірі, хоча можливо це вина не істориків, а видавців.
На відміну від радянської історичної науки, західна ніколи не залежала від одного підходу, однієї ідеології. Тому й західна література багатша на різноманітні позиції. У історичному есе Пола Джонсона “Сучасність”, помітна не тільки своєрідна манера викладу матеріалу – у дечому схожа на потік свідомості у літераторів, але й цікаві ідеї про причини та характер всієї міжвоєнної історії, тут переплітаються як причини матеріальні, так і психологічні, у його історії однакову вагу мають і Гітлер, і Фройд. Праця Джозефа Ротшильда “Східно-Центральна Європа між двома світовими вінами” хоча й не стосується лише Чехословаччини, теж дає матеріал для роздумів, так причини появи на світ такої держави як Чехословаччина, тут є причинами її загибелі, як і в інших. Чехословацьких, чи точніше чеських істориків можна зараховувати як до західної, так і до радянської історіографії, тому що більшість робіт і тут були написані в комуністичні часи, серед істориків доби соціалізму можна виділити Вацлава Крала, який хоча й з властивими марксистському підходові помилками, все ж найґрунтовніше висвітив тему Мюнхена дві його праці присвячені передумовам та ходові Мюнхенської конференції: “План Зет”, та “Дні які потрясли Чехословаччину”, є найкращими джерелами для вивчення цієї проблеми, з поправкою на ідеологію. Сучасні історики Чеської держави, намагаються менше приділяти уваги таким болючим сторінкам минулого, до того ж у травні 2004р. Чехія стане сусідом Німеччини у єдиному Європейському домі.
Також як до західних, так і до східних істориків можна віднести історика-публіциста українського походження В.Суворова(Різуна), який вже багато років перебуває у еміграції. У його книгах(їх важко назвати історичними працями): “Криголам”, “День”М”, та “Остання Республіка”, детально розглядається передвоєнна ситуація, в тому числі і Мюнхенські події, як підготовка Радянського Союзу до широкомасштабної війна на Заході, там стверджується, що СРСР не мав ніякого бажання рятувати Чехословаччину і Польщу, навіть більше він прагнув прийняти участь у їх розділі.
Сучасним історикам залишається багато роботи над цією тематикою, проблема існує не тільки через чисто наукові, але й через людські фактори: адже ще живі свідки тих подій які не можуть зрозуміти, які ж саме причини того, що Чехословацька держава – настільки сильна зовні, зазнала поразки ще до початку справжньої боротьби. Чому Великобританія і Франція віддали Чехословаччину на поталу Гітлерові, хоча вона була найдемократичнішою і найрозвинутішою державою регіону, прикриваючись демагогією збереження миру і стабільності, а через рік вступили у війну захищаючи далеко не демократичну Польщу? Чому ж ці держави не спробували зупинити Гітлера тоді коли він ще не досяг найбільшої могутності? Чому дали Німеччині шанс посилитись за рахунок країн окупованих в мирний час?
Розділ І. Аналіз суспільно-політичної ситуації у Чехословаччині напередодні Мюнхенської трагедії.
Дата: 2019-05-29, просмотров: 196.