До спортивного психолога високі професійні вимоги в області практичної психології. Його робота складається в психологічному забезпеченні підготовки спортсмена й спортивної діяльності. Ця робота містить у собі:

1) Психодіагностику;

2) Психолого-педагогічні й психогігієнічні рекомендації;

3) Психологічну підготовку;

4) Ситуативне керування станом і поведінкою спортсмена;

Психодіагностика в спорті - це використання методів психології для оцінки тих психічних процесів, станів й якостей спортсменів, від яких залежить успіх спортивної діяльності. Психодіагностика ставить за мету вивчення спортсмена і його можливості у певних умовах спортивної діяльності, зокрема:

1) Особливості прояву й розвитку психічних процесів;

2) Психічні стани (актуальні й домінуючи);

3) Властивості особистості:

4) Соціально-психологічні особливості діяльності.

Психодіагностика здійснюється з метою спортивного відбору, у тренувальному процесі і під час змагань. Проводиться вона для того, щоб в подальшому сформулювати психолого-педагогічні й психогігієнічні рекомендації, спланувати й більш ефективно здійснити систему впливу на спортсмена.

Як відзначає Г.Д. Горбнов, у ході психодіагностики виявляться дія на спортсмена. Це необхідно врахувати і використати.

Щоб повідомити спортсмена з отриманих даних, коли й у який формі? Не можна забувати, що невірно або погано організована психодіагностика може впливати на досліджуваного. Нерідко тільки виділення спортсмена з групи для якогось тестування може мимоволі викликати непотрібний хід думок і зміна його станів. Тим більше рекомендації повинні базуватися на знаннях умов діяльності, загальних закономірностях прояву психіки в цих умовах й індивідуально-психологічних особливостях спортсменів.

Психолого-педагогічні й психогігієнічні рекомендації можуть бути адресовані тренерові, спортсменові, керівникам, масажисту, лікареві, родині, товаришам, та всім тим, хто вступає у контакт зі спортсменом і своїми словами і діями може впливати на його психічний стан. Психолого-педагогічні й психогігієнічні рекомендації можуть ставитися до відбору учнів для заняття певним видом спорту, певному тренувальному заняттю або циклу, змаганням або певному змаганню й спортивному режиму.

Виділяють психологічну підготовку тренера й спортсмена. У свою чергу, в психологічній підготовці спортсмена розрізняють чотири її види:

1) Психологічна підготовка до тривалого тренувального процесу (навантаження);

2) Загальна психологічна підготовка до змагань;

3) Спеціальна психологічна підготовка до конкретного змагання;

4) Корекція психічних станів на завершальному етапі підготовки до відповідальних змагань.

Ситуативне керування станом і поводженням спортсмена здійснюється в тих випадках, коли виявлені недоліки в психологічній підготовці і потрібний терміновий вплив на психічний стан спортсмена. Керування може здійснюватися за день до змагань або в день змагань, безпосередньо перед початком змагань, у перервах, або в ході самого процесу змагань, а також після цього процесу. Аналогічно в тренуванні: перед заняттям, при виконанні окремих вправ, після заняття або певному тренувальному циклі.

Само по собі поняття «психологічне забезпечення» передбачає широке коло науково-дослідних, науково-практичних й організаційних питань, де переплітаються завдання психології, педагогіки й суміжних дисциплін.

На думку Г.Д. Горбунова. психолог в спорті повинен бути не тільки фахівцем з діагностиці, але й педагогом-психологом. Сучасні поняття про професіоналізм психолога жадають від його не тільки глибини теоретичних знань і володіння методами вивчення людини, але й уміння тактично й вчасно видавати спортсменові, тренерові ефективно впливаючи, корисну інформацію. Для цього психолог-практик зобов’язаний володіти методами впливу так само якісно, як він володіє методами дослідження. Спорту потрібний психолог, що може, тривало перебуваючи на учбово-тренувальних зборах, зжитися з спортсменами, організувати колектив і настрій у ньому. Він повинен виховувати значимих для спорту властивості особистості, створювати потрібні психічні стани, знімати наслідки моногонії, проводити сеанси гіпнозу, гетеро тренінгу, групового психотренінгу. Він може навчати спортсменів прийомам саморегуляції; не нав’язуючи проводити зі спортсменами бесіди про тренування і змагання (а також про навчання, роботу, любов, музику, кіно, театр, особистих інтересах і т.д.). Він повинен бути здатний залагоджувати конфлікти, приймати участь у тренувальних змаганнях, організовувати відпочинок спортсменів, створювати й підтримувати традиції колективу і робити масу інших, здавалося б, дивних для психолога справ, але сповна природних для педагога і будь-якої іншої людини, яка хоче допомогти спортсмену в його важкому спортивному житті.

Зацікавлені психологи доповнюють базове утворення роками самостійної роботи й самоосвіти, освоюють, апробують і удосконалюють методи впливу у своїй практичній діяльності. Якщо психолог не переходить від методів дослідження до методів впливу, він навряд чи одержить втішну оцінку від спортсмена й тренера.

Головний критерій діяльності практичного психолога спорту бути корисним спортсменам й тренерам, своєю особистою участю сприяти зростанню спортивних результатів і вдосконаленню особистості спортсмена. Ця корисність і продуктивність діяльності психолога спорту визначається системою окремих ланок його професійної підготовки:

1) базовим теоретичним, психопедагогічним утворенням;

2) оволодінням методами психологічного дослідження й пильної інтерпретацією одержуваних даних;

3) оволодінням методами психопедагогичної дії.

Практична психологія спорту, на думку Г.Д. Горбунова, цілком може бути названа спортивно-психологічної педагогікою, але краще всього для сприйняття й точніше по суті психопедагогікою спорту. У її основі лежить психологія вивчення й дії, а головне РЄ завдання - психологічне забезпечення підготовки спортсмена.