Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Зміст
Вступ
Розділ І. Організація обліку в Данії
1.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку
1.2 Бухгалтерська професія за кордоном
1.3 Облік на окремих ділянках підприємств Данії
1.4 Облік витрат
1.5 Оплата праці
1.6 Взаємодія з іншими організаціями
Розділ ІІ. Організація обліку в Австралії
2.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку
2.2 Облік на окремих ділянках підприємств
2.3 Баланс. Структура пасиву балансу
2.4 Облік доходів і витрат
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Облікові системи (щодо конкретних правил і процедур ведення бухгалтерського обліку та складання звітності) історично формувались у країнах чи групах країн під впливом національних особливостей їх економічного й політичного розвитку. Проте інтернаціоналізація господарського життя, з одного боку, та його ринкова уніфікація, з іншого, зумовили необхідність міжнародної стандартизації обліку як основи інформаційного ділового взаєморозуміння та ефективного господарювання.
Необхідно зазначити, що міжнародні стандарти не регулюють техніку та методику обліку. Вона була й буде неоднаковою в різних країнах світу. Тому, не існує єдиного плану рахунків, спільних правил відображення операцій у бухгалтерському обліку, загальних форм звітності, прийнятих усіма країнами.
Кожній країні притаманні свої історія, культурні цінності, політична система, традиції тощо. Те ж саме можна сказати і про бухгалтерський облік. Двох абсолютно однакових систем бухгалтерського обліку не існує. Так, принципи бухгалтерського обліку в одній країні значно відрізняються від побудови обліку в іншій. Всі ці відмінності зумовлені як різноманітністю існуючих форм організації господарської діяльності, так і впливом зовнішніх факторів (політичних, економічних, соціальних, географічних тощо).
Мета науково-дослідної роботи це охарактеризувати організацію бухгалтерського обліку в Данії та Австралії, а також відмітити спільні та відмінні риси.
Розділ І. Організація обліку в Данії
Бухгалтерська професія за кордоном
Після прийняття в 1909 р. закону про надання аудиторам відповідних повноважень в Данії почали існувати два типи кваліфікації облікових працівників: державний контролер та зареєстрований контролер.
Кваліфікація державного контролера в Данії відповідає ПБ (Присяжний бухгалтер) в США і присвоюється після отримання претендентом ступеня магістра у відповідних теоретичних науках, наступної трьохрічної професійної практики та складання випускного іспиту в Міністерстві торгівлі, і дозволяє проводити аудит будь-яких компаній. Державні контролери здебільшого добровільно вступають до провідної професійної Організації державних контролерів (ОДК), яка є впливовим органом. Старші члени цієї організації все частіше стають членами урядових комітетів, що займаються переглядом законів про бухгалтерію та аудит.
Зареєстрований контролер входить до професійної Організації зареєстрованих бухгалтерів-аудиторів (ОЗБА). Ця кваліфікація надається після отримання ступеня бакалавра і трьохрічної практики. Цим спеціалістам, на відміну від державних контролерів, не дозволяється проводити аудит багатоструктурних компаній.[1, c.193]
Облік витрат
Облік витрат виробництва в Данії ведуть за такою схемою.
1. Витрати втрачених можливостей.
2. Облік постійних витрат (залишкові і стартові витрати; стрибки постійних витрат).
3. Облік змінних витрат (пропорційні змінні витрати; дегресивні змінні витрати; прогресивні змінні витрати).
4. Валові витрати.
5. Статті витрат (матеріали; оплата праці, (у т. ч. заробітна плата робітників; винагороди працівникам; інші види оплати;) оплата за оренду приміщень; маркетингові витрати; амортизація; інші витрати).
6. Структура витрат.
Витрати – це витрати у грошовому вираженні, необхідні для здійснення підприємством своєї виробничої та реалізаційної діяльності.
Під витратами втрачених можливостей розуміють витрати і втрати доходу, які виникли за рахунок надання переваги одному із способів здійснення господарських операцій і відмов від іншого можливого способу.
Оскільки витрати втрачених можливостей передбачають вибір між двома можливостями, то їх також називають альтернативними витратами.
Під постійними витратами розуміють витрати, сума яких у певний період не залежить безпосередньо від величини та структури виробництва і реалізації.
Постійні витрати поділяються на залишкові і стартові. До залишкових витрат відносять ту групу постійних витрат, які продовжує нести підприємство, незважаючи на те, що виробництво і реалізація на якийсь час повністю зупинені.
До стартових витрат відносять ту частку постійних витрат, яка виникає з відновленням виробництва і реалізації.
Між залишковими і стартовими витратами немає чіткого розмежування. Віднесення витрат до однієї з груп залежить від терміну зупинки господарської діяльності. Чим більший термін зупинки господарської діяльності, тим меншими будуть залишкові витрати, бо виникає можливість розірвання різних договорів (договору про найняття на роботу).
Під змінними витратами розуміють витрати, загальна величина яких на певний період часу безпосередньо залежить від обсягу виробництва і реалізації, а також їх структури при виробництві та реалізації кількох видів продукції. Прикладом є витрати на придбання сировини, робочої сили та енергії, котрі необхідні у процесі виробництва.
Під пропорційними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються в тій саме пропорції, що й обсяги виробництва та реалізації.
Під дегресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно меншій пропорції, ніж обсяги виробництва та реалізації.
Під прогресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно більших пропорціях, ніж виробництво і реалізація.
Під валовими витратами розуміють суму його постійних і змінних витрат. Середні валові витрати розраховують діленням цих витрат на відповідну величину обсягів виробництва та реалізації.
Для більшості виробничих і торговельних фірм затрати на матеріали становлять найважливішу статтю витрат. На виробничих підприємствах мова йде про витрати на сировину та допоміжні матеріали, а також напівфабрикати, отримані зі сторони. На торговельних підприємствах – це витрати на придбання товарів. Оскільки величина цих витрат безпосередньо залежить від обсягів виробництва та реалізації, тому їх відносять до змінних витрат фірми.
На більшості підприємств оплату праці також відносять до основних статей витрат. Але досить часто буває важко віднести витрати на оплату праці до постійних або змінних.
Традиційно заробітну плату адміністративного персоналу вважають постійними витратами, а заробітну плату робітників – змінними.
Орендна плата звичайно відноситься до постійних витрат, але якщо її величину встановлюють у процентах до обороту підприємства, то ці витрати є змінними.
Маркетингові витрати спрямовані на збільшення обсягу реалізації фірмою своєї продукції. Значну частину їх становлять витрати на винагороду продавцям і торговим агентам. Сюди входять витрати на рекламу, участь у виставках та ярмарках. Ці витрати є постійними, тому не змінюються протягом певного періоду часу.
Протягом часу експлуатації всі елементи основного капіталу знецінюються. Виняток становить земля, особливо в період високої інфляції, та певні види будівель, ціна яких у цей період не тільки не падає, а й зростає. Падіння в ціні складає амортизацію відповідної частини основного капіталу і тому відноситься до витрат.
Найпоширенішими методами нарахування амортизації в Данії є:
– лінійна амортизація;
– амортизація за залишковою вартістю;
– амортизація за обсягом виробництва.
Амортизація за обсягом виробництва. Якщо капітал подати у вигляді запасу товарів (вугільна шахта, нафтова свердловина, гравійний кар'єр), то амортизація належить до змінних витрат. Витрати на експлуатацію, ремонт машин та інші елементи основного капіталу, як правило, є постійними витратами підприємства.
Під структурою витрат розуміють процентне зіставлення змінних і постійних витрат підприємства в межах його валових витрат.
Оплата праці
В Данії є дві форми оплати праці, але трапляються й змішані форми, які включають елементи погодинної та відрядної. Наприклад, відрядна оплата з гарантованим мінімумом.
Погодинну застосовують там, де важливу роль відіграє якість, або там, де кількість продукції не залежить від індивідуальних зусиль робітників (наприклад, на конвеєрних лініях або там, де важко чи неможливо розрахувати обсяг виконаних робіт).
Головною перевагою є те, що працівник має гарантований тижневий чи місячний дохід, що не залежить від можливого зниження рівня виробництва в певний період часу, а недоліком – що робітник не має можливості підвищити свій заробіток шляхом збільшення особистого внеску в процес виробництва.
З погляду фірми, головним недоліком погодинної оплати є те, що вона не стимулює підвищення індивідуальних зусиль робітників.
Відрядну форму оплати праці застосовують у текстильній промисловості, житловому та капітальному будівництві.
З погляду робітника, відрядна форма має перевагу, бо дає можливість підвищення заробітку, а недоліком є те, що проводиться жорстка регламентація робіт, і тому ризик нещасних випадків та професійних захворювань. Її перевага, з погляду підприємства, полягає в тому, що постійні витрати на одиницю продукції зменшуються, але ризик зниження якості продукції. Для того, щоб забезпечити працівникові встановлений мінімум заробітку з одночасним використанням переваг відрядної оплати, часто використовують змішану форму оплати – відрядну оплату з гарантованим мінімумом.
Винагороди продавцям можуть бути у твердих окладах чи комісійних, сума яких залежить від якості роботи продавця. Комісійні становлять певний процент від величини обороту, досягнутого продавцем, або коли продавцеві вдалося вплинути на ціну реалізації.
Використовують також змішані форми твердих окладів у поєднанні з комісійними. Тверді оклади відносять до постійних витрат, а комісійні – до змінних.
Тверді оклади застосовують тоді, коли фірма хоче зберегти за собою повний контроль над процесом реалізації. Зокрема, коли настає необхідність почати реалізацію нового виду продукції чи залучити нових покупців.
Недоліки твердих окладів, з погляду фірми, в тому, що вони не стимулюють зусиль продавця добитися більшого обсягу реалізації. Найчастіше застосовують форму твердих окладів із певним видом комісійних
Іншим видом змішаної оплати є твердий оклад із доплатою комісійних.
Звичайною формою оплати праці інших працівників (адміністративний персонал) є тверді оклади, оскільки виконаний обсяг робіт важко виміряти.
Слід зазначити, що фірми укладають зі своїми працівниками також угоди про форми розподілу прибутку. Вони розподіляють частину своїх прибутків у грошах (готівкою) чи акціях в акціонерних товариствах.
Якщо власник фірми — одна особа, то й оплата його праці виглядає як заробітна плата власника, її розраховують, виходячи з витрат утрачених можливостей. Вихідним пунктом цього розрахунку є сума, яку власник міг би заробити, використовуючи свою робочу силу не як власник фірми, а в іншому місці.
Облік доходів і витрат
Рада зі стандартів фінансового обліку США (РСФО) повний прибуток визначає, як зміну власного капіталу (чистих активів) господарюючого суб’єкта за звітний період, що є результатом господарських операцій та подій, не пов’язаних з особистим капіталом власників фірм. Вона включає всі зміни власного капіталу, що відбулися за період за виключенням тих, що є наслідком внесків власників та виплат власників – Австралійський фонд дотримується аналогічної думки.[1, c. 415]
Австралійський фонд під витратами розуміє споживання або втрати потенційного прибутку або майбутніх економічних вигод у формі зменшення активів або збільшення кредиторської заборгованості господарюючого суб’єкта, не пов’язані з виплатами власникам і які призводять до зменшення власного капіталу у звітному періоді.[1, c. 416]
В країні особлива роль надається працівникам підприємства та державним органам. Так, з 1977 року діє закон відповідно до якого всі французькі фірми з числом зайнятих більше 700 чоловік, повинні щорічно подавати так званий “суспільний (соціальний) баланс” радам працівників підприємства, до складу яких входять працівники та адміністрація. Він ґрунтується на показниках соціальної обстановки та умовах праці. Кожний “суспільний баланс” повинен містити інформацію про: найм на роботу; витрати на оплату праці; охорона здоров’я і техніка безпеки; забезпечення умов праці; навчання кадрів; виробничі зв’язки; забезпечення соціальних умов.
Подання звіту працівникам в Австралії є добровільним, компанії самостійно вирішують розкривати дану інформацію чи ні, і в якій формі.[1, c. 438]
Останнім часом в багатьох країнах суттєво поглибилась диверсифікація виробництва: з’явилися нові товари, ринки та галузі. Цьому сприяли зокрема, як внутрішнє зростання компанії, їх розширення, так і зростання числа злиття та поглинань на національному та міжнародному рівнях. Диверсифікація підприємницької діяльності породила проблеми корпоративного обліку та звітності, що знайшло відображення в регулюючих документах з сегментної звітності Австралії, а також США, Канади, Великобританії та Нової Зеландії, а також таких організацій, як ООН та ОЕСР.[1, c.450]
Висновки
Отже, у підсумку можна сказати, що окремі відмінності в національних облікових системах мають місце практично за всіма ознаками, які визначають національну систему у розвинених країнах та тих, що розвиваються.
Як бачимо, будова системи бухгалтерського обліку - це не лише сукупність елементів, пов'язаних між собою, об'єднаних в єдине ціле і таких, що надають інформацію про стан та рух активів та пасивів підприємства, характер і результати господарювання в єдиному грошовому вимірнику. її структура залежить і від впливу зовнішніх факторів, що є множиною тих елементів системи (та їх суттєвих властивостей), які не виступають частинами системи обліку, але зміни будь-якого з яких можуть спричинити зміни в стані системи. І, звичайно, сама система може вплинути на зовнішнє середовище, тобто на інші системи. Все це і призводить до виникнення відмінностей однієї національної системи від іншої.
Відмінності в національних системах обліку передбачають такі фактори, як кількість юридичних та фізичних осіб, залучених до процесу інвестування, а також безпосередню участь самих інвесторів в процесі управління бізнесом. Крім того, слід розрізняти і основні показники облікової інформації, не говорячи вже про форми організації господарського життя та ступінь участі в міжнародному бізнесі.
Однак, слід відмітити, що якими б суттєвими не були відмінності обліку в різних країнах, той факт, що всі вони застосовують диграфічний (подвійний) варіант патримоніального рахівництва, не піддається сумніву.
Правове регулювання бухгалтерського обліку здійснюється державою, яка, діючи в інтересах всього суспільства, встановлює правові норми, окреслюючи межі можливої поведінки суб'єктів. В основу правового регулювання покладено принцип обов'язковості дотримання правових норм.
Взаємодія економічного та правового регулювання проявляється в тому, що підприємство, при здійсненні обліку, вибирає економічно доцільну для себе лінію поведінки, але при цьому змушене рахуватися з правовими нормами, порушення яких може призвести до юридичної відповідальності та, відповідно, до економічних втрат.
Що ж до порівняння обліку країн Данії та Австралії, то неможливо порівняти їх облік у всіх аспектах, оскільки інформація, яка надана у науково-дослідній роботі, характеризується різними статтями. Але можна все таки виокремити деякі відмінні і спільні риси.
По-перше, відмінними рисами у обліку досліджуваних країн є те, що вони належать до різних облікових систем: Данія має континентальну систему, в якій бухгалтерський облік залежить від банківської системи і банківського регулювання. Австралія належить до англо-американської системи обліку, яка орієнтується на потреби інвесторів і кредиторів.
По-друге, національні стандарти були видані Професійною організацією бухгалтерів в Данії в 1988 році, але ніхто не зобов’язаний їх дотримуватися. В Австралії розробленням стандартів займаються спеціальна професійна організація – Інститут присяжних бухгалтерів Австралії (ІПБА) та Австралійське товариство присяжних бухгалтерів (АТПБ), і вводяться в дію на 3 роки пізніше ніж у Данії – у 1991 році.
По-третє, кожна з країн по-своєму трактує поняття “витрати”
В Данії: витрати – це витрати у грошовому вираженні, необхідні для здійснення підприємством своєї виробничої та реалізаційної діяльності.
А Австралійський фонд під витратами розуміє споживання або втрати потенційного прибутку або майбутніх економічних вигод у формі зменшення активів або збільшення кредиторської заборгованості господарюючого суб’єкта, не пов’язані з виплатами власникам і які призводять до зменшення власного капіталу у звітному періоді.
Відмінним також є те, що Данія використовує крім інших методів списання запасів, метод ЛІФО, Австралія ж його не використовує.
Спільними рисами в веденні обліку країн є використання більшістю компаній списання запасів за методом ФІФО та незначною кількістю компаній – метод середньозваженої.
Також, Австралія як і Данія є членам Ради КМСБО, Крім цього також входять в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Отже, Данія та Австралія зовсім різні країни за своїми континентами, мають свої особливості в веденні обліку, але також характеризуються певними спільними та відмінними рисами.
Список використаних джерел
1. Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”. – Житомир ПП “Рута”, 2003. – 544 с.
2. Губачова О.М. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посіб. Для студ. вищих навч. закладів. – К.: “Укркоопосвіта”, 1998. – 226 с.
3. Лучко М.Р., Бенько І.Д. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 311 с. – (Вища освіта ХХ століття).
4. Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник/ В.М. Суторміна, В.М. Федоров, Н.С. Рєзанова; За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1993. – 247 с.
Зміст
Вступ
Розділ І. Організація обліку в Данії
1.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку
1.2 Бухгалтерська професія за кордоном
1.3 Облік на окремих ділянках підприємств Данії
1.4 Облік витрат
1.5 Оплата праці
1.6 Взаємодія з іншими організаціями
Розділ ІІ. Організація обліку в Австралії
2.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку
2.2 Облік на окремих ділянках підприємств
2.3 Баланс. Структура пасиву балансу
2.4 Облік доходів і витрат
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Облікові системи (щодо конкретних правил і процедур ведення бухгалтерського обліку та складання звітності) історично формувались у країнах чи групах країн під впливом національних особливостей їх економічного й політичного розвитку. Проте інтернаціоналізація господарського життя, з одного боку, та його ринкова уніфікація, з іншого, зумовили необхідність міжнародної стандартизації обліку як основи інформаційного ділового взаєморозуміння та ефективного господарювання.
Необхідно зазначити, що міжнародні стандарти не регулюють техніку та методику обліку. Вона була й буде неоднаковою в різних країнах світу. Тому, не існує єдиного плану рахунків, спільних правил відображення операцій у бухгалтерському обліку, загальних форм звітності, прийнятих усіма країнами.
Кожній країні притаманні свої історія, культурні цінності, політична система, традиції тощо. Те ж саме можна сказати і про бухгалтерський облік. Двох абсолютно однакових систем бухгалтерського обліку не існує. Так, принципи бухгалтерського обліку в одній країні значно відрізняються від побудови обліку в іншій. Всі ці відмінності зумовлені як різноманітністю існуючих форм організації господарської діяльності, так і впливом зовнішніх факторів (політичних, економічних, соціальних, географічних тощо).
Мета науково-дослідної роботи це охарактеризувати організацію бухгалтерського обліку в Данії та Австралії, а також відмітити спільні та відмінні риси.
Розділ І. Організація обліку в Данії
Дата: 2019-05-29, просмотров: 220.