Предметом спортивної психології спорту є психологічні особливості спортивної діяльності в її різноманітних видах і психологічної особливості особистості спортсмена. Спорт займає велике місто в житті сучасного суспільства. Він не тільки забезпечує різносторонній фізичний розвиток людини, але і сприяє вихованню його морально-вольових якостей.

Види спорту різноманітні, але всі вони вимагають участь в спортивних змаганнях і систематичного тренування. Розробка ефективних методів спортивного тренування неможлива без вивчення, з одного боку, характерних особливостей і закономірностей спортивної діяльності, а з іншого боку - особистості спортсмена як суб'єкта цієї діяльності. Разом з іншими науками психологія спорту покликана дати аналіз важливих сторін спортивної діяльності й тим допомогти раціональному рішенню багатьох пов'язаних з нею практичних питань.

Високі вимоги до діяльності змагання спортсменів, довготривалий i творчий процес їх підготовки із залученням різних фахівців, все наростаюче напруження спортивної боротьби i екстремальність її умов породжують нові завдання і пов’язані з ними труднощі психологічної підготовки. Завоювання спортивних рекордів вимагає від спортсмена найвищої напруги фізичних i психічних сил.

Але саме ця вимога передбачає розвиток певних індивідуальних здібностей, яки, у свою чергу, залежать від певних структур особи, у тому числі від ідейних i етичних основ. Саме від змістовних характеристик особи спортсмена залежить успiшнiсть його виступів на змаганнях i рівень підготовки до них. Але вiдсутнiсть уявлення про роль особи в загальній професiйнiй «картині бачення» у фахівців наводить до того, що упор при пiдготовцi спортсменів робиться на ефективність функціонування соматичних проявів, а не на формування необхідних особових якостей. Цим, на нашу думку, i визначаються деколи зриви у виступах на змаганнях.

До теперішнього часу склалася спрощена думка, згідно який «техніка у поєднанні з тактикою э основою спортивної майстерності, а останні сторони підготовки покликані обслуговувати що результуючу діяльність». В той же час звичайними стали претензії тренерів i органiзаторiв спорту до психологічної підготовки. В той же час в тренуванні як такий немає об’єктивно вираженого «місця» дня психологічної підготовки i тим більше «психологічного тренування». Затверджується, що спортивне тренування є спеціалізованим процесом фізичного виховання, здійснюваним в єдності з етичним, розумовим i естетичним вихованням спортсмена. Це дійсно так, але кожного разу саме процес формування базових структур особи спортсмена відбувається стихійно, тобто некеровано i неорганізовано, оскільки спрямованість тренування пов’язана лише з умовами вдосконалення рухової діяльності. Таким чином відбувається розрив між призначенням (функціями) фізичного виховання i його реальним втіленням.

Iснуючi види підготовки (фізична, технічна i тактична) пронизали психологічним вмістом. Проте включенiсть цього вмісту в інші види підготовки наводить до того, що спеціальна психологічна підготовка практично не має власних засобів, хоча має свою мету i завдання. В рамках такого підходу втрачена якість психологічної підготовки, втрачений її об’єкт. Психологічна підготовка спрямована на окремі, «атомарні» структури психіки, свiдомостi або взагалі діяльності. Саме в рамках такого «атомарного» підходу були видiленi види психологічної підготовки: морально-вольова, інтелектуальна, а в прикладному аспекті загальна i спеціальна із збереженням «атомарного» бачення психологічного об’єкту аналізу. При цьому нечітке окреслення наочної області дослідження як в теоретичному плані, так i в прикладному аспекті наводить в подив деяких теоретиків фізичного виховання, а відповідно i до редукції психологічної підготовки до елементарних актів засвоєння, наприклад, функцій психічного.

Зрозумілим стає, що втрата цiлiсного бачення і акцентування функціональної сторони об’єкту дослідження наводить до методично некоректного вживання тих або інших процедур, в практиці. Соцiальнi запити практики, яка є комплексною, вимагають власне комплексних методик, адекватних цiлiсному баченню об’єкту. Але аналітична прикладної області (психологи спорту) спонукала дослідників, що ґрунтуються на «атомарному баченні» i функціональному пiдходi, застосовувати конгломерат всіляких методик, у тому числі некритично запозичені закордонні процедури психодіагностики. У цьому криється одна з причин недієвості практичних рекомендацій i принципової неможливості організації комплексного, мiждисциплiнарного дослідження в рамках фізичного виховання i спорту.

Під впливом запитів практики, в опорі на можливості досягнутого рівня розвитку психологи спорту закладаються основи теорії психологічної підготовки. На перший план висувається формування вольових властивостей i відчуття високої відповідальності перед суспільством, Виходячи з цього, радянськими психологами А.Ц. Пунi, П.А. Рудiком i іншими була запропонована концепція, яка ґрунтувалася перш за все на морально вольовій підготовки.

У 1960 р. на II Всесоюзний нараді по психології спорту Г. М. Гагаєва конкретизує що проблему відносно певного вигляду спорту i говорить про психологічну підготовку як про формування у спортсмена найбільшої готовності до максимальної напруги волі для подолання всіх труднощів, що виникли в процесі боротьби змагання, для повного використання всіх своїх сил i можливостей.

У ці ж роки відбувається виділення ще одного елементу психологічної підготовки. Стає ясним, що спортивний результат знаходиться не в лiнiйнiй залежності від мотивації i волі, а є результуючою i інших змінних, таких, як рівень домагань, вміст емоційної напруги i т.д.

Аналіз, проведений П.А. Рудіком, розкриває єство психологічної підготовки в рамках психології спорту. Він вважає, що до розробки проблеми психологічної підготовки спортсмена психологія спорту вивчала лише вплив систематичних занять тим або іншим видом спорту на розвиток різних психологічних функцій. На його думку, психологічна підготовка дає новий напрям, заснований на вивченні мери розвитку конкретних психічних функцій спортсмена з метою досягнення великих успiхiв в певному виді спорту, на вивченні психічних станів i особливостей особи спортсмена відповідно вимогам обраного виду спорту. Тому предметом психологічної підготовки для спортивних психологів стає цілеспрямовані вдосконалення психічних процесів, станів i особливостей особи спортсмена. Іншими словами, психологія спорту зробила певний крок вперед - вона переходить тим самим з емпіричного рівня дослідження на теоретичний, обмежуючи свою наукову область i заповнюючи її певним вмістом.

У зв’язку з цим характерне розуміння того факту, що вольова підготовка, що розглядається як цiлiсна реакція i як складова частина тренувального процесу, не охоплює всього різноманіття психічних функцій. Неповнота цієї реакції по своєму об’єму, її віднесеність педагогами до тренувального процесу, усвідомлення необхідності обліку всіляких компонентів психіки наводить до виділення психологічної підготовки як особливі освіти в рамках саме підготовки, а не тренувального процесу.

Тим часом психологічна підготовка здійснюється лише шляхом «вдосконалення» або шляхом «дії», направлених на забезпечення певного стану спортивної форми (або тренованості). Скралось таки положення, що в площині підготовки психологічна частина була представлена лише соціально - культурними заходами (кiнофiльми на етичні i інші теми, бесіди i зустрiчi з ветеранами i так далі), а в площині тренувального процесу вона була представлена лише системою фізичних вправ, де спеціалізованих по своїй спрямованості психологічних прийомів практично не існувало. При цьому відомо, що жодна психологічна освіта не виникає без руху, а точніше — без дії, яка лише і передбачає сенс цієї дії (осмислений рух). Фізичні вправи (або рухи як важчі) проходять лише педагогічну обробку, психологічна ж частина як i раніше залишається стихійно формованою i нецілеспрямованою вона відбувається сама собою, через природний процес. Психологія спорту виявилася спроектованою на інші наукові області — педагогіку i теорію фізичного виховання, трансформуючись в їх методи i засоби.

З середини 70-х рр. роль психологічного навантаження помітно починає усвідомлюватися всіма: стрес, фрустрації, мотивація руху, внутрішньогруповi конфлікти, емоцiйнi зриви ось неповний список труднощів, з якими зіткнулися всі «обслугуючи» спортивні змагання.

На першому плані виявилася проблема, пов’язана з емоційною нестiйкiстю, що привело до прагнення безпосередньо впливати на спортсмена за допомогою аутогенних i гетерогенних прийомів. Ці прийоми були запозичені з клініки i психотерапевтичної орієнтованої психології. Вживання тих прийомів відразу ж показало, що ефект їх впливу залежить від систематичного тренування i від контролю за об’єктивними показниками, відомими в психології.

В той же час продовжуються дослідження в області психофізіології спорту, яка за тривалий час розвитку накопила багатий емпіричний i експериментальний матеріал, намагаючись в даний час розвиватися у напрямі опису психологічних профілів, психологічних «моделей».

У зв’язку з успіхами i невдачами здійснюються спроби повернутися в теоретичному i прикладному аспектах до старих уявлень про психологічну підготовку, в рамках яких вона розглядалася «як складний умовно-рефлекторний процес». Така вистава хоча i виправдана, але в даний час розвитку психології вже є недостатнім, вказуючи лише на один шар в області підготовки i відповідно в системі особи спортсмена.

Виникає необхідність активізувати процес виконання особи, використовуючи при цьому не лише педагогічні засоби індивідуального i колективного виховання, але i всі засоби i методи сучасної психології. Необхідно узагальнити отриманий експериментальний i теоретичний матеріал i вже на цій основі будувати методологічно обґрунтовану наукову область психологічної підготовки. Теоретичні обґрунтування психологічної підготовки повинні охоплювати область таких проблем, як психологія спорту i загальна психологія взагалі, яки мають бути обмежені практичною значущістю для експериментального дослідження.

Центральною проблемою психології спорту є розробка основ психологічної підготовки i формування особи, при цьому вони тісно взаємозв’язані між собою. Перша складає мету всіх досліджень, а друга є власним вмістом першої. У цьому не лише діалектична їх взаємпов'язаність, але i найважливіша умова системного дослідження.

Розвиток психологічної підготовки дозволяє виділити певні етапи i сформулювати деякі положення, пов’язані з перспективою подальшого розвитку.

Умовно можна виділити такі етапи: емпіричний, усередині якого дозріває i формується функціональний, який замінюється структурним.

В цілому психологічна підготовка відносилася лише до окремих функцій психіки, свiдомостi або до окремих психічних процесів, але не до особи людини (спортсмена). Так, наприклад, при підготовки через формування вольових зусиль (регуляція емоційних станів, формування спрямованості особи i т. д.) захоплювався лише один рівень з системи особи. Інші або не враховувалися, або розроблялися в інших сферах діяльності, що знаходило віддзеркалення в порушені принципу комплексного виховання i інших негативних наслідках не лише для підготовки, але i для розвитку особи спортсмена. Аби уникнути ці труднощі i недоліки, психологічну підготовку формували як педагогічний процес (не діяльність) з акцентом на стан готовності спортсмена, причому лише окремих властивостей, але не особи в цілому.

Методологічний аналіз покликаний вiдповiсти на питання, що досліджувати, який визначить вiдповiдь i на інше питання як досліджувати, тобто головне це правильно визначати предмет дослідження.

Психологічна підготовка спортсмена є складноорганiзованою цілою освітою. Вона має свою будову i диференціюється на ряд рівнів, кожен з яких має свої способи роботи, рухається за своїми законами, вимагає вживання власних засобів i методів дослідження i дії. Виходячи з вмісту розвитку підготовки i вживання засобу системного аналізу, можна виділити наступні рiвнi в психологічний пiдготовцi: психофізіологічний, власне психологічний i соціально - психологічний. Кожен з них має свої закони, яки в спорті знаходять власне заломлення i в той же час не повністю входять в спортивну діяльність зі своєю складною проблематикою i науковим апаратом. Важливе те, що вiдповiднi наукові дисципліни, «обслуговуючі» ці рiвнi, мають своє бачення, свою точку зору на спортивну діяльність. Так, соціально - психологічний рівень вказує на такий «об’єкт», як змагання, де відбувається протиборство двох тактик, технік i сил, але об’єктом для дослідження i дії для психолога тут є власне команда. Тому предметом виступають стосунки в команді, дії команди на розвиток особи, її формування, а також вплив особи i роль її в команді як колективі, становлення особи i спортивного колективу. Психологічний рівень вказує на стосунки людини до самого собі, розкриваючи пласт властивостей, якостей людини, що забезпечують його здатність здійснювати дiяльность. Тут предметом виступають не лише знання i уміння, навички i звички, не лише психічні процеси i функції, але i такі складові явища, як самосвiдомiсть, самооцінка, світогляд i свiдомiсть особи — одним словом, відношення до себе як людській особі. Психофiзiологiчний рівень вказує на відношення людини до можливостей свого організму як анатома - фізіологічної даності. При такій диференціації психологічної підготовки можна здійснити не лише комплексність виховання, але i реалізувати системність в пiдготовцi, оскільки людина буде «охоплена» у всіх своїх проявах.

Психологічна підготовка «охоплює» три рiвнi: команди, особи i індивідуальних особливостей. Ці рiвнi пов’язані з особливостями організму. Але в центрі всієї проблематики залишається людина, незалежно від того, хто він: тренер, організатор, спортсмен i ін. Тому акцент сучасних досліджень зміщується у бік особи людини - спортсмена як вищої інстанції управління не лише психічними процесами, але i пихо - фізіологічними функціями. Зрозуміло, що процеси навчання, управління, організації i формування в рамках підготовки і тренувального циклу протікають ефективніше, якщо вони опосередкують особою спортсмена. Отже, розкриття структури особи, її конкретне експериментальне наповнення i практичне обмеження (спрямованість) повинні скласти основний вміст робіт.

Органiзацiю i проектування експерименту, а також заходів, пов’язаних з управлінням i формуванням особи, неможливо здійснити без певної теоретичної вистави, яка повинна знаходитися в певній логiчнiй (а отже, i практичній) відповідності з основним завданням, – о завданням підготовки. Аналіз існуючих уявлень про структуру особи дозволяє виділити три рiвнi, в яких особа себе здійснює. При цьому ми виключаємо рівень «біологічно обумовлений» (по термінології авторів) на тій пiдставi, що цей рівень відноситься до людини взагалі i складає лише умову, передумову для формування психічних структур особи. Таким чином, в особи, узятої як ціле, є також взаємозв’язані сторони (яки структурно вiдповiдають підготовці), свої рiвнi, що знаходяться в iєрархiчнiй взаємозалежності один від одного. Аби не ускладнювати термінологічно, позначимо їх також: психофізіологічний, психічний i соціально-психологічний. Перший з них складає «базис» (підстава формування особи) – це перцептивно-моторна сфера. Другий рівень включає окремі психічні процеси. До третього відносяться вищі прояви особи, такі, як світогляд i спрямованість.