Досліджуючи культуру Золотої Орди, необхідно розглядати три основних питання, від вирішення яких залежить трактування проблем взагалі: 1) степінь участі самих монголів в створенні культури; 2) вклад в культуру Золотої орди праобщинних монгольських народів; 3) можливість еволюційного розвитку культури Золотої Орди в результаті нових і власних золотоординських ознак.

Все культурне життя Золотої Орди розділяється на дві різні частини – кочову і осілу. Більш мозаїчно виглядає осіла культура. Кочова культура в найчистішому вигляді збереглася в державі Джугидів з моменту утворення її до введення мусульманства ханом Узбеком в 1312 р. Подія ця мла велике значення для внутрішнього життя Золотої Орди.

(Жили кочовики) Кочовий побут раннього періоду був представлений юртами. Юрти в Золотій Орді були двох типів: розкладні і нерозкладні. основу розбірних становили щити стін (6-8 щитів і більше) і спеціально вигнуті прути даху, які впирались в центральний дерев’яний круг, який служив димовим отвором. В залежності від багатства і знатності володар юрта покривалась білим чи чорним килимом, деколи украшали різними аплікаціями. Середній діаметр такого житла становив 5-6 м. Це було житло бідних і середніх прошарків населення. Воно швидко розкладалось і легко перевозилось на верблюді чи коні. [18, с. 144-146]

Основою харчування монголів було молоко, кумис і м’ясо. Із свіжого м’яса робили різні ковбаси. особливо було організовано постачання кочівників крупою і мукою. Степова аристократія одержувала просо і муку із власних „помість”, розташованих в південних районах держави. Очевидно, вирощуванням зернових культур займалися забрані в полон і перетворені в рабство жителі осілих держав. Рядові кочовики одержували хлібні продукти в обмін на баранів і шкіру. Їжа в Золотій Орді була не просто задоволення природніх потреб, а являла особливий ритуал, в якому найменші деталі мали велике значення в очах кочовика-язичника. Скот необхідно було не тільки особливо різати і розділяти, але і в строгій відповідності до традиції роздавати відділені частини звареної туші. М’ясо в степі ніколи не продавалось мандрівникам, але їх могли нагодувати безплатно відповідно до законів степового гостеприїмства. Молоко і кумис не можна було виносити з юрти вночі, а перед тим як пити його потрібно було хоч краплю пролити на землю. М’ясо дозволялось варити лише в котлах, а не обжарювати на відкритому вогні, так як жир і сік що капали під час обжарювання могли затушити вогонь, що рахувалось великим гріхом і нещастям для дому. [17, с. 36-47]

Окрім домашніх припасів, значну роль в раціоні харчування населення Золотої Орди відігравали продукти полювання. Це було добре підготовлене широкомасштабний захід, в якому брали участь тисячі людей. Таке полювання тягнулось від декількох днів до 2-3 місяців. По-суті це були воєнні дії чи маневри, які мали важливе значення для тренерування, підготовки великих і довготривалих армійських поході і створення для цього запасів продуктів.

Кочове господарство накладало свій слід на одяг населення Золотої Орди. Плаття чоловіків і жінок були зшиті одним способом. Лише плаття дівчат були довшими, ніж чоловіків. Влітку все населення ходило в халатах. Зимою, звичайно, носили дві шуби. Шили із вовчих чи лисячих шкур. Степова аристократія любила одягатися в привізні шовки, парчу, тонкі європейські сукна.

Життя кочівників не обмежувались лише побутовими проблемами, які були направлені на задоволення потрібностей у їжі, одязі і житлі.

У них був яскраво виражений фольклор. Однією з найважливіших культурних ознак кочовиків-монголів була наявність власної писемності. Вона була відома в їх середовищі в Центральній Азії при Чингізхані і була заснована на уйгурському алфавіті. Досить широкого розповсюдження писемність одержала в Золотій Орді. В 1930 р. при дослідженні одного із степових поховань була знайдена записана на бересті уйчурайським алфавітом народна пісня про від провадження матір’ю сина на військову службу. Це одна із найдавніших писемних пам’яток монгольської мови, що відноситься до рубежу ХІІІ-ХІУ століть. Під час розкопок одного з палаців першої столиці держави Сарая, в 1979 р. на поштукатуреній стіні була знайдений видряпаний напис угуйським алфавітом, який датується 60-80 ми роками ХІУ ст.

Цей факт служить свідченням того, що монголи пам’ятали і використовували свою мову і писемність практично до кінця існування Золотої Орди.

В культурному відношенні Золота Орда знаходилась в особливому положенні у порівнянні з другими монгольськими державами. Хулагуїдський Іран і Юанський Китай без трудностей перетворили монгольські культури і не залишили від неї і сліду, оскільки традиції місцевих завойованих народів мали глибокі і міцні корені. Монголія і її столиця Каракорум були доведені безкінечними війнами Чингізхана до повного духовного і матеріального упадку. Монголи Золотої Орди поглинали культури підкорених народів. На цій основі в ХІУ ст. золотоординська культура отримала новий поштовх до розвитку. Однак цьому процесу не суджено було пройти всі стадії еволюції в першу чергу через різко виражену агресивність держав, яка традиційно підтримувалась аристократією.