Передумови втручання держави в регулювання монополій

Як відомо, держава має великі можливості щодо впливу на економічний розвиток країни та окремі сфери економіки, в тому числі на природні монополії. Встановлюючи ті чи інші правила поведінки на законодавчому рівні, вона може як стимулювати розвиток виробничих відносин, так і гальмувати їх, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль в економічному та соціальному розвитку країни.

Ідея регулювання монополістів виникла дуже давно. В Росії її вперше втілив у життя С.Ю. Вітте, здійснивши наприкінці 80-х років XIX ст. тарифну реформу на залізничному транспорті. Мотивація введення регулювання монополій для суспільства і держави є очевидною. Якщо компанія, що є монополістом на певному ринку товарів і послуг, діє без обмежень ззовні, то дуже швидко ціни на пропоновані нею товари/послуги зростають, а їх якість стрімко падає. Навіщо намагатися ефективно організовувати свою роботу, якщо немає конкуренції і твої товари/послуги все одно розкуплять? Відсутні стимули використання найбільш прогресивної технології.

Самим яскравим прикладом технологічної сліпоти великих компаній може бути недавній випадок створення й запуску багаторазового космічного корабля, Який коштує лише лічені десятки мільйонів доларів. Застосувавши технологію "літакового" виходу в космос, невелика фірма втерла ніс десятку космічних держав, які щорічно витрачають на лічені запуски за технологією середини минулого століття десятки й сотні мільярдів доларів платників податків. І це, помітьте, відбулося в галузі, де працює найбільша кількість кваліфікованих учених. [ 7 ]

У такій ситуації без державного регулювання не обійтися, інакше це призведе до деградації (технічної та організаційної) монополіста і негативно позначиться на споживачеві (зростання цін, зниження надійності та якості). Здавалося б, соціальна держава має поставити монополіста у жорсткі рамки — і споживач буде задоволений. Проте іти на поводі у споживача та визначати для монополіста гранично низькі ціни і жорсткі умови роботи теж не є правильним рішенням.

Адже будь-яка монополія має розвиватися і модернізуватися, а для цього потрібні довгострокові вкладення, які з погляду сьогодення споживачеві не цікаві. З іншого боку, якщо монополія не здійснить цих вкладень сьогодні, завтра споживач може відчути дефіцит у товарах, послугах, які вона виробляє, або отримати низькоякісні. Саме тому державне регулювання є необхідним атрибутом в умовах існування монополій. [ 8 ]

Закон України Про природні монополії

Загальна сутність Закону

В Україні Закон «Про природні монополії» обговорювався 5 років – з 1995 до 2000 року. Під тиском впливових сил, зацікавлених у збереженні неконтрольованості цієї сфери, закон довго не хотіли приймати. Бувало таке, що для його прийняття не вистачало лише декількох голосів і розгляд переносився на інше засідання. При цьому, звучали різні аргументи. Зокрема, дехто вважав, що закон настільки зарегламентовує діяльність суб'єктів природних монополій, що унеможливить надходження інвестицій на їхній розвиток і взагалі суперечитиме ринковому принципу побудови економіки. Інші доводили, що закон зобов'яже природні монополії постачати продукцію й надавати послуги неплатоспроможним споживачам. Декого турбувало, що після прийняття цього закону природні монополії більше не зможуть перекладати тягар витрат з неплатоспроможних споживачів на платоспроможних. Дехто стверджував, що закон взагалі не потрібен і достатньо буде надати додаткові повноваження Антимонопольному комітету, що фактично означає суміщення функцій захисту конкуренції і функцій регулювання.

Закон України про природні монополії визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Законодавство України про природні монополії складається з цього Закону, Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України, законів України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про Антимонопольний комітет України", "Про транспорт", "Про зв'язок", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про електроенергетику", інших законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій. Треба зауважити, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить цей Закон, то застосовуються правила міжнародного договору.