Етичні проблеми технологій, що штучно підтримують життя – проблеми розвитку генетики та генної інженерії
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Генетика (від грец. genesis – походження) – галузь біології, що вивчає закони спадковості і мінливості живих організмів, методи управління спадковістю і спадковою мінливістю для отримання потрібних людині форм організмів або з метою управління їх індивідуальним розвитком. Залежно від об'єктів, що вивчаються, розрізняють генетику мікроорганізмів, рослин, тварин і людини. Генетика людини галузь генетики, тісно пов'язана з антропологією і медициною. Підрозділяється на антропогенетику, що вивчає спадковість і мінливість нормальних ознак людського організму, і генетику медичну, яка вивчає спадкову патологію людини (спадкові хвороби, природжена потворність та інше).

Генетична (генна) інженерія – це:

· сучасна біотехнологія, отримання нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом маніпуляцій, що проводяться поза клітиною, з молекулами нуклеїнових кислот і перенесення створених конструкцій генів в живий організм, внаслідок чого досягається їх включення і активність в цьому організмі і у його потомства;

· наука про генетичне конструювання нових форм біологічно активної ДНК, нових форм клітин, цілих організмів за допомогою штучних прийомів перенесення генів;

· сукупність розділів молекулярної і клітинної біології, для яких характерна синтетична методологія експерименту, що дозволяє змінювати структуру гена, створювати нові гени або конструювати химерні гени.

 Генна інженерія розробляє різного роду біотехнології, реалізує можливості введення чужорідних або модифікованих генів в геном соматичних клітин для генної терапії деяких захворювань людини (наприклад, при бета-таласемії в дефектні клітини кісткового мозку вводиться бета-глобіновий ген). Відзначаючи наукові і економічні перспективи генної інженерії, необхідно мати на увазі і її етичні аспекти. Генна інженерія має можливість генетичного контролю над організмами, може вести до соціальної і професійної дискримінації людей.

Особливо відповідально слід віднестися до можливостей генної інженерії в майбутньому синтезувати невідомі раніше гени і вбудовувати їх у вже існуючі організми. Нові «сконструйовані» організми, які потрапили в наше місце існування, принципово відрізнятимуться від тих істот, поведінка яких давно вивчена, і тому вони можуть бути набагато небезпечніше. Особливо серйозні моральні проблеми виникають при зміні генома зародкових клітин людини.

Сьогодні вже очевидно, що генні технології володіють величезним потенціалом і можливостями дії на людину і соціум. Проте перспективи ці виявляються подвійними.

Відзначаючи наукові і економічні перспективи генної інженерії, необхідно мати на увазі й ті небезпеки, що можуть виникнути при подальшому проникненні людського розуму в природні сили природи. Тому, з погляду біомедичної етики, ставиться питання: чи завжди в області генної технології можна робити те, що можна зробити? Мова йде не про те, щоб сказати «так чи ні» її розвитку, а щоб освітити позитивні і негативні сторони проблеми. Генна технологія дала людині перевагу, якою він раніше не володів: здатність цілеспрямовано і швидко змінювати природне середовище і самого себе. Чи зуміє людина розпорядитися своєю владою, що збільшилася? Чому повинна відповідати нова етика поводження з Живим? Щоб відповісти на це питання, слід мати на увазі наступне:

• генна технологія – не універсальний засіб, а продуктивний метод, який може бути застосований в біотехнології, клітинній біології, генетиці людини і за допомогою якого людство може покращувати в майбутньому спадковість людини, перемогти багато хвороб;

• ефективність нової технології, види і об'єм її застосування повинні визначатися під час наукових і суспільних дискусій, що вже виявили дві основні позиції: одна, слабкіша – скептична оцінка генної інженерії, інша, сильніша – оптимістична;

• можливість розпоряджатися життєвими процесами не повинна привести до зловживань (конструювання нового життя може стати злом, тому що це життя починає існувати самостійно і відтворювати саме себе);

• нове біологічне знання відкриває нові можливості генетичного контролю над індивідом. Кожна людина несе в собі немало «дефектних» генів. Знання про вид і розмір цього «баласту» не повинне вести до соціальної і професійної дискримінації, психічних переживань.

Сьогодні генна технологія і біотехнологія можуть втручатися в долю людини. Все, що їм вдається робити з мікроорганізмами і окремими клітинами, принципово можливо зробити з людиною, людською яйцеклітиною. При цьому деякі учені вважають, що їх діяльність ні в чому не повинна бути обмежена: те, що вони хочуть, вони можуть і повинні робити. Проте наукова «цікавість», що задовольняється за будь-яку ціну, небезпечна і не сумісна з гуманністю етики.

У сфері генетичної біомедицини загострюються або модифікуються традиційні проблеми біомедичної етики:

· проблема збереження лікарської таємниці при генетичному тестуванні (суб'єктом дотримання принципу конфіденційності і збереження лікарської таємниці стає тут не тільки пацієнт і його родичі, але і діти, що ще не народилися);

· генетична паспортизація – отримання відомостей про генетичні особливості організму і складання на їх основі генетичних паспортів, в яких наголошується генетична схильність до спадкових і деяких інших захворювань;

·  проблема клонування;

· створення генетично модифіковані організми.

Розшифрування геному людини зробила можливим визначення наявності в генотипі людини різних мутацій або поліморфних станів генів з метою визначення схильності до спадкової патології або певних видів діяльності. При народженні дитини (і до її народження) можна виявити спадкові захворювання, що неминуче появляться (наприклад, хвороба Альцгеймера в зрілому віці), або схильність до спадкових захворювань. Складною етичною проблемою є питання доступності цієї інформації при генетичній паспортизації для самої людини і сторонніх осіб. Інформація про виявлення спадкової схильності до захворювань дозволяє прийняти профілактичні заходи. Багато спадкової патології (фенілкетонурія, муковісцидоз та ін.) є предметом обов'язкового тестування при народженні дитини з метою попередження інвалідності і летальних результатів. Разом з тим, при виявленні невиліковної хвороби у людини можуть виникнути проблеми, наприклад, з влаштуванням на роботу та інше. В принципі генетична паспортизація важлива і корисна, оскільки дозволяє людині правильно розпорядитися своєю долею.

Клонування (від грец. klon – гілка, нащадок) – штучне створення генетично ідентичних початковим клітин, тканин, організмів шляхом нестатевого розмноження. Може бути використано для тиражування цінних порід тварин, збереження рідкісних видів, створення тканин або органів, необхідних для трансплантології («терапевтичне клонування»). Клонування терапевтичне – напрям сучасної генетики, метою якого є клонування не цілісного організму людини, а окремих його органів і клітин на користь лікування хворих, зокрема для трансплантації.

Один з запропонованих методів – клонування і використання ембріональних стволових клітин, що повертає дослідників до етичних проблем. Існує теоретична можливість створення генетичних копій людини з окремої клітини, проте ідея клонування людини піддається усесторонній біоетичній експертизі.

Благополучна поява у світ і нормальний розвиток овечки Dolly, мавпочки Tetra і кошеняти Little Nicky примушують не тільки радіти торжеству людського генія, але і виражати певний неспокій, особливо якщо мова йде про клонування людини. Побоювання викликають як серйозні медико-біологічні, так і етичні, правові проблеми, які людство поки не готове вирішувати. Перш за все, це проблема визначення статусу отриманого клона. Чи буде клон самостійною автономною особою? Яке місце він займе в суспільстві? Чи треба його походження зберігати в таємниці? Як вирішуватимуться проблеми його подальшого відтворення? Неправильне вирішення цих проблем і небезпека зловживань, спекуляцій на них може скомпрометувати саму ідею і науковий пошук. У будь-якому випадку завдання біомедичної етики – не забороняти дослідження і не накладати мораторії на нову і стару біотехнологію, а сприяти їх розвитку і етичному використанню.

Медико-біологічна мотивація заборони на клонування людини пов'язана, в першу чергу, з високим відсотком невдач – пошкоджень ембріонів, мертвонародженні при клонуванні тварин. Крім того, в процесі культивування клітин можуть виникати мутації, що може привести до народження генетично неповноцінних дітей. Існують дані про передчасне старіння клонованих організмів через те, що кожна клітина має свій ліміт ділення, а клонований організм походить не з «молодої» статевої клітини, а з «старої» соматичної клітини, що вже пройшла велику кількість ділень.

З етичної точки зору у клонування людини також є прихильники і супротивники. Прихильники клонування людини бачать в ньому, перш за все, перспективний репродуктивний спосіб, яким можуть скористатися люди, що не мають можливості інакше відтворити свої гени і отримати в результаті власну дитину. Гіпотетично клонування людини може дати можливість «розмножувати» геніальних людей, забезпечувати комусь «безсмертя», створюючи його копію. Супротивники указують на те, що результатом клонування стає не дитина своїх батьків, а одно-яйцевий близнюк батька або матері, що породжує нові моральні і правові проблеми. З іншого боку, існує певна небезпека зловживань і спекуляцій на нещасті бездітних людей. Тому в даний час існує заборона на клонування людини.

Єдиний міжнародний акт, що встановлює заборону клонування людини, – Додатковий Протокол до Конвенції про захист прав людини та людської гідностіу зв'язку із застосуванням біології та медицини (12.01.1998), що стосується заборони клонування людських істот, який підписали 24 країни з 43 країн – членів Ради. 1 березня 2001 після ратифікації 5 країнами цей Протокол набув чинності.

19 лютого 2005 р. Організація Об'єднаних Націй закликала країн-членів ООН вжити законодавчі акти, які забороняють всі форми клонування, тому що вони "суперечать гідності людини" і виступають проти "захисту людського життя". Декларація ООН про клонування людини, прийнята резолюцією 59/280 Генеральної Асамблеї від 8 березня 2005 р., містить заклик до держав-членів заборонити всі форми клонування людей у такій мірі, в якій вони несумісні з людською гідністю і захистом людського життя.

Допустимим є лише клонування тварин і окремих органів людини, необхідних для трансплантації, що проводиться при відповідному етичному контролі. Стають реальними: направлена зміна спадкового матеріалу; ідентичне відтворення генетично запрограмованої особня – клонування, що має величезне практичне значення для сільського господарства, медицини і промисловості, але викликає тривогу відносно деяких можливих маніпуляцій з людиною (наприклад, створення химер людина-тварина із спадкового матеріалу різних видів при ксенотрансплантації) й ін.

Генетично модифіковані організми (ГМО) – живі організми, що містять нову комбінацію генетичного матеріалу, отриману за допомогою генетичної інженерії. З одного боку, ГМО можуть значною мірою сприяти вирішенню проблем сільського господарства і охорони здоров'я. З іншого, неконтрольоване створення і вивільнення ГМО в навколишнє середовище може привести до небажаних наслідків для здоров'я людини і несприятливих екологічних наслідків. Побоювання екологів пов'язані з тим, що вивільнення в навколишнє середовище сільськогосподарських рослин і тварин, в геном яких привнесені чужорідні, не характерні для них гени мікроорганізмів або вірусів, може приводити до зміни природних біоценозів, появи нових, агресивніших патогенів, бур'янів, поразці організмів, трансгенних ознак, що не є мішенями та інше.

Щоб уникнути небезпеки, існує ефективна система оцінки безпеки ГМО для здоров'я людини і навколишнього середовища. Вона містить цілу низку захисних заходів для отриманням свідоцтва про державну реєстрацію трансгенного сорту, що дає право використовувати ГМО в господарській діяльності.

Правові документи, що регулюють допуск генетично модифікованих (ГМ) продуктів в Україні:

· Закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» (2007);

· Постанова від 18 лютого 2009 р. N 114 про «Порядок державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних і лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їхнім використанням»;

· Закон «Про захист прав споживачів» (1991) – (Стаття 15. п 6) «Інформація про продукцію повинна містити: позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів».

Таким чином, маркуванню підлягають не тільки продукти отримані з ГМО, а також харчові добавки, отримані за допомогою ГМО. Ні в Європейське, ні законодавство Сполучених Штатів не передбачає маркування харчових добавок, отриманих за допомогою генно-модифікованих мікроорганізмів. Крім того, Україна стала першою державою у світі, яка зобов'язала виробників та імпортерів харчових продуктів вказувати позначення «без ГМО» в маркуванні всіх, без винятку, харчових продуктів, навіть тих, у яких ГМО не може бути ні теоретично, ні практично. 3 жовтня 2012 року Кабінет Міністрів України схвалив законопроект, який дозволяє не маркувати продукцію, яка не містить ГМО.

Не зважаючи на те, що закони, які регулюють допуск ГМ продуктів на ринок подібні, в їхній реалізації існують певні розбіжності. США декларує політику вільної торгівлі, натомість Європа допускає вільну торгівлю з певними обмеженнями, що базується на принципі обережності. У 2003 році США, Канада та Аргентина подали скаргу в Світову організацію торгівлі (СОТ) щодо обмежень з боку Європи. У 2005 році СОТ задовольнила більшість пунктів скарги.

Також спостерігається асинхронний допуск ГМ продуктів в різних країнах, що викликає штучну зміну торгових пріоритетів. Наприклад, згідно з Європейським законодавством, продукти схрещування раніше допущеного і комерціалізованого генно-модифікованого сорту з конвенційними сортами, вважаються новим ГМ-продуктом і підлягають новій процедурі допуску. Натомість в Сполучених Штатах такі продукти окремого дозволу не потребують.

Переважна кількість допусків ГМ в Європі стосується дозволів на імпорт сировини, а не культивування. Так, Європа імпортує трансгенну сировину, вміст якої в готовому продукті не повинен перевищувати 0,9%. Внаслідок асинхронності допусків очікується або перебудова торгівельних ринків, або Європа відмовиться від принципу нульової толерантності.

 

Контрольні питання

1. Основні етичні проблеми трансплантології.

2. Класифікація трансплантацій.

3. Поняття про міжнародні і вітчизняні законодавчі акти в трансплантології.

4. Етичні проблеми використання ембріональних (плодових) стволових клітин (ЕСК).

5. Екстракорпоральне (штучне) запліднення (ЕКЗ) – сучасний біотехнологічний метод подолання безпліддя.

6. У чому полягає проблема права на життя на початковій стадії людського існування?

7. Чи має право на життя ембріон з відхиленнями розвитку?

8. Етичні проблеми технологій, що штучно підтримують життя: генної інженерії, проблеми клонування, генетично модифіковані організми.

Тестові завдання для контролю початкового рівня знань

1. Трансплантація – це:

А. Операція з пересадки органів.

В. Операція з заміщення тканин пацієнта тканинами з іншого організму.

С. Операція з заміщення органів і тканин пацієнта відповідними

структурами організму донора.

Д. Операція з пересадки органів в межах одного виду організмів.

Е. Всі відповіді вірні.

2. Аутотрансплантація – це:

А. Пересадка органу в межах одного організму.

В. Пересадка органів в межах двох генетично ідентичних організмів.

С. Пересадка органів в межах організмів одного виду.

Д. Пересадка органів в межах різних видів організмів.

Е. Пересадка реципієнтові органу з штучного матеріалу.

3. Ізотрансплантація – це:

А. Пересадка органу в межах одного організму.

В. Пересадка органів в межах двох генетично ідентичних організмів.

С. Пересадка органів в межах організмів одного виду.

Д. Пересадка органів в межах різних видів організмів.

Е. Пересадка реципієнтові органу з штучного матеріалу.

4. Аллотрансплантація – це:

А. Пересадка органу в межах одного організму.

В. Пересадка органів в межах двох генетично ідентичних організмів.

С. Пересадка органів в межах організмів одного виду.

Д. Пересадка органів в межах різних видів організмів.

Е. Пересадка реципієнтові органу з штучного матеріалу.

5. Ксенотрансплантація – це:

А. Пересадка органу в межах одного організму.

В. Пересадка органів в межах двох генетично ідентичних організмів.

С. Пересадка органів в межах організмів одного виду.

Д. Пересадка органів в межах різних видів організмів.

Е. Пересадка реципієнтові органу з штучного матеріалу.

6. Гетеротрансплантація – це:

А. Пересадка органу в межах одного організму.

В. Пересадка органів в межах двох генетично ідентичних організмів.

С. Пересадка органів в межах організмів одного виду.

Д. Пересадка органів в межах різних видів організмів.

Е Пересадка реципієнтові органу з штучного матеріалу.

7. Пацієнти після пересаджування органів признаються:

А. Інвалідами І групи.

В. Інвалідами ІІ групи (неробоча).

С. Інвалідами ІІ групи (робоча).

Д. Інвалідами ІІІ групи.

Е. Можливі всі варіанти.

8. Експлантація – це:

А. Пересадка донорських органів на місце відповідного органу реципієнта.

В. Донорський орган імплантується не на те місце, де знаходився

відповідний орган реципієнта.

С. Пересадка реципієнтові трансплантата з неорганічного або штучного матеріалу.

Д. Пересадка органів в межах різних видів організмів.

Е. Пересадка органів в межах двох генетично ідентичних організмів.

9. Що таке ортотопічна трансплантація?

А. Пересадка донорських органів на місце відповідного органу реципієнта.

В.Донорський орган імплантується не на те місце, де знаходився відповідний орган реципієнта.

С. Пересадка реципієнтові трансплантата з неорганічного або штучного матеріалу.

Д. Пересадка органів в межах різних видів організмів.

Е. Пересадка органів в межах двох генетично ідентичних організмів.

10. Що таке гетеротопічна трансплантація?

А. Пересадка донорських органів на місце відповідного органу реципієнта.

В. Донорський орган імплантується не на те місце, де знаходився відповідний орган реципієнта.

С. Пересадка реципієнтові трансплантата з неорганічного або штучного матеріалу.

Д. Пересадка органів в межах різних видів організмів.

Е. Пересадка органів в межах двох генетично ідентичних організмів.

11. Найбільш часта операція пересадки в трансплантології:

А. Нирок.

В. Серця.

С. Печінки.

Д. Кісткового мозку.

Е. Легенів.

Дата: 2019-04-23, просмотров: 453.