Загарбання руських земель почалося за часів Батия (Бату, інакше Саїнхана) – онука і наступника Чингізхана. Поставивши своєю метою оволодіти Руссю, Батий не приховував своїх цілей щодо Східної Європи. [11, 12]

Батий 1236 р. з величезним військом вступив на земля волзьких бумар, спустошив мордовські та буртаські землі. Зимою 1237 р. монголо-татари почали воювати за рязанські землі.

Наступного року – спустошена Москва. Москву було взято за п’ять днів. Незабаром впав після восьмиденної облоги Володимир – столиця Північно-Східної Русі. [6, с. 16]

Навесні 1238 р. завойовники вирушили в напрямку Новгорода, але не дійшовши за 100 верств до Новгорода повернули на південь. Пройшовши по окраїнах смоленської землі і Чернігівського князівства Батий підійшов до м. Козельська, яке тримав в облозі два місяці, але взяти не зміг. Тільки отримавши підмогу з Волги, загарбники захопили місто.

Наступного, 1239 р. почалася навала монголо-татар на Південно-Західну Русь. З березня вони захопили Переяслав (південний), потім Глухів. Довго оборонявся стародавній Чернігів і тільки після того як місто підпалили і людей вибили, завойовники в жовтні увійшли в місто.

Наприкінці року монголо-татари вторглися в Крим. Восени 1240 р. Батий з величезними силами, прорвавши лінію валів-укріплень на р. Рось підступив до Києва. На чолі полчищ загарбників були крім Батия відомі монгольські полководці: Бурун дай, Субедей, Гурюк, Менгу. [5, с. 24-25] Літописець повідомляє що „обступила сила татарська Київ і в облозі город був. І вся земля була сповнена Руськая ворогами. І поставив Батий пороки під город і били вони день і ніч”. [9, с. 379].

Мужньо боролися кияни на чолі із хоробрим галицьким воєводою Дмитром. Останнім оплотом була Десятинна церква, за кам’яними стінами якої загинуло багато захисників міста. Сама ж церква, переповнена людьми обвалилася від ударів стінопробивних знарядь. 6 грудня (за іншими джерелами (9 листопада) 1240 р. Київ було взято, а всі люди, від малого до великого вбиті мечем.

Монголо-татари зруйнували також Вишгород, Білгород, обманом здобули Колодяжин, захопили Кам’янець Ізяслав, стольні міста Володимир, Галич, Галицько-Волинського князівства і інші міста. Орди Батия вийшли на західні рубежі Русі. Проте деякі укріплені міста Південно-Західної Русі, зокрема, Кременець, Данилов, монголо-татари так і не змогли захопити.

Успіх загарбників пояснюється насамперед відсутністю єдності руських князів в умовах феодальної роздробленості, а також тим, що ворог мав переважаючі сили, використовував при облозі пристосування для ламання фортечних стін, метання каміння, перекидання через фортечні стіни посудин із нафтою, що призводило до пожеж. Останнє часто викликало паніку серед захисників міст-фортець. Основним озброєнням монголо-татарів були лук, стріли і сокири. Для перетягування стінобитних знарядь використовувались канати. Важливим видом озброєння були списи, часто з гачком для стягування вершника з коня.

1241 р. полчища монголо-татар вторглися в Польщу, Чехію, Моравію, Волощину, Трансільванію. 1242 р. – в Хорватію і Дамнацію. Прорвавшись через так звану „Руську браму” в Карпатах і подолавши при цьому мужній опір карпатських русинів і угрів, монголо-татари, на чолі з Батиєм вдерлися в Угорщину, Словаччину, яка тоді була під владою Угорщини.

11 квітня 1241 р. у гирлі притоки Тиси-Слакої були розбиті монголо-татарами угорські війська на чолі з королем Белою ІУ.

В Європі в такий відповідальний історичний час не було єдності між державами для організації спільної боротьби з грізним ворогом. Жодна європейська країна в тому числі і папська Курія, на яку покладали надії народи, що сповідали католицьку віру, не вживала ніяких реальних заходів для організації відсічі.

Героїчний опір народних мас зберіг від ворога польське місто Вроцлав, словацькі Братіславу, Комарно, моравські Брно, Оломоуц, Хорватські Опит, Трнаву та інш. Це пояснюється ще й тим, що в Центральній Європі монголо-татари не використовували важкі пристосування для облоги міст, залишені на Русі.

Кочовики, сили яких на той час вже були підірвані боротьбою з Руссю, яка не скорилася і загрожувала їм з тим, не могли подолати опір європейських народів. Зазнавши удару під Оломоуцем та іншими містами, монголо-татари незабаром повернули від берегів Адріатики через Болгарію, Русь і відійшли на схід. [5, с. 26-27]

Героїчна боротьба руського народу ослабивши наступальний порив завойовників, не тільки зберегла від розгрому європейську цивілізацію. Великий опір, який зустрів Батий на Русі, мало велике значення для неї самої. Русь зберегла свою організацію, управління, культуру, віру. На території руських князівств фактично не було ординської адміністрації. В історичній перспективі це дало змогу для самостійного розвитку країни і для боротьби проти влади завойовників.

Однак залежність від завойовників руські князі змушені були визнати – спустошена Русь ще не могла надіятись на свої сили дати відсіч новим нападам. В 1243 р. Батий повернувшись із західного походу на Волгу і заснувавши велику державу – Золоту Орду, визвав до себе великого володимирського князя Ярослава Всеволодовича. Із рук хана Ярослав Всеволодович прийняв ярлик на велике княжіння. Батий призначив його найстаршим над усіма руськими князями. Ярослав повернувся в свої землі з великою честю. Це був акт формального визнання залежності від Золотої Орди. Однак до фактичного встановлення іга ще було далеко. [6, с. 16-17]

Спустошені міста і села, витоптані квітучі ниви і сади, численні людські жертви – такий слід залишила „Батиєва рать”. Від багатьох поселень на Русі збереглися тільки назви в літописах. Монгольська навала тяжко позначилася на сільському господарстві, ремеслі і торгівлі. Чимало народів внаслідок встановлення золотоординського іга втратили свої історичні назви, зокрема половці, хазари, волзькі болгари, які з часом стали складовою частиною татарського, казахського, башкирського, чуваського та інших народів.

Так, небагато численні монголо-татари засвоїли мову завойованого населення Половецького степу (Приазов’я) – половців, змішалися і поріднилися з кіпчаками, і земля отримала верх над природніми і расовими якостями татар і всі вони стали ніби кіпчаки. Монголо-татари встановили режим систематичного терору, причому грабежі, розорення і масові вбивства стали їх постійним заняттям.