Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Кафедра світової історії нового і новітнього часу
Методичні рекомендації та завдання з курсу
«Сучасна історіографія»
для студентів гуманітарного факультету зі спеціальності “Історія”
ЛЬВІВ 201 2
Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи з вивчення курсу «Сучасна історіографія» для студентів гуманітарного факультету / укл. доктор історичних наук, доцент Вадим Валентинович Ададуров. Львів: Гуманітарний факультет Українського Католицького Університету, 2012. 23 с.
Рецензенти:
Олексій Сухий
доктор історичних наук,
професор кафедри новітньої історії України
Львівського національного університету ім. І. Франка
Олександр Зайцев
кандидат історичних наук
доцент кафедри нової і новітньої історії України
Українського Католицького Університету
Рекомендовано до друку на засіданні кафедри Світової історії нового і новітнього часу гуманітарного факультету Українського Католицького Університету
(протокол № 5 від 16 січня 2012 р.)
© Ададуров Вадим, 2012
© Український католицький університет, 2012
ЗМІСТ
I. Вступ...........................................................................................................................................4
ІІ. Структура навчальної дисципліни…………………………………………………………..6
IIІ. Зміст дисципліни.....................................................................................................................8
1. Тематика і зміст лекційного курсу...............................................................................8
2. Тематика і методичні рекомендації до семінарських занять……………………...14
3. Тематика і методичні рекомендації стосовно самостійної роботи.........................17
IV. Перелік питань для самоконтролю......................................................................................19
V. Тематика письмових робіт………………………………………………………………….20
VІ. Перелік питань до підсумкового іспиту..............................................................................20
VІІ. Методи навчання та контролю……………………………………………………………21
VIIІ. Розподіл балів, що присвоюються студентам ………………………………………….21
IX. Критерії оцінювання знань ………………………………………………………………..21
X. Навчально-методичне забезпечення дисципліни………………………………………....22
XІ. Інформаційні ресурси………………………………………………………………………23
I . ВСТУП
Розвиток наукових знань протягом двох останніх століть справив могутній і ще не до кінця осмислений вплив на становище всього людства. Результати досліджень науковців слугують сьогодні чи не головною рушійною силою масштабного процесу самопізнання людини у всіх проявах її життєдіяльності. В міру поглиблення цього процесу, спостерігається перманентне ускладнення форм, методів та напрямків самих наукових досліджень. Це твердження у рівній мірі стосується як точних, так і гуманітарних дисциплін, які, заледве встигнувши заявити на повний голос про своє існування, одразу ж розпочали вдосконалювати і відшліфовувати свій дослідницький інструментарій, постійне оновлення якого стало запорукою і доказом їхньої претензії на те, щоб пізнати людину як соціальну істоту. Не підлягає сумніву, що чим більше ускладнюється мереживо суспільних відносин і чим швидшим стає темп життя людини, тим складнішими мають бути способи наукового пояснення феномену людства. Відтак сьогодні прості пояснення вже більше нікого не влаштовують. Складність, багатошаровість і багатовимірність стали немов дороговказом сучасних наук про суспільство.
Протягом XX ст. історії належало особливе місце серед комплексу гуманітарних дисциплін. З одного боку, історія, попри сформульоване ще в середині XIX ст. Л. фон Ранке гасло розповідати про минуле так, як це відбувалося насправді, так і не могла до кінця позбутися ярлика дисципліни, яка має чимало спільного з вигадкою, з іншого ж, - вона зробила неймовірне зусилля, щоб надати максимально можливої правдоподібності своїм оповідям про те, чого насправді вже немає і повернути до реальності сьогодення неможливо. Не дивно, що лідером у цьому процесі були ті регіони земної кулі, де науково-технічний поступ був найбільш динамічним, а саме Західна Європа і Північна Америка. Тут за якихось півтораста років змінилося щонайменше три парадигми (канони, стандартні взірці) реконструкції минулого. У другій половині XIX ст. на зміну вільному літературному стилю Просвітництва та Романтизму приходить перший онауковлений згідно з взірцем точних дисциплін теоретичний архетип, який оголошує неспростовним доказом своєї істинності факт, а його джерелом історичний документ. У першій половині XX ст. паралельно і, водночас як заперечення попереднього етапу, здобуває популярність концепція факту й джерела, заснована на інтердисциплінарному підході, як черговому крокові до сцієнтизації. Нарешті, кінець XX ст. окреслює нову дослідницьку площину, в якій є місце і двом попереднім канонам, і поверненню до скепсису щодо можливості повного онауковлення історичного знання (постмодернізм). Зміщення головних центрів точного наукового знання у Азію ставить також під загрозу репутацію старих центрів гуманітарного знання.
На цьому переломному рубежі існує унікальна нагода осмислення і підсумування шляху, що його історична наука здолала протягом півтораста попередніх років, можливість оцінити головні досягнення і труднощі, побачити перспективи і сліпі завулки розвитку історіографії. Термін історіографія представляє собою багаторівневе поняття, яке використовується у сучасній науці у кількох значеннях. У цьому курсі йдеться про історіографію як історію теоретичних підходів і практичних методів у реконструкції минулого, яка включає в себе знання про суспільні умови функціонування і розвитку знань про минуле, створення і діяльність науково-дослідних, освітніх та інших установ освітнього профілю, підготовку кадрів істориків, інтердисциплінарні зв’язки та низку інших складових. Адже неможливо у повній мірі опанувати фах історика, не маючи уяви про стан сучасної історичної науки, її здобутки та проблеми.
Окрім теоретичного значення, цей короткий курс історії виникнення сучасного погляду на минуле має й непересічне практичне значення, бо знайомить майбутніх фахівців з теоретичними моделями, інтерпретаційними схемами, методологічним інструментарієм, а також головними напрямками сучасних історичних досліджень, які студенти зможуть застосувати у своїй науковій діяльності.
Навчальний курс Сучасна історіографія логічно і тематично пов'язаний з такими нормативними курсами як Світова історія нового часу, Світова історія новітнього часу, Філософія історії, Історія України, Історіографія історії України й окремими спецкурсами.
Курс Сучасна історіографія побудований згідно з класичною моделлю аудиторної роботи, яка передбачає суміщення лекційних і семінарських занять. Останні поглиблюють і закріплюють знання, отримані студентами під час лекцій, формуючи під керівництвом викладача навички роботи з теоретичними та практичними дослідженнями, розвиваючи здатність до самостійної підготовки та праці у складі ширшої групи. Контроль знань поділяється на поточний, проміжний і підсумковий. Поточний вид контролю здійснюється під час семінарських занять у формі доповідей студентів й їхньої участі у дискусії, підготовки та прилюдного захисту реферативних робіт. Для проміжного контролю передбачено проведення комплексної контрольної роботи після завершення першого тематичного модуля. Підсумковий контроль знань здійснюється у формі усного іспиту наприкінці семестру.
Навчальний курс Сучасна історіографія розрахований на 108 год., з них 24 години лекційних і 8 годин семінарських занять. 76 годин відводяться для самостійної роботи студента – відповідно на студента лягає значне навантаження при самостійній роботі. Самостійне опрацювання ключових досліджень і текстів науково-теоретичного характеру сприятиме творчому осмисленню запропонованого увазі студентів лекційного матеріалу.
Метою комплексу рекомендацій та завдань для самостійної роботи з курсу Сучасна історіографія є сприяння у здобутті студентами концептуальних і фактичних знань стосовно актуального стану та перспектив розвитку історичних досліджень.
Завдання цих рекомендацій є наступними:
1. Формування у студентів чіткої уяви про курс, його структуру, джерельну базу.
2. Акцентування уваги студента на головних проблемах та напрямках сучасної історіографічної ситуації.
3. Висвітлення впливу сучасних історіографічних процесів на певні ділянки історичних досліджень в Україні.
4. Точне окреслення необхідних самостійних дій студента для формування передбачуваних згаданим курсом фахових компетенцій.
Студент, який прослухав курс Сучасна історіографія,
повинен знати:
- зміст поняття історіографія, термінологію, пов’язану з теоретичним осмисленням процесу історіописання (парадигма, інтердисциплінарність, епістемологія, факт, модель, гіпотеза, експлікативна схема, метанаратив тощо), основні якісні та кількісні характеристики історіографічного процесу.
- соціальний контекст продукування історичних знань у Європі та Північній Америці в другій половині XIX – на початку XXI ст.
- головні теоретичні принципи історіописання, найприкметніші історичні школи й їхніх головних представників, зміст найважливіших для розвитку історичної науки праць.
- найважливіші напрямки сучасних історичних досліджень.
- методологічний інструментарій різноманітних шкіл і напрямків.
Повинен вміти:
- аналізувати теоретичні та практичні праці історичного характеру, коментувати, порівнювати, синтезувати їхню інформацію.
- розуміти закономірності формування історичних знань на різних етапах їхнього розвитку.
- вміти застосовувати на практиці методологічний інструментарій різних напрямків історичних досліджень.
З метою ефективної організації самостійної роботи студентів, їхній увазі пропонуються методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи, які містять як загальні рекомендації, так і конкретні плани семінарських занять, завдання для самоконтролю, теми рефератів, питання на підсумковий іспит, а також критерії оцінювання знань студента. Для самостійної роботи студентові також рекомендується відповідна монографічна і періодична література.
Дата: 2019-03-05, просмотров: 217.